ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.02.2015Справа №910/536/15-г

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Торг ЛТД"

до Фірми "Т.М.М."- Товариства з обмеженою відповідальністю

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг"

простягнення 50 422,52 грн.

Суддя Стасюк С.В.

Представники сторін:

від позивача Ніколайчук Ю.В. (дов. б/н від 17.03.2014 року)

від відповідача Полєжаєва К.О. (дов. б/н від 10.01.2014 року)

від третьої особиГалков І.О. (дов. б/н від 10.01.2014 року)

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 19 лютого 2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мега Торг ЛТД" (надалі по тексту - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фірми "Т.М.М."- Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі по тексту - відповідач) про стягнення 50 422,52 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2015 року порушено провадження у справі № 910/536/15-г, залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг", розгляд справи відкладено на 05.02.2015 року.

У судовому засіданні 05.02.2015 року було оголошено перерву до 19.02.2015 року, про що сторони були повідомлені під розписку.

12.02.2015 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва відповідач подав відзив на позов.

У судовому засіданні 19.02.2015 року представник позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 19.02.2015 року заперечив проти позову, з підстав, наведених у відзиві.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд -

ВСТАНОВИВ:

13.02.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (лізингодавець) та Фірмою "Т.М.М."- Товариство з обмеженою відповідальністю (лізингоодержувач) було укладено Договір фінансового лізингу № 1182/02/2008 (далі - Договір лізингу), за умовами якого лізингодавець зобов'язувався передати без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації, а лізинггоодержувач прийняти в тимчасове володіння та користування за плату майно - Трьохвісний сідловий самоскидний напівпричіп ШМІТЦ Каргобулл тип SKI 24 S-8.2 (три одиниці) (далі - предмет лізингу), та здійснювати передбачені Договором лізингу лізингові платежі.

На виконання умов Договору лізингу лізингодавець передав предмет лізингу відповідачу, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000170 від 30.05.2008 та Довіреністю серії НБЛ № 614422 від 28.05.2008 року.

30.07.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" та Фірмою "Т.М.М."- Товариство з обмеженою відповідальністю було укладено Додаткову угоду № 1182/02/2008/R до Договору лізингу, якою були внесені зміни до Додатку № 1 - Графіку внесення платежів.

Пунктом 7.1. Договору лізингу передбачено, що валютою договору є умовна одиниця (далі - "у.о."). Під умовною одиницею в Договорі визначено "сума, виражена в гривнях України та дорівнює одному Євро по курсу згідно до пункту 7.1.1. Договору".

Відповідно до пункту 7.1.1. Договору лізингу, для цілей даного Договору сторонами було введено поняття: "Курс 1" - курс, встановлений НБУ для одного Євро станом на 13.05.2008 року; "Курс 2" - курс, встановлений НБУ для одного Євро на дату, встановлену для проведення чергового лізингового платежу згідно графіку внесення платежів - Додаток №1 до даного Договору.

Згідно з пунктом 7.1.2. Договору поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як добуток суми лізингового платежу відображеної в "у.о." згідно "Графи 3" Додатку №1 до Договору на відповідну дату проведення платежу та "Курсу 2". При цьому, в погашення вартості Предмета лізингу відноситься сума, відображена в гривнях та розрахована, як добуток відповідної суми в "у.о.", зазначеної в "Графі 4" Додатка №1 та "Курсу 1".

Різниця загальної суми поточного лізингового платежу, виражена в гривні, і суми платежу, яка відноситься на погашення вартості предмета лізингу, вираженого в гривні, вважається комісією лізингодавця.

У випадку, якщо сума поточного лізингового платежу розрахована у відповідності з абз. 1 цього пункту менше або дорівнює добутку відповідної суми в "у.о.", вказаної в "Графі 4" Додатку №1 на відповідну дату і "Курсу 1", то поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривні розраховується як добуток відповідної суми в "у.о.", вказаної в "Графі 4" додатку №1 на відповідну дату і "Курсу 1" і 20 грн.

При цьому, в погашення вартості Предмета лізингу відноситься сума, виражена в гривні та розрахована як добуток відповідної суми в "у.о.", вказаної в "Графі 4" Додатку №1 і "Курсу 1", а різниця - в комісію лізингодавця.

Сторони домовились, що комісія лізингодавця, розрахована у відповідності з правилами, вказаними вище, протягом 2-х періодів, починаючи з першого періоду, збільшується на 1/2 грошової суми, яка у відповідності з умовами цього договору повинна бути внесена лізингоотримувачем як аванс комісії. Комісія лізингодавця за кожен період лізингу, розрахована у відповідності з даним пунктом Договору, нараховується на відповідну дату, вказану в "Графі 2" Додатку №1 цього договору.

В зв'язку з тим, що відповідач в обумовлений Договором лізингу та Додатком №1 строк належним чином не виконав свої зобов'язання щодо сплати лізингових платежів (період оплати лізингових платежі з періоди з 56 -го по 62 -й включно), Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фірми "Т.М.М."- Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення 324 488,25 грн. заборгованості, 13 068,02 грн. неустойки, 230,66 грн. інфляційних та 2 724,26 грн. 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.08.2013 року у справі № 910/8843/13, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2014 року, позов задоволено, вирішено стягнути з Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" 324 488,25 грн. заборгованості, 13 068,02 грн. неустойки, 230,66 грн. інфляційних нарахувань, 2724,26 грн. 3% річних, нарахованих за загальний період з 15.01.2013 року по 25.07.2013 року, та 6810,23 грн. судового збору.

10.02.2014 року Господарським судом міста Києва видано наказ на виконання рішення від 21.08.2013 року у справі № 910/8843/13.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2014 року здійснено процесуальне правонаступництво позивача у справі №910/8843/13 Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" на його процесуального правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕГА ТОРГ ЛТД" та замінено Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" як стягувача у виконавчому провадженні № 42286725 відділу Державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві по виконанню наказу Господарського суду м. Києва від 10.02.2014 року у справі №910/8843/13, на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕГА ТОРГ ЛТД".

Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕГА ТОРГ ЛТД" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" укладено Договір уступки права вимоги №208/11-2013 від 05.12.2013 року відповідно до умов якого до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА ТОРГ ЛТД" перейшло право вимоги за договором фінансового лізингу №1182/02/2008 від 13.02.2008 року.

В обґрунтування позову Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕГА ТОРГ ЛТД" вказує на те, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2013 року у справі № 910/8843/13 фактично було виконано відповідачем 05.08.2104 року, що, на думку позивача, є підставою для стягнення з відповідача інфляційних нарахувань за період з 01.08.2013 року по 04.08.2014 року на суму 40 421,17 грн. та трьох процентів річних, нарахованих за період з 26.07.2013 року по 04.08.2014 року на суму 10 001,35 грн.

Зважаючи на вищенаведене, позивач просить суд стягнути з відповідача 40 421,17 грн. інфляційних нарахувань та 10 001,35 грн. три проценти річних.

Разом з тим, за твердженням позивача, останнім у прохальній частині позовної заяви помилково зазначено три проценти річних на суму 10 374,73 грн. та інфляційні нарахування у розмірі 43 340,45 грн., усього, 50 422,52 грн., що є арифметичною помилкою, оскільки сума позову у даній справі становить 50 422,52 грн., з яких 40 421,17 грн. інфляційних нарахувань та 10 001,35 грн. три проценти річних.

Відповідач прости позову заперечив, посилаючись на те, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2013 року у справі № 910/8843/13 було виконано відповідачем 30.05.2104 року, на підтвердження чого суду надано платіжну вимогу № 1/3 від 30.05.2014 року.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на корить другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Пунктом 1 частини 2 вказаної статті визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 21.08.2013 року у справі № 910/8843/13, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2014 року, позов задоволено, вирішено стягнути з Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" 324 488,25 грн. заборгованості, 13 068,02 грн. неустойки, 230,66 грн. інфляційних нарахувань, 2724,26 грн. 3% річних, нарахованих за загальний період з 15.01.2013 року по 25.07.2013 року, та 6810,23 грн. судового збору.

Відповідно до частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Згідно з пунктом 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).

Таким чином, факти, які підтверджують наявність грошового зобов'язання відповідача щодо повернення лізингових платежів за договором фінансового лізингу №1182/02/2008 від 13.02.2008 року, встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 21.08.2013 року у справі № 910/8843/13 в силу вимог частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиційне значення для даної справи та не підлягають доведенню.

Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

05.12.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мега Торг ЛТД" (набувач) укладено договір уступки прав вимоги (заміни сторони в зобов'язанні) № 208/11-2013, відповідно до умов якого кредитор передає, а набувач приймає на себе право вимоги виконання зобов'язань, які виникли на підставі договору фінансового лізингу № 1182/02/2008 від 13.02.2008 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" і Фірмою "Т.М.М."- Товариством з обмеженою відповідальністю.

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до положень статті 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача інфляційних нарахувань за період з 01.08.2013 року по 04.08.2014 року на суму 40 421,17 грн. та трьох процентів річних, нарахованих за період з 26.07.2013 року по 04.08.2014 року на суму 10 001,35 грн. за неналежне виконання зобов'язань за договором фінансового лізингу №1182/02/2008 від 13.02.2008 року, право вимоги за яким перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Торг ЛТД" за договором уступки прав вимоги (заміни сторони в зобов'язанні) № 208/11-2013 від 05.12.2013 року.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі статтею 229 Господарського кодексу України та частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, що підлягають до сплати кредиторові.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання (пункт 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Як вбачається з наявної в матеріалах справи виписки по рахунку, грошові кошти в розмірі 347 231,07 грн., сплачені на виконання наказу Господарського суду міста Києва 10.02.2014 року у справі №910/8843/13 фактично надійшли на рахунок позивача 05.08.2014 року.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача, з посиланням на те, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2013 року у справі № 910/8843/13 було виконано відповідачем 30.05.2104 року, оскільки, згідно приписів чинного законодавства моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

Як встановлено судом, заборгованість у розмірі 324 488,25 грн., яку було стягнуто за рішенням господарського суду міста Києва суду у справі № 910/8843/13 є грошовим зобов'язанням за договором та на яку в силу статті 625 Цивільного кодексу України можуть бути нараховані 3% річних та інфляційні втрати, після винесення рішення суду.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних, господарський суд дійшов висновку, що останні є арифметично вірним, а тому вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Торг ЛТД" про стягнення з Фірмою "Т.М.М."- Товариством з обмеженою відповідальністю інфляційних нарахувань за період з 01.08.2013 року по 04.08.2014 року на суму 40 421,17 грн. та трьох процентів річних, нарахованих за період з 26.07.2013 року по 04.08.2014 року на суму 10 001,35 грн. підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приймаючи до уваги вищевикладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Торг ЛТД" підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відшкодування судових витрат відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача в розмірі, визначеному чинним законодавством.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись статтями 4, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фірми "Т.М.М."- Товариство з обмеженою відповідальністю (03146, м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-Б; код ЄДРПОУ 14073675) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Торг ЛТД" (01042, м. Київ, вул. Академіка Філатова, 22/8, офіс 402, код ЄДРПОУ 38952030) три проценти річних в розмірі 10 001 (десять тисяч одна) грн. 35 коп., інфляційні втрати у сумі 40 421 (сорок тисяч чотириста двадцять одна) грн. 17 коп., 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.02.2015 року

Суддя С.В. Стасюк