У Х В А Л А

Іменем України

06 березня 2015 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючогосудді КОНДОРА Р.Ю.

суддівЛЕСКА В.В., КОЖУХ О.А.

при секретаріМАРЧИШАКУ Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді апеляційну скаргу ОСОБА_3, від імені та в інтересах якої діє адвокат ОСОБА_4, на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 15 грудня 2014 р. про відмову в задоволенні заяви про забезпечення її позову до ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння, -

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_3 оскаржила ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 15.12.2014, якою було відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення її позову до ОСОБА_5 шляхом накладення арешту на майно відповідача та заборони вчинення певних дій. На думку апелянта, суд постановив ухвалу з порушенням норм процесуального права, оскільки підстави для забезпечення позову, що передбачені законом, були наявні, а чинне забезпечення позову та інші обтяження щодо спірної квартири АДРЕСА_1, що застосовані в інших справах і провадженнях, не є підставами для відмови у забезпеченні позову в даній справі. Посилаючись на ці обставини та вказуючи на обґрунтованість заяви про забезпечення позову, позивач просить ухвалу скасувати, заяву - задовольнити.

Заслухавши доповідь судді, відхиливши клопотання представника відповідача ОСОБА_5 і третьої особи ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 про відкладення розгляду справи як необґрунтоване, розглянувши справу за правилами ст. 305 ч. 2 ЦПК України за відсутності учасників процесу, обговоривши їх доводи, перевіривши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з її безпідставності, а також з того, що стосовно спірної квартири вже існують обтяження, внаслідок чого немає підстав вважати, що квартира може бути відчужена відповідачем. Утім, погодитись із таким судовим рішенням не можна.

ОСОБА_3 у липні 2014 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння, третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача зазначила ОСОБА_6 і приватного нотаріуса ОСОБА_8. Зі змісту позовної заяви та з інших матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 15.12.2006 купила у ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_1. У подальшому ОСОБА_6 подала до Ужгородського міськрайонного суду позов про визнання договору купівлі-продажу від 15.12.2006 недійсним, у якому рішенням суду від 08.11.2012 було відмовлено, проте, рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 12.02.2013 рішення суду першої інстанції було скасоване, позов ОСОБА_6 був задоволений. Після цього, рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 15.03.2013 було задоволено позов ОСОБА_6 про визнання права власності на майно в порядку спадкування за ОСОБА_9, рішення набрало законної сили і 17.05.2013 ОСОБА_6 продала квартиру ОСОБА_5 Однак, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24.07.2013 рішення апеляційного суду від 12.02.2013 було скасовано, а рішення місцевого суду від 08.11.2012 про відмову в позові ОСОБА_6 було залишено в силі. Рішенням апеляційного суду від 21.03.2014 було скасовано і рішення місцевого суду від 15.03.2013 із відмовою ОСОБА_6 у позові.

Пред'явивши позов про витребування майна з чужого незаконного володіння, ОСОБА_3 подала і заяву про забезпечення позову, мотивовану тим, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або унеможливити в майбутньому виконання рішення суду, просила накласти арешт на спірну квартиру та заборонити її відчуження в будь-який спосіб, здавання в найм (оренду) і передачу в заставу.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду від 28.07.2014 заяву було задоволено частково, на час розгляду справи було накладено арешт на квартиру по АДРЕСА_1. Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 16.10.2014 зазначену ухвалу судді було скасовано, вирішення питання про забезпечення позову передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 15.12.2014 у задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову відмовлено (а.с. 70-71). Обґрунтовуючи таке вирішення заяви, суд послався на мотиви, висловлені в ухвалі апеляційного суду від 16.10.2014 щодо неврахування при першому розгляді заяви факту існування арешту цієї квартири, накладеного судом в іншій справі, послався на існування обтяжень щодо квартири: № 8022538 від 10.12.2014 згідно постанови Ужгородського МВ ДВС від 11.08.2014 і № 1425991 від 25.06.2013 згідно постанови Ужгородського МВ ДВС від 21.06.2013, а також зазначив, що в заяві не наведено, які саме підстави слід вважати такими, що дають можливість зробити висновок про намір та можливість ОСОБА_5 відчужити спірне майно. З огляду на це, суд дійшов висновку про відсутність реальної загрози невиконання можливого рішення суду та про безпідставність заяви про забезпечення позову.

Питання забезпечення позову врегульовані нормами ЦПК України, відповідно до яких: суд за заявою позивача може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову, якщо їх невжиття може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; позов може бути забезпечено, зокрема, накладенням арешту на майно, забороною вчиняти певні дії; вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами (ст. 151 ч.ч. 1, 3, ст. 152 ч. 1 п.п. 1, 2, ч. 3). Вимоги до змісту заяви про забезпечення позову встановлені частиною 2 статті 151 ЦПК України.

Вирішуючи це питання, суду слід виходити передусім із суті спору, характеру пред'явлених вимог, у т.ч., якщо для того є підстави і відповідні дані містяться у матеріалах справи, враховувати дані про особу відповідача, про його дії, за сукупністю наявних даних оцінити ймовірність виникнення обставин, що можуть утруднити виконання рішення суду або перешкодити цьому, з'ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати заявник, позовним вимогам.

Предметом позову ОСОБА_3 є витребування індивідуально визначеного нерухомого майна значної вартості з чужого незаконного володіння, тому для позивача є істотним фіксація наявності такого майна у незмінному стані у відповідача, забезпечення збереження майна, неможливості його відчуження та/або обтяження зобов'язаннями тощо. Тобто, у такому майновому спорі вимога позивача про забезпечення позову спрямована на недопущення зміни правового статусу майна до вирішення справи, на запобігання виникненню перешкод, що утруднювали б або унеможливлювали виконання рішення суду у випадку задоволення позову.

Беручи до уваги дані, що вказують на конкретні обставини спору щодо прав на нерухоме майно, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість заяви про забезпечення позову. Можливість виконання рішення суду, ймовірність ухвалення якого в справі існує, не може і не повинна ставитися в залежність від намірів і добросовісності дій відповідача, а повинна бути забезпечена. Накладення арешту на майно та заборона вчинення щодо нього дій, на які вказував заявник, є виправданими, що не спростовано ані іншими учасниками процесу, ані судовим рішенням. Наявність арешту, заборон, обтяжень щодо цього ж майна в інших справах, виконавчих провадженнях і т.ін., хоча б у таких брали участь ті самі сторони, що і в даній справі, не є перешкодою для забезпечення позову в цій справі, такі обставини не передбачені цивільним процесуальним законом в якості підстав для відмови позивачу у забезпеченні його позову. Провадження в кожній справі, що не об'єднані, здійснюється згідно з вимогами відповідного процесуального закону, окремо одна від одної, справи мають кожна свої наслідки, що настають в різний час, учасники кожної окремої справи не можуть бути обмежені у відповідних процесуальних правах чи позбавлені таких лише через те, що певні процесуальні рішення можуть прийматися в іншій справі. За наявності для того відповідних підстав і потреби, питання, що виникають із забезпечення позовів, встановлення обтяжень щодо майна, можуть вирішуватися з урахуванням прийнятих у відповідних справах процесуальних чи кінцевих рішень, а також на стадії виконавчого провадження. Крім того, сторони за відповідних обставин у подальшому не позбавлені права діяти в порядку, передбаченому ст. 154 ЦПК України.

Скасовуючи ухвалу судді Ужгородського міськрайонного суду від 28.07.2014 та передаючи питання про забезпечення позову на новий розгляд, апеляційний суд в ухвалі від 16.10.2014 (а.с. 64-65) вказав на неналежну вмотивованість ухвали, зокрема, щодо відмови в забезпеченні позову іншим, ніж арешт майна, способом, на те, що суд не з'ясував обставини, які мають значення для вирішення питання. Водночас, в ухвалі апеляційного суду не містяться імперативні вказівки щодо суті рішення, яке мало бути ухвалене місцевим судом при повторному вирішенні питання про забезпечення позову.

Отже, суд не мав перешкод для задоволення заяви і підставами для відмови в цьому визначив обставини, що не передбачені цивільними процесуальним законом. Відтак, на підставі ст. 312 ч. 1 п. 2 ЦПК України, апеляцію, доводи якої заслуговують на увагу, слід задовольнити, ухвалу, яка є необґрунтованою, скасувати, заяву задовольнити і забезпечити позов.

Керуючись ст. 307 ч. 2 п. 2, ст. 312 ч. 1 п. 2, ст.ст. 314, 315 ЦПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, від імені та в інтересах якої діє адвокат ОСОБА_4, задовольнити, ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 15 грудня 2014 р. скасувати, заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову задовольнити, забезпечити її позов до ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння, накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 та заборонити її відчуження в будь-який спосіб, здавання в найм (оренду) і передачу в заставу.

Копію ухвали направити для виконання органу ДВС та для відома сторонам.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді