ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04.03.15р. Справа № 904/76/15

За позовом Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" (м. Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер-Каркас" (м. Дніпропетровськ)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Металобази Комекс" (м. Луганськ)

про стягнення заборгованості за кредитним договором № 4/11В від 25.03.2011 у загальному розмірі 4 572 680 доларів США 35 центів, що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 15.12.2014, становить 72 067 189 грн. 08 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Зінченко Г.В. - начальник юридичного відділу (довіреність б/н від

06.03.2013)

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" (далі-позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер-Каркас" (далі-відповідач) заборгованість за кредитним договором № 4/11В від 25.03.2011 у загальному розмірі 4 572 680 доларів США 35 центів, що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 15.12.2014, становить 72 067 189 грн. 08 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- прострочена заборгованість по кредиту в сумі 3 900 249, 47 доларів США, що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 15.12.2014, становить 61 469 421 грн. 54 коп.;

- строкова заборгованість по сплаті процентів, нарахованих за період з 25.11.2014 по 14.12.2014 (включно) в сумі 24 918,26 доларів США, що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 15.12.2014, становить 392 721 грн. 30 коп.;

- прострочена заборгованість по сплаті процентів станом на 15.12.2014 в сумі 172 059,38 доларів США, що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 15.12.2014, становить 2 711 721 грн. 56 коп.;

- пеня за несвоєчасну сплату процентів, що нарахована за період з 05.05.2014 по 15.12.2014 (включно) у сумі 9 540,43 доларів США, що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 15.12.2014, становить 150 360 грн. 82 коп.;

- пеня за несвоєчасне повернення кредиту, що нарахована за період з 05.05.2014 по 15.12.2014 (включно) у сумі 281 480,34 доларів США, що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 15.12.2014, становить 4 436 237 грн. 68 коп.;

- 3% річних за прострочення сплати процентів за період з 05.05.2014 по 15.12.2014 (включно) у сумі 1 096,82 доларів США, що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 15.12.2014, становить 17 286 грн. 30 коп.;

- 3% річних за прострочення повернення кредиту за період з 05.05.2014 по 15.12.2014 (включно) у сумі 32 488,35 доларів США, що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 15.12.2014, становить 512 028 грн. 81 коп.;

- штрафні санкції у сумі 150 847,30 доларів США, що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 15.12.2014, становить 2 377 411 грн. 07 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач відповідно до договору поруки № 4/11В-П-4 від 22.02.2012 поручився перед позивачем за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Металобази Комекс" зобов'язань, що виникли на підставі кредитного договору № 4/11В від 25.03.2011 або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому. При цьому, Товариством з обмеженою відповідальністю "Металобази Комекс" зобов'язання за кредитним договором № 4/11В від 25.03.2011 в частині повного та своєчасного повернення отриманого кредиту, сплати відсотків за його користування були порушені, внаслідок чого утворилась відповідна заборгованість. Крім того, на підставі пункту 7.1. кредитного договору позивач нарахував та просить стягнути пеню за несвоєчасне повернення кредиту та пеню за несвоєчасну сплату процентів, а також на підставі пункту 7.3 (в редакції договору № 8 про внесення змін до кредитного договору № 4/11В від 25.03.2011) - штраф. Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних за прострочення сплати процентів за період з 05.05.2014 по 15.12.2014 (включно) та 3% річних за прострочення повернення кредиту за період з 05.05.2014 по 15.12.2014 (включно).

Крім того, позивач разом з позовною заявою подав заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, в якій просить суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на рахунках, відкритих в будь-яких фінансових установах, які будуть виявлені в ході виконавчого провадження при виконання ухвали про забезпечення позову, що належить відповідачу на користь позивача в межах ціни позову в сумі 72 067 189 грн. 08 коп. та судових витрат, сплачених позивачем.

Вказана заява позивача мотивована тим, що існує очевидна небезпека невиконання рішення у цій справі, у зв'язку з погіршенням фінансового стану відповідача та наявністю можливості відчуження ним своїх активів, що свідчить про ймовірне порушення майнових інтересів позивача.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 26.01.2015.

У судовому засіданні 26.01.2015 представник позивача обґрунтував позовні вимоги та просив суд їх задовольнити у повному обсязі, з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання 26.01.2015 не з'явився, вимоги ухвали суду від 12.01.2015 не виконав.

Так, ухвалою суду від 26.01.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 12.02.2015, у зв'язку з необхідністю витребування документів по справі.

У судове засідання 12.02.2015 з'явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача додатково обґрунтував позовні вимоги та просив суд задовольнити їх у повному обсязі, вимоги ухвали суду від 26.01.2015 позивачем були виконані повністю.

У судовому засіданні 12.02.2015 представник відповідача посилався на недоведеність вимог щодо стягнення штрафів, що пов'язані із кредитовими оборотами по поточним рахункам, та зазначав, що у задоволенні вказаних вимог слід відмовити. В частині інших позовних вимог представник посилався на відсутність у нього документів, пов'язаних із кредитним договором, оскільки він не є стороною цього договору, а отже не може визначити правомірність нарахування заборгованості саме в сумах, що зазначені позивачем у розрахунках до позовної заяви та самому позові.

Крім того, 12.02.2015 представником відповідача надано клопотання про зупинення провадження у справі, яке мотивоване тим, що на даний момент у провадженні господарського суду Харківської області розглядається справа № 922/6053/14 за позовом Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Металобази Комекс" про стягнення 4572 680,35 доларів США.

Ухвалою суду від 12.02.2015, зокрема, відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі з огляду на наступне.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог.

З матеріалів справи № 922/6053/14 за позовом Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Металобази Комекс" про стягнення 4572 680,35 доларів США, вбачається, що предметом спору між сторонами є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Металобаза Комекс" заборгованості за кредитним договором № 4/11В від 25.03.2011.

Обставини вказаної справи, які входять до предмету доказування (неправомірні дії (бездіяльність) відповідача, завдання шкоди позивачу з боку відповідача та причинний зв'язок між його неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяння ним шкоди) суд може встановити самостійно в межах розгляду даної справи, оскільки суд в даній ситуації жодним чином не обмежений ні своєю юрисдикцією, ні предметом позову щодо збирання та оцінки доказів.

При цьому, в ухвалі судом зауважено, що жодна із сторін не позбавлена права звернутись у даній справі з заявою про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами, якщо вказана обставина матиме істотне значення для прийняття іншого рішення у даній справі, ніж те, яке буде прийняте за наслідками розгляду спору по суті.

Крім того, 12.02.2015 відповідачем заявлено клопотання про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Товариство з обмеженою відповідальністю "Металобази Комекс", яке мотивоване тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Майстер-Каркас" не є стороною кредитного договору № 4/11В від 25.03.2011, не має жодного документу за даним договором для перевірки достовірності наданого до суду позивачем розрахунку заборгованості та наданих документів. У своєму клопотання відповідач посилався на положення частини 1 статті 555 Цивільного кодексу України, згідно з якою у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі та частину 1 та 3 статті 27 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду.

Ухвалою суду від 12.02.2015 вказане клопотання було задоволено та залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Металобази Комекс".

Також, відповідач у вказаному вище клопотанні зазначав, що у нього відсутні первинні документи за договором № 4/11В від 25.03.2011, у зв'язку з чим він просив суд витребувати вказані у клопотанні документи у Товариства з обмеженою відповідальністю "Металобази Комекс".

Клопотання було задоволено судом та ухвалою суду від 12.02.2015 з метою всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин у справі, а також надання об'єктивної оцінки доказам, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд витребував вищевказані додаткові докази по справі.

Крім того, ухвалою суду від 12.02.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 26.02.2015, у зв'язку із залученням третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі, з метою повного та всебічного з'ясування обставин справи, враховуючи клопотання відповідача про витребування додаткових доказів.

Суд зазначає, що вимоги вказаної ухвали суду третьою особою виконані не були, витребувані документи на момент вирішення спору суду не надані.

Так, у відповідності до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 26.02.2015 оголошувалась перерва по 04.03.2015 - 12:00 годин.

У судовому засіданні 04.03.2015 представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог, надав додаткові письмові пояснення щодо застосування штрафних санкцій, передбачених пунктом 4.3.10.1. та пунктом 4.3.10.3. кредитного договору, в яких додатково обґрунтував правомірність їх застосування до відповідача.

Відповідач у судовому засіданні 04.03.2015 подав відзив на позов, в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що дія договору поруки припинилася 31 серпня 2014 року, а отже кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку, оскільки із закінченням строку припинилося матеріальне право.

Крім того, до матеріалів справи через відділ канцелярії 03.03.1015 відповідачем було подано клопотання про призначення комісійної судово-економічної (бухгалтерської) експертизи, але у удовому засіданні 04.03.2015 представник позивача просив суд його залишити без розгляду, оскільки його правова позиція у даній справі змінилася, позовні вимоги він не визнає у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позов.

Отже, клопотання про призначення комісійної судово-економічної (бухгалтерської) експертизи залишено судом без розгляду.

У судовому засіданні 04.03.2015 у відповідності до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва по 04.03.2015 о 17:30 годин.

У вказане судове засідання з'явився представник позивача, просив при винесенні рішення врахувати обставини, викладені ним у попередніх судових засіданнях та поясненнях.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 04.03.2015 та розпискою про оголошення перерви.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Представник третьої особи також двічі у судове засідання не з'явився, витребуваних судом документів не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, третій особі судом направлялась кореспонденція суду на дві адреси - юридичну та фактичну, що зазначені в ухвалі від 12.02.2015.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Суд вважає, що третя особа не скористалась своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника третьої особи, оскільки остання повідомлена про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява та відзив на позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

25.03.2011 між Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" (далі - Банк, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Металобази Комекс" (далі - Позичальник, третя особа) був укладений кредитний договір № 4/11В (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого Банк на умовах договору, зобов'язався надати позичальнику кредит в сумі 5 195 249, 47 доларів США, а Позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути Банку кредит не пізніше 28 лютого 2013 року, а також сплатити плату за кредит та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки, визначені договором (пункт 1.1. кредитного договору).

В подальшому між Банком та Позичальником були укладені:

- 24.11.2011 договір № 1 про внесення змін до кредитного договору № 4/11В від 25.03.2011;

- 22.02.2012 договір № 2 про внесення змін до кредитного договору № 4/11В від 25.03.2011;

- 18.05.2012 договір № 3 про внесення змін до кредитного договору № 4/11В від 25.03.2011;

- 16.07.2012 договір № 4 про внесення змін до кредитного договору № 4/11В від 25.03.2011;

- 28.12.2012 договір № 5 про внесення змін до кредитного договору № 4/11В від 25.03.2011;

- 29.03.2013 договір № 6 про внесення змін до кредитного договору № 4/11В від 25.03.2011;

- 17.07.2013 договір № 7 про внесення змін до кредитного договору № 4/11В від 25.03.2011;

- 23.09.2013 договір № 8 про внесення змін до кредитного договору № 4/11В від 25.03.2011.

Вказаним договорами позивач та третя особа узгоджували внесення змін до кредитного договору, шляхом викладення окремих його пунктів у новій редакції.

При цьому, договором № 8 від 23.09.2013 про внесення змін до кредитного договору № 4/11В від 25.03.2011 було викладено текст кредитного договору у новій редакції, , про яку суд зазначає наступне.

Так, згідно умов пункту 1.1. кредитного договору у новій редакції Банк на умовах договору зобов'язався надати Позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування, розмір якого встановлюється за графіком відповідно до таблиці 1 договору, а саме:

- з 25 березня 2011 - по 31 грудня 2012 року - ліміт кредитування 4 785 249, 47 доларів США;

- з 01 січня 2013 - по 31 січня 2013 року - ліміт кредитування 4 770 249, 47 доларів США;

- з 01 лютого 2013 - по 28 лютого 2013 року - ліміт кредитування 4 270 249, 47 доларів США;

- з 01 березня 2013 - по 31 березня 2013 року - ліміт кредитування 4 250 249, 47 доларів США;

- з 01 квітня 2013 - по 30 квітня 2013 року - ліміт кредитування 4 230 249, 47 доларів США;

- з 01 травня 2013 - по 31 травня 2013 року - ліміт кредитування 4 210 249, 47 доларів США;

- з 01 червня 2013 - по 30 червня 2013 року - ліміт кредитування 4 190 249, 47 доларів США;

- з 01 липня 2013 - по 31 липня 2013 року - ліміт кредитування 4 170 249, 47 доларів США;

- з 01 серпня 2013 - по 31 серпня 2013 року - ліміт кредитування 4 140 249, 47 доларів США;

- з 01 вересня 2013 - по 30 вересня 2013 року - ліміт кредитування 4 110 249, 47 доларів США;

- з 01 жовтня 2013 - по 31 жовтня 2013 року - ліміт кредитування 4 080 249, 47 доларів США;

- з 01 листопада 2013 - по 30 листопада 2013 року - ліміт кредитування 4 050 249, 47 доларів США;

- з 01 грудня 2013 - по 31 грудня 2013 року - ліміт кредитування 4 020 249, 47 доларів США;

- з 01 січня 2014 - по 31 січня 2014 року - ліміт кредитування 3 990 249, 47 доларів США;

- з 01 лютого 2014 - по 28 лютого 2014 року - ліміт кредитування 3 960 249, 47 доларів США;

- з 01 березня 2014 - по 31 березня 2014 року - ліміт кредитування 3 930 249, 47 доларів США;

- з 01 квітня 2014 - по 30 квітня 2014 року - ліміт кредитування 3 900 249, 47 доларів США;

- з 01 травня 2014 - по 31 травня 2014 року - ліміт кредитування 3 870 249, 47 доларів США;

- з 01 червня 2014 - по 30 червня 2014 року - ліміт кредитування 3 840 249, 47 доларів США;

- з 01 липня 2014 - по 31 липня 2014 року - ліміт кредитування 3 810 249, 47 доларів США;

- з 01 серпня 2014 - по 31 серпня 2014 року - ліміт кредитування 3 780 249, 47 доларів США;

- з 01 вересня 2014 року - ліміт кредитування 0, 00 доларів США. Позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути Банку кредит на умовах та в строки/терміни, визначені договором, але не пізніше 31 серпня 2014 року, а також сплатити плату за кредит та виконати інші зобов'язання в повному обсязі на умовах та в строки/терміни, визначені договором.

Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та закінчується (в тому числі внаслідок його розірвання) в момент остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань за договором в повному обсязі (пункт 9.9. кредитного договору).

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є кредитним договором, а тому саме умови укладеного позивачем та третьою особою договору від 25.03.2011 із подальшими змінами та відповідні положення статей параграфів 1, 2 глави 71 підрозділу І розділу III Цивільного кодексу України, регулюють права та обов'язки позивача та третьої особи, що виникають при одержанні та поверненні кредиту.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 цієї глави і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові), зокрема, грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Згідно з пунктами 2.1. та 2.2. кредитного договору надання кредиту здійснюється окремими траншами в безготівковій формі на підставі письмової заявки Позичальника про надання кредиту (траншу) за формою додатку 1 до договору в межах невикористаного ліміту кредитування, шляхом перерахування кредиту (траншу) на поточний рахунок Позичальника та в розмірі, зазначеному в заявці, за умови виконання Позичальником своїх зобов'язань належним чином та додержання всіх умов надання кредиту (траншу), визначених договором. Датою надання кредиту (траншу) є дата перерахування грошових коштів з рахунку, обліку/сплати кредиту, зазначеного в пункті 11.1. договору, на поточний рахунок позичальника, зазначений в заявці.

Відповідно до пункту 2.4. кредитного договору Позичальник зобов'язався погасити заборгованість за кредитом відповідно до такого графіку:

- не пізніше 31 грудня 2012 року - мінімальний розмір заборгованості за кредитом, що підлягає погашенню: сума, що перевищує 4 770 249, 47 доларів США;

- не пізніше 31 січня 2013 року - мінімальний розмір заборгованості за кредитом, що підлягає погашенню: сума, що перевищує 4 270 249, 47 доларів США;

- не пізніше 28 лютого 2013 року - мінімальний розмір заборгованості за кредитом, що підлягає погашенню: сума, що перевищує 4 250 249, 47 доларів США;

- не пізніше 31 березня 2013 року - мінімальний розмір заборгованості за кредитом, що підлягає погашенню: сума, що перевищує 4 230 249, 47 доларів США;

- не пізніше 30 квітня 2013 року - мінімальний розмір заборгованості за кредитом, що підлягає погашенню: сума, що перевищує 4 210 249, 47 доларів США;

- не пізніше 31 травня 2013 року - мінімальний розмір заборгованості за кредитом, що підлягає погашенню: сума, що перевищує 4 190 249, 47 доларів США;

- не пізніше 30 червня 2013 року - мінімальний розмір заборгованості за кредитом, що підлягає погашенню: сума, що перевищує 4 170 249, 47 доларів США;

- не пізніше 31 липня 2013 року - мінімальний розмір заборгованості за кредитом, що підлягає погашенню: сума, що перевищує 4 140 249, 47 доларів США;

- не пізніше 31 серпня 2013 року - мінімальний розмір заборгованості за кредитом, що підлягає погашенню: сума, що перевищує 4 110 249, 47 доларів США;

- не пізніше 30 вересня 2013 року - мінімальний розмір заборгованості за кредитом, що підлягає погашенню: сума, що перевищує 4 080 249, 47 доларів США;

- не пізніше 31 жовтня 2013 року - мінімальний розмір заборгованості за кредитом, що підлягає погашенню: сума, що перевищує 4 050 249, 47 доларів США;

- не пізніше 30 листопада 2013 року - мінімальний розмір заборгованості за кредитом, що підлягає погашенню: сума, що перевищує 4 020 249, 47 доларів США;

- не пізніше 31 грудня 2013 року - мінімальний розмір заборгованості за кредитом, що підлягає погашенню: сума, що перевищує 3 990 249, 47 доларів США;

- не пізніше 31 січня 2014 року - мінімальний розмір заборгованості за кредитом, що підлягає погашенню: сума, що перевищує 3 960 249, 47 доларів США;

- не пізніше 28 лютого 2014 року - мінімальний розмір заборгованості за кредитом, що підлягає погашенню: сума, що перевищує 3 930 249, 47 доларів США;

- не пізніше 31 березня 2014 року - мінімальний розмір заборгованості за кредитом, що підлягає погашенню: сума, що перевищує 3 900 249, 47 доларів США;

- не пізніше 30 квітня 2014 року - мінімальний розмір заборгованості за кредитом, що підлягає погашенню: сума, що перевищує 3 870 249, 47 доларів США;

- не пізніше 31 травня 2014 року - мінімальний розмір заборгованості за кредитом, що підлягає погашенню: сума, що перевищує 3 840 249, 47 доларів США;

- не пізніше 30 червня 2014 року - мінімальний розмір заборгованості за кредитом, що підлягає погашенню: сума, що перевищує 3 810 249, 47 доларів США;

- не пізніше 31 липня 2014 року - мінімальний розмір заборгованості за кредитом, що підлягає погашенню: сума, що перевищує 3 780 249, 47 доларів США;

- не пізніше 31 серпня 2014 року - мінімальний розмір заборгованості за кредитом, що підлягає погашенню: сума, що перевищує 0, 00 доларів США.

У разі непогашення заборгованості за кредитом в розмірі та строки, визначені в цьому пункті договору, незважаючи на положення пункту 1.1. договору, з наступного банківського дня заборгованість за кредитом в розмірі, що підлягає погашенню відповідно до вищезазначеного графіку, вважається простроченою заборгованістю.

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, у визначені кредитним договором строки третьою особою кредит повернутий не був, внаслідок чого у останньої утворилась заборгованість перед позивачем, згідно з розрахунком позивача, в сумі 3 900 249, 47 доларів США, що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 15.12.2014, становить 61 469 421 грн. 54 коп.

Крім того, згідно з частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У розділі 3 "Плата за кредит, порядок нарахування та сплати" сторони узгодили прядок нарахування та сплати плати за користування кредитом, комісійної винагороди за обслуговування кредиту, а також інших комісійних винагород.

Так, відповідно до пунктів 3.1.1., 3.1.2. та 3.1.3. кредитного договору плата за користування кредитом визначається у вигляді процентів, розмір яких є фіксованим та становить 11,5% процентів річних, починаючи з 01 вересня 2013 року. Нарахування плати за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту на суму заборгованості за кредитом за весь строк користування кредитом, починаючи з дня надання кредиту по день, що передує дню повного його повернення, із розрахунку факт/365, якщо валюта кредиту - національна валюта України, та факт/360, якщо валюта кредиту - іноземна. Плата за користування кредитом нараховується Банком 24 числа кожного місяця, в останній день кожного місяця та в термін, зазначений в пункті 1.1. договору або у разі розірвання договору в день повернення кредиту в повному обсязі. Сплата плати за користування кредитом здійснюється Позичальником в валюті кредиту на рахунок обліку/сплати плати за користування кредитом, зазначений в пункті 11.1. договору, в такому порядку:

3.1.3.1. Плата за користування кредитом нарахована за період з 25 числа попереднього місяця по 24 число поточного місяця (включно) сплачується щомісяця з 25 числа кожного місяця, але не пізніше останнього банківського дня того ж місяця (включно).

3.1.3.2. Незважаючи на положення попереднього пункту договору, в термін, зазначений в пункті 1.1. договору, або у разі розірвання договору в день повернення кредиту в повному обсязі, Позичальник зобов'язаний сплатити суму нарахованої плати за користування кредитом. При несплаті плати за користування кредитом у визначені у цьому пункті договору строки, з наступного банківського дня вона вважається простроченою.

Згідно зі статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Дослідивши надані позивачем до господарського суду документи у розумінні статті 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання третьою особою своїх зобов'язань за вищезазначеним кредитним договором в частині повернення кредиту та сплати процентів за його користування. Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання третьою особою умов кредитного договору, третьою особою та відповідачем господарському суду надано не було.

Так, у визначені пунктом 3.1.3. кредитного договору терміни проценти за користування кредитом третьою особою не сплачувались, внаслідок чого у неї утворилась заборгованість перед позивачем, згідно наданого розрахунку, за відповідні періоди в наступних сумах:

- строкова заборгованість по сплаті процентів, нарахованих за період з 25.11.2014 по 14.12.2014 (включно) в сумі 24 918,26 доларів США, що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 15.12.2014, становить 392 721 грн. 30 коп.;

- прострочена заборгованість по сплаті процентів станом на 15.12.2014 в сумі 172 059,38 доларів США, що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 15.12.2014, становить 2 711 721 грн. 56 коп.

Матеріалами справи підтверджується, що в порушення умов кредитного договору, третя особа не виконала зобов'язання щодо своєчасного повернення отриманого кредиту та сплати нарахованих процентів за користування кредитом.

Так, судом перевірений розрахунок процентів за користування кредитом, здійснений позивачем, та встановлено, що він відповідає умовам кредитного договору, а отже визнається судом обґрунтованим.

Станом на час вирішення спору по суті в матеріалах справи відсутні, а третьою особою та відповідачем не залучені до матеріалів справи, докази на підтвердження погашення вказаної заборгованості.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України, умови укладеного між позивачем та третьою особою кредитного договору та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині (прострочена заборгованість по кредиту, строкова заборгованість по сплаті процентів та прострочена заборгованість по сплаті процентів) є обґрунтованими та доведеними, у зв'язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

За частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 7.2. кредитного договору сторони узгодили, що у разі порушення Позичальником строків виконання будь-якого з боргових зобов'язань (крім договірних санкцій, пені та штрафів), Банк має право застосувати до Позичальника пеню, а Позичальник зобов'язаний сплатити її Банку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла в період, за який сплачується пеня) від суми несвоєчасно виконаного боргового зобов'язання, за кожний календарний день прострочення виконання, включаючи день такого погашення, з розрахунку факт/365, якщо валюта кредиту - національна валюта України, та факт/360, якщо валюта кредиту - іноземна.

Враховуючи допущене третьою особою прострочення виконання грошового зобов'язання щодо вчасного повернення отриманого кредиту та сплати процентів за його користування у строки, визначені умовами кредитного договору, позивач нарахував та просить суд стягнути:

- пеню за несвоєчасну сплату процентів, що нарахована за період з 05.05.2014 по 15.12.2014 (включно) у сумі 9 540,43 доларів США, що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 15.12.2014, становить 150 360 грн. 82 коп.;

- пеню за несвоєчасне повернення кредиту, що нарахована за період з 05.05.2014 по 15.12.2014 (включно) у сумі 281 480,34 доларів США, що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 15.12.2014, становить 4 436 237 грн. 68 коп..

Так, розрахунок пені, здійснений позивачем, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, оскільки здійснений з урахуванням дійсних періодів прострочення, а також вірний в частині порядку його проведення.

Враховуючи встановлений судом факт несвоєчасного повернення отриманого кредиту, порушення строків сплати процентів за користування кредитом, умови пункту 7.2. кредитного договору та положення наведених правових норм, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення пені за несвоєчасне повернення кредиту та пені за несвоєчасну сплату процентів за визначені позивачем періоди є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути 3% річних за прострочення сплати процентів за період з 05.05.2014 по 15.12.2014 (включно) у сумі 1 096,82 доларів США, що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 15.12.2014, становить 17 286 грн. 30 коп., а також 3% річних за прострочення повернення кредиту за період з 05.05.2014 по 15.12.2014 (включно) у сумі 32 488,35 доларів США, що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 15.12.2014, становить 512 028 грн. 81 коп.

Так, суд встановлено, що розрахунок здійснений за вірно визначеними періодами прострочення, арифметично розрахунки проведені вірно, а отже розрахунок визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача в частині стягнення 3% річних за прострочення сплати процентів за період з 05.05.2014 по 15.12.2014 (включно) у сумі 1 096,82 доларів США, що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 15.12.2014, становить 17 286 грн. 30 коп., а також 3% річних за прострочення повернення кредиту за період з 05.05.2014 по 15.12.2014 (включно) у сумі 32 488,35 доларів США, що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 15.12.2014, становить 512 028 грн. 81 коп.

Крім того, відповідно до пункту 4.3.10. кредитного договору Позичальник зобов'язався виконати/виконувати наступні дії, зокрема:

З метою мінімізації ризиків Банку, пов'язаних з необхідністю здійснення аналізу певного спектру фінансових показників позичальника, а також наявності грошових коштів для застосування прав Банку у разі порушення позичальником певних зобов'язань за договором починаючи з 01 квітня 2011 року забезпечити проведення в Банку щомісячних чистих кредитових оборотів по поточним рахункам, відкритим в Банку, в розмірі не менше ніж 40% від загальних щомісячних чистих кредитових оборотів Позичальника в Банку та інших банків та забезпечувати розмір таких кредитових оборотів на вищезазначеному рівні протягом дії договору. Під чистими кредитовими оборотами в договорі розуміється сумарних обсяг коштів, що надійшли на поточні рахунки Позичальника, відкриті в ПАТ "ВТБ Банк", протягом кожного розрахункового періоду, за певним винятком (будь-яких кредитів, позик, сум фінансової допомоги, отриманих Позичальником від Банку та/або від третіх осіб; надходження/повернення грошових коштів з будь-яких поточних рахунків Позичальника, відкритих в ПАТ "ВТБ Банк" та в інших банках; суми готівкових коштів, що були раніше зняті Позичальником з поточного рахунку, не були використані (повністю або частково) і, внаслідок цього, повернені на поточний рахунок та інше) (пункт 4.3.10.1. кредитного договору).

Так, згідно з пунктом 7.3. кредитного договору Банк має право застосувати до Позичальника, а Позичальник зобов'язаний сплатити Банку, зокрема, договірну санкцію у разі порушення Позичальником на 5% та більше відсотків будь-якого із зобов'язань, зазначених в пункті 4.3.10.1. договору, в розмірі 0,005% відсотків від діючого ліміту кредитування, за кожний календарний день порушення зазначених зобов'язань, починаючи з 7-го календарного дня місяця, наступного за звітним місяцем, в якому порушено будь-яке із зазначених зобов'язань і діє по 6-й календарний день (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому була нарахована договірна санкція. При цьому розмір зобов'язань Позичальника, визначений будь-яким із зобов'язань пункту 4.3.10.1. договору, приймається для розрахунку як 100% відсотків (пункт 7.3.3. кредитного договору).

Так, на підставі вказаного пункту кредитного договору позивач нарахував та просить суд стягнути штрафи, а саме:

- за порушення третьою особою пункту 4.3.10.1. кредитного договору в травні 2014 року - в сумі 5 751, 37 доларів США;

- за порушення третьою особою пункту 4.3.10.1. кредитного договору в червні 2014 року - в сумі 5 896, 89 доларів США;

- за порушення третьою особою пункту 4.3.10.1. кредитного договору в липні 2014 року - в сумі 5 859, 39 доларів США;

- за порушення третьою особою пункту 4.3.10.1. кредитного договору в серпні 2014 року - в сумі 5 670, 37 доларів США;

- за порушення третьою особою пункту 4.3.10.1. кредитного договору в вересні 2014 року - в сумі 4 914, 32 доларів США;

- за порушення третьою особою пункту 4.3.10.1. кредитного договору в жовтні 2014 року - в сумі 5 670, 37 доларів США;

- за порушення третьою особою пункту 4.3.10.1. кредитного договору в листопаді 2014 року - в сумі 5 859, 39 доларів США.

Крім того, відповідно до пункту 4.3.10. кредитного договору Позичальник також зобов'язався виконати/виконувати наступні дії, зокрема:

- протягом дії договору, починаючи з 01 листопада 2013 року, забезпечити протягом кожного розрахункового періоду проведення Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод Майстер-Профі Україна" в Банку чистих кредитових оборотів за поточними рахунками, відкритими/які будуть відкриті в Банку, в розмірі не менше ніж 30% від загальних чистих кредитових оборотів Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Майстер-Профі Україна" в Банку та інших банках. Під чистими кредитовим оборотом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Майстер-Профі Україна" у цьому пункті договору розуміється сумарних обсяг коштів, що надійшли на поточні рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Майстер-Профі Україна", відкриті/які будуть відкриті в Банку, протягом кожного розрахункового періоду, за певним винятком (будь-яких кредитів, позик, сум фінансової допомоги, отриманих Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод Майстер-Профі Україна" від Банку та/або від третіх осіб; надходження/повернення грошових коштів з будь-яких поточних рахунків Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Майстер-Профі Україна", відкритих в Банку та в інших банках; суми готівкових коштів, що були раніше зняті Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод Майстер-Профі Україна" з поточного рахунку, не були використані (повністю або частково) і, внаслідок цього, повернені на поточний рахунок та інше) (пункт 4.3.10.3. кредитного договору).

Так, згідно з пунктом 7.3. кредитного договору Банк має право застосувати до Позичальника, а Позичальник зобов'язаний сплатити Банку, зокрема, договірну санкцію у разі порушення Позичальником на 5% та більше відсотків будь-якого із зобов'язань, зазначених в пункті 4.3.10.3. договору, в розмірі 0,005% відсотків від діючого ліміту кредитування, за кожний календарний день порушення зазначених зобов'язань, починаючи з 7-го календарного дня місяця, наступного за звітним місяцем, в якому порушено будь-яке із зазначених зобов'язань і діє по 6-й календарний день (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому була нарахована договірна санкція. При цьому розмір зобов'язань Позичальника, визначений будь-яким із зобов'язань пункту 4.3.10.3. договору, приймається для розрахунку як 100% відсотків (пункт 7.3.3. кредитного договору).

Так, на підставі вказаного пункту кредитного договору позивач нарахував та просить суд стягнути штрафи, а саме:

- за порушення третьою особою пункту 4.3.10.3. кредитного договору в лютому-квітні 2014 року - в сумі 17 638, 15 доларів США;

- за порушення третьою особою пункту 4.3.10.3. кредитного договору в травні-липні 2014 року - в сумі 16 255, 07 доларів США.

На підтвердження вказаних позовних вимог позивач не надав жодних доказів, крім розрахунку штрафу, що доданий до позовної заяви.

При цьому, у письмових пояснення, наданих суду у судовому засідання 04.03.2015, позивач посилаються на те, що не надавши Банку фінансову звітність, що передбачено пунктом 4.3.6.2. кредитного договору, Позичальник не надав можливості Банку визначити чисті кредитові обороти на рахунках, що відкриті в Банку, від сумарного обсягу коштів, що надійшли на поточні рахунки Позичальника та Поручителя в інших банках, що в свою чергу прирівнюється до порушення умов кредитного договору.

Представник позивача у судових засіданнях також посилався та викладені в письмових поясненнях обставини.

При цьому, з приводу заявлених позовних вимог щодо стягнення штрафу за порушення умов пунктів 4.3.10.1. та 4.3.10.3. кредитного договору суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Так, позивачем не надано належних доказів наявності того, що:

- Позичальником були порушені на 5% та більше відсотків зобов'язання починаючи з 01 квітня 2011 року в частині забезпечення проведення в Банку щомісячних чистих кредитових оборотів по поточним рахункам, відкритим в Банку, в розмірі не менше ніж 40% від загальних щомісячних чистих кредитових оборотів Позичальника в Банку та інших банків;

- Позичальником були порушені на 5% та більше відсотків зобов'язання починаючи з 01 листопада 2013 року щодо забезпечення протягом кожного розрахункового періоду проведення Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод Майстер-Профі Україна" в Банку чистих кредитових оборотів за поточними рахунками, відкритими/які мали бути відкриті в Банку, в розмірі не менше ніж 30% від загальних чистих кредитових оборотів Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Майстер-Профі Україна" в Банку та інших банках.

У пунктах 4.3.10.1. та 4.3.10.3. кредитного договору визначені чіткі критерії зобов'язання: конкретні кількісні показники, його часові рамки, а отже вказані зобов'язання є конкретними, а не абстрактними, та мають бути підтверджені належними доказами в розумінні вище зазначених статей Господарського процесуального кодексу України. При цьому, позивачем не надано жодного доказу, на підставі якого господарський суд у визначеному законом порядку міг би встановити наявність чи відсутність обставин порушення вказаних пунктів кредитного договору третьою особою, а також доказів настання чи наявності кожної з умов, передбачених у пунктах 4.3.10.1. та 4.3.10.3. кредитного договору.

З приводу штрафів у сумі 24 408, 49 доларів США та у сумі 52 923, 49 доларів США суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У пункті 4.3.1. кредитного договору сторони узгодили, що позичальник зобов'язаний не пізніше дати закінчення діючих договорів страхування, що діють на дату укладання договору № 8 про внесення змін до цього договору, застрахувати та/або забезпечити страхування заставленого майна (крім майнових прав, цінних паперів, частки в статутному капіталі), а також надати на визначених в договорах про забезпечення умовах договори страхування та документи, що підтверджують сплату страхових платежів. Договори страхування мають укладатися з погодженою Банком страховою компанією строком не менше ніж строк дії цього договору, зі сплатою страхового платежу єдиною сумою за весь строк страхування. В подальшому, протягом дії договорів про забезпечення, Позичальник зобов'язаний щороку здійснювати та/або забезпечити страхування заставленого майна (крім майнових прав, цінних паперів, частки в статутному капіталі) в погодженій Банком страховій компанії, та надавати в Банк договори страхування та документи, що підтверджують сплату страхового платежу єдиною сумою, не пізніше дня закінчення попереднього договору.

Так, згідно з пунктом 7.3. кредитного договору Банк має право застосувати до Позичальника, а Позичальник зобов'язаний сплатити Банку, зокрема, договірну санкцію у разі порушення Позичальником зобов'язання, визначеного пунктом 4.3.1. договору, в розмірі 0,014% від діючого ліміту кредитування, за кожний календарний день порушення зазначеного зобов'язання.

На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням порушення третьою особою умов пункту 4.3.1. кредитного договору за період з 01 вересня 2014 року по 15 грудня 2014 року, позивач нарахував та просить суд стягнути штраф у сумі 52 923, 49 доларів США.

Позивач зазначає, що третьою особою не були укладені відповідні договори страхування, як це передбачено умовами кредитного договору. Доказів укладання вказаних договорів суду не надано.

Крім того, у пункті 4.3.10. кредитного договору сторони узгодили, що Позичальник зобов'язаний виконати/виконувати наступні дії, зокрема: надати та/або забезпечити надання Банку в термін до 10 січня 2014 року включно документів, що підтверджують правові підстави користування/володіння земельною ділянкою, на якій розташований предмет іпотеки, визначений пунктом 1.3.1. цього договору (пункт 4.3.10.2. кредитного договору).

При цьому, згідно з пунктом 7.3. кредитного договору Банк має право застосувати до Позичальника, а Позичальник зобов'язаний сплатити Банку, зокрема, договірну санкцію у разі порушення Позичальником зобов'язання, визначено пунктом 4.3.10.2. договору, у розмірі 0,0027% від діючого ліміту кредитування, за кожний календарний день порушення зазначеного зобов'язання (пункт 7.3.4. кредитного договору).

Так, на підставі вказаного пункту договору, з урахуванням порушення третьою особою умов пункту 4.3.10.2. кредитного договору, що полягало у ненаданні в термін до 10 січня 2014 року включно документів, що підтверджують правові підстави користування/володіння земельною ділянкою, на якій розташований предмет іпотеки, позивач нарахував та просить суд стягнути штраф у сумі 24 408, 49 доларів США.

Приймаючи рішення щодо задоволення вимог в цій частині суд виходив із наступного.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України .

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України .

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 N 42/252, від 09.04.2012 N 20/246-08.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення штрафу у сумі 52 923,49 доларів США, що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 15.12.2014, становить 834 094 грн. 42 коп., а також штрафу у сумі 24 408, 49 доларів США, що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 15.12.2014, становить 384 687 грн. 13 коп. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного.

З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.

Згідно статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантiєю, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до частини першої статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до частини другої статті 553 Цивільного кодексу України порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Так, 22.02.2012 між Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Майстер-Каркас" (далі - Поручитель, відповідач) було укладено договір поруки № 4/11В-П-4 (далі - договір поруки), відповідно до умов якого Поручитель поручився перед Банком за виконання Позичальником (третьою особою) зобов'язань, що виникли на підставі кредитного договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому.

В подальшому між Банком та Поручителем були укладені:

- 28.12.2012 договір № 1 про внесення змін до договору поруки № 4/11В-П-4 від 22.02.2012;

- 23.09.2013 договір № 2 про внесення змін до договору поруки № 4/11В-П-4 від 22.02.2012.

При цьому, договором № 2 від 23.09.2013 про внесення змін до договору поруки № 4/11В-П-4 від 22.02.2012 було викладено текст договору поруки у новій редакції, про яку суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1.1. договору поруки поручитель поручився перед Банком за виконання/належне виконання Позичальником (третьою особою) зобов'язань, зазначених в пункті 1.2. договору, що виникли на підставі основного договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому.

Отже, умовами договору поруки встановлено, що Поручитель за порушення Позичальником зобов'язань за кредитним договором несе солідарну відповідальність Поручителя та відповідає перед позивачем в тому ж обсязі, що і Позичальник.

У пункті 1.2. договору поруки визначено, що на підставі основного договору Банк надає Позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії, що складає 4 785 249, 47 доларів США, а Позичальник зобов'язаний погасити боргові зобов'язання, а саме: повернути Банку кредит не пізніше 31 серпня 2014 року або в інший термін відповідно до умов основного договору, а також сплатити плату за кредит (в тому числі плату за користування кредитом в розмірі 11,5 % річних, починаючи з 01 вересня 2013 року, або в іншому розмірі, передбаченому основним договором, комісійні винагороди), договірні санкції, пеню та штрафи в порядку, терміни/строки та на умовах, визначених основним договором, відшкодувати збитки, а також здійснити будь-які інші платежі, що підлягають сплаті Позичальником на користь Банку відповідно до умов основного договору та чинного законодавства України (далі - основне зобов'язання).

Відповідно до пунктів 2.1. та 2.2. договору поруки у разі порушення Позичальником основного зобов'язання, визначеного основним договором Банк має право звернутися до поручителя з письмовою вимогою про необхідність виконання/належного виконання основного зобов'язання в повному обсязі або частково, в порядку, передбаченому пунктом 8.2. договору. У разі отримання письмової вимоги Банку, зазначеної в пункті 2.1. договору, поручитель зобов'язаний виконати основне зобов'язання в обсязі, строки/терміни, зазначені у вимозі.

У відповідності до вказаних умов договору поруки позивачем 31.10.2014 було направлено на адресу відповідача лист-вимогу від 29.10.2014 № 8216/1-2 (а.с.151), в якій він вимагав виконати порушене третьою особою зобов'язання та повністю повернути всю суму заборгованості за кредитним договором, яка складала 4 325 945, 41 доларів США, протягом 3 банківських днів від дати направлення листа. У листі позивач зазначав, що третьою особою лист-вимога від 14.10.2014 № 7600/1-2 була залишена без задоволення, у зв'язку з чим позивач звертається до поручителя.

При цьому, відповідач у судовому засіданні та у відзиві на позов просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що дія договору поруки припинилася 31 серпня 2014 року, а отже кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку.

З приводу вказаних заперечень відповідача суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, відповідно до пункту 7.1. договору поруки (із внесеними змінами) договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє до 31 серпня 2014 року включно або до припинення основного зобов'язання.

Суд зауважує, що частиною 4 статті 559 Цивільного кодексу України передбачено, зокрема, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

Сама лише умова договору про дію договору поруки "до 31 серпня 2014 року або до припинення основного зобов'язання" не може розглядатися судом як установлення строку дії поруки, оскільки термін має визначатися календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (наприклад, після закінчення певного строку, починаючи від дати виконання зобов'язання за кредитним договором).

А сторони у пункті 7.1. договору поруки визначили дві умови припинення поруки, при цьому одна із них не є подією, яка має неминуче настати, а отже суд приходить до висновку, що у договорі поруки сторони не визначили строк дії поруки за кредитним договором.

У цьому випадку, відповідно до частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Крім того, аналізуючи положення договору поруки, суд прийшов до висновку, що при укладенні договору поруки, сторони ототожнили поняття "строк дії договору поруки" та "строк дії поруки", оскільки зі змісту укладеного між сторонами договору поруки не вбачається інших строків дії поруки, ніж ті, що визначені сторонами у пункті 7.1 договору.

При цьому, пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення, так і вручення йому вимоги про погашення боргу.

Якщо основним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то строк пред'явлення кредитором вимоги до поручителя має обчислюватися з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі.

Суд виходить із того, що 31.08.2014 настав строк виконання зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі, а отже саме із цієї дати суд визначає строк дії поруки.

Вимога відповідачу направлена 31.10.2014, а отже позивачем дотримано вимоги договору та положення чинного законодавства в цій частині.

Приймаючи рішення, суд виходив також із наступного.

Виходячи із положень статей 553, 554, 626 Цивільного кодексу України, договір поруки є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем, порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя, безпосередньо на права та обов'язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов'язання не впливає, оскільки зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються.

Крім того, наслідком виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, відповідно до частини другої статті 556, пункту 3 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України може бути заміна кредитора у зобов'язанні, що згідно з частиною першою статті 516 Цивільного кодексу України здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до пункту 4.1.5. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 № 1 у розгляді справ за окремими позовами до боржника та поручителя як солідарних боржників необхідно виходити з того, що чинне законодавство (частина перша статті 598, статті 599 - 601, 604 - 609 Цивільного кодексу України) не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення. Наявність судового рішення або виконавчого напису нотаріуса про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Тому подання кредитором позову до боржника не є перешкодою для подання позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашено.

Враховуючи вищезазначене, а також те, що факт наявності у третьої особи перед позивачем заборгованості за кредитним договором встановлений судом, отже позовні вимоги позивача до відповідача підлягають задоволенню в сумах, що визначені судом вище.

Приймаючи рішення, суд враховує також наступне.

Пунктом 1 частини 1 статті 192 Цивільного кодексу України встановлено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця - гривня; іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Також відповідно до статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривні; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, приймаючи рішення суд виходить з того, що матеріалами справи підтверджується:

- існування заборгованості третьої особи перед позивачем за кредитним договором;

- порушення третьою особою виконання зобов'язання з повернення такої заборгованості;

- звернення позивача до відповідача, як поручителя, з вимогою погасити заборгованість;

- невиконання відповідачем зобов'язань за договором поруки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Крім того, позивач разом з позовною заявою подав заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, в якій просить суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на рахунках, відкритих в будь-яких фінансових установах, які будуть виявлені в ході виконавчого провадження при виконання ухвали про забезпечення позову, що належить відповідачу на користь позивача в межах ціни позову в сумі 72 067 189 грн. 08 коп. та судових витрат, сплачених позивачем.

Вказана заява позивача мотивована тим, що існує очевидна небезпека невиконання рішення у цій справі, у зв'язку з погіршенням фінансового стану відповідача та наявністю можливості відчуження ним своїх активів, що свідчить про ймовірне порушення майнових інтересів позивача.

Так, відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно зі статтею 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Про забезпечення позову виноситься ухвала.

Як зазначено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати її. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Разом з тим, позивачем не наведено обставин які б свідчили про наявність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову, суду не надано жодних доказів того, що вказані заходи до забезпечення позову можуть забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, а невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Заява позивача ґрунтується лише на припущеннях та не підтверджена жодним належним доказом.

За таких обставин суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.

При цьому слід зауважити, що абзац 3 частини 2 статті 6 Закону України "Про судовий збір передбачає зменшення розміру судового збору з позовної заяви, поданої після подання заяви про вжиття запобіжних заходів або забезпечення позову, на розмір судового збору, сплаченого за подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення позову. Зазначене зменшення розміру судового збору здійснюється і в разі одночасного (в один і той же день) подання до господарського суду позовної заяви і заяви про забезпечення позову, в тому числі при об'єднанні їх в одному документі.

Передбачене згаданою нормою зменшення розміру судового збору не ставиться Законом у залежність від результатів судового розгляду (пункту 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України").

Як вбачається з матеріалів справи, за подання позовної заяви Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" сплачений судовий збір у сумі 73 080 грн. 00 коп. згідно платіжного доручення № 56583 від 19.12.2014 (а.с. 11), а також за подання заяви про забезпечення позову - у сумі 1 827 грн. 00 коп. згідно платіжного доручення № 56454 від 19.12.2014 (а.с.12).

Між тим, позовна заява та заява про забезпечення позову подана до господарського суду Дніпропетровської області в один день, що підтверджується додатком до позовної заяви, в пункті 14 якого зазначена заява про забезпечення позову з оригіналом документа, що підтверджує сплату судового збору.

Таким чином, відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про судовий збір" розмір судового збору підлягає зменшенню на суму 1 827 грн. 00 коп., а зазначена сума відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 закону України "Про судовий збір" підлягає поверненню на користь Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк".

Відповідно до пункту 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України" питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом).

Враховуючи викладене, з державного бюджету України підлягає поверненню позивачу надмірно сплачений судовий збір в розмірі 1 827 грн. 00 коп.

Згідно із статтею 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 66, 67, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" про забезпечення позову.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер-Каркас" (49000, м.Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, 139; ідентифікаційний код 34059099) на користь Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" (01004, м. Київ, бул. Т. Шевченка/вул. Пушкінська, 8/26; ідентифікаційний код 14359319) прострочену заборгованість по кредиту в сумі 3 900 249, 47 доларів США, що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 15.12.2014, становить 61 469 421 грн. 54 коп., строкову заборгованість по сплаті процентів в сумі 24 918,26 доларів США, що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 15.12.2014, становить 392 721 грн. 30 коп., прострочену заборгованість по сплаті процентів в сумі 172 059,38 доларів США, що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 15.12.2014, становить 2 711 721 грн. 56 коп., пеню за несвоєчасну сплату процентів у сумі 9 540,43 доларів США, що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 15.12.2014, становить 150 360 грн. 82 коп., пеню за несвоєчасне повернення кредиту у сумі 281 480,34 доларів США, що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 15.12.2014, становить 4 436 237 грн. 68 коп., 3% річних за прострочення сплати процентів у сумі 1 096,82 доларів США, що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 15.12.2014, становить 17 286 грн. 30 коп., 3% річних за прострочення повернення кредиту у сумі 32 488,35 доларів США, що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 15.12.2014, становить 512 028 грн. 81 коп., штрафні санкції у сумі 77 331, 98 доларів США, що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 15.12.2014, становить 1 218 781 грн. 55 коп., 71 905 грн. 09 коп. судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Повернути Публічному акціонерному товариству "ВТБ Банк" (01004, м. Київ, бул. Т. Шевченка/вул. Пушкінська, 8/26; ідентифікаційний код 14359319) із Державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір в розмірі 1 827 грн. 00 коп., перерахований згідно з платіжним дорученням № 56454 від 19.12.2014, яке знаходиться в матеріалах справи.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко