АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/202/15 Справа № 0427/8242/2012 Головуючий у 1 й інстанції - Дубовенко І. Г. Доповідач - Гайдук В.І.

Категорія 39

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Гайдук В.І.,

суддів Калиновського А.Б., Єлізаренко І.А.,

за участю секретаря Видюкової Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу ОСОБА_2 - представника ОСОБА_3

на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2014 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, третя особа - Новомосковська районна державна нотаріальна контора, про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання правочинів недійсними, визнання права власності, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2011 року ОСОБА_4 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому з врахуванням уточнень, просила суд встановити факт її проживання з ОСОБА_6 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 23 лютого 2001 року по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1; визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом на спірне домоволодіння та земельну ділянку, посвідчені Новомосковською районною державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області від 27 листопада 2012 року; визнати недійсними договори купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 (судом першої інстанції у мотивувальній та резолютивній частинах оскаржуваного рішення помилково зазначено с. Орловщина) Новомосковського району Дніпропетровської області та купівлі-продажу земельної ділянки АДРЕСА_1 загальною площею 0,0967 га (кадастровий номер 1223285000-02-0160003), укладені від 10 грудня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5; визнати за нею право власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1; визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки АДРЕСА_1 загальною площею 0,0967 га (кадастровий номер 1223285000-02-0160003); змінити черговість спадкування після смерті ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, та надати ОСОБА_4 право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування; визнати за нею право власності на 1/4 частину домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1; визнати за нею право власності на 1/4 частину земельної ділянки АДРЕСА_1 загальною площею 0,0967 га (кадастровий номер 1223285000-02-0160003) в порядку спадкування за законом після ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_4 зазначала, що з лютого 2001 року вона проживала разом із ОСОБА_6 однією сім'єю і вела з ним спільне господарство, але в зареєстрованому шлюбі з ним не була. За час спільного життя ними було придбано земельну ділянку та побудовано житловий будинок, які були оформлені на ОСОБА_6 Саме вона, позивач, здійснювала догляд за чоловіком, який потребував допомоги.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер та після його смерті відкрилась спадщина, свідоцтво про право власності на спадкове майно було отримано донькою померлого - ОСОБА_3, яка в подальшому продала будинок і ділянку ОСОБА_5

Вважаючи, що їй повинно належати 1/2 частина спірного майна в порядку ст. 74 СК України та 1/4 частина в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6, позивач просила задовольнити заявлені нею вимоги (т.3 а.с. 100-104, 113-117, т. 4 а.с. 33, 156-157, т. 5 а.с. 122-123).

Справа розглядалась судами неодноразово.

Позовну заяву ОСОБА_7 по даній справі було залишено без розгляду ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2010 року.

Даною ухвалою також було залишено без розгляду позовні заяви ОСОБА_4 про визнання договору дарування дійсним та усунення від права спадкування подані нею у 2009 та 2010 роках (т.1 а.с. 248-249).

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 серпня 2012 року ОСОБА_3 було відмовлено у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4, третя особа - Новомосковська районна державна нотаріальна контора, про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом (т. 3 а.с. 210-212).

Останнім рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2014 року, що оскаржується, позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково.

Встановлено факт проживання ОСОБА_4 з ОСОБА_6 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 - дня його смерті.

Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 27.11.2012 року Новомосковською районною державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області, на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1, видане ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом після ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.

Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 27.11.2012 року Новомосковською районною державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області, на 1/2 частину земельної ділянки АДРЕСА_1 загальною площею 0,0967 га (кадастровий номер 1223285000-02-0160003) з цільовим призначенням: будівництво та обслуговування житлового будинку, видане ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом після ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.

Визнано частково недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1, посвідчений 10.12.2012 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу, ОСОБА_8, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, а саме в розмірі 1/2 частки.

Визнано частково недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки АДРЕСА_1 загальною площею 0,0967 га (кадастровий номер 1223285000-02-0160003 з цільовим призначенням: будівництво та обслуговування житлового будинку), посвідчений 10.12.2012 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу, ОСОБА_8, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, а саме в розмірі 1/2 частки.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину домоволодіння та 1/2 частину земельної ділянки АДРЕСА_1.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено (т.5 а.с. 246-257).

Додатковим рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2014 року суд вирішив питання судових витрат (т.5 а.с. 262).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні судового рішення, неповне з'ясування судом обставин у справі, у зв'язку з чим ставить питання про скасування рішення суду (т. 6 а.с. 2-5).

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Сімейного кодексу України (далі - СК України), якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або у будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Частиною 2 ст. 74 СК України на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення гл. 8 СК України щодо права спільної сумісної власності подружжя.

Зокрема, ст. 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 з ОСОБА_6 у період з 2001 року до грудня 2007 року перебували у фактичних шлюбних відносинах і проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а також вели спільно господарство. В будь-якому іншому шлюбі вони не перебували. Зокрема, цей факт підтверджується показаннями свідків, допитаних у судовому засіданні та іншими доказами, яким суд дав належну оцінку.

Відповідно до довідки Орлівщинської сільської ради від 16 жовтня 2009 року ОСОБА_4 постійно мешкала з ОСОБА_6 за адресою АДРЕСА_1 без реєстрації по день смерті останнього, тобто по ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 167).

Крім того, наданими позивачем квитанціями, рахунками, чеками, копії яких долучені до матеріалів справи, підтверджується, що ОСОБА_4 разом з ОСОБА_6 вели спільний бюджет та господарство (т. 1 а.с. 155-214, т. 4 а.с. 93-129).

Позивач була вписана в свідоцтво про реєстрацію автомобіля, належного ОСОБА_6 (т.1 а.с. 168).

Згідно до санаторно-курортних карт ОСОБА_4 та ОСОБА_6 у період з 23 березня 2004 року по 20 квітня 2004 року перебували у санаторії «Південний» (т. 4 а.с. 84-86).

Під час спільного проживання на підставі договору купівлі-продажу від 29 квітня 2004 року було придбано спірну земельну ділянку розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (судом першої інстанції у мотивувальній та резолютивній частинах оскаржуваного рішення помилково зазначено с. Орловщина), загальною площею 0,0967 та ОСОБА_6 отримано державний акт на право власності на земельну ділянку від 18 травня 2004 року (т.2 а.с. 19).

Також, з 2004 року по 2006 рік було побудовано на вказаній земельній ділянці спірний житловий будинок, який на підставі свідоцтва про право власності САА № 205749 від 04 вересня 2006 року зареєстровано на ОСОБА_6 (т.2 а.с. 16-18).

У зв'язку із цим набуте позивачкою та ОСОБА_6 за час фактичних шлюбних відносин майно згідно з нормами ст. 74 СК України належить їм на праві спільної сумісної власності, незважаючи на те, що було зареєстроване на ім'я ОСОБА_6 Між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 не укладалися договори щодо спірного майна, як це передбачено ст. 74 СК України, тому це майно судом першої інстанції підставно визнано їхньою спільною сумісною власністю й кожен з них має право на його частину.

При цьому, доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду обставинам справи на думку судової колегії є необґрунтованими, оскільки факт спільного проживання був підтверджений наявними в матеріалах справи доказами та поясненнями свідків і відповідачем не спростовані.

Також, суд першої інстанції вірно не прийняв до уваги посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки ОСОБА_4 у 2008 році звернулась із заявою про встановлення факту до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, крім того, з матеріалів даної справи вбачається, що зустрічний позов в першій редакції ОСОБА_4 подала у грудні 2009 року (т. 1 а.с. 90-93).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер (т.1 а.с. 8).

Після його смерті із заявами про прийняття спадщини до Новомосковської районної державної нотаріальної контори звернулися ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що підтверджується матеріалами спадкової справи (т.1 а.с. 125-131).

27 листопада 2012 року ОСОБА_3, як донька ОСОБА_6, отримала свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок та земельну ділянку в цілому, та 10 грудня 2012 року уклала з ОСОБА_5 спірні договори купівлі продажу (т. 3 а.с. 232, т.4 а.с. 158-159, т.4 а.с. 179-182). Дії відповідачів щодо спірного нерухомого майна були вчинені під час спору та розгляду його в судових інстанціях, чим було порушено право позивача на її власність.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Тому, суд обґрунтовано дійшов висновку про визнання свідоцтв про право на спадщину за законом на житловий будинок на земельну ділянку та договори відчуження цього нерухомого майна частково недійсними, визнавши право власності по ? частини цього майна за позивачем.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду постановлено у відповідності з вимогами закону та не має підстав для його скасування, і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - представника ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: