УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2015 року м. Львів Справа № 9104/107559/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Рибачука А.І.,

суддів - Багрія В.М., Старунського Д.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 21 листопада 2008 року по справі № 2а-100/08 за позовом ОСОБА_2 до Устянської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області про визнання частково недійсним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Устянської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області (далі - Устянська сільська рада), в якому просив визнати недійсним та скасувати рішення Устянської сільської ради від 24 грудня 1993 року «Про передачу земель у приватну власність» в частині визначеної ширини в розмірі 17 м в створі від дороги, переданої йому у власність земельної ділянки.

Постановою Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 21 листопада 2008 року вказаний позов задоволено в частині визначення ширини переданої йому у власність земельної ділянки в розмірі 17 м в створі від дороги.

ОСОБА_1 оскаржила вказану постанову, посилаючись на те, що вона винесена з порушенням норм процесуального права, просить її скасувати та закрити провадження у справі.

Апеляційну скаргу обґрунтовує посиланням на те, що в даній справі наявний спір про право користування земельною ділянкою, тому вона не підлягала розгляду в порядку адміністративного судочинства. Крім цього зазначає, що поза увагою суду першої інстанції залишився той факт, що рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 24 червня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 жовтня 2008 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до Устянської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення Устянської сільської ради «Про передачу земель у приватну власність» від 24 грудня 1993 року, яке є предметом спору в даній справі.

Особи, які беруть участь в справі, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому на підставі пункту 2 частини 1 статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржувану постанову скасувати та закрити провадження у справі з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вказав, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Статтею 125 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Згідно з частиною 1 статті 23 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_2 на підставі рішення Устянської сільської ради від 24 грудня 1993 року «Про передачу земель у приватну власність» отримав план як тимчасовий документ у зв'язку з неможливістю видачі державного акта на право власності, який було зареєстровано в книзі реєстрації Державних актів на право приватної власності на землю за № 26, а відтак, це рішення, яке є актом індивідуальної дії, вичерпало свою юридичну силу після його реалізації - одержання власником земельної ділянки документу, що посвідчує право власності та його державної реєстрації.

Отже, після оформлення відповідно до чинного законодавства права власності на земельну ділянку виник спір про право цивільне, а відтак, і захищати своє право та інтерес позивач повинен у способи, визначені статтями 152 Земельного кодексу України та 16 Цивільного кодексу України.

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою, зокрема, в постанові від 01 жовтня 2013 року по справі № 21-228а13.

Також слід зазначити, що позивач звертався до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення Устянської сільської ради від 24 грудня 1993 року «Про передачу земель у приватну власність» в частині визначення ширини переданої йому у власність земельної ділянки в розмірі 17 м в створі від дороги в порядку цивільного судочинства. Рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 24 червня 2008 року по справі № 2-7/2008, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 жовтня 2008 року, в задоволенні вказаного позову йому відмовлено.

Таким чином, враховуючи те, що провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яку не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржувану постанову необхідно скасувати і закрити провадження у справі.

Керуючись статтями 160, 195, 197, 199, 203, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, постанову Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 21 листопада 2008 року по справі № 2а-100/08 - скасувати та закрити провадження в справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Устянської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області про визнання частково недійсним та скасування рішення.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: А.І. Рибачук

Судді В.М. Багрій

Д.М. Старунський