РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2015 року Справа № 1/49-Д

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Мамченко Ю.А.

при секретарі Мухомеджанов Д.Ю.

за участю представників сторін:

від прокуратури: Кондратюк А.В;

від позивача: Швидченко В.І.;

від відповідача: представник не з'явився;

від Третьої особи 1: представник не з'явився;

від Третьої особи 2: представник не з'явився

під час розгляду у відкритому судовому засіданні апеляційної скарги позивача за первісним позовом Багатопрофільного малого приватного підприємства "Сприяння" на рішення господарського суду Житомирської області від 03.07.14р. у справі № 1/49-Д

за позовом Багатопрофільного малого приватного підприємства "Сприяння" м. Житомир

до Державного підприємства "Житомирська пересувна механізована колона"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Третя особа 1:Регіональне відділення Фонду державного майна України по Житомирській області;

Третя особа 2: Міністрерство аграрної політики та продовольства України;

за участю прокуратури Житомирської області

про визнання договору оренди нежилих приміщень від 8 квітня 1997 року продовженим на строк до 8 квітня 2017 року та таким, що укладений на тих самих умовах, які були передбачені договором

за зустрічним позовом Державного підприємства "Житомирська пересувна механізована колона"

до Багатопрофільного малого приватного підприємства "Сприяння"

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Регіональне відділення фонду державного майна України в Житомирській області

про звільнення займаного приміщення та стягнення неустойки

ВСТАНОВИВ:

Багатопрофільне мале приватне підприємство "Сприяння" (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Житомирської області з позовною заявою (том 1, а.с. 2-4) до Державного підприємства «Житомирська пересувна механізована колона» (надалі - Відповідач), в якій просить зобов'язати Відповідача продовжити договір оренди від 8 квітня 199 року нежилих приміщень по вул. Маршала Рибалко, 29 в м. Житомирі з Позивачем на той самий строк і на тих же умовах.

Водночас, Відповідачем було подано зустрічний позов до Позивача (том 1, а.с. 27-28), в котрому Відповідач просив зобов'язати Позивача звільнити виробничі приміщення площею 345,4 кв.м., що знаходяться за адресою м. Житомир, вул. Маршала Рибалко, 29 та стягнути з Позивача неустойку у розмірі подвійної плати користування річчю за час прострочення в розмірі 1360 грн..

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 19 червня 2007 року (том 1, а.с. 42), з підстав, висвітлених у даній ухвалі було прийнято до розгляду зустрічний позов Відповідача. Також, даною ухвалою було залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Регіональне відділення державного майна України по Житомирській області (надалі - Третя особа 1).

Позивачем на адресу місцевого господарського суду були подані уточнення позовних вимог (том 1, а.с. 131-132), згідно котрих Позивач просить визнати договір від 8 квітня 1997 року продовженим на строк до 8 квітня 2017 року та таким, що укладений на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Прокуратурою Житомирської області було подано заяву від 21 травня 2012 року за № 05/2-1871-12 про вступ прокурора у розгляд справи в порядку представництва інтересів держави.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 22 травня 2012 року (том 3, а.с. 112-113) було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Міністерство аграрної політики та продовольства України (надалі - Третя особа 2).

Відповідачем було подано заяву про зменшення позовних вимог в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України від 21 червня 2012 року (том 3, а.с. 120), на підставі котрої Відповідач просив зменшити зустрічні позовні вимоги в частині стягнення неустойки в розмірі 1 360 грн., в решті зустрічні позовні вимоги залишити без змін.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 3 лютого 2014 року в справі № 1/49-Д (том 4, а.с. 208-211), з підстав, висвітлених у даному рішенні, в задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Вирішено Позивачу звільнити виробничі приміщення площею 378 кв.м. (склад піску розміром 9х18 м., склад цементу розміром 9х6 м., приміщення бетонно-розчинного вузла розміром 9х18 м.), що знаходяться за адресою м. Житомир, вул. Маршала Рибалко, 29. Також, даним судовим рішенням покладено на Позивача витрати по сплаті судового збору в розмірі 203 грн..

Позивач не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, звернувся з апеляційною скаргою (том 4, а.с. 223-230) до Рівненського апеляційного господарського суду в якій з підстав, вказаних в цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким визнати договір оренди нежилих приміщень від 8 квітня 1997 року продовженим на строк до 8 квітня 2017 року, та таким, що укладений на тих самих умовах, які були ним передбачені.

Апеляційна скарга мотивована тим, що вказане рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того, Позивач, як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, посилається на те, що Позивач неодноразово виступав щодо створення спільної робочої групи з представників Позивача та Відповідача для напрацювання спільного документа, який би визначив суму затрат Позивача при реалізації умов договору оренди. Також, Позивач вказує на те, що Відповідачем не було надано підтверджуючих документів те то, що отримання Позивачем даних листів, а навіть не було надано підтверджуючих документів, щодо відправлення ним цих листів саме Позивачу і саме у визначений термін. Апелянт вказує й на те, що підтвердженням продовження дії Договору, на думку апелянта, є регулярне прийняття Відповідачем орендної плати з зазначенням відповідного платежу, що й підтверджує наявність і безперервність правових відносин.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 31 липня 2014 року апеляційну скаргу апелянта було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 26 серпня 2014 року (том 4, а.с. 222).

Третьою особою 2 були подані пояснення з приводу апеляційної скарги (том 5, а.c. 7-9; 94-96), в яких з підстав, вказаних в даних поясненнях, Третя особа 2 просить залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу Позивача без задоволення.

26 серпня 2014 року Рівненський апеляційний господарський суд своєю ухвалою витребував від Відповідача за первісним позовом, Третьої особи 1 та Третьої особи 2 письмові доводи (заперечення) з приводу призначення експертизи, та на підставі пункту 3 статті 77 Господарсько процесуального кодексу України - відклав розгляд апеляційної скарги на 17 вересня 2014 року на 14 годину 50 хвилин (том 5, а.с. 46).

Третьою особою 1 також були подані заперечення на апеляційну скаргу (том 5, а.с. 13-15; 34-35), в яких з підстав, вказаних в даних запереченнях, Третя особа 1 просить залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу Позивача без задоволення.

Прокурор також подав відзив на апеляційну скаргу (том 5, а.c. 38-39; 50-51), в якому з підстав, вказаних в даному відзиві, просить залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу Позивача без задоволення.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу (том 5, а.c. 40-42; 62-65), в якому з підстав, вказаних в даному відзиві, просить залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу Позивача без задоволення.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду 17 вересня 2014 року, в зв'язку із відібранням експерементальних зразків підпису у бувшого директора Позивача за первісним позовом з метою призначення судової почеркознавчої експертизи, було відкладено розгляд апеляційної скарги на 7 жовтня 2014 року на 14 годину 30 хвилин.

Рівненський апеляційний господарський суд своєю ухвалою від 7 жовтня 2014 року (том 5, а.с. 100-101), з підстав вказаних у даній ухвалі задоволив клопотання Позивача за первісним позовом та призначив по справі № 1/49-Д почеркознавчу експертизу.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 7 жовтня 2014 року (а.с. 102) було зупинено апеляційне провадження у справі № 1/49-Д.

16 жовтня 2014 року справу № 1/49-Д, згідно супровідного листа за № 01-28/49-Д/6474/14 (том 5, а.с. 104) було направлено до Житомирського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз для проведення судової почеркознавчої експертизи.

10 листопада 2014 року на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшло клопотання та лист Житомирського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 6 листопада 2014 року за № 757/14-25/1282 (том 5, а.с. 105-107) в котрому, з підстав, висвітлених у даному клопотанні, старший судовий експерт просив надати додаткові матеріали для вирішення поставлених на експертизу питань. Також, своїм листом Житомирське відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз просило погодити строк виконання судово-почеркознавчої експертизи та оплатити експертизу.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 12 листопада 2014 року (том 5, а.с. 108-109), з підстав, висвітлених у даній ухвалі, було поновлено провадження у справі № 1/49-Д та призначено до розгляду клопотання експерта на 26 листопада 2014 року.

Ухвалою Рівненського апеляційного госопдарського суду від 26 листопада 2014 року (том 5, а.с. 137), з підстав, висвітлених у даній ухвалі, розгляд справи було відкладено на 3 грудня 2014 року на 14 годину 50 хвилин.

В.о. голови Рівненського апеляційного господарського суду, своїм розпорядженням від 3 грудня 2014 року том 5, а.с. 139), вніс зміни до складу колегії суддів (окрім заміни головуючого судді) за наслідком котрого у справі № 1/49-Д визначено колегію суддів у складі: суддя Василишина А.Р., суддя Бучинська Г.Б., суддя Мамченко Ю.А..

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 3 грудня 2014 року (том 5, а.с. 141) розгляд скарги було відкладено на 24 грудня 2014 року на 15 годину 50 хвилин.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 24 грудня 2014 року (том 5; а.с. 161-162), з підстав, висвітлених у даній ухвалі було задоволено клопотання експерта щодо продовження строків проведення даної експертизи та провадження у справі № 1/49-Д зупинено до закінчення проведення судової почеркознавчої експертизи.

Матеріали справи № 1/49-Д супровідним листом від 12 січня 2015 року за № 01-27/1/49-Д/69/15 були направлені до Житомирського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз для проведення судової почеркознавчої експертизи.

Водночас, 11 лютого 2015 року на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшла дана справа разом із супровідним листом Житомирського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 757/14-25/134-15 від 6 лютого 2015 року, щодо повернення матеріалів справи № 1/49-Д без проведення судової експертизи (з огладу на ненадання експертній установі оригіналів об'єктів дослідження) .

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 16 лютого 2015 року (том 5, а.с. 168) було поновлено провадження у справі № 1/49-Д та призначено її до розгляду на 4 березня 2015 року.

Представники Відповідача, Третьої особи 1 та Третьої особи 2 в судове засідання від 4 березня 2015 року не з'явилися. Про дату, час та місце розгляду справи Відповідач, Третя особа 1 та Третя особа 2 належним чином повідомлені, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення (том 5, а.с. 171-173). Причини неявки своїх представників Відповідач, Третя особа 1 та Третя особа 2 не повідомили. Жодних клопотань від Відповідача, Третьої особи 1 та Третьої особи 2 щодо відкладення розгляду справи до господарського суду апеляційної інстанції не надходило. Водночас, в ухвалі про прийняття апеляційної скарги до провадження відсутні вимоги щодо обов'язкової явки представників сторін.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного та враховуючи приписи статтей 101, частини 1 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника Відповідача, Третьої особи 1 та Третьої особи 2 за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні від 4 березня 2015 року представником Позивача було оголошено клопотання, в якому з підстав, висвітлених в даному клопотанні, Позивач просив суд докази наявні в томі 1 на аркушах справи 32-34 та в томі 5 на аркушах справи 66-69 в розумінні статті 36 Господарського процесуального кодексу України не вважати письмовими доказами та вказує, що оригінал чеку, який міститься у томі 1 на аркуші справи 29 і копії чеків, котрі містяться в томі 5 на аркушах справи 67- 69 прописані одним оператором (Коробчинська В.), що дає підстави для висновку, що копії зроблені з одного оригіналу, змонтовуючи окремі фрагменти того чи іншого чека.

Дослідивши дане клопотання безпосередньо в нарадчій кімнаті (адже питання щодо прийняття чи неприйняття тих чи інших доказів суд вирішує безпосередньо пр вирішенні спору по суті; оцінка даних доводів дана в мотивувальній частині даної судової постанови).

В судовому засіданні від 4 березня 2015 року представник Позивача, підтримав доводи, висвітлені в апеляційній скарзі, просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, котрим задовольнити вимоги Позивача .

В судовому засіданні від 4 березня 2015 року Прокурор заперечив проти апеляційної скарги, вважає доводи Позивача необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції правомірним та законним.

Рівненський апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників Позивача та Прокурора, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, письмові пояснення, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 3 липня 2014 року по справі № 1/49-Д слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Позивача - без задоволення. При цьому колегія суду виходила з наступного.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що з наявних у матеріалах справи договорів оренди (том 1, а.с. 10-15), вбачається, що на протязі 1993-1997 років між Пересувною механізованою колоною "Укрм'ясомолтехпром", (правонаступником якого є Відповідач) та Комерційним проектно-виробничим малим підприємством "Сприяння" (правонаступником якого є Позивач) укладено ряд договорів оренди.

Водночас, як вбачається із позовної заяви, Позивач просить продовжити саме договір оренди від 8 квітня 1997 року (надалі - Договір; том 1, а.с. 8-9; оригінал Договору в томі 4 на а.с. 152).

Згідно пункту 1 Договору, Відповідач передав Позивачу у тимчасове користування за плату на протязі десяти днів після укладання Договору, таке майно: склад піску розміром 9 x 18м, склад цементу розміром 9 х 6м, приміщення бетонно-розчинного вузла розміром 9 х 18м (загальна площа приміщень 378 кв.м.); автонавантажувач вантажопідйомністю - 5 т.

Відповідно до пункту 2 Договору, разом з виробничими приміщеннями до Позивача переходить право користування земельною ділянкою, що примикає до орендованих приміщень, розміром п'ять тисяч квадратних метрів (додаток № 1).

Пунктом 3 Договору визначено, що Відповідач дозволив Позивачу проводити будь-які поліпшення орендованого майна та використовуваної земельної ділянки, спрямовані на збільшення їх корисності.

Як вбачається з пункту 9 Договору: на основні засоби, придбані за рахунок Позивача, амортизаційні відрахування не виконуються; всі затрати по проведенню поліпшень орендованого майна та користованої території, згідно пункту 4 даного Договору, по завершенню строку оренди, Відповідач повертає або відшкодовує Позивачу.

З пункту 10 Договору вбачається, що після завершення строку Договору оренди Позивач зобов'язався провести взаєморозрахунки з Відповідачем з наступним поверненням майна.

За змістом пункту 14 Договору, термін дії цього договору установлюється на десять років з моменту його підписання; при відсутності заяви однієї із сторін про припинення, або зміни договору після закінчення його строку на протязі десяти днів, Договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах.

Згідно пункту 15 Договору, при підписанні даного Договору, Договір від 1 жовтня 1996 року вважається таким, що втратив чинність.

Слід зазначити, що вказані орендовані приміщення знаходяться на балансі Відповідача та знаходяться за адресою: м. Житомир, вул. Маршала Рибалка, 29.

В матеріалах справи міститься листи Відповідача за № 17 від 15 березня 2007 року, № 21 від 11 квітня 2007 року, № 24 від 28 квітня 2007 року (том 1, а.с. 32-34 - завірені печаткою Відповідача; том 5, а.с. 66-68 завірені представником Відповідача окрім описів про прізвище і підпис), в котрих в графі Директор Відповідача зазначено прізвище Пастощук А.В. та міститься підпис. Наявність даних доказів в сукупності свідчить про існування даних листів, і не викликають у колегії суддів підозри щодо їх існування.

Окрім того, в матеріалах справи міститься заява Пастощука А.В. (том 5, а.с. 71), нотаріально посвідчена, в котрій Пастощук А.В. зазначив, що стосовно підписів вчинених на вказаних листах (№ 17 від 15 березня 2007 року, № 21 від 11 квітня 2007 року, № 24 від 28 квітня 2007 року), то незалежно від стилю виконання вони виконані мною власноручно.

Водночас, суд констатує, що в матеріалах справи наявні докази направлення двох останніх листів, окрім тих доказів на котрі у своєму клопотанні (том 5, а.с. 67 та 69) Позивач просить не вважати їх письмовими доказами в розумінні статті 36 Господарського процесуального кодексу України. Дані докази направлення знаходяться в томі 2 на аркушах справи 19-20.

Суд констатує, що з даних листів вбачається, що Відповідач 1 просив Позивача звільнити орендовані приміщення та територію державного підприємства «Житомирська пересувна механізована колона».

Третьою особою 1 було винесено Довідку про перевірку вимог законодавства з питань оренди державного майна, що перебуває на балансі Відповідача (том 1, а.с. 51-52) від 29 червня 2006 року, в котрій Третя особа 1 висловила пропозиції Відповідачу щодо приведення орендних відносин у відповідність до діючого законодавства, а саме: припинити чинність неправомірно укладених договорів; зобов'язати орендарів терміново переукласти договору оренди з Відповідачем.

Листом № 06/2003 від 19 травня 2006 року (том 1, а.с. 56) Третя особа 1 повідомила директора та голову профкому Відповідача про прийняття рішення про приватизацію Відповідача.

Відповідно до пункту 4 статті 12 Закону України «Про приватизацію державного майна»: з моменту прийняття рішення про приватизацію майна державного підприємства: орган, що здійснює управління майном цього підприємства, передає у встановленому порядку функції з управління цим майном державним органам приватизації; стосовно цього підприємства припиняється дія норм Господарського кодексу України в частині купівлі, продажу, передачі, обміну, здачі в оренду, надання безоплатно, списання майна, випуску та придбання цінних паперів, надання та одержання кредитів у розмірах, що перевищують середньорічний рівень таких операцій за останні три роки з урахуванням рівня інфляції, а також забороняється передача майна в іпотеку; якщо ці дії необхідні для ефективного функціонування державного підприємства, майно якого приватизується, вони здійснюються підприємством з дозволу державних органів приватизації.

Колегія суду зауважує, що в матеріалах справи міститься лист Третьої особи 1 від 7 липня 2006 року № 06/2722 (том 3, а.с. 50) про надання інформації щодо оренди державного майна адресований Позивачу, зі змісту котрого вбачається, що Третя особа 1 розглянувши звернення Позивача зазначила у даному листі те, що перевіркою дотримання вимог законодавства з питань оренди державного майна, проведеною Третьою особою 1, було встановлено, що передача Позивачу в строкове платне користування державного нерухомого майна загальною площею 378 кв.м., що перебуває на балансі Відповідача здійснено Відповідачем з грубим порушенням, а тому Договір оренди майна підлягає негайному розірванню та переукладенню з Третьою особою 1 (також в даному листі було зазначено, що поліпшення орендованого майна проведені Позивачем без належного оформлення, відповідно до законодавства, компенсації не підлягають).

Суд констатує, що листом Третьої особи 1 від 14 вересня 2006 року за № 08/3798 (відповідь на лист Позивача від 23 серпня 2006 року № 26/1) щодо оренди державного майна було повідомлено Позивача про те, що для приведення орендних відносин у відповідність до чинного законодавства, Позивачу необхідно надати для Третьої особи 1 зазначений перелік документів. Також, в даному листі було зазначено, що в разі непогодження з пропозиціями Третьої особи 1, Позивач зобов'язаний терміново звільнити орендовані приміщення та повернути майно Відповідачу.

Також, в матеріалах справи міститься лист Третьої особи від 12 квітня 2007 року за № 09/1501 (том 3, а.с. 52) адресований Позивачу, в котрому зазначено, що враховуючи, що термін дії Договору закінчився 7 квітня 2007 року, не продовжений балансоутримувачем (Відповідачем) та не переукладений з регіональним відділенням оренда приміщення є незаконною. Водночас, Третя особа 1 повідомила, що за умови надходження від Позивача комплекту документів Третя особа 1 зможе розпочати роботу щодо передачі в строкове платне користування вищевказаного державного майна на конкурсних засадах.

При цьому, колегія суду зауважує, що доказ отримання зазначеного листа міститься в томі 2 на аркуші справи 33.

Позивач посилаючись на те, що після закінчення терміну дії Договору (8 квітня 2007 року) він не отримував жодного повідомлення про припинення орендних відноси (в матеріалах справи відсутні належні докази щодо отримання відповідних листів Відповідача) або про зміну Договору, що є обов'язковим відповідно до пункту 14 Договору та зважаючи на те, що Позивачем впродовж усього періоду дії Договору та й надалі належно сплачувалася орендна плата (що й не заперечувалося Відповідачем), за таких обставин волевиявлення Відповідача на припинення Договору на новий строк не було реалізовано у визначеній формі та зважаючи на заперечення Відповідача та Третьої особи 1 щодо поновлення даного Договору, Позивач звернувся до суду з позовом зобов'язання Відповідача продовжити Договір на тих же самих умовах до 8 квітня 2017 року.

Відповідно до статті 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

У відповідності до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який обумовлено в договорі.

Згідно до частини 2 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна"», у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Як визначено частиною 2 статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»: договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об'єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем; договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін; на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Частиною 1 статті 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» обумовлено, що: у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди; якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності та керуючись нормами діючого законодавства України, колегія суду зазначає наступне.

Згідно умов спірного Договору строк його дії становить 10 років.

Підпунктом 4.1. пункту 4 постанови Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 № 12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» визначено, що зі змісту статей 759, 763 і 764 Цивільного кодексу України, частини другої статті 291 Господарського кодексу України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.

Відтак, колегія суду констатує, що у випадку коли на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Відповідно до статті 287 Господарського кодексу України, орендодавцями щодо державного та комунального майна є Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом.

При цьому, колегія суду, відхиляє посилання Позивача на порушення Відповідачем порядку повернення орендованого майна (визначене пунктом 10 Договору; оскільки не підписано акта приймання - передачі майна та неповідомлення Позивача щодо припинення дії Договору) з огляду на наступне.

Листами № 21 від 11 квітня 2007 року та № 24 від 28 квітня 2007 року Відповідач звернувся з вимогою до Позивача про звільнення приміщень Відповідача.

До матеріалів справи було надано квитанцію відділення поштового зв'язку № 15 від 17 квітня 2007 року, № 314 про відправлення листа № 21 від 11 квітня 2007 року рекомендованим листом № 0068849 та квитанцію відділення поштового зв'язку № 31 від 3 травня 2007 року № 382 про відправлення Відповідачем листа № 24 від 28 квітня 2007 року.

В матеріалах справи міститься листи Відповідача за № 17 від 15 березня 2007 року, № 21 від 11 квітня 2007 року, № 24 від 28 квітня 2007 року (том 1, а.с. 32-34 - завірені печаткою Відповідача; том 5, а.с. 66-68 завірені представником Відповідача окрім описів про прізвище і підпис), в котрих в графі Директор Відповідача зазначено прізвище Пастощук А.В. та міститься підпис. Наявність даних доказів в сукупності свідчить про існування даних листів, і не викликають у колегії суддів підозри щодо їх існування.

Поряд з тим, колегія суду зазначає, що Позивачем зводиться обгрунтування своїх вимог та заперечень по апеляційній скарзі лише в межах трьох листів Відповідача (№ 17 від 15 березня 2007 року, № 21 від 11 квітня 2007 року та № 24 від 28 квітня 2007 року), зазначаючи на їх неотримання та невірне посвідчення, і тому суд не може їх брати до уваги, а відтак, зводячи свою апеляційну скаргу та й послідуючи обгрунтування до невідповідності даних листів ознакам письмових доказів, заявляючи клопотання про проведення почеркознавчої експертизи даних листів та про зазначення фальшування доказів їх отримання (квитанцій), Позивач залишає поза увагою інші належні та допустимі докази, котрі містяться в матеріалах справи, в правовій площинні статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до імперативно визначених приписів стосовно того, що ніякий доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили, а тому суд у процесі розгляду справи при повному, всебічному і об'єктивному розгляді справи в судовому засіданні оцінює всі обставини справи в їх сукупності.

Крім того, будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет їх належності та допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарський суд повинний враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з якими обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

При цьому, суд не має права надавати перевагу одним доказам над іншими, а повинен враховувати всі докази по справі в сукупності з обставинами справи та вимогами і запереченнями сторін.

Водночас на переконання колегії суду такі твердження і посилання Позивача є надуманими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки про необхідність проведення орендних договірних відносин у відповідність з чинним законодавством у зв'язку з закінченням Договору оренди між Позивачем та Відповідачем (7 квітня 2011 року) шляхом перезаключення Договору з Третьою особою Позивач опосередковано свідчать листи (від 4 квітня 2007 року № 16/01, від 9 квітня 2007 року № 19/01, від 20 квітня 2007 року № 21/01,від 21 квітня 2007 року № 21/01, від 2 травня 2007 року № 24/01, від 8 травня 2007 року № 25/01, від 12 червня 2007 року № 34/01, від 4 липня 2008 року № 79/01,) з доказами їх направлення на адресу як Відповідача, так і Третьої особи 1 на протязі 2006 - 2007 років (том 2, а.с. 29-36).

Проаналізувавши дані листи суд констатує, що з них вбачається, що Позивач зазначав в них той факт, що 7 квітня 2007 року збігає термін Договору та керуючись частиною 1 статті 777 Цивільного кодексу України просив перезаключити Договір з Третьою особою 1. Також, Позивач у них зазначав, що запропоновані Третьою особою раніше два варіанти проекту договору оренди були неприйнятні для Позивача з огляду на наведені ним причини у листах. Також, Позивач просив Третю особу 1 у них своїм наказом призначити склад компетентної комісії для спільної роботи з Позивачем щодо визначення затрат Позивача для проведення невід'ємних поліпшень орендованого майна на протязі 1994-2003 років, для виконання пункту 10 Договору (по суті, все вищевказане опосередковано вказує на те, що Позивач зобов'язався після завершення строку договору оренди провести взаєморозрахунки з наступним поверненням майна).

Таке свідоме волевиявлення Позивача (направлення відповідних листів, проектів договору) свідчить про обізнаність Позивача щодо закінчення терміну дії Договору та про наявність заперечення Третьої особи 1 щодо укладення нового договору оренди.

В свою чергу, листами Третьої особи 1 (від 22 березня 2007 року № 09/1168, від 12 квітня 2007 року № 09/1501, від 18 квітня 2007 року № 09/1552, від 18 травня 2007 року № 09/1993, від 21 травня 2007 року № 09/2004, від 30 травня 2007 року № 09/2131, від 30 травня 2007 року № 09/2137) на вищезазначені листи було надано відповідь на листи Позивача (том 3, а.с. 50-51; 66-72 з доказами їх направлення на даних листах).

Дослідивши дані листи Третьої особи 1 вбачається, що Третьою особою 1 зазначалося, що в зв'язку із закінченням терміну дії Договору 7 квітня 2007 року, який не переукладався з Третьою особою 1, було проведено підготовчу роботу щодо укладення договору оренди виробничих приміщень площею 345,4 кв.м., що перебувають на балансі Відповідача та підготовлено проект договору оренди майна.

Крім того, в даних листах Третьою особо 1 неодноразово зазначалося про зобов'язання Позивача звільнити орендовані приміщення та повернути майно.

Судова колегія звертає увагу, що в матеріалах справи міститься проект договору оренди державного майна, котрий Позивачем було направлено листом від 26 березня 2007 року № 14/01 на адресу Третьої особи 1 (том 4, а.с. 160-162), із зазначенням Позивачем про розгляд та перезаключення договору оренди державного майна (котре було предметом Договору оренди від 8 квітня 1997 року) від 27 березня 2007 року із Третьою особою 1.

При цьому, колегія суду звертає увагу на те, що даний проект договору підписаний зі сторони Позивача (Орендаря) Директором Богачовом С.К. (том 4, а.с. 162).

Усе вищенаведене свідчить про існування своєрідної переписки між Позивачем та Третьою особою 1 щодо укладення нового Договору оренди, проведення взаєморозрахунків, з огляду на закінчення дії Договору (що неодноразово зазначалося сторонами у своїх листах), а в сукупності опосередковано підтверджує усвідомлення Позивачем факту закінчення дії Договору та проведення ним переддоговірної роботи щодо переукладення договору оренди з Третьою особою 1, та й відповідно обізнаність Позивача про закінчення терміну дії Договору та небажання (неможливість з огляду на включення даного майна до об'єктів приватизації) Відповідача продовжувати даний Договір.

Колегія суду констатує, що відповідно до частини 2 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Тобто, норма зазначеної статті має диспозитивний характер, оскільки не вказує на те, що відповідна вимога про припинення договору оренди має називатися виключно заявою. Така заява може бути направлена однією із сторін у формі листа, телеграми, факсограми тощо. Істотне значення у даному випадку має зміст такої заяви, оскільки вона обов'язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди, та факт її отримання іншою стороною.

Отже, чинне законодавство про оренду для підтвердження припинення договору оренди не покладає на орендодавця обов'язок доводити факт одержання орендарем заяви про відмову від пролонгації договору оренди. До того ж, як вбачається з матеріалів справи, встановлено судами та не спростовано Позивачем, наявними в матеріалах доказами підтверджено факт обізнаності Позивача про небажання Відповідача продовжувати Договір, про приватизацію даного орендованого майна та відсутність згоди Третьої особи 1 щодо укладення нового договору оренди.

Водночас, порушені Позивачем питання щодо невиконання Відповідачем зобов'язання щодо складання та надсилання Позивачу акта приймання-передачі нерухомого майна жодним чином не спростовують встановлені судами факти припинення Договору оренди у зв'язку зі своєчасною відмовою орендодавця від його пролонгації та відсутності законних підстав для подальшого знаходження Відповідача у займаних приміщеннях.

Рівненський апеляційний господарський суд зважаючи на те, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про намір Відповідача, як балансоутримувача та Третьої особи 1 як орендодавця, скористатися правом на укладення (продовження) договору оренди на новий строк та з врахуванням усього вище встановленого у даній судовій постанові в правовому полі того, що дії Відповідача не призвели до порушення, оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів Позивача (орендаря), приходить до висновку, що в задоволенні первісного позову щодо визнання Договору від 8 квітня 1997 року продовженим на строк до 8 квітня 2017 року та таким, що укладений на тих самих умовах, які були передбачені договором слід відмовити.

Дане вчинено і місцевим господарським судом, відповідно колегія суду залишаю без змін рішення в цій чатсині.

Що ж до зустрічного позову Відповідача (позивача за зустрічним позовом), то колегія суду зазначає наступне.

В силу дії частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено апеляційною інстанцією у даній судовій постанові, на момент розгляду даної справи Позивачем спірне орендоване майно відповідно до вимог законодавства не повернуто та Позивач продовжує його використовувати, що суперечить вимогам закону.

Відповідно до пункту 9.10 постанови Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 6 «Про судове рішення», у рішенні про вчинення певних дій або про припинення певних дій господарський суд повинен зазначити - відповідний припис, наприклад: «Такому-то звільнити таке-то приміщення (із зазначенням його найменування, місцезнаходження згідно з поштовою адресою, площі)», «Такому-то припинити такі-то дії, які перешкоджають доступу такого-то у приміщення (із зазначенням тих же даних про приміщення)».

Оскільки, як вбачається із вищезазначеного в даному судовому рішенні Позивачу в задоволенні позову про продовження Договору було відмовлено, то відповідно у нього виникає обов`язок щодо звільнення орендованого майна згідно Договору .

Враховуючи вищевисвітлене, зустрічна позовна вимога про звільнення Позивачем орендованих приміщень згідно Договору підлягає задоволенню. Приймаючи таке рішення, колегія суду залишня рішення місцевого господарського суду в цій частині без змін.

Суд констатує, що конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також із статтю 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

З огляду на усе вищеописане у даній судовій постанові, колегія суддів вважає, що посилання Позивача, висвітлені ним в апеляційній скарзі та позовній заяві, є необґрунтованими, документально не підтвердженими (відсутність будь-яких доказів щодо необізнаності про припинення дії Договору та відсутність згоди уповноваженої на те особи, щодо продовження дії Договору) та в розрізі того, що дане майно перш за все є саме державною власністю та тих обставин, що з часу укладення Договору (1997 рік) по час розгляду справи в судах (2014 рік) істотні обставини Договору змінилися (ціна орендованого майна, площа, корисні властивості, з врахуванням зносу та амортизації даного майна), що автоматично виключає продовження даного Договору на тих самих умовах, а відтак, Позивач, в порушення вимог статтей 32,33 Господарського процесуального кодексу України, не довів тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог та заперечень, висвітлених в апеляційній скарзі.

Що ж до посилань Позивача висвітлених у клопотанні (том 5, а.с. 181-182), окрім тих, що вже описані у даній судовій постанові, то суд апеляційної інтстанції констатує, що посилання апелянта про великий номер квитанії котрою направлено лист про звільнення приміщення (том 2; а.с. 19; що на думку апелянта вказує на підробку, бо нібито за цей час з дня початку роботи неможливо здійснити стільки відправлень), то Рівненський апеляційний господарський суд вважає їх надуманими. При цьому, колегія звертає увагу апелянта на те, що його квитанцію про направлення позовної заяви (що виконано в добовому проміжку раніше, ніж оспорювана квитанція; том 1, а.с. 5) має набагато більший номер (не 314, як оспорюване, а 7333).

Крім того, що ж стосується посилання Позивача на квитанцію, котра знаходиться в томі 1 на аркуші справи 29 (як на доказ направлення даних листів для Позивача), то колегія суду зауважує, що дана квитанціє є доказом направлення зустрічної позовної заяви Відповідача (Позивача за зустрічним позовом) для Позивача (Відповідача за зустрічним позовом) і, відповідно не має ніякого відношення до листів, котрі знаходяться в томі 1 на аркушах справи 32-34.

Враховуючи усе вищевказане, колегія апеляційного господарського суду констатує недоведеність Позивачем підставності своїх позовних вимог щодо визнання договору оренди нежилих приміщень від 8 квітня 1997 року продовженим на строк до 8 квітня 2017 року на тих же самих умовах, а тому відмовляє у задоволенні первісного позову.

При цьому, позовні вимог Відповідач (Позивача за зустрічним позовом) про звільнення Позивача виробничих приміщень площею 378 кв.м. є підставними та обґрунтованими, а відтак колегія суду прийшла до висновку про задоволення зустрічних позовних вимог.

З огляду на усе вищевисвітлене у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Житомирської області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Позивача - без задоволення.

Судові витрати, у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Позивачем.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Багатопрофільного малого приватного підприємства "Сприяння"

- залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 03 липня 2014 року в справі № 1/49-Д - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу № 1/49-Д повернути господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Мамченко Ю.А.