22-ц/775/139/2015(м)

265/4686/14-ц

Головуючий у 1-й інстанції Козлов Д.О.

Суддя-доповідач Сорока Г.П. Категорія 48

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

19 лютого 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого - Сорока Г.П.,

суддів - Баркової Л.Л., Зайцевої С.А.,

при секретарі - Бєльченко Б.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», Орган опіки та піклування Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради Донецької області, про поділ спільного сумісного майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 грудня 2014 року,-

В С Т А Н О В И Л А :

15 липня 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, який в подальшому уточнив та в остаточній редакції позову просив визнати квартиру АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, що підлягає поділу; визнати за ним право власності на Ѕ частину вказаної квартири; визначити його заборгованість перед Публічним акціонерним товариством «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (далі ПАТ «ММК імені Ілліча») за договором купівлі-продажу від 16.05.2005 року, за р/№1636, по непогашеним платежам за період з 14 серпня 2013 року по жовтень 2019 року в сумі 18 207,60 грн., а також стягнути з відповідачки на його користь понесені ним судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що з 24 листопада 2001 року по 14 серпня 2013 року він перебував з відповідачкою у шлюбі, від якого мають спільну дитину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. На теперішній час дитина проживає разом із відповідачкою та на її утримання він сплачує аліменти за рішенням суду. В період спільного проживання у шлюбі на спільні кошти вони придбали у ПАТ «ММК імені Ілліча» квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 16.05.2005 року, яка була оформлена на позивачку. За умовами вказаного договору 3957 грн. за квартиру було сплачено до укладення договору, а залишок суми в розмірі 75196,24 грн. мав бути сплачений до жовтня 2019 року щомісячними платежами в розмірі по 417,76 грн. До припинення шлюбних відносин між ним з відповідачкою із її заробітної плати у відповідності з договором на рахунок ПАТ «ММК імені Ілліча» відраховувались грошові кошти в сумі 417,76 грн. щомісячно. Станом на 01.08.2013 року за квартиру виплачено 42 738,74 грн., залишок заборгованості становить 36 415,20 грн., його частка в погашенні боргу складає 21 369,37 грн., частка заборгованості перед продавцем - 18 207,60 грн. Оскільки вказана квартира є спільною сумісної власністю подружжя, то вона підлягає поділу, тому, враховуючи рівність часток у спільному майні подружжя, вважає, що він має право на 1/2 частку спірного нерухомого майна, а також, що він має обов'язок по погашенню залишку боргу перед ПАТ «ММК імені Ілліча» після припинення фактичних шлюбних відносин із відповідачкою, яка дорівнює його частці у спільному сумісному майні подружжя.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 18 грудня 2014 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя, треті особи: ПАТ «ММК імені Ілліча», Орган опіки та піклування Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради, задоволено частково.

Визнано квартиру АДРЕСА_1 (житловою площею - 42,5 кв. м., загальною площею - 62 кв. м.) об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Проведено поділ квартири АДРЕСА_1 шляхом визнання за ОСОБА_2 права власності на 3/10 частки квартири, за ОСОБА_3 - на 7/10 частки квартири.

Визначено заборгованість ОСОБА_2 перед ПАТ «ММК імені Ілліча» за несплаченими платежами за період з 1 серпня 2013 року до жовтня 2019 року за договором купівлі-продажу від 16 травня 2005 року, посвідченого нотаріусом, ОСОБА_5, реєстр № 1636, який був укладений між ВАТ «ММК імені Ілліча» та ОСОБА_3 про купівлю-продаж квартири АДРЕСА_1, в сумі 10924,56 грн.

В задоволенні решти заявлених вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в сумі 237,46 грн.

Не погодившись з рішенням суду, позивач ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування та порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Позивач в судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином шляхом направлення телефонограми, зареєстрованої у встановленому порядку в журналі телефонограм, витяг з якого долучений до матеріалів справи, та через його представника - адвоката ОСОБА_6 подав до суду письмову заяву про розгляду справи у його відсутності.

Представники третіх осіб - ПАТ «ММК імені Ілліча» і органу опіки та піклування в судове засідання також не з'явилися, про час та місце судового засіданні були повідомлені належним чином шляхом направлення телефонограми та факсимільного повідомлення, подали до суду письмові заяви про розгляд справи у їх відсутності.

Тому, виходячи з положень ст.305 ЦПК України, колегія суддів розглянула справу у їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_6, яка доводи апеляційної скарги підтримала, просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі, заперечення відповідачки ОСОБА_3 та її представника - адвоката ОСОБА_7, які просили апеляційну скаргу відхилити, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно вимог ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання рішення не тим суддею, який розглянув справу.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 24 листопада 2001 року, який розірвано на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 14 серпня 2013 року, що набрало законної сили. Даним рішенням суду встановлено, що з 22 липня 2013 року подружжя шлюбні відносини припинило (а. с. 5, 28-29).

Відповідно до копії свідоцтва про народження дитини ОСОБА_4 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1, батьками дитини вказані сторони по справі (а. с. 5).

На підставі ордеру № 1389 від 10 вересня 2004 року ВАТ «ММК імені Ілліча» була надана ОСОБА_3, яка працювала на Аглофабриці, квартира АДРЕСА_1 на її родину, яка складалась з чоловіка ОСОБА_2 та доньки ОСОБА_4 (а. с. 54).

Згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 16 травня 2005 року ОСОБА_3 придбала у власність за 79154 грн. у ВАТ «ММК імені Ілліча», правонаступником якого є ПАТ ММК імені Ілліча, квартиру АДРЕСА_1, що складається з трьох житлових кімнат (житлова площа - 42,5 кв. м., загальна площа - 62 кв. м.). На підставі даного договору відповідачка зареєструвала своє право власності на квартиру 11 серпня 2005 року в БТІ м. Маріуполя (а. с. 6-7, 8, 27,65-76).

Умовами договору передбачено оплату вартості квартири з розстроченням проведення платежів шляхом внесення першого платежу до укладення договору в сумі 3957,70 грн. та з проведенням подальшої сплати щомісячно суми в розмірі 417,76 грн. до жовтня 2019 року.

Правові наслідки ст. 65 Сімейного кодексу України були сторонам угоди за змістом договору купівлі-продажу роз'яснені. ОСОБА_2 надавав свою, посвідчену нотаріально, згоду, як чоловік ОСОБА_3, на купівлю останньою вказаної квартири.

На забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3, що виникли за договір купівлі-продажу, остання згідно нотаріально посвідченого договору застави від 01 грудня 2005 року передала ВАТ «ММК імені Ілліча» у заставу спірну квартиру та на квартиру накладена заборона на відчуження (а. с. 55-56).

Відповідно до договору №МФ-9-86 від 5 травня 2006 року ОСОБА_3 застрахувала на користь ВАТ «ММК імені Ілліча» квартиру АДРЕСА_1 на випадок вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ на строк до 2019 року (а. с. 53).

За інформацією ПАТ «ММК імені Ілліча» від 14 серпня 2014 року та від 30 вересня 2014 року із заробітної плати ОСОБА_3 було утримано за період з жовтня 2004 року по липень 2014 року загалом 44781,04 грн. на виконання оплати за договором купівлі-продажу квартири. За період з 1 вересня 2004 року по 1 серпня 2013 року на виконання договору купівлі-продажу на погашення вартості спірної квартири підприємством була отримана сума в загальному розмірі 42738,74 грн., з яких було внесено перший платіж в сумі 3957,70 грн., а залишок суми було відраховано із заробітної плати ОСОБА_3 в розмірі 38781,04 грн. Залишок боргу станом на 1 серпня 2013 року становить за вказаним договором в сумі 36415,20 грн. (а. с. 26,39).

За таких обставин, керуючись положеннями п.23 постанови ПВСУ №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст.368 ЦК України, ст.ст.60, 61, 65 ч.ч.2,3 СК України, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірна квартира не може вважатися особистою власністю відповідачки виходячи з презумпції того, що вона діяла при укладенні угоди за згодою позивача та в інтересах сім'ї, тому квартира як така, що придбана подружжям, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Враховуючи те, що пільгове надання спірної квартири ПАТ «ММК імені Ілліча» в розстрочку саме ОСОБА_3, яка є сиротою, та яка працювала в ПАТ «ММК імені Ілліча», з її заробітної плати вираховувались кошти на погашення боргу за договором купівлі-продажу від 16.05.2005 року, а також те, що неповнолітня донька сторін ОСОБА_4, 2001 року народження, мешкає разом із відповідачкою, яка отримує аліменти від позивача у недостатньому розмірі для забезпечення належного розвитку дитини, суд дійшов до висновку, що дані обставини є тими суттєвими обставинами, які мають істотне значення при вирішенні спору про поділ майна згідно із законом і за наявності яких можливо відступити від засади рівності часток подружжя. З урахуванням цього, керуючись вимогами ч.ч.2,3 ст.70 СК України, суд першої інстанції дійшов до висновку про доцільність відступлення від права рівності часток у спільному майні подружжя та необхідності при поділі спільного сумісного майна подружжя - спірної квартири, шляхом визнання за ОСОБА_3 права власності на 7/10 частки спірної квартири, а за ОСОБА_2 - на 3/10 частки цього майна.

Вирішуючи позов про визначення розміру заборгованості позивача перед ПАТ «ММК імені Ілліча» по несплаченим платежам за договором купівлі-продажу, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира була придбана з розстроченням платежів за згодою позивача в інтересах сім'ї, та, що оплата за договором купівлі-продажу від 16.05.2005 року не проведена і станом на 01.08.2013 року (на момент припинення шлюбних відносин) заборгованість по оплаті вартості квартири становить 36415,20грн., тому дійшов до висновку про наявність у позивача зобов'язання по погашенню несплачених платежів за придбання квартири. З урахуванням того, що частка позивача у спільному майні подружжя складає 3/10 від загальної вартості майна, суд дійшов до висновку, що його заборгованість перед підприємством за період з 01.08.2013 року до жовтня 2019 року за договором купівлі-продажу від 16.05.2005 року становить 10 924,56 грн. (36415,20 грн./10 х 3).

Колегія суддів не може не погодитись з висновками суду першої інстанції в частині визнання спірної квартири спільною сумісною власністю сторін та поділу квартири на ідеальні частки з відступленням від права рівності часток.

Згідно до ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно положень ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засад рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду сім'ї.

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, наведеними в п. 29 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК).

Судом встановлено і це не оспорюється сторонами, що на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 16.05.2005 року, укладеного між ВАТ «ММК імені Ілліча» та ОСОБА_3, квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності сторонам, оскільки була придбана в період шлюбу за спільні кошти.

Приймаючи рішення про поділ вказаної квартири шляхом визначення ідеальних часток сторін у майні, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, з відступленням від засад рівності часток подружжя, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира була передана відповідачці позачергово у пільговому порядку в розстрочку як сироті, що має дитину та працює на підприємстві, з умовами вирахування з її заробітної плати до жовтня 2019 року щомісячних платежів на погашення суми вартості квартири. Також суд врахував, що неповнолітня донька сторін ОСОБА_4, 2001 року народження, проживає разом з відповідачкою, знаходиться на її утриманні, і що вона отримує від позивача аліменти на дитину у недостатньому розмірі для забезпечення належного розвитку дитини. Тому дійшов до висновку, що дані обставини є тими суттєвими обставинами, які мають істотне значення при вирішенні спору про поділ майна згідно із законом і за наявності яких можливо відступити від засади рівності часток подружжя, і визначив частку ОСОБА_3 у праві власності на квартиру у розмірі 7/10 частини, а частку ОСОБА_2 у розмірі 3/10 частини спірної квартири.

Свої висновки суд першої інстанції достатньо повно та мотивовано обґрунтував з посиланням на конкретні обставини справи, наявні у справі докази та вимоги сімейного законодавства.

Наведені в апеляційній скарзі доводи щодо неправильного застосування вимог сімейного законодавства при визначенні розміру часток подружжя у спільній сумісній власності подружжя з відступленням від засад рівності часток у спільній власності, даних висновків суду не спростовують.

Також не спростовують правильність висновків суду першої інстанції надані представником позивача апеляційному суду копії квитанцій про перерахування коштів та розписок відповідачки про одержання аліментів на дитину, які у встановленому порядку не завірені, а оригінали суду не надані. В апеляційному суді відповідачка та її представник стверджували, що позивач, визначені за рішенням суду аліменти на утримання дитини в розмірі 650грн. щомісячно, сплачує несвоєчасно та не в повному розмірі, не сплачує суму індексації розміру аліментів з урахуванням інфляції, має заборгованість по аліментам.

Ознайомившись з наданими представником позивача копіями квитанцій та розписок, відповідачка в апеляційному суді стверджувала, що вона не отримувала аліментів за поштовими квитанціями від 16.11.2013 року та від 23.12.2013 року, за жовтень 2014 року, в грудні 2014 року позивач сплатив аліменти лише в сумі 300грн., що за розписками від 23.06.2014 року та від 20.11.2014 року не отримувала аліменти, що в цих розписках підроблений її підпис.

Згідно наданої апеляційному суду довідки державного виконавця Орджонікідзевського ВДВС ММУЮ, згідно яких станом на 28.06.2014 року у боржника ОСОБА_2 за виконавчим листом №2/265/2337/13 від 24.06.2014 року наявна заборгованість по аліментам у розмірі 8261,00грн., станом на 20.02.2015 року заборгованість складає 11806грн. (а.с.138-139).

Таким чином, надані представником позивача апеляційному суду копії квитанцій та розписок не свідчать про відсутність у боржника заборгованості по аліментам, які стягуються за рішенням суду на користь відповідачки.

В судовому засіданні відповідачка також наполягала на тому, що розмір аліментів, які вона отримує від позивача, є недостатніми для забезпечення розвитку дитини, оскільки ціни на товари зросли, дитина навчається, займається танцями та у спортивних секціях і це потребує додаткових витрат на оплату занять, на оплату проїзду, що позивач не приймає участі в оплаті житлово-комунальних послуг, у витратах на лікування дитини. Ці доводи відповідачки не спростовані та з урахуванням наявних у справі доказів заслуговують уваги.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції вірно дійшов до висновку про визначення ідеальних часток сторін у спільної власності подружжя на спірну квартиру з відступленням від рівності часток подружжя у спільному майні та обґрунтовано визнав право власності за позивачем на 3/10 частки квартири, а за відповідачкою на 7/10 часток квартири.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що приймаючи рішення про поділ квартири, суд вийшов за межі позовних вимог, є безпідставними, оскільки, як вбачається зі справи позивач в своїй позовній заяві заявляв вимоги про поділ квартири і просив визначити за ним право власності на Ѕ частку квартири та визначити його заборгованість перед ПАТ «ММК імені Ілліча» по несплаченим платежам за договором купівлі-продажу (а.с.2-3,45-46). Та обставина, що відповідачка не заявляла зустрічних вимог про поділ квартири з відступленням від засад рівності часток подружжя не свідчить про вихід суду за межі позовних вимог, оскільки таке прохання відповідачка та її представник заявляли у запереченнях на позов, а відповідно до вимог ст.70 СК України суду надається право на відступлення від засад рівності часток подружжя у спільному майні з урахуванням обставин, що мають істотне значення, та з урахуванням інтересів дитини.

Таким чином, колегія суддів не вбачає апеляційних підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині поділу квартири та визнання права власності за позивачем на 3/10 частини, за відповідачкою на 7/10 частин спірної квартири.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з рішенням суду в частині визначення заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ «ММК імені Ілліча» по несплаченим платежам за договором купівлі-продажу від 16.05.2005 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Це означає, що дружина та чоловік мають рівні права та обов'язки щодо спільно нажитого у шлюбі майна, оскільки розірвання шлюбу не звільняє подружжя від зобов'язань за договором купівлі-продажу квартири з розстроченням платежів.

Відповідно до вимог ст. 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може буті замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Нормами Сімейного кодексу України не передбачено інших умов заміни боржника у зобов'язанні ніж ті, що визначені ст.520 ЦК України.

Не передбачено умов заміни боржника у зобов'язанні без згоди кредитора і умовами нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 16 травня 2005 року, укладеного між ВАТ «ММК імені Ілліча» та ОСОБА_3, на підставі якого остання придбала у власність спірну квартиру на пільгових умовах з розстроченням платежів до жовтня 2019 року (а.с.27). Пунктом 16 вказаного договору сторони передбачили, що зміни до договору вносяться шляхом укладання додаткової угоди з дотриманням вимог чинного законодавства, що підписується сторонами та посвідчується нотаріально. Всі питання, не врегульовані договором, вирішуються згідно чинного законодавства (п.17 договору).

Зі справи вбачається, що на виконання зобов'язань за вказаним договором купівлі-продажу ОСОБА_3 на час припинення шлюбних відносин з позивачем були внесені платежі на загальну суму 42738,74грн., заборгованість за договором по несплаченим щомісячним платежам становила 36415,20грн. (а.с.39-40).

Після припинення шлюбних відносин, відповідачка продовжувала вносити платежі на виконання умов договору купівлі-продажу і станом на 01.12.2014 року було сплачено за договором 50738,74грн., заборгованість складала 28415,20грн. (а.с.84-85), станом на 01.02.2015 року сплачено за договором 51738,74грн., заборгованість складає 27415,20грн. (а.с.125-126).

Однак, ухвалюючи рішення про поділ боргових зобов'язань та визначаючи розмір заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ «ММК імені Ілліча» по несплаченим платежам за договором купівлі-продажу від 16.05.2005 року, суд першої інстанції на дані обставини та вимоги закону уваги не звернув. Залишив поза увагою, що за договором купівлі-продажу боржником є ОСОБА_3, а ОСОБА_2 стороною цього договору не виступав і за договором не є боржником. Крім того, ПАТ «ММК імені Ілліча» (кредитор за договором купівлі-продажу) був залучений до участі у справі лише у якості третьої особи, його представник в суді першої інстанції та у письмових запереченнях на апеляційну скаргу заперечував проти залучення у якості боржника за договором позивача, посилаючись на відсутність з ним договірних зобов'язань та його неплатоспроможність.

З огляду на наведене, рішення суду в частині визначення розміру заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ «ММК імені Ілліча» по несплаченим платежам за договором купівлі-продажу від 16.05.2005 року не може бути визнане законним та обґрунтованим, оскільки постановлено у порушення вимог матеріального права, судом фактично змінені зобов'язання за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу без згоди кредитора - ПАТ «ММК імені Ілліча» та без залучення його відповідачем до участі у справі, хоча цим рішенням вирішенні питання про права та обов'язки товариства.

Таким чином, рішення суду в даній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст.307,309,313,314 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 грудня 2014 року в частині задоволення позову про визначення заборгованості ОСОБА_2 перед Публічним акціонерним товариством «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» за несплаченими платежами по договору купівлі-продажу від 16 травня 2005 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», Орган опіки та піклування Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради Донецької області, про визначення його заборгованості перед Публічним акціонерним товариством «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» по договору купівлі-продажу від 16 травня 2005 року, укладеного між ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» та ОСОБА_3, по несплаченим платежам за період з серпня 2013 року до жовтня 2019 року відмовити.

В решті частини рішення суду залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий : Сорока Г.П.

Судді : Баркова Л.Л.

Зайцева С.А.