Р І Ш Е Н Н Я Справа № 200/13986/14-ц

Ім’ям України Провадження № 2/200/682/15

20 січня 2015 року м. Дніпропетровськ

Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська, у складі:

головуючого – судді Литвиненка І.Ю.

при секретарі - Пеньківській А.О.,

за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5, відповідача ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_7 до житлово-будівельного кооперативу-260, ОСОБА_4 та ОСОБА_6, треті особи - комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» та Дніпропетровське міське управління юстиції, про визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_7 у серпні 2014 року звернувся до суду із позовною заявою до відповідача – ЖБК-260, визначивши третьою особою по справі КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації», прохаючи суд визнати за ним право власності на ? частину кв. № 17, кор. 3 у б. № 23 на ж/м Тополя-3 у м. Дніпропетровську (а.с. 1-3). Ухвалою суду від 28 серпня 2014 року до участі у справі залучено, як третю особу без права самостійних позовних вимог на стороні відповідача, Дніпропетровське міське управління юстиції (а.с. 19-20). У ході розгляду справи позивач надав позовну заяву у новій редакції, вказавши відповідачами по справі ЖБК-260, ОСОБА_4 та ОСОБА_6, визначивши третіми особами - КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» та реєстраційну службу Дніпропетровського МУЮ (а.с. 41-44).

В обґрунтування своїх позовних вимог вказав, що з 08 травня 1980 року зареєстрований у кв. № 17, кор. 3 у б. № 23 на ж/м Тополя-3 у м. Дніпропетровську, як член ЖБК-260. У 1992 році у повному обсязі виплатив свій пайовий внесок у кооперативі на цю квартиру і у відповідності до вимог чинного на той момент Закону України «Про власність», став фактичним власником квартири. 06 серпня 1966 року уклав шлюб із ОСОБА_8, який розірвав у 1996 році та зареєструвався у кв. № 22 у б. № 1 по вул. Гопнер у м. Дніпропетровську. У 2014 році, після задоволення судом його заяви про забезпечення доказів у цьому позові, із отриманих за ухвалою суду документів, він взнав, що право власності на кв. № 17, кор. 3 у б. № 23 на ж/м Тополя-3 у м. Дніпропетровську зареєстровано за його колишньою дружиною одноосібно, а вона не була членом кооперативу та не сплачувала паєнакопичувальні внески. Відтак, могла претендувати лише на ? частину цієї квартири. Крім того, 01 червня 2005 року його колишня дружина подарувала цю квартиру двом особам - ОСОБА_4 та ОСОБА_6 Тому вважає, що його фактично позбавили права власності на цю квартиру. Спираючись на норми ст.ст. 22, 28 КпШС України, який був чинним на момент виникнення спірних правостосунків, ст.ст. 15-16 Закону України «Про власність», який був чинним на момент виникнення спірних правостосунків, ст. 321 ЦК України, вважає, що має право на задоволення позовних вимог у повному обсязі.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги свого довірителя підтримав, прохав позов задовольнити у повному обсязі. Надав пояснення аналогічні тексту позовної заяви. Додатково пояснив, що той факт, що ОСОБА_7 виписався з кв. № 17, кор. 3 у б. № 23 на ж/м Тополя-3 у м. Дніпропетровську, у якій він мешкав фактично та зареєструвався у кв. № 22 у б. № 1 по вул. Гопнер у м. Дніпропетровську, яку, після реєстрації у ній, приватизував на двох – на себе та на матір, не перешкоджає задоволенню позову та визнанню за ним права власності на кв. № 17, кор. 3 у б. № 23 на ж/м Тополя-3 у м. Дніпропетровську. Про той факт, що ця квартира вже належить ОСОБА_4 та ОСОБА_6, він взнав лише у 2014 році.

Відповідач ОСОБА_4 позов не визнала у повному обсязі. Пояснила, що ОСОБА_7 є її рідним батьком. Через те, що його мати, а її баба – ОСОБА_9 заперечувала проти його шлюбу з її покійною матір’ю – ОСОБА_10, батьки весь час мешкали окремо одне від одного і фактично вона виросла за піклування про неї її діда ОСОБА_11 – батька її матері. ОСОБА_9, з перервою, була зареєстрована та фактично мешкала у кв. № 22 у б. № 1 по вул. Гопнер у м. Дніпропетровську. Коли вона ще була дитиною, її баба – ОСОБА_9, зареєструвала її у цій квартирі, для того, щоб після бабиної смерті ця квартира залишилася їй. Також, у цій квартирі зареєструвала баба і її доньку – ОСОБА_6 Вони з донькою були прописані на вул. Гопнер до кінця 1996 року, до того моменту, коли батько запропонував матері офіційно розірвати шлюб, а їй – зареєструватися на ж/м Тополя-3. І мати, яка на той час дуже хворіла, і вона, погодилися на пропозицію батька. Батьки розірвали шлюб, а вона з донькою зареєструвалися у кв. № 17, кор. 3 у б. № 23 на ж/м Тополя-3 у м. Дніпропетровську. Нащо це було зроблено, вона взнала пізніше, коли батько і баба на двох приватизували кв. № 22 у б. № 1 по вул. Гопнер у м. Дніпропетровську. Ця квартира розташована у самому центрі міста, має висоту до стелі у 4 метри, а тому коштує значно дорожче, чим квартира на ж/м Тополя-3. Позов не визнає з тих підстав, що батько, знімаючись з реєстрації у кв. № 17, кор. 3 у б. № 23 на ж/м Тополя-3 у м. Дніпропетровську та реєструючись у кв. № 22 у б. № 1 по вул. Гопнер у м. Дніпропетровську, на підставі ст. 143 ЖК України, втратив право на неї, так як автоматично був виключений із членів кооперативу, а мати, яка весь час мешкала у цій квартирі, на підставі ст.ст. 143, 145 ЖК України, стала членом кооперативу – ЖБК-260. Знаючи натуру баби та батька, мати наполягла на тому, що у заяві про зняття з реєстраційного обліку батько зазначив про те, що здійснює родинний обмін – тобто віддає частину квартири на ж/м Тополя-3 на частину квартири на вул. Гопнер. Після цього мати оформила на себе право власності на квартиру і розпорядилася нею на свій розсуд – подарувала їй та її доньці у рівних частках у 2005 році. Батько достовірно знав про те, що мати оформила за собою право власності на кв. № 17, кор. 3 у б. № 23 на ж/м Тополя-3 у м. Дніпропетровську, ще у 2004 році, але мовчав. Знав і про те, що її брату, а його сину, батьки матері залишили свою квартиру АДРЕСА_1. Звернувся до суду з цим позовом лише по смерті матері, яка померла 14 жовтня 2013 року, так як на звернення до суду з позовом до моменту смерті матері, не наважувався це зробити. Якби вона не була прописана ще неповнолітньою у квартирі баби, то та не змогла б отримати двокімнатну квартиру після ремонту будинку, так як до цього мала у цьому будинку лише однокімнатну. Якби батько не виписався з квартири на ж/м Тополя-3 та не прописався у баби на вул. Гопнер, то цю квартиру баба сама не змогла б приватизувати внаслідок великої, як на одну особу, площі. При вирішенні спору прохала застосувати строки позовної давності із цих підстав, а також з тих підстав, що батько, після зміни місця мешкання, втратив членство у кооперативі ще у 1996 році, а відтак і право оформити на себе право власності на квартиру на ж/м Тополя-3. Прохала відмовити йому у задоволенні позову.

Представник відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_5, також позов не визнав у повному обсязі. Пояснення надав аналогічні поясненням своєї довірительки. Прохав суд при вирішенні спору застосувати строки позовної давності і з цих підстав відмовити у позові, так як позивач значно пропустив встановлений законом строк на звернення до суду з позовом, так як дізнався про те, що його колишня дружина є власницею квартири ще у 2004 році, і за її життя не наважився позиватися до суду.

Відповідач ОСОБА_6 позов не визнала у повному обсязі. Прохала відмовити у його задоволенні з тих підстав, що її дід - ОСОБА_7 знав про те, що кв. № 17, кор. 3 у б. № 23 на ж/м Тополя-3 у м. Дніпропетровську належить її покійній бабусі – ОСОБА_10, ще у 2004 році, але мовчав. Звернувся до суду лише після її смерті, намагаючись заволодіти частиною її та її матері власності.

Представник відповідача – ОСОБА_2 у вирішенні спору покладалася на розсуд суду. Пояснила, що ЖБК-260 зареєстрований з лютого 1979 року. Раніше вона працювала бухгалтером, а зараз – головою цього ЖБК. Коли і як, на підставі чого, його членом став позивач, вона не знає, так як дані про це в архіві кооперативу не збереглися. Вона добре знає сім’ю ОСОБА_10, так як у кооперативі з початку його утворення, а у будинку - з моменту його заселення. ОСОБА_7 колись був членом правління кооперативу. З покійною ОСОБА_10 вона підтримувала дружні стосунки. Знає про те, що у 1996 році ОСОБА_7 виписався із квартири, де мешкала його дружина ОСОБА_10 та їх діти, одна з яких є відповідачем ОСОБА_4, але іноді приходив до цієї квартири. Точно пам’ятає, що він приходив у приблизно 2004 році до їх будинку, тому що бачила його, як він входив до під’їзду у кор. 3, де розташована кв. № 17. Також знає, що він був у будинку, коли ховали його колишню дружину ОСОБА_10. Усі платежі за квартиру платила ОСОБА_10, бо якби не платила, то її б виключили з членів кооперативу. Чи був виключений ОСОБА_7 із членів кооперативу, та чи була прийнята у члени кооперативу ОСОБА_10, достовірно сказати не може, так як документи про це не збереглися, однак вважає, що якби ОСОБА_10 не стала членом кооперативу, то не змогла б отримати правовстановлюючі документи на неї, а без них і подарувати її дитині та онуці.

Представник відповідача – ЖБК-260, ОСОБА_3 вважав позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з підстав, наведених відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_6 Пояснень по суті позову не надавав.

Представники третіх осіб належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, але у судове засідання не з’явилися, письмових заяв та клопотань суду не надали (а.с. 96). Учасники процесу не заперечували проти розгляду справи по суті за відсутності представників третіх осіб. З цих підстав суд, спираючись на норми ч. 3 ст. 36 ЦПК України, розглянув справу за їх відсутності та ухвалив рішення.

Заслухавши пояснення учасників процесу та перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами у наданих сторонами межах, суд приходить до висновку про те, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 06 серпня 1966 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 уклали шлюб, дружина отримала прізвище чоловіка (а.с. 4). Згідно з довідкою без дати та реєстраційного номеру, ОСОБА_7 був членом ЖБК-260 (а.с. 45). Паєнакопичення за кв. № 17, кор. 3 у б. № 23 на ж/м Тополя-3 у м. Дніпропетровську ОСОБА_7 сплачено у повному обсязі (а.с. 85). Відповідно до ордеру № 1744 від 22 лютого 1980 року на вселення до кв. № 17, кор. 3 у б. № 23 на ж/м Тополя-3 у м. Дніпропетровську, ОСОБА_7 отримав його на себе та членів своєї сім’ї - дружину ОСОБА_10, дітей – ОСОБА_12 та ОСОБА_13 (а.с. 71). До 30 грудня 1996 року ОСОБА_4 та ОСОБА_6 були зареєстровані у кв. № 2 у б. № 1 по вул. Гопнер у м. Дніпропетровську (а.с. 75). Згідно із заявою ОСОБА_7 від 12 жовтня 1996 року, він прохає правління ЖБК-260 дозволити йому здійснити родинний обмін житла між його донькою і його онукою за фактичним місцем його мешкання – у кв. № 22 у б. № 1 по вул. Гопнер у м. Дніпропетровську, у зв’язку з розірванням ним шлюбу (а.с. 70). 11 жовтня 1996 року шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_10 розірвано, дошлюбне прізвище дружини не відновлено (а.с. 9). Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26 березня 2004 року, ОСОБА_10 є власницею кв. № 17, кор. 3 у б. № 23 на ж/м Тополя-3 у м. Дніпропетровську (а.с. 10). Згідно з договором дарування від 01 червня 2005 року, який посвідчено нотаріально, ОСОБА_10 подарувала, а ОСОБА_14 сама та в інтересах та ОСОБА_6 прийняла у дарАДРЕСА_2, кор. 3 у б. № 23 на ж/м Тополя-3 у м. Дніпропетровську (а.с. 34). Згідно з витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_14 та ОСОБА_6 належить на праві власності по ? частині кожнійАДРЕСА_2, кор. 3 у б. № 23 на ж/м Тополя-3 у м. Дніпропетровську (а.с. 35). Внаслідок укладення шлюбу ОСОБА_14 змінила прізвище на ОСОБА_4 (а.с. 79). Судовий збір при подачі позову не сплачувався, так як ОСОБА_7 є інвалідом 2 групи (а.с. 8).

Відповідно до вимог п. 5 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу. Згідно з вимогами ч.ч. 1-2 ст. 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює межах, наданих їй договором або актами цивільного судочинства, а при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, що можуть порушити права інших осіб. Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Відповідно до вимог п. 5 ч. 1 ст. 147 ЖК України, члена житлово-будівельного кооперативу може бути виключено з кооперативу у випадку виїзду на інше постійне місце проживання. Згідно з вимогами ч. 2 ст. 145 ЖК України, якщо член житлово-будівельного кооперативу виключений з кооперативу або вибув з нього з інших причин, члени його сім’ї, що які проживали разом з ним, зберігають право користування житловим приміщенням за умови вступу до кооперативу одного з них; дружині члена кооперативу, що має право на частину паєнагромадження, надається перевага на вступ до кооперативу перед іншими членами сім’ї. Нормами ч. 1 ст. 143 ЖК України встановлено, що член житлово-будівельного кооперативу вправі за письмовою згодою проживаючих разом з ним членів сім’ї, включаючи тимчасово відсутніх, провести обмін займаного житлового приміщення з наймачем жилого приміщення у будинку державного або громадського житлового фонду за умови прийому до членів кооперативу особи, що вселяється у зв’язку з обміном на будинок житлово-будівельного кооперативу. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 101 ЦК УРСР, у приватній власності громадянина у багатоквартирному будинку житлово-будівельного кооперативу індивідуальних забудовників, подружжя та їх неповнолітні діти можуть мати лише одну квартиру. Згідно з вимогами ст. 22 КпШС України, майно, нажите подружжям під час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Відповідно до вимог ст. 15 Закону України «Про власність», член житлово-будівельного кооперативу, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому у користування, набуває права власності на це майно; наймач жилого приміщення у будинку державного чи громадського житлового фонду та члени його сім’ї, мають право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу на інших підставах, передбачених законодавством України. Згідно з вимогами ч. 3 ст. 384 ЦК України, у разі викупу квартири член житлово-будівельного кооперативу стає її власником. Відповідно до вимог ст. 392 ЦК України, власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється, або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документу, що посвідчує його право власності. Згідно з вимогами ч. 4 ст. 319 ЦК України, власність зобов’язує. Відповідно до вимог ст. 322 ЦК України, власник зобов’язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

З викладених норм чинного законодавства України та фактичних обставин справи випливає наступне. Позивач був членом ЖБК-260 і на час перебування у кооперативі сплатив паєнагромадження. З початку оплати паєнакопичення і до завершення, сплачував його перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_10 З квартири виписався, що мало наслідком автоматичне виключення його з членів ЖБК-260, вже після сплати паєнагромадження у повному обсязі. На підставі цього набув права мати у власності виплачену ним квартиру у цьому кооперативі. Після реєстрації у квартирі державного житлового фонду - № 22 у б. № 1 по вул. Гопнер у м. Дніпропетровську, отримав у її власність шляхом приватизації. Якби з реєстрації, за його наполяганням, у цій квартирі, не знялася ОСОБА_4 і не зняла свою доньку ОСОБА_6, вони теж би мали право на участь у приватизації, як наймачі, цієї квартири. Виходячи з того, що у відповідності до вимог чинного, станом на 1996-1997 роки, ЦК УРСР (ст. 101), він не міг мати у власності більше ніж одну квартиру, а також був зобов’язаний утримувати кв. № 17, кор. 3 у б. № 23 на ж/м Тополя-3 у м. Дніпропетровську, власником частини якої вважає себе, шляхом сплати обов’язкових платежів, не вживав заходів з оформлення на неї права власності у встановленому порядку. Правовстановлюючих документів про право власності на частину цієї квартири не оформив. Через те, що не оформив право власності, його колишня дружина, яка після його виключення із членів ЖБК-260, стала членом цього кооперативу, оформила своє право власності на цю квартиру, а згодом, як власниця, подарувала її своїй дитині та своїй онуці. Правочини - з оформлення права власності на спірну квартиру ОСОБА_10 та дарування нею цієї квартири ОСОБА_4 та ОСОБА_6, ні позивачем, ні іншою особою, не оскаржені і є чинними. Підтримуючи стосунки зі своєю донькою та своєю онукою, позивач достовірно знав, як це стверджує ОСОБА_4, про те, що власницею спірної квартири стала його колишня дружина ОСОБА_10 та про те, що вона подарувала їй та її доньці, цю квартиру. Знав позивач і про те, що його син ОСОБА_13 отримав від батьків його колишньої дружини квартиру, що перебувала у їх власності. Суду не надано таких доказів, які б спростовували твердження відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_6, як близьких родичів позивача, про те, що він ще з 2004 року достовірно знав, що право власності на спірну квартиру оформила за собою його колишня дружина. Достовірно знаючи про цей факт, маючи час та можливість оскаржити, і правочин у вигляді оформлення ОСОБА_10 права власності на спірну квартиру, і правочин з дарування ОСОБА_10 спірної квартири ОСОБА_4 та ОСОБА_6, ці правочини не оскаржив.

З цих підстав суд приходить до висновку, що позивачем пропущено загальний строк позовної давності на звернення до суду з позовом про визнання за ним права власності на житло. Враховуючи те, що клопотання про поновлення безпідставно пропущеного позивачем строку позовної давності ні ним самим, ні його представником, не заявлено, суд приходить до висновку про задоволення клопотання відповідачів про застосування при вирішенні цього спору строку позовної давності, сплив якої, у відповідності до вимог ч. 4 ст. 267 ЦК України, є підставою для відмови у позові.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 10-11, 15, 30, 60, 74-76, 88, 212-215, 218, 293 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 – відмовити у повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції протягом 10 днів зо дня його проголошення особами, що брали участь у судовому засіданні, а особами, які не брали участь у судовому засіданні – протягом 10 днів зо дня отримання ними копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили протягом 10 днів зо дня його проголошення, або протягом 10 днів зо дня отримання його копії учасниками процесу, які не брали участь у судовому засіданні, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Суддя І.Ю. Литвиненко