ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2015 року Справа № 925/1049/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Гольцової Л.А., Козир Т.П.,

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит"

на рішення та постанову Господарського суду Черкаської області від 22.07.2014 Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2014

у справі№ 925/1049/13 Господарського суду Черкаської області

за позовомПублічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" в особі філії "Полтавське регіональне управління ПАТ "Банк "Фінанси та кредит"

доПриватного підприємства "Лавіта"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1. Мартинюк Віталій Леонідович 2. Мартинюк Лариса Вікторівна

прозвернення стягнення на предмет іпотеки

за участю представників сторін:

позивача: Козирь Т.О., дов. від 05.06.2014 № 1-132000/9912

відповідача: Поповський А.С., дов. від 17.10.2014 б/н

третьої особи-1: не з'явилися

третьої особи-2: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та кредит" в особі філії "Полтавське регіональне управління ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Приватного підприємства "Лавіта" про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 22.07.2014 у справі № 925/1049/13 (суддя Грачов В.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2014 (колегія суддів у складі: головуючого судді Синиці О.Ф., суддів Шевченка Е.О., Ткаченка Б.О.) позов задоволено частково; звернуто стягнення на предмет іпотеки - комплекс нежитлових будівель, що розташований по вул. Українська, № 7 в селі Поташ Маньківського району Черкаської області, власником якого є Приватне підприємство "Лавіта". За рахунок виручених від реалізації предмета іпотеки коштів задоволено вимоги позивача про погашення заборгованості станом на 19.06.2013 в сумі 950522 грн. 21 коп., яка складається з заборгованості за кредитом (48579,24+2891,36) 51470,60 дол. США, що по курсу НБУ складає 411404,51 грн.; строкової заборгованості по відсоткам за період з 29.07.2010 по 29.07.2013 року - 746,32 дол. США або 5965,34 грн.; простроченої заборгованості по відсоткам за період з 29.07.2010 по 29.07.2013 року - 16420,17 дол. США або 131246, 42 грн.; пені за період з 29.07.2012 по 29.07.2013 року - 401905,94 грн.

Визнано за позивачем: право від свого імені продати вищезазначений предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу, за початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації у розмірі 11000000 грн.; право підпису договору купівлі-продажу в якості продавця, одержання дублікатів правовстановлюючих документів, а саме: отримання Витягу з реєстру прав власності на дане нерухоме майно, отримання довідок та документів, що будуть необхідні для укладання та нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, доступу до будівлі; право бути замовником виготовлення та одержання витягу з реєстру прав власності на дане нерухоме майно, бути замовником здійснення поточної інвентаризації вищевказаного об'єкта, одержати копії технічного паспорта та інших правовстановлюючих документів на даний комплекс нежитлових будівель, по необхідності виготовити та одержати новий технічний паспорт та інші правовстановлюючі документи; право здійснювати будь-які платежі, що стосуються предмету іпотеки.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та кредит" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Черкаської області від 22.07.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2014 у справі № 925/1049/13 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник зазначає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині встановлення початкової ціни продажу предмета іпотеки в розмірі 11000000,00 грн. винесені із неправильним застосуванням ст. 38 Закону України "Про іпотеку", Закону України "Про судову експертизу" та ст.ст. 33, 34, 41-43, 101, 103 Господарського процесуального кодексу України, оскільки при визначенні початкової ціни предмету іпотеки суди повинні були взяти до уваги вартість предмету іпотеки, визначену сторонами у договорі.

До Вищого господарського суду України надійшов відзив Приватного підприємства "Лавіта" на касаційну скаргу, в якому відповідач просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак треті особи не скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 11.04.2008 між Відкритим акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" в особі керуючого філії "Полтавське регіональне відділення" ВАТ "Банк "Фінанси та кредит" та громадянином України Мартинюком Віталієм Леонідовичем (далі - позичальник) було укладено кредитний договір № МКЛУ-92-08 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику кошти в тимчасове користування на умовах забезпеченості, зворотності, терміновості, платності та цільового використання у межах поновлюваної кредитної лінії з лімітом максимальної заборгованості 83160,00 дол. США зі сплатою за користування кредитними коштами процентів на умовах цього договору, а позичальник зобов'язався повернути всі отримані кредитні кошти банку за кожним траншем у строки, встановлені додатковими угодами до цього договору, з остаточним строком повернення до 10.04.2023 та сплачувати проценти за користування кредитними коштами виходячи з процентної ставки 18,0 відсотків (п.п. 1.1, 1.1.1, 2.5, 3.1 кредитного договору).

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, 11.04.2008 між Відкритим акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" в особі керуючого філією "Полтавське регіональне управління" ВАТ "Банк "Фінанси та кредит" та Приватним підприємством "Лавіта" було укладено договір іпотеки № МІУ-92-08, за умовами якого іпотекодавець (відповідач) передає в іпотеку іпотекодержателю наступне нерухоме майно: комплекс нежитлових будівель, реєстраційний номер 5485229, який складається з адмінбудинку з прибудовою (літера А, а) - 73,6 кв.м., кімната зразків (літ. З) - 28,2 кв.м., споруди 1, 2, замощення (№ ІІ), криниці (літ. К), магазину (літ. Б) - 192,5 кв.м., складу сипучих товарів з підвалом (літ. В пд В) - 1113,6 кв.м., матеріального складу (літ. Д) - 567,6 кв.м., нежитлової будівлі (літ. Г) - 58,4 кв.м., майстерні (літ. М) - 25,1 кв.м., сторожки з ганком (літ. Н) - 7,2 кв. м., складу (літ. Є) - 6,8 кв.м., вбиральні (літ. Е), що розташований на земельній ділянці по вул. Українська, № 7 в селі Поташ Маньківського району Черкаської області, яка належить іпотекодавцю на праві власності.

Згідно із п.п. 3, 5 договору іпотеки узгоджена сторонами ринкова вартість предмету іпотеки становить 526807 грн., узгоджена сторонами ліквідаційна вартість предмету іпотеки становить 368765,54 грн.. Загальна вартість нерухомого майна становить 2319350 грн.

Пунктом 10 договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на розсуд іпотекодержателя або за рішенням суду, або за виконавчим написом нотаріуса, або іпотекодержателем на умовах цього договору за ліквідаційною вартістю предмету іпотеки.

Судами першої та апеляційної інстанції з'ясовано, що 23.06.2012 за вих. №№ 49.1/29-01/280 і 49.1/29-01/285 позивач звернувся до Мартинюка В.Л. з письмовими вимогами, в т.ч. і в порядку ст. 35 Закону України "Про іпотеку", в яких довів до відома останнього про наявність порушення ним п. 8.1.8. договору іпотеки, про наявність заборгованості по кредитному договору станом на 25.07.2012, вимагав у зв'язку з цим, сплатити штраф, в десятиденний строк з моменту пред'явлення вимоги достроково в повному обсязі виконати основне зобов'язання по кредитному договору та попередив про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення банку до суду. Вимоги направлялись засобами поштового зв'язку, адресатом не отримані, повернені відправнику 03.08.2012 з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".

22.08.2012 за вих. №№ 49.1/29-01/292 і 49.1/29-01/293 позивач повторно засобами поштового зв'язку направив Мартинюку В.Л. письмові вимоги, які останнім не отримані і повернені відправнику з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".

04.01.2013 за вих. № б/н позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою в порядку ст. 35 Закону України "Про іпотеку", в якій попередив, що у випадку не усунення порушення зобов'язання по кредиту, не погашення заборгованості по кредиту в місячний строк з дати отримання вимоги, банк здійснюватиме звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення до суду. Вимога направлялась засобами поштового зв'язку, адресатом не отримана, повернена відправнику 07.02.2013 з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".

Як визначено місцевим та апеляційним господарськими судами, рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 24.02.2014 у справі № 705/4368/13-ц, провадження 2/705/1447/13, стягнуто солідарно з Мартинюка Віталія Леонідовича, Мартинюк Лариси Вікторівни, ПП "Лавіта" на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" 1256495,98 грн. заборгованості по кредитному договору.

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 12.05.2014 у справі № 22ц-793/1039/2014 вказане рішення скасовано в частині задоволення позовних вимог ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" до Мартинюка В.Л., Мартинюк Л.В., ПП "Лавіта" про стягнення заборгованості по кредиту в сумі 1256495,98 грн.; позовні вимоги задоволено частково та стягнуто солідарно з Мартинюка В.Л., Мартинюк Л.В. на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість по кредитному договору на загальну суму 950522,21 грн.; стягнуто солідарно з Мартинюка В.Л. та ПП "Лавіта" на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість по кредитному договору на загальну суму 950522,21 грн.

Вказаним судовим рішенням встановлено наявність заборгованості боржника по кредитному договору станом на 19.06.2013 в загальній сумі 950522,21 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 51470,60 дол. США, що по курсу НБУ складала 411404,51 грн.; строкової заборгованості по відсоткам за період з 29.07.2010 по 29.07.2013 у розмірі 746,32 дол. США або 5965,34 грн.; простроченої заборгованості по відсоткам за період з 29.07.2010 по 29.07.2013 у розмірі 16420,17 дол. США або 131246,42 грн.; пені за період з 29.07.2012 по 29.07.2013 у розмірі 401905,94 грн.

Посилаючись на настання терміну повернення кредиту у повному обсязі та невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позивач звернувся до суду із позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 07.07.2014) про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № МІУ-92-08 від 11.04.2008 в рахунок задоволення вимог про погашення заборгованості Мартинюка Віталія Леонідовича по кредитному договору № МКЛУ-92-08 від 11.04.2008 станом на 19.06.2013 в сумі 1256495,98 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 48819,77 дол. США, що складає по курсу НБУ на 20.06.2013 - 390216,42 грн.; заборгованості за простроченим кредитом у розмірі 2650,83 дол. США, що складає по курсу НБУ на 19.06.2013 - 21188,08 грн.; заборгованості за нарахованими процентами по кредиту у розмірі 15493,51 дол. США, що складає по курсу НБУ на 19.06.2013 - 123839,63 грн.; заборгованості по пені у розмірі 721251 грн. 85 коп., шляхом продажу банком від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу, за ціною в розмірі 368765,54 грн. Крім цього, позивач просить визнати за ним право підпису договору купівлі-продажу в якості продавця, одержання дублікатів правовстановлюючих документів, а саме: отримання Витягу з реєстру прав власності на дане нерухоме майно, отримання довідок та документів, що будуть необхідні для укладання та нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, доступу до будівлі; визнати право бути замовником виготовлення та одержання витягу з реєстру прав власності на дане нерухоме майно, бути замовником здійснення поточної інвентаризації вищевказаного об'єкта, одержати копії технічного паспорта та інших правовстановлюючих документів на даний комплекс нежитлових будівель, по необхідності виготовити та одержати новий технічний паспорт та інші правовстановлюючі документи; визнати право здійснювати будь-які платежі, що стосуються предмету іпотеки.

Вирішуючи спір по суті та частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що сума боргу позичальника по кредитному договору № МКЛУ-92-08 від 11.04.2008 станом на 20.06.2013 становить 950522,21 грн. і вказана обставина встановлена рішеннями суду у цивільній справі № 705/4368/13-ц, 2/705/1447/13, а тому відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України не потребує повторного доказування; згідно із проведеною суб'єктом оціночної діяльності КООП "Юрспецслужба" оцінкою предмета іпотеки, ринкова вартість об'єкта оцінки станом на 11.04.2014 складає 11000000 грн., у зв'язку із чим місцевий господарський суд надав перевагу запереченням відповідача в частині визначення початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Звертаючись із касаційною скаргою на рішення і постанову у цій справі скаржник не погоджується із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції в частині встановлення початкової ціни продажу предмета іпотеки в розмірі 11000000,00 грн., вказуючи про те, що при визначенні початкової ціни предмету іпотеки суди повинні були взяти до уваги вартість предмету іпотеки, визначену сторонами у договорі.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України, переглядаючи у касаційному порядку оскаржувані судові рішення у цій справі, виходить з наступного.

Як передбачено ст. 1 Закону України "Про іпотеку", іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 4 ст. 6 Закону України "Про іпотеку" визначено, що якщо будівля (споруда), що передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, така будівля (споруда) підлягає передачі в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, на підставі рішення суду.

Частиною 3 ст. 36 Закону України "Про іпотеку" визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати, зокрема, право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду, зокрема зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування - процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Як вказано у п. 4.4.3, 4.4.4 Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 24.11.2014 № 1 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів", у разі якщо право звернення стягнення на майно пов'язане з невиконанням зобов'язання, забезпеченого іпотекою, судам слід встановлювати загальний розмір вимог кредитора та виходити з того, що обов'язковою передумовою звернення стягнення на предмет іпотеки є встановлення судом факту невиконання основного зобов'язання.

Якщо господарський суд визнає обґрунтованими позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, то в силу приписів статті 38, частини першої статті 39 Закону України "Про іпотеку" у резолютивній частині рішення суду має бути встановлено та зазначено початкову ціну реалізації предмета іпотеки.

З урахуванням положення частини шостої статті 38 Закону України "Про іпотеку" ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а у разі відсутності такої згоди - на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Вирішуючи питання визначення початкової ціни реалізації предмета іпотеки, слід виходити з того, що ціна предмета іпотеки встановлюється в самому договорі - відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону України "Про іпотеку" вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб'єктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором.

Разом з тим, якщо між сторонами виникає спір щодо такої оцінки, то залежно від того, яка сторона її оспорює, ця сторона зобов'язана відповідно до ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України довести інший розмір початкової ціни предмета іпотеки, зокрема заявити клопотання про призначення та проведення судової експертизи (відповідна правова позиція наведена у Листі Верховного Суду України від 01.02.2015 "Аналіз судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна").

Вирішуючи питання про визначення початкової ціни реалізації предмета іпотеки, місцевий господарський суд виходив з того, що згідно із оцінкою, проведеною на замовлення відповідача суб'єктом оціночної діяльності КООП "Юрспецслужба", ринкова вартість об'єкта оцінки станом на 11.04.2014 року складає 11000000 грн. Посилаючись на норми ч. 6 ст. 38, ч. 1 ст. 39 та ч. 1 ст. 41 Закону України "Про іпотеку" суд першої інстанції надав перевагу запереченням відповідача в цій частині та визначив початкову ціну реалізації предмета іпотеки у сумі 11000000,00 грн.

Статтями 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як передбачено ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно абзацу 2 пункту 1, пункту 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Між тим, судами першої та апеляційної інстанції зазначені вимоги процесуального закону не були дотримані.

Так, згідно із ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.

Як визначено ст. 13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна).

Отже, визначаючи початкову ціну реалізації предмета іпотеки на підставі Звіту про оцінку, складеного КООП "Юрспецслужба", та приймаючи його як належний доказ на підтвердження вартості предмета іпотеки, суд першої інстанції зобов'язаний був надати правову оцінку вказаному Звіту, та визначити, чи відповідає він вимогам Закону України "Про іпотеку" (зокрема, щодо визначення об'єкту оцінки) та чи було дотримано при проведенні процедури оцінки та складанні Звіту вимоги, встановлені положеннями (національними стандартами) оцінки майна, відобразивши відповідні висновки у мотивувальній частині рішення, чого всупереч вимогам ст. 43 Господарського процесуального кодексу України не зробив.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вказану помилку місцевого господарського суду не виправив.

Разом з тим, матеріали справи свідчать, що під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції позивачем було подано до матеріалів справи рецензію № 641/14 від 06.10.2014 на Звіт КООП "Юрспецслужба" про оцінку вартості комплексу нежитлових будівель та споруд, що знаходяться за адресою: Черкаська область, Маньківський район, с. Поташ, вул. Українська, 7, та Звіт від 14.10.2014 про незалежну оцінку вартості комплексу нежитлових будівель та споруд, що знаходиться за адресою: Черкаська область, Маньківський район, с. Поташ, вул. Українська, 7, та належать ПП "Лавіта", якими позивач спростовує обґрунтованість оцінки предмета іпотеки, проведеної КООП "Юрспецслужба".

Мотивуючи неможливість подання вказаних доказів до суду першої інстанції, позивач посилався на те, що повний текст Звіту про оцінку майна, покладений в основу рішення суду, був поданий відповідачем до суду у день прийняття рішення судом першої інстанції, і позивач зміг отримати його лише після ознайомлення з матеріалами справи у апеляційному господарському суду, а тому відповідні заперечення на нього не міг подати до суду першої інстанції.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Як визначено п. 8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини.

Натомість, суд апеляційної інстанції, здійснюючи розгляд справи за наявними в ній доказами, послався на те, що позивач не був позбавлений права провести оцінку вартості майна іпотеки під час розгляду справи в суді першої інстанції, не з'ясувавши повно і всебічно причини неможливості подання позивачем нових доказів (рецензії та Звіту) у суді першої інстанції і та не надавши оцінки поважності цих причин.

При цьому з огляду на норми ч.ч. 6, 7 ст. 38 Закону України "Про іпотеку" визначення ціни предмету іпотеки для його реалізації має істотне значення для вирішення спору.

За таких обставин, оскаржувані рішення та постанова не можуть вважатися обґрунтованими, оскільки, в порушення вимог ч. 1 ст. 43 ГПК України, прийняті без повного та всебічного з'ясування всіх суттєвих обставин справи та оцінки доказів, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції, за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства і тому підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до Господарського суду Черкаської області.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у даній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, дати належну юридичну оцінку доводам та запереченням учасників судового процесу, наданим сторонами висновкам суб'єктів оціночної діяльності та рецензії і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.

Відповідно до статті 11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" задовольнити.

Рішення Господарського суду Черкаської області від 22.07.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2014 у справі № 925/1049/13 скасувати.

Справу № 925/1049/13 передати на новий розгляд до Господарського суду Черкаської області в іншому складі суду.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: Л. Гольцова

Т. Козир