У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 лютого 2015 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючої судді - Шеремет А.М.,
суддів: Григоренка М.П., Ковалевича С.П.
секретар судового засідання Ковальчук Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Гощанського районного суду від 16 грудня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Тучинської сільської ради Гощанського району про визнання недійсним договору дарування житлового будинку, -
в с т а н о в и л а :
ОСОБА_2 03 листопада 2014 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, Тучинської сільської ради Гощанського району про визнання недійсним договору дарування житлового будинку.
Рішенням Гощанського районного суду від 16 грудня 2014 року поновлено ОСОБА_2 строк на оскарження договору дарування житлового будинку, укладеного 05 листопада 1990 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1
Позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування житлового будинку (1/4 його частини) укладений 05 листопада 1990 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, який нотаріально посвідчений секретарем виконкому Тучинської сільської ради Гощанського району за реєстровим № 70.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по справі в розмірі 243 грн. 60 коп.
Вважаючи дане рішення незаконним через порушення судом норм матеріального та процесуального права ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу.
При цьому покликається на те, що судом не було враховано ту обставину, що позивач в період 2000 року достовірно знала про договір дарування, оскільки примірник оспорюваного договору зберігався в неї. Жодним чином ні відповідач, ні ОСОБА_3 не приховували від ОСОБА_2 дарування будинку.
Вказує, що ОСОБА_2 не ставила за життя чоловіка питання про розірвання договору дарування у зв"язку з порушенням її прав, як співвласника сумісного майна подружжя.
Вважає, що позивачем було пропущено строк позовної давності.
____________________________________________________________________
Провадження №22-ц/787/231/2015 Головуюча у суді І інстанції - Рудик Л.М.
Лоповідач Шеремет А.М.
Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, беручи до уваги пояснення учасників процесу, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про їх підставність.
На підтвердження такого висновку в рішенні наведені відповідні мотиви та докази з якими погоджується і апеляційний суд.
Судом встановлено, що шлюб між позивачкою та ОСОБА_3 був зареєстрований у грудні 1951 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб.
Під час шлюбу у жовтні 1956 року подружжям було придбано 1/2 частину житлового будинку, який розташований у с. Тучин Гощанського району по вул. Шевченка, що підтверджується договором купівлі-продажу, укладеним 30 жовтня 1956 року між виконкомом Тучинської районної ради та ОСОБА_3, який був нотаріально посвідчений нотаріусом Рівненської державної нотаріальної контори.
Згідно розділу VІІ "Прикінцеві положення" Сімейного кодексу України, цей Кодекс набирає чинності одночасно із набранням чинності Цивільним кодексом України. В свою чергу, ЦК України (в ред. 2003 року) набрав чинності з 01.01.2004 року.
Колегія суддів погоджується з висновком суду стосовно того, що до спірних правовідносин застосовуються норми Кодексу про шлюб та сім'ю та Цивільного кодексу УРСР 1963 року.
Відповідно до ст. 22 КпШС України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
З огляду на наведені положення закону діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, якщо воно набуте ними за час шлюбу, визнання ж такого майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка потребує доведення.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що вказаний житловий будинок був спільною сумісною власністю подружжя.
Згідно із ст. 23 КпШС України майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.
Статтею 48 ЦК УРСР передбачено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Відповідно до роз"яснень, викладених у п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 року "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (яка була чинна станом на 28.12.2000 року), відсутність згоди другого з подружжя на відчуження спільного майна може бути підставою для визнання недійсною угоди в тому випадку, коли угода потребувала обов'язкового нотаріального посвідчення (ст.23 КпШС) або судом встановлено, що сторони (сторона) в угоді діяли недобросовісно.
Судом встановлено, що письмова згода позивачки в справі про нотаріальне посвідчення спірного договору відсутня.
В тексті договору також відсутні будь-які посилання на те, що договір дарування укладається за згодою подружжя (а.с. 5).
Згідно записів погосподарської книги № 3 Тучинської сільської ради за період з 1986 року по 2010 рік житловий будинок протягом вказаного періоду був зареєстрований за ОСОБА_3 За відповідачем ОСОБА_1 реєстрація житла проведена не була і тільки в погосподарській книзі за 1986-1990 роки зроблено відмітку про те, що сім'я відповідача проживає на квартирі.
Пунктами 33 та 44 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських рад депутатів трудящих, затвердженої наказом Міністра юстиції УРСР 19 січня 1976 року № 1/5, передбачалося, що угоди про відчуження майна, що підлягає реєстрації, посвідчується за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, що відчужується.
Вимога щодо надання документів, які б підтвердили право власності дарителя на майно при посвідченні спірного договору в даному випадку також не виконана.
Відповідно до положень п.2 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських рад депутатів трудящих, затвердженої наказом Міністра юстиції УРСР 19 січня 1976 року № 1/5, яка була чинна на час посвідчення договору дарування, нотаріальні дії у виконавчих комітетах міських, селищних, сільських рад вчиняють голова, заступник голови або секретар виконавчого комітету, на яких за рішенням виконавчого комітету відповідної ради покладено обов'язок вчинення нотаріальних дій.
Рішення виконкому про те, на кого із посадових осіб сільської ради було покладено у 1990 році обов'язок вчинення нотаріальних дій суду не надано.
Відтак, спірний договір дарування, як такий що не відповідає положенням ст. 23 КпШС України, суд першої інстанції обґрунтовано визнав недійсним.
Враховуючи те, що під час укладення договору дарування житлового будинку ОСОБА_2 не була присутня, примірник договору не отримувала, а про порушення свого права дізналася у вересні 2014 року, строк позовної давності обґрунтовано поновлено судом першої інстанції.
ОСОБА_1 не надав належних доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 достовірно знала про спірний договір дарування в період з 2000 року.
З урахуванням викладеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв"язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 11, 58, 64, 303, 304, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Гощанського районного суду від 16 грудня 2014 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуюча А.М. Шеремет
Судді: М.П. Григоренко
С.П. Ковалевич