Справа № 347/2675/14-ц

Провадження № 22-ц/779/557/2015

Категорія 5

Головуючий у 1 інстанції Крилюк М.І. М. І.

Суддя-доповідач Меленко О.Є.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого: Меленко О.Є.

суддів Васильковського В.М., Малєєва А.Ю.

секретаря Яковин М.Я.

з участю: відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про виключення із спадкового майна будинку АДРЕСА_1, в м. Косів та визнання права власності на 5/18 частин цього будинку, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Косівського районного суду від 20 січня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Косівського районного суду від 20 січня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про виключення із спадкового майна будинку АДРЕСА_1, в м. Косів та визнання права власності на 5/18 частин цього будинку - відмовлено.

На дане рішення ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав доведеними та порушення норм матеріального і процесуального права.

Зазначає, що рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20.11.2012 року, яким скасовано його свідоцтво про право власності на спірний житловий будинок від 24.09.2010 року та визначено частку кожного із співвласників будинку, і на яке посилався суд першої інстанції не може братися до уваги. При вирішення спору суд не дослідив склад спадкового майна, як і не врахував, що цей спір виник вже після прийнятого апеляційним судом рішення.

Також ОСОБА_3 вказує, на відсутність підстав для визнання незавершеного будівництвом житлового будинку спільною сумісною власністю. Звертає увагу на те, що за життя спадкодавець ОСОБА_4, яка була його дружиною, визнавала його право особистої власності на спірний будинок, оскільки жодної участі як у будівництві, так і в фінансових затратах вона не брала. Більше того, ніхто з позовом про визнання такого майна спільною сумісною власністю подружжя, не звертався.

З цих підстав, рішення суд першої інстанції, апелянт просив скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В судове засідання ОСОБА_3, не з'явився, хоч належно повідомлявся про розгляд справи.

ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги не визнала, рішення суду першої інстанції вважає законним та обгрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2, дослідивши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

За змістом ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що предметом спору між сторонами є житловий будинок по АДРЕСА_1 в м. Косів, та вимога позивача ОСОБА_3 про визнання за ним права власності на 5/18 частин цього будинку.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, ОСОБА_3 вказував, що під час зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_5, було розпочато будівництво вищевказаного житлового будинку, в якому його дружина (спадкодавець ОСОБА_5.) жодної участі не брала.

В 2011 році після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина, і спадкоємцем її майна стала ОСОБА_2 Позивач вважає, що 5/18 частин будинку які успадкувала ОСОБА_2 не відносяться до складу спадкового майна, і повинні належати саме йому, оскільки будівництво житлового будинку повністю здійснювалося ним, і за його кошти.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що існує таке, що набрало законної сили рішення суду, яким за позивачем ОСОБА_3 було визнано право власності на 10/18 частин спірного житлового будинку, і тим самим визначено його частку у спірному будинку Будь яких інших належних та допустимих доказів, на підтвердження своїх вимог про збільшення частки в спірному майні ОСОБА_3 не надав.

З таким висновком суду погоджується і колегія суддів Апеляційного суду Івано-Франківської області, виходячи з наступного.

Виходячи з вимог ст. ст.10, 60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ст.59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Крім того, враховуючи вищезазначені вимоги ст. 60 ЦПК та виходячи з принципу змагальності незалежно від того, доводить відповідач відсутність фактів підстави позову чи ні, загальне правило розподілу доказових обов'язків залишається незмінним, і тягар доказування не переходить від однієї сторони до іншої, і підставу позову повинен довести саме позивач.

Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний житловий будинок по АДРЕСА_1 в м. Косів, вже був предметом судового розгляду. Так, рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20.11.2012 року, скасовано рішення Косівського районного суду від 18.09.2012 року; визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності ОСОБА_3 на вказаний житловий будинок. Даним рішенням суду визнано за ОСОБА_2 право власності на 5/18 частин спірного житлового будинку, за ОСОБА_6 визнано право власності на 3/18 частин даного житлового будинку, а за ОСОБА_3 відповідно визнано право власності на 10/18 частин спірного житлового будинку. Рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області набрало законної сили, та в касаційному порядку сторонами не оскаржувалось. Зазначеним рішенням також встановлено, що частка, право на яку визнається за ОСОБА_2 є саме спадковим майном після смерті ОСОБА_5

Питання, що стосуються права власності на вказаний житловий будинок, визначення права на частки у ньому за кожною з сторін вже були предметом судового розгляду, а Апеляційним судом, відповідно, досліджувались підстави, обставини та час будівництва спірного будинку.

Викладені у скарзі доводи ОСОБА_3, щодо часу виникнення спору, правильності висновків суду не спростовують, а фактично зводяться до повторного обґрунтування своєї позиції у даному питанні та одностороннього тлумачення регулюючого спірні правовідносини законодавства саме на свою користь.

Крім цього, як роз'яснив у рішенні, ухваленому 18 листопада 2004 р. у справі "Праведная проти Росії", Європейський суд з прав людини, одним із аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що коли суд ухвалив остаточне рішення по суті спору, воно не може підлягати перегляду. Принцип правової визначеності також встановлює, що жодна сторона не вправі вимагати перегляду остаточного судового рішення, яке набрало чинності, лише задля нового судового розгляду і нового рішення по суті. Саме лише існування двох позицій щодо способу вирішення спору не є підставою для повторного судового розгляду.

За змістом ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Виходячи із змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Керуючись ст.ст.307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія судів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Косівського районного суду від 20 січня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий О.Є. Меленко

Судді: В.М. Васильковський

А.Ю. Малєєв