ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_________________________________________________

__________________________________________________________________________________

10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65  тел.(8-0412) 48-16-02

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

 "17" лютого 2009 р.                                                          Справа №  16/197

Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого   судді                                                  Ляхевич А.А.

суддів:                                                                        Вечірка І.О

                                                                                    Зарудяної Л.О.

 

при секретарях                                                             Кузнєцовій Г.В. ,                     Жарській І.В.,

                                                                                       Якобчук  Ю.Г.,   

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - представника за довіреністю №156 від 05.02.2009 р.,

                        ОСОБА_2  - представника за довіреністю  №240 від 17.02.2009 р.,

від відповідача: ОСОБА_3- представника за довіреністю від 27.05.2008 р.,

від третьої особи:ОСОБА_4,

розглянувши апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльностіОСОБА_5, м. Житомир       

на рішення господарського суду Житомирської області

від "13" травня 2008 р. у справі № 16/197 (суддя Гансецький В.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дейв експрес", м. Житомир 

до Суб'єкта підприємницької діяльностіОСОБА_5, м. Житомир

за участю  третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -  фізичної  особи  ОСОБА_4, м. Житомир  

про стягнення 24263,39 грн.

 

з оголошеними в судовому засіданні перервами з 27.01.2009 р. до 29.01.2009 р., з 29.01.2009 р. до 05.02.2009 р. та з 05.02.2009 р. до 17.02.2009р. згідно ст.77 ГПК України

             

 ВСТАНОВИВ:

 

Рішенням господарського суду Житомирської області від 13.05.2008 р.у справі №16/197 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Дейв експрес" до Суб'єкта підприємницької діяльностіОСОБА_5 задоволено, стягнуто з підприємця ОСОБА_5 на користь позивача 24263,39 грн. завданої матеріальної шкоди, 242,63 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказаний судовий акт в повному обсязі, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права та закрити провадження у справі.

 

Зокрема, скаржник вказує, що господарський суд першої інстанції неповно з"ясував обставини, що мають значення для справи; розглянув справу без повідомлення відповідача про місце і час розгляду справи; не залучив до участі у справі особу, в тимчасовому володінні якої знаходився транспортний засіб.

Як зазначено в апеляційній скарзі, належний на праві власності ОСОБА_5автомобіль марки ІНФОРМАЦІЯ_1 державний реєстраційний номерНОМЕР_1 з причіпом з 23.10.2007 р. перебував в оренді у фізичної особи ОСОБА_4, що підтверджується відповідним договором оренди і актом передачі автомобіля в оренду. А тому, посилаючись на положення ст.805, ст.1187 ЦК України, відповідач вказує, що в даному випадку, обов"язок відшкодування завданої позивачу шкоди має бути покладений на особу, яка на законній правовій підставі володіла транспортним засобом - наОСОБА_4

 

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги в повному обсязі та просить скаргу задовольнити, скасувавши рішення суду першої інстанції.

 

Представники позивача в засіданні суду проти доводів апеляційної скарги заперечили, оскаржуване рішення місцевого господарського суду вважать законним та обґрунтованим, просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

 

ОСОБА_4, залучений до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ухвалою апеляційного господарського суду від 18.09.2008 р., у судових засіданнях  надав пояснення, якими підтримав доводи апеляційної скарги та зазначив, що автомобіль марки ІНФОРМАЦІЯ_1 під час зіткнення з автомобілем позивача "ІНФОРМАЦІЯ_2" перебував у нього в оренді на підставі договору оренди транспортних засобів від 23.10.2007 р. ОСОБА_4пояснив також, що він не перебував у трудових відносинах з підприємцемОСОБА_5

 

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши в повному обсязі законність та обґрунтованість оскаржуваного судового акту, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. 

 

Як вбачається з матеріалів справи, 02.11.2007 р. о 19 год.10 хв. по пр.Перемоги в м.Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "ІНФОРМАЦІЯ_1", д.н. НОМЕР_1, що належить ОСОБА_5, під керуваннямОСОБА_4 та автомобіля "ІНФОРМАЦІЯ_2", д.н.НОМЕР_2, причіп "ІНФОРМАЦІЯ_3", д.н.НОМЕР_3, що належить ТОВ "Дейв експрес", під керуванням водія ОСОБА_6

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення (а.с.98, т.1) постановою Святошинського районного суду м.Києва від 19.11.2007 р. у справі №3-43074/07  винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 Кодексу про адміністративні правопорушення України, було визнаноОСОБА_4

Як встановлено постановою Святошинського районного суду м.Києва від 19.11.2007 р., ОСОБА_4керуючи автомобілем "ІНФОРМАЦІЯ_1" не вибрав безпечну дистанцію до автомобіля "ІНФОРМАЦІЯ_2", що рухався попереду в попутному  напрямку, внаслідок чого сталося зіткнення, що спричинило пошкодження транспортних засобів, чим порушив п.13.1. Правил дорожнього руху України. ВинаОСОБА_4 повністю підтверджується матеріалами справи.

Згідно наявних у справі матеріалів, автомобіль "ІНФОРМАЦІЯ_2", причіп, власником яких є ТОВ "Дейв експрес", отримав механічні пошкодження, що засвідчено, зокрема, в додатку до протоколу про адміністративне правопорушення від 19.11.2007 р. (а.с.99, т.1).

 

У зв"язку з зазначеними обставинами, ТОВ "Дейв експрес" 06.03.2008 р. звернулось до господарського суду Житомирської області з позовною заявою про відшкодування шкоди, заподіяної ДТП. Згідно уточненого розрахунку, сума позовних вимог складається з оплати послуг експерта 300,00 грн.; штрафу за зрив строків завантаження (по договору №8D від 01.07.2006 р.) 400 євро, що еквівалентно 3056,00грн.; вартості ремонтних робіт для відновлення руху автомобіля "ІНФОРМАЦІЯ_2" д.н.НОМЕР_2 1280,00 грн.; вартості деталей для ремонту автомобіля "ІНФОРМАЦІЯ_2" д.н.НОМЕР_2 1607,69 євро, що еквівалентно 12282,75 грн. та вартості ремонту автомобіля "ІНФОРМАЦІЯ_2" д.н.НОМЕР_2 961,34 євро, що еквівалентно 7344,64 грн. (а.с.65-66, т.1).  Відповідачем за даним позовом, товариство вказало суб"єкта підприємницької діяльності - фізичну особуОСОБА_5, м.Житомир.

Згідно довідки начальника ВДАІ УМВС України в Житомирській області від 23.04.2008 р., автомобіль ІНФОРМАЦІЯ_1, 1994 р.в., н.з.НОМЕР_1, з 02.03.2003 р. зареєстрований за гр.ОСОБА_5, що проживає в м. Житомир.

Як уже зазначалось, рішенням господарського суду Житомирської області від 13.05.2008 р., що оскаржується, позов ТОВ "Дейв експрес" до СПД ОСОБА_5 було задоволено в повному обсязі. З мотивувальної частини даного рішення вбачається, що господарський суд прийняв до уваги належність автомобіля, яким вчинено ДТП, відповідачу та, з огляду на положення ч.1 ст.1166, ч.1, ч.2 ст.1187, ст.1192 ЦК України, визнав позовні вимог обґрунтованими. 

Проте, судова колегія апеляційного господарського суду не може погодитись з таким висновком місцевого господарського суду, враховуючи наступне.

 

Відповідно до ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно ч.1 ст.1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч.2 ст.1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Зазначені норми встановлюють склад цивільного правопорушення (протиправність поведінки особи, шкідливий результат такої поведінки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою), за вчинення якого настає цивільно-правова відповідальність (у даному випадку у вигляді відшкодування шкоди від ДТП) перед юридичною особою, майну якої завдано шкоду.

 

Крім того, згідно роз'яснень викладених у п.п. 4, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27.03.1992 р. №6, джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

 

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).

При розгляді справ про відшкодування шкоди суди повинні мати на увазі, що крім загальних підстав, передбачених цивільним законодавством, відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

Так, відповідно до ст.1172 Цивільного кодексу України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов"язків. Отже, відповідальність юридичної особи (або ж, як у даному випадку, суб"єкта підприємницької діяльності без створення юридичної особи) настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією (підприємцем) в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв"язку з виконанням трудових (службових) обов"язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

 

Слід зазначити, що пославшись на ст.1187 та ст.1192 ЦК України, місцевий господарський суд, взагалі не досліджував питання на якій правовій підставі ОСОБА_4керував автомобілем ОСОБА_5, хоча, на думку судової колегії, юридичний аналіз вказаного питання є суттєвим для повного та об'єктивного вирішення спору по суті.

Матеріали справи не містять (а судом першої інстанції не витребовувались) жодних доказів, які б свідчили, що на час скоєння ДТП ОСОБА_4перебував у трудових відносинах з СПДОСОБА_5

Відповідач заперечив факт перебуванняОСОБА_4 з ним у трудових відносинах, не надав на вимогу суду доказів останнього: наказів, трудових угод тощо, стверджуючи про їх відсутність. 

Те, що в поясненнях з адмінсправиОСОБА_4 є посилання на підприємця ОСОБА_5 та його службовий телефон, аОСОБА_4 зазначено в протоколі про адміністративне правопорушення серії ВА №225639 від 02.11.2007 р. як водія ПП ОСОБА_5, не може бути розцінено судом як доказ перебуванняОСОБА_4 у трудових відносинах з відповідачем, з огляду на те, що відповідно до приписів ч.2 ст.34 ГПК України, обставини справи, які  відповідно  до  законодавства  повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. У відповідності до чинного законодавства, зокрема, ст.48 Кодексу законів про працю України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника, а тому саме трудова книжка з відповідним записом могла б слугувати доказом перебування (або ж не перебування)ОСОБА_4 у трудових відносинах з відповідачем по справі. Проте, як пояснив ОСОБА_4трудової книжки він не має.

Також, в судовому засіданні ОСОБА_4пояснив, що він надавав пояснення після ДТП, перебуваючи у схвильованому стані, крім того, зазнав струсу під час ДТП, не усвідомлював у повній мірі суті запитань працівників ДАІ, а тому, оскільки керував автомобілем, який згідно техпаспорту належав ОСОБА_5, то послався на останнього та його службовий телефон.

 

Той факт, що особа, яка керувала автомобілем, що належить на праві власності ОСОБА_5, на момент скоєння ДТП не знаходилась з підприємцемОСОБА_5 в трудових відносинах, підтверджується довідкою Житомирського міського центру зайнятості від 16.02.2009 р. №1663, витребуваною апеляційним господарським судом у відповідності до ст.38 ГПК України. 

 

Разом з тим, судом з"ясовано, що правовою підставою керування ОСОБА_4автомобілем ОСОБА_5 обидві сторони вказують договір оренди від 23.10.2007 р. Даний договір додано скаржником до апеляційної скарги.

Слід зазначити, що у відповідності до ч.1 ст.101 ГПК України, якою визначено межі перегляду справи в апеляційній інстанції, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.  Додаткові  докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував  неможливість  їх  подання  суду  першої  інстанції  з причин, що не залежали від нього.

Частиною 2 ст.101 ГПК України встановлено, що апеляційний господарський   суд не зв'язаний  доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського  суду  у  повному обсязі.

З урахуванням наведених положень, та оскільки справу було розглянуто судом першої інстанції за відсутності представника відповідача, а особа, яка керувала транспортним засобом на момент скоєння ДТП взагалі не була залучена до участі у справі, апеляційний господарський суд прийняв до дослідження та долучив до матеріалів справи додаткові докази, додані до апеляційної скарги.

 

З поданих відповідачем доказів вбачається, що між ним (гр.ОСОБА_5 орендодавець) та гр.ОСОБА_4 (орендар) 23.10.2007 р. підписано договір оренди транспортних засобів, за яким орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове володіння і користування грузовий автомобіль марки  ІНФОРМАЦІЯ_1, випуску 1994 року, д.н.НОМЕР_1.

За умовами п.3, п.2 договору, орендований автомобіль передається орендарю в моменту підписання цього договору по акту передачі та буде використовуватись орендарем для поїздок в межах України.

Термін оренди становить до десяти років з дня підписання договору, а орендна плата за домовленістю сторін встановлена в розмірі 2600 грн. за весь період оренди та перераховується на рахунок в день підписання договору.  

Як встановлено судовою колегією, сторонами договору не враховано та не дотримано приписів ст.799 Цивільного кодексу України, а саме ч.2 вказаної статті, якою встановлено, що договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Статтею 220 Цивільного кодексу України, якою визначено правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ч.1 ст.220 ЦК України). А відповідно до ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до ч.2 ст.220 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що  підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення  договору не вимагається.

Згідно пояснень представника відповідача та третьої особи, жодна із сторін не ухилялась від нотаріального посвідчення договору та не зверталась про визнання його дійсним.

Отже, договір оренди транспортних засобів від 23.10.2007 р. є нікчемним, а тому у відповідності до ч.1 ст.216 ЦК України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Водночас, з акту приймання-передачі транспортного засобу №15 від 23.10.2007р. (а.с.120, т.1) вбачається, що орендар ОСОБА_4 прийняв транспортний засіб  ІНФОРМАЦІЯ_1  д.н.НОМЕР_1.

Таким чином, матеріали справи підтверджують наявність у діях обох сторін волевиявлення на встановлення правовідносин з оренди спірного автомобіля, у тому числі безпосередньо через поведінку, з якої можна зробити висновок про такий намір.

Слід зазначити, що законодавство передбачає спеціальне оформлення використання транспортного засобу. Так, відповідно до п.15 Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1388 від 07.09.98р., якщо власник транспортного засобу передав в установленому порядку право користування ним іншій фізичній або юридичній особі, їм видається підрозділами ДАІ тимчасовий реєстраційний талон на період дії документа, який підтверджує право користування.

Ні відповідачем, ні третьою особою по справі не надано до матеріалів справи тимчасового реєстраційного талону, виданого ОСОБА_4 на період дії договору оренди транспортних засобів від 23.10.2007 р.

Водночас, як пояснив ОСОБА_4під час розгляду апеляційної скарги, він користувався автомобілем на підставі саме договору оренди, а тому не оформляв тимчасовий реєстраційний талон. Крім того, він зазначив, що згідно акту приймання-передачі, він прийняв автомобіль у володіння та користування 23.10.2007 р., а вже 02.11.2007 сталася дорожньо-транспортна пригода, а тому за такий короткий проміжок часу він не встиг оформити тимчасовий реєстраційний талон.

 

З огляду на викладене, судова колегія враховує, що незважаючи на відсутність нотаріального посвідчення договору оренди транспортних засобів від 23.10.2007 р., що спричинене, як вбачається з наданих представником відповідача та третьою особою пояснень, юридичною неграмотністю сторін договору, суть відносин між сторонами залишилась тією самою, що і при договорі оренди транспортного засобу.

Тобто, вказаний договір, хоча і не є встановленою законом підставою володіння, проте, в сукупності з актом передачі, та й, власне з фактом перебування спірного автомобіля під керуванняОСОБА_4 в момент скоєння ДТП, є підтвердженням фактичного тримання транспортного засобу у себе останнім та факту вибуття автомобіля з володіння відповідача. 

 

Таким чином, оскільки право володіння об"єкту джерела підвищеної небезпеки було передано третій особі - ОСОБА_4 на відповідній підставі (беручи до уваги відносини між сторонами, а не їх юридичне оформлення), то, власне, джерело підвищеної небезпеки вийшло із володіння його безпосереднього володільця як власника, а тому власник - підприємецьОСОБА_5 не повинен нести відповідальність за завдану третьою особою шкоду, з врахуванням встановленого судом факту -  відсутності між третьою особою (ОСОБА_4) та підприємцемОСОБА_5 трудових відносин. 

 

У відповідності до ст.51 Цивільного кодексу України, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Беручи до уваги наведене, вищезазначені роз'яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27.03.1992 р. №6 та положення ст.1172 ЦК України; те, що відповідно до матеріалів справи не доведено наявність загальних умов відповідальності перед позивачем підприємця ОСОБА_5 (протиправність його поведінки, шкідливий результат такої поведінки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою), а також, що крім загальних підстав, передбачених цивільним законодавством, відповідальність юридичної особи (або підприємця, згідно ст.51 ЦКУ) настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною  організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, а у даному випадку винна особа з відповідачем у трудових відносинах не перебувала, судова колегія дійшла висновку щодо безпідставності позовних вимог до підприємця ОСОБА_5.

Так, оскільки відшкодування збитків є заходом цивільно-правової відповідальності, його застосування можливе лише за наявності умов відповідальності, передбаченої законом.

З огляду на наявні у справі докази та встановлені обставини, колегія суддів встановила відсутність правових підстав для покладення на СПД ОСОБА_5 відповідальності у вигляді сплати збитків у розмірі за пошкодження належного Товариству з обмеженою відповідальністю "Дейв експрес" транспортного засобу, оскільки підприємецьОСОБА_5 не є належним відповідачем за позовом про відшкодування завданої ДТП шкоди.

У разі встановлення судом, що визначений позивачем відповідач є неналежним, у позові слід відмовити, водночас, відмова в задоволенні позову до неналежного відповідача не позбавляє позивача права на звернення з новим позовом до належного відповідача.

Як вбачається зі змісту довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців №680240, наданої позивачем,ОСОБА_4 не зареєстровано як суб"єкта підприємницької діяльності, а тому його неможливо  залучити в якості відповідача у господарському судочинстві.

Крім того, слід зазначити, що в обов"язки суду не входить здійснення дій по встановленню належного відповідача по справі; залучення до участі у справі іншого відповідача та заміна неналежного відповідача є правом, а не обов"язком суду, за умови встановлення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, до прийняття рішення, та за наявності достатніх для цього підстав (ст.24 ГПК України).

 

У відповідності зі ст. 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

При цьому, у відповідності зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

 

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом  було розглянуто спір без дослідження в повному обсязі обставин справи та норм чинного законодавства, що є порушенням принципу  всебічного, повного і об"єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, що призвело до прийняття неправильного рішення та є підставою для його скасування.

Тому, апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення господарського суду Житомирської області від 13 травня 2008 року у справі №16/197 - скасувати з прийняттям нового рішення про відмову у позові.

 

  Керуючись ст.ст.101,103-105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльностіОСОБА_5, м. Житомир задовольнити частково.

 

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 13 травня 2008 р. у справі №16/197 скасувати.

Прийняти нове рішення:

"В позові відмовити".

 

3. Справу №16/197 повернути до господарського суду Житомирської області. 

 

Головуючий - суддя:                                                              Ляхевич А.А.

               

 судді:

                                                                                           Вечірко І.О 

                                                                                           Зарудяна Л.О. 

 віддрук.прим.:

1 - до справи

2 - позивачу

3 - відповідачу

4 - третій особі

5 - в наряд