У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

2 березня 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Собіна І.М., Гордійчук С.О.

секретар судового засідання: Пиляй І.С.

за участі: позивача і представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Костопільського районного суду від 15 січня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Костопільське лісове господарство" про визнання права власності за набувальною давністю на частину приміщення контори,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Костопільського районного суду від 15 січня 2015 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову до Державного підприємства "Костопільське лісове господарство" (далі - ДП "Костопільський лісгосп") про визнання права власності за набувальною давністю на частину приміщення контори.

У поданій на рішення апеляційній скарзі позивач, вважаючи його незаконним і необґрунтованим, покликався на невідповідність висновків суду обставинам справи і неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

На її обґрунтування зазначав про неврахування судом вимог ст. 213 ЦПК України і роз'яснень постанов Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі" та пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року №5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав". Хибним вважав висновок про неможливість застосування до спірних відносин правил ст. 344 ЦК України щодо набувальної давності, оскільки між сторонами існували договірні відносини з приводу проживання. Згідно з п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правовідносини з приводу набувальної давності застосуються з 1 січня 2001 року.

Вважав, що висновок суду про фактичні договірні відносини між сторонами щодо найму житла не заслуговують на увагу, адже відповідно до ст. 61 ЖК Української РСР такий договір укладається в письмовій формі.

Оскільки протягом більш як 10 років він відкрито і очевидно для третіх осіб користується спірним об'єктом нерухомого майна, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове - про задоволення позову та визнання за ним права власності на частину приміщення контори лісництва, що розташоване по АДРЕСА_1, а саме на приміщення 3, 4, 5, 6, 7 відповідно до висновку №7172 експертного будівельно-технічного дослідження від 26.03.2014 року, складеного Волинським відділенням Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз.

У поданих запереченнях ДП "Костопільський лісгосп", вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просить залишити його без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи і доводи позивача, колегія суддів прийшла до висновку про відхилення апеляційної скарги.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції правильно виходив з того, що норми цивільного закону про набувальну давність застосуванню до спірних відносин не підлягають, а тому в задоволенні позову відмовлено.

З витягу про державну реєстрацію прав від 9 листопада 2010 року вбачається, що на підставі рішення господарського суду Рівненської області від 19 жовтня 2010 року виробниче приміщення - будинок АДРЕСА_1 належить на праві власності Державі Україна в особі Державного комітету лісового та мисливського господарства в господарському віданні ДП "Костопільський лісгосп" (а.с. 13).

Довідкою ДП "Костопільський лісгосп" від 25 травня 2010 року №1102 стверджено, що це приміщення знаходиться на балансі відповідача в журналі - ордеру №8 під інвентаризаційним номером 0122, дата ведення його в експлуатацію - 1955 рік (а.с. 12).

Сторонами не заперечуються ті обставини, і це підтверджено змістом довідки відповідача від 06.08.2009 року №934, що протягом часу з 14 лютого 1974 року по 30 квітня 1974 року, з 14 лютого 1987 року по 5 листопада 2003 року та з 1 грудня 2007 року по 10 грудня 2008 року позивач перебував у трудових відносинах з ДП "Костопільський лісгосп", працюючи на різних посадах (а.с. 10).

Роботодавцем наприкінці 1989 року ОСОБА_1 дозволено користуватися з метою проживання частиною виробничого приміщення по АДРЕСА_1, чим він користується і по цей час.

За користування спірним приміщенням позивач сплачував і продовжує сплачувати грошові кошти, що визнається сторонами і підтверджено довідкою ДП "Костопільський лісгосп", яка міститься на а.с. 14-14, зв.

Рішенням Костопільського районного суду від 17 листопада 2010 року, що набрало законної сили, витребувано на користь ДП "Костопільський лісгосп" з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 і членів його сім'ї зайняті ним приміщення у конторі лісництва по АДРЕСА_1 (а.с. 22-22, зв., 23-23, зв.).

Зазначене рішення суду знаходиться на примусовому виконанні у Відділі державної виконавчої служби Костопільського районного управління юстиції (а.с. 24).

Вважаючи, що внаслідок тривалого користування на законних підставах спірним об'єктом нерухомості та вкладом у його поліпшення значних грошових коштів він набув права на частину контори лісництва - приміщення 3, 4, 5, 6, 7 відповідно до висновку №7172 експертного будівельно-технічного дослідження від 26.03.2014 року, складеного Волинським відділенням Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз, ОСОБА_1 у серпні 2014 року звернувся до суду з позовом до ДП "Костопільський лісгосп" про визнання права власності на ці приміщення як на окрему квартиру.

У грудні 2014 року позивач змінив підставу позову, обґрунтувавши свої остаточні вимоги правами і обов'язками, що виникають з набувальної давності, оскільки він очевидно і добросовісно користується спірною нерухомістю понад десять років.

Згідно із ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Тобто право власності на стороні володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника. Володілець за давністю є незаконним володільцем, про що зазначено у наведеній нормі закону (особа заволоділа чужим майном). Позов про визнання права власності за давністю володіння не може пред'явити законний володілець, тобто особа, яка володіє майном по волі власника і завжди знає, хто є її власником. Тому виключається набуття права власності на майно, яке належить володільцю в силу певного титулу - оренди, найму, зберігання, оперативного управління, застави тощо. Такий володілець завжди знає похідний та обмежений характер свого права на майно, знає, що його право має певну підставу - право власності чи речове право іншої особи.

З роз'яснень, даних пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в абз. другому п. 13 своєї постанови від 07.02.2014 року №5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", вбачається, що відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Як ураховано судом першої інстанції, і з його висновками погоджується й колегія суддів, ОСОБА_1 володіє спірним приміщенням у зв'язку з перебуванням його та дружини у трудових відносинах з відповідачем з дозволу колишнього роботодавця і йому відомо про те, що спірне приміщення контори лісництва належало і належить ДП "Костопільський лісгосп" на титульному праві власності.

За таких обставин застосування до спірних відносин вимог ст. 344 ЦК України виключається.

Тому доводи апеляційної скарги про помилковість незастосування при вирішенні справи зазначених норм закону є необґрунтованими і спростовуються правильністю висновків суду.

Не можна погодитися і з покликаннями автора скарги на недодержання судом правил ст. 213 ЦПК України, роз'яснень постанов Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі" та пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року №5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", оскільки не свідчать про неправильність вирішення спору і не можуть бути підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення (ч. 3 ст. 309 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Костопільського районного суду від 15 січня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Судді:

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2015 року м. Рівне