ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

25 лютого 2015 року Чернігів Справа № 825/368/15-а

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді - Д'якова В.І.,

за участю секретаря - Воєдило Л.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

09.02.2015 громадянин Шрі-Ланки ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області ( далі - УДМС України в Чернігівській області), в якому просить суд: визнати неправомірним та зобов'язати відповідача скасувати наказ від 29.01.2015 №15 про відмову в оформленні документів для вирішення питання в визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язати УДМС України в Чернігівській області прийняти рішення про оформлення документів для ретельного дослідження обставин справи стосовно позивача та вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що відмова відповідача в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, викладена в наказі від 29.01.2015 №15, є необ'єктивною та незаконною, оскільки висновки відповідача не відповідають нормам чинного законодавства та дійсним обставинам справи. Позивач посилається на те, що не може повернутись в країну походження, оскільки там зазнав загроз і переслідувань з боку сінгалійських військ, коли почав відстоювати своє право на оплату праці. Тому, в разі повернення додому позивач може стати жертвою переслідування або буде вбитий. Також позивач посилався на те, що УДМС України в Чернігівській області було порушено строки повідомлення про прийняття відповідачем рішення, а також вручення цього повідомлення без перекладача і без роз'яснення суті зазначеного в такому повідомленні.

Позивач в судове засідання не з'явися, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся завчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомив. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу без його участі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, надав суду заяву в якій просив проводити розгляд справи без його участі. Також представник надав суду письмові заперечення, в яких просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що наказ від 29.01.2015 №15 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є законним, обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства України. Представник вказав, що відповідачем було вивчено матеріали особової справи шукача притулку та досліджено інформацію про країну походження, у зв'язку з чим з урахуванням імперативних приписів частини 6 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», суб'єкт владних повноважень правомірно відмовив позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до положень статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України справа вирішується на підставі наявних в ній доказів.

Фіксування судового засідання, відповідно до статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України, не здійснювалося.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, 06.01.2015 позивач звернувся до УДМС України в Чернігівській області з заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У заяві він зазначив, що причинами виїзду з країни є небезпека яка йому загрожує (а.с.16, 17-19).

Наказом УДМС України в Чернігівській області від 06.01.2015 №5 заява позивача була прийнята до розгляду (а.с.21).

06.01.2015 з позивачем була проведена співбесіда, що підтверджується копією протоколу співбесіди, наявного в матеріалах справи (а.с.23-24).

29.01.2015 головним спеціалістом УДМС України в Чернігівській області ОСОБА_2 був наданий висновок щодо доцільності відмови громадянину Шрі-Ланки ОСОБА_3 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, на підставі частини 6 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі у якої відсутні умови, зазначені в пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону (а.с.27-28).

Наказом начальника УДМС України в Чернігівській області від 29.01.2015 №15 позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі частини 6 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі у якої відсутні умови, передбачені пунктами 1,13 частини першої статті 1 цього Закону (а.с.29).

Повідомленням №56 позивача 29.01.2015, в присутності перекладача, було повідомлено про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або яка потребує додаткового захисту, що підтверджується підписом позивача та перекладача на бланку повідомлення (а.с.30).

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Згідно зі статтею 14 Загальної декларації прав людини кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.

Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України від 17.07.1997 року жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України від 08.07.2011 №3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» ( далі - Закон України №3671-VI), біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Таким чином, особа може бути визнана біженцем тільки у випадку, якщо відповідає умовам визначення, приведеного вище. Інші - економічні, особисті, побутові або інші обставини, через які особа залишила та не може або не бажає повернутися до країни походження, не дають підстав для отримання статусу біженця в Україні.

Пунктом 13 частини 1 статті 1 Закон України №3671-VI встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Порядок набуття статусу біженця врегульовано, статтями 5-12 Закону №3671-VI.

Відповідно до частини 2 статті 5 Закону України №3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Крім того, Закон містить підстави для відмови у прийнятті від особи заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначені частиною шостою статті 5, а саме якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Відповідно до частини 1, 2 статті 7 Закону України №3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника. Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (частина 7 статті 7 Закону України №3671-VI).

Згідно частини 6 статті 8 Закону, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону.

Згідно Конвенції про статус біженців 1951 року та статті 1 Закону України №3671-VI, поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця, це: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.

У відповідності з пунктами 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.

Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо). Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб'єктом переслідування, - державні органи чи ні.

Разом із цим суд зауважує, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в окремих випадках може свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця має довести, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок її переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Законом України від 21.10.1999 було ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво щодо процедур та критеріїв встановлення статусу біженців, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік), що встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.

Позицією ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців» встановлено, що факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Заявник повинен переконати посадову особу компетентного органу у правдивості своїх фактичних тверджень.

Згідно пункту 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Зважаючи на Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27.04.2004 №8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно абзацу першого пункту 20 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» від 25.06.2009 № 1 (із змінами і доповненнями), іноземець чи особа без громадянства, які з наміром бути визнаними біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, незаконно перетнули державний кордон України, повинні без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, чи посадової особи Державної прикордонної служби України із заявами про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, а також надати посадовим особам Державної прикордонної служби України пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України. Якщо у таких осіб відсутні документи, які посвідчують особу, або такі документи є фальшивими, вони повинні повідомити про цю обставину, а також викласти причини зазначених ситуацій у поясненні.

Відповідно до анкети та протоколу співбесіди, наявного в матеріалах справи, ОСОБА_3 є громадянином Шрі-Ланки, ІНФОРМАЦІЯ_1, таміл за національністю, хінді за віросповіданням.

Позивачем в позовній заяві не надано жодних конкретних фактів його особистого переслідування або погрози переслідування в країні свого постійного проживання, а також жодного достовірного документа на підтвердження цих фактів.

З анкети особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та протоколу співбесіди, наявного в матеріалах справи, суд робить висновки, що державні органи та політичні, релігійні, військові, етнічні, громадські організації не загрожували життю позивача. Ні позивач, ні члени його родини ніколи не перебували в жодних політичних, релігійних, військових, етнічних, громадських організаціях, їх доручення не виконували, в акціях участі не брали, а тому позивач не може вважатися жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Як вбачається із матеріалів особової справи, позивач за жодною з конвенційних ознак на батьківщині не переслідувався, побоювання стати жертвою переслідувань достовірними доводами не підтверджується, інформаційні матеріали носять загальний характер і не підтверджують існування умов для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Отже, аналіз матеріалів особової справи з урахуванням інформації по країні походження та індивідуальних обставин свідчать, що не існує розумної можливості того, що позивачу буде причинено шкоду або неприйнятні страждання у разі його повернення в країну громадянської належності.

Крім того, суд враховує, що позивач до прибуття в Україну перебував в Російській Федерації та за захистом у вказаній країні не звертався.

Таким чином, вищевикладене впевнено дозволяє стверджувати про необґрунтованість заяви і відсутність у заявника обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками зазначеними в пунктах 1, 13 частини 1 статті 1 Закону України №3671-VI.

Згідно частини 6 статті 8 Закону України №3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Отже, при розгляді заяви громадянина Шрі-Ланки ОСОБА_3 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідачем вивчено матеріали особової справи шукача притулку та досліджено інформацію про країну походження, у зв'язку з чим з урахуванням імперативних приписів частини 6 статті 8 Закону України №3671-IV УДМС України в Чернігівській області правомірно відмовило позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Суд також не бере до уваги посилання позивача на те, що під час повідомлення його про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не було залучено перекладача, оскільки як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, вручення повідомлення ОСОБА_3 здійснювалось за допомогою ОСОБА_4, громадянина Шрі-Ланки, що залучався УДМС України в Чернігівській області, в якості перекладача (а.с.25, 26, 30).

Таким чином, суд не погоджується з твердженнями позивача щодо необґрунтованого та однобічного розгляду його справи УДМС України в Чернігівській області, оскільки відповідачем виконані усі заходи та дії, передбачені чинним законодавством при розгляді заяви іноземця щодо надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, а винесене за результатами такого розгляду рішення, оформлене наказом від 29.01.2015 №15, прийняте відповідачем з дотриманням вимог національного законодавства та актів міжнародного права у справах захисту прав і свобод людини.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також, судом при розгляді справи були враховані положення частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність прийнятого рішення, а тому не вбачає підстав для визнання його неправомірним та скасування.

Оскільки, суд дійшов висновку про правомірність рішення УДМС України в Чернігівській області від 29.01.2015 №15, то позовні вимоги щодо зобов'язання УДМС України в Чернігівській області прийняти рішення про оформлення документів для ретельного дослідження обставин справи стосовно позивача та вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства, задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, необхідно відмовити за необґрунтованістю.

Керуючись ст.ст. 122, 158 - 163, 167, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя підпис В.І. Д'яков

З оригіналом згідно.

Суддя В.І. Д'яков