ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" березня 2015 р.Справа № 916/424/15-г

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Волкова Р.В.,

при секретарі судового засідання Кришталь Д.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом Ізмаїльського міжрайонного прокурора Одеської області в інтересах Ізмаїльської міської ради Одеської області, Одеська обл., м. Ізмаїл,

до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Одеська обл., м. Ізмаїл,

про стягнення збитків в розмірі 97948,78 гривень

за участю:

представника прокуратури Шарандак О.Л. за посвідченням,

представника позивача Прибиткова О.О. за довіреністю,

представник відповідача не з'явився, -

ВСТАНОВИВ:

Ізмаїльський міжрайонний прокурор, звернувся до господарського суду з позовом в інтересах Ізмаїльської міської ради до відповідача, фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Одеська обл., м. Ізмаїл, про стягнення збитків в розмірі 97948,78 гривень.

В обґрунтування своїх вимог прокурор та позивач посилаються на рішення Ізмаїльської міської ради № 510-V від 05.03.2007 року, яким відповідачеві надано земельну ділянку в довгострокову оренду терміном на 25 років. Позивач зазначає, що з моменту прийняття зазначеного рішення відповідачем не прийнято жодних заходів для укладення договору оренди земельної ділянки. Таким чином, відповідач використовує земельну ділянку площею 0,0419 га, яка розташована по АДРЕСА_1, без правовстановлюючих документів, чим, за думкою позивача, йому завдаються збитки у вигляді неодержаного доходу у зв'язку із ненадходженням орендних платежів у розмірі, встановленому чинним законодавством.

Відповідач відзив на позовну заяву суду не надав, в судове засідання не з'явився.

Разом із позовною заявою Ізмаїльський міжрайонний прокурор звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, яке судом розглянуто та у задоволенні якої у зв'язку з недоведеністю та відсутністю достатніх підстав судом відмовлено.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та позивача, суд встановив наступне.

Рішенням Ізмаїльської міської ради № 510-V від 05.03.2007 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано в довгострокову оренду терміном на 25 років відповідачеві земельну ділянку площею 0,0419 га забудованих земель житлової та громадської забудови із земель запасу для експлуатації магазину непродовольчих товарів та адміністративного будинку по АДРЕСА_1 (а.с.18).

Відповідачеві на підставі свідоцтва про право власності № 541 від 11.05.2007 року належать крамниця промислових товарів, офіс, розташовані за адресою: Одеська область, АДРЕСА_1 (а.с.69).

Рішенням виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради № 102 від 30.01.2014 року створено комісію з визначення збитків власникам землі та землекористувачам.

04.04.2014 року на засіданні комісії було визначено, що відповідно до розрахунку відповідачем нанесено територіальній громаді м. Ізмаїл збитки у вигляді неодержаних доходів у розмірі 97948,78 гривень, про що було складено акт № 8 про визначення та відшкодування збитків від 04.04.2014 року (а.с.16).

Рішенням виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради № 373 від 23.04.2014 року затверджено акт № 8 про визначення та відшкодування збитків від 04.04.2014 року (а.с.15).

Відповідно до ч. ч. 6, 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення.

Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно до ст. 156 ЗК України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок: а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання; в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок; г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан; д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відповідно до ст. 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що земельна ділянка площею 0,0419 га по АДРЕСА_1 у м. Ізмаїл використовується відповідачем без оформлення правовстановлюючих документів.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 2.11-2.13 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 року «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» у застосуванні положень ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України щодо переходу права користування земельною ділянкою внаслідок переходу права на розташований на ній житловий будинок, будівлю, споруду господарським судам слід враховувати, що положення відповідних статей обох кодексів мають один і той же предмет регулювання, а тому підлягають застосуванню в сукупності.

Як роз'яснив Вищий господарський суд України у постанові Пленуму № 6 від 17.05.2011 року (пункт 3.1), відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки. Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. Господарським судам у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

Суд враховує, що ст. 156 ЗК України містить вичерпний перелік підстав відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, зокрема, таку підставу як неодержання власником/землекористувачем доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки, що пов'язується позивачем саме з відшкодуванням збитків.

Крім того, згідно до п. 1 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 284 від 19.04.1993 року, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

Відповідно до п. 3 вищезазначеного Порядку, відшкодуванню підлягають: вартість житлових будинків, виробничих та інших будівель і споруд, включаючи незавершене будівництво; вартість плодоягідних та інших багаторічних насаджень; вартість лісових і дерево-чагарникових насаджень; вартість водних джерел (колодязів, ставків, водоймищ, свердловин тощо), зрошувальних і осушувальних систем, протиерозійних і протиселевих споруд; понесені витрати на поліпшення якості земель за період використання земельних ділянок з урахуванням економічних показників, на незавершене сільськогосподарське виробництво (оранка, внесення добрив, посів, інші види робіт), на розвідувальні та проектні роботи; інші збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обгрунтовані. Неодержаний дохід - це дохід, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Суд звертає увагу на те, що ст. 156 ЗК України не передбачено такої підстави настання цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, у тому числі у вигляді неодержаних доходів, як неоформлення згідно із законом правовстановлюючих документів (договору оренди) фактичним землекористувачем.

Крім того, суд наголошує на тому, що предметом правового регулювання норм ст. ст. 156, 157 ЗК України та Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 року № 284, є відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, заподіяних внаслідок законного вилучення земельних ділянок на користь інших осіб, їх тимчасового зайняття такими користувачами та обумовленого цим неодержання власником (позивачем) доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Вказані правовідносини не слід ототожнювати з фактом зайняття земельної ділянки без належних правовстановлюючих документів на землю (абз. 16 ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель").

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Сума збитків, затверджених рішенням виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради № 373 від 23.04.2014 року, яку має сплатити відповідач, є наслідком умовного припущення про можливість отримання територіальною громадою в особі Ізмаїльської міської ради прибутку від одержання плати за землю у формі орендної плати, розмір якої обчислений, виходячи з площі земельної ділянки 0,0419 га та нормативної грошової оцінки 1 кв.м.

Позовні вимоги позивача ґрунтуються виключно на спеціальному нормативному акті - Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 19.04.1993 року, оскільки розмір збитків розрахований за затвердженою формулою та щодо цього з боку позивача не вчинено будь-яких дій, спрямованих на доведення реального характеру збитків в такому розмірі.

На думку суду для застосування при визначенні розміру збитків приписів Порядку № 284, в даному спорі відсутня така ознака як тимчасове зайняття відповідачем земельної ділянки площею 0,0419 га по АДРЕСА_1 у м. Ізмаїл, оскільки за наявності права власності на об'єкти нерухомого майна на ній відповідач набув право користування земельною ділянкою згідно до ст. 120 ЗК України. Відповідно, безпідставними є твердження позивача, що він тимчасово не використовує вказану земельну ділянку у зв'язку із неоформленням відповідачем права користування нею для експлуатації та обслуговування магазину непродовольчих товарів та адміністративного будинку, що є його власністю.

У пункті 3.8 Постанови Пленуму № 6 від 17.05.2011 року Вищий господарський суд роз'яснив наступне: вирішуючи спори за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок, будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, збитків у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарські суди повинні брати до уваги положення ст. 22 ЦК України та ч. 2 ст. 224 ГК України. Для застосування такого заходу відповідальності слід встановлювати наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини). У розгляді таких справ господарські суди мають докладно з'ясовувати причини неоформлення чи несвоєчасного оформлення відповідного землекористування та обставини, пов'язані із вжиттям господарюючими суб'єктами усіх залежних від них заходів щодо одержання документів, які посвідчують право землекористування. При цьому суду слід враховувати вимоги ч. 2 ст. 120 ЗК України, якою передбачено що у разі коли жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Якщо у розгляді справи буде з'ясовано обставини, зазначені в абз. 3 п.п. 3.4 п. 3 цієї постанови, і що суб'єкт господарювання вживав необхідних заходів до оформлення свого права землекористування, то відсутність у нього переоформлених на його ім'я правовстановлюваних документів на земельну ділянку не може розцінюватися як правопорушення.

З огляду на зазначену вище позицію Пленуму ВГС України, суд вважає, що позивачем не вживались заходи щодо своєчасного виявлення факту використання відповідачем земельної ділянки, наданої йому в оренду за рішенням міської ради від 05.03.2007 року.

Про це свідчить той факт, що перевірка дотримання відповідачем вимог земельного законодавства не проводилась, що є порушенням п. 10 рішення позивача № 510-V від 05.03.2007 року, яким контроль за виконанням цього рішення покладено на постійну комісію з питань містобудування та землекористування. Рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради № 373 від 23.04.2014 року, яким затверджено акт № 8 про визначення та відшкодування збитків від 04.04.2014 року, прийнято більш ніж через сім років після ухвалення рішення про надання земельної ділянки в оренду.

Водночас, сума збитків, яку просить стягнути позивач, обґрунтовується умовним припущенням про можливість отримання ним прибутку в результаті випадкового збігу обставин. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку ще не є підставою для його стягнення. Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Для застосування такого виду відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Як вбачається із матеріалів справи, п. 9 рішення позивача № 510-V від 05.03.2007 року передбачено видати відповідачеві договір оренди земельної ділянки.

Тобто рішенням було чітко визначено особу, яка мала стати ініціюючою стороною в укладанні зазначеного договору оренди землі - позивача.

Відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.

Загальний порядок укладення господарських договорів визначений ст. 181 ГК України.

Зокрема, проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

В разі, якщо сторонами не було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, що призвело до виникнення спору, то відповідно до ст. 187 ГК України, такі спори розглядаються судом.

В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачем не виконаний будь-який з приписів рішення позивача № 510-V від 05.03.2007. Більш того, в тексті позовної заяви вказано, що відповідачем не прийнято жодних заходів для укладання договору оренди земельної ділянки з позивачем, а саме не виконано проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та не надано його на затвердження. Таке твердження позивача не узгоджується з п.4 вищевказаного рішення, яким позивачем затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду терміном на 25 років відповідачу для експлуатації магазину непродовольчих товарів та адміністративного будинку по АДРЕСА_1.

Суд приймає до уваги, що з матеріалів справи не вбачається та не доведено позивачем в судовому засіданні, що ним були вжиті всі заходи щодо укладення з відповідачем договору оренди земельної ділянки. Зокрема, немає доказів направлення відповідачеві договору оренди на виконання вимог п. 9 рішення позивача № 510-V від 05.03.2007 року. Жодних інших дій зі сторони позивача з врегулювання правовідносин у спірному землекористуванні з матеріалів справи також не вбачається. Таким чином, позивач не вжив усіх передбачених законом заходів для недопущення спричинення збитків. Це незважаючи на те, що пунктом 10 вказаного рішення контроль за його виконанням покладений на постійну комісію з питань містобудування та землекористування позивача.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу вимог і заперечень.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про те, що позивачем не доведено факту спричинення йому відповідачем збитків внаслідок використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів, а також не доведено вчинення дій щодо спонукання відповідача до оформлення права користування земельною ділянкою.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).

Позивачем не надано суду доказів на підтвердження факту здійснення будь-яких заходів, направлених на одержання доходів у вигляді орендної плати, а також вжиття заходів, спрямованих на уникнення збитків, зокрема дій, спрямованих на укладення договору оренди, а в разі ухилення відповідача - звернення до суду з позовом про спонукання до укладення договору оренди.

Таким чином, суд не вбачає причинного зв'язку між бездіяльністю відповідача в укладенні договору оренди земельної ділянки та шкодою, спричиненою внаслідок його неукладення. Отже, зазначені обставини свідчать про відсутність в діях відповідача складу цивільного правопорушення як обов'язкової умови настання цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Ізмаїльської міської ради Одеської області, Одеська обл., м. Ізмаїл, до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Одеська обл., м. Ізмаїл, про стягнення збитків в розмірі 97948,78 гривень є такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно до ст. 49 ГПК України за умови відмови судом в задоволенні позовних вимог, витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 22, 641 Цивільного кодексу України, ст. ст. 181, 187 ГК України, ст. ст. 152, 156, 157 Земельного кодексу України, ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 року «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 року № 284, ст. ст. 22, 32, 33, 36, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Ізмаїльського міжрайонного прокурора Одеської області в інтересах Ізмаїльської міської ради Одеської області м. Ізмаїл, до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Одеська обл., м. Ізмаїл, про стягнення збитків в розмірі 97948,78 гривень - відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Одеського апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області протягом десяти днів з моменту складення повного рішення. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Вступна та резолютивна частина рішення оголошені в судовому засіданні 02.03.2015 року. Повний текст рішення складений 04 березня 2015 р.

Суддя Р.В. Волков