Справа № 357/12063/14-ц

2/357/73/15

Категорія 4

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2015 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Гапоненко А. П. ,

при секретарі - Бараєва А. В.,

за участю сторін та їх представників, розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду м. Біла Церква, справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради Служба приватизації державного житлового фонду, Реєстраційна служба Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області про скасування розпорядження, визнання недійсним свідоцтва про право власності та скасування державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна , -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулась до суду з вказаним позовом, який уточнила під час розгляду справи та просить суд визнати незаконним та скасувати у повному обсязі розпорядження КП Білоцерківської міської ради Служба приватизації державного житлового фонду від 19.09.2012 року за № 1-2-18, щодо приватизації відповідачем ОСОБА_2 кімнати АДРЕСА_1 у місті Біла Церква Київської області, а також визнати недійсним, свідоцтво про право власності, видане на ім'я відповідача та скасувати державну реєстрацію права власності на кімнату АДРЕСА_1 м. Біла Церква, Київської області, проведеного на підставі свідоцтва про права власності, виданого внаслідок розпорядження від 19.09.2012 року за № 1-2-18. Свої вимоги позивач мотивує тим, що вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі з 14.01.2003 року по 27.09.2013 року, працювали в тролейбусному депо, де отримали вищезазначену кімнату в гуртожитку, в якій проживали однією сім'єю. У квітні місяці 2014 року позивач дізналась, що відповідач порушив її право на приватизацію житла і без її відома та згоди приватизував кімнату у 2012 року надавши не достовірні відомості до Служби приватизації державного житлового фонду, що він являється одиноким, тому просить суд позов задовольнити.

У судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі, пославшись на обставини та підстави, викладені у позовній заяві.

Відповідач та його представник позов не визнали, надали суду письмові заперечення та пояснили, що дійсно сторони перебували у шлюбі з 14.01.2003 року по 27.09.2013 року, але вели режим окремого проживання, відповідач була зареєстрована в АДРЕСА_2. Позивач стала працювати в м. Києві, а відповідач проживав в кімнаті один, тому надав довідку, що являється одиноким при приватизації кімнати. Відповідач та його представник вважають, що позивач не мала права на участь у приватизації спірної кімнати гуртожитку.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, покази свідка, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що підтверджується письмовими матеріалами справи і не заперечується сторонами, 14 січня 2003 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрували у встановленому законом порядку шлюб, про що зроблено відповідний запис у книзі реєстрації актів про укладення шлюбу від 14.01.2003 року під № 75 (а.с.15), який було розірвано за рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 27.09.2013 року. Зазначеним судом рішення підтверджено, що шлюбні відносини між сторонами були припинені з 2013 року ( а.с.17). Вказане судове рішення набрало законної сили.

Статтею 61 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом також встановлено, що спірна кімната АДРЕСА_1 м. Біла Церква була надана позивачу в якості постійного житла на умовах оренди як працівнику Білоцерківського тролейбусного управління. Даний факт підтверджується листом Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 23.08.2007 року ( а.с.18), переліком орендарів проживаючих в гуртожитку АДРЕСА_1 була закріплена за позивачем згідно листа Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, підписаного головою правління ВАТ «Білоцерківський завод ГТВ» Прокопенко В.В.(а.с.20), а також факт надання кімнати в гуртожитку та її оренди підтверджується копією заяви орендарів гуртожитку АДРЕСА_1 до голови правління ВАТ «Білоцерківського заводу ГТВ» Прокопенко B.B. про продовження терміну договору оренди мешканцям гуртожитку ( а.с.19).

Таким чином судом достовірно встановлено, що позивач на правових підставах була поселена в спірну кімнату гуртожитку, якою користувалась разом з відповідачем як подружжя.

Факт отримання зазначеної кімнати у гуртожитку та проживання в ній сторін у справі як подружжя підтвердила свідок ОСОБА_6

Відповідач ОСОБА_2 12.06.2012 року без відома дружини ОСОБА_1 отримав ордер на спірну зазначену кімнату в гуртожитку ( а.с.36), став єдиним наймачем кімнати в якій зареєструвався і не давав згоду позивачу на реєстрацію в гуртожитку перебуваючи з нею в шлюбі.

Після отримання ордеру відповідач звернувся з заявою до служби приватизації державного житлового фонду міста Біла Церква оформити передачу в приватну власність кімнати гуртожитку, яку завірив печаткою ЖЕК № 7 не зазначивши дату подання заяви та без згоди позивача, яка була членом його сім'ї як дружина. Крім цього відповідач надав до заяви недостовірну довідку про склад сім'ї та вищезазначений ордер з позначкою «одинокий», що не відповідало дійсності на час приватизації.

На підставі наданих недостовірних документів розпорядженням Комунального підприємства Білоцерківської міської ради Служба приватизації державного житлового фонду від 19.09.2012 року за № 1-2-18, відповідачем ОСОБА_2 спірна кімната була приватизована виключно на нього, без урахування інтересів його законної дружини (а.с. 33-36).

Про даний факт позивач дізналася 07.04.2014 року, що підтверджується листом Комунального підприємства Білоцерківської міської ради Служба приватизації житлового фонду від 07.04.2014 року за вихідним № 42 ( а.с.10).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Згідно статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача громадянам займаних ними квартир (будинків) кімнат гуртожитку здійснюється у спільну сумісну або у спільну часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), кімнаті в тому числі, тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Відповідно до зазначеної норми закону, виходячи з того, що у заяві про приватизацію кімнати гуртожитку відсутній підпис позивача, суд дійшов висновку про порушення вимог чинного законодавства щодо встановленого порядку передачі житла у приватну власність і вважає, що вказаною приватизацією були порушені законні права та інтереси позивача, яка мала право на отримання своєї частки, як члена сім'ї наймача.

Оскільки нормами закону, що регулюють спірні правовідносини, передбачена можливість приватизації квартир у власність лише за умови письмової згоди усіх повнолітніх осіб сім'ї, відсутність такої згоди будь-кого з членів сім'ї, який має право користування жилим приміщенням, взагалі виключає таку приватизацію.

У відповідності до ст.64 Житлового кодексу України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до ст. 9 ч. 4 ЖК УРСР ніхто не може бут виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим примушенням інакше, як з підстав і порядку передбачених законом.

Згідно ст.9 цього кодексу, житлові права громадян охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян державних і громадських організацій.

Пунктами 20, 23, 24 «Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян» передбачено, що при оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин отримує на підприємстві, на балансовому обліку та експлуатації якого знаходиться жилий будинок державного житлового фонду, довідку про склад, сім'ї наймача й займаних приміщень. Заява на приватизацію квартири та зазначена, довідка про склад сім'ї наймача й займаних ним приміщень, надаються громадянином до органу приватизації, де вони реєструються. На підставі заяви й наданих громадянином документів у порядку, передбаченому житловим законодавством та законодавством про приватизацію, орган приватизації видає наказ про передачу у власність займаного ним на умовах найму приміщення державно житлового фонду.

Пункт 26 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затверджений постановою КМУ № 56 від 15.09.1992 року передбачає підготовку та видання органом приватизації відповідного розпорядження та свідоцтва про право власності, яке обов'язково реєструється в бюро технічної інвентаризації.

Таким чином, визнання приватизації недійсною як такої, без визнання недійсними розпорядження про передачу квартири у власність, свідоцтва про право власності та скасування його держаної реєстрації спір по суті не вирішується, тому позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», у п. 2 якої зазначено, що зміст правочину не повинен суперечити положенням інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

У відповідності до ст.. 47 Конституції України кожен має право на житло. Позивач у справі ОСОБА_1 не була позбавлена права на житлове приміщення спірної кімнати у встановленому законом порядку і не використала своє право на безоплатну приватизацію житла.

Згідно зі статтею 3,4 ЦПК України кожна особа с право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Виходячи із вищенаведеного суд критично відноситься до заперечень сторони відповідача, вважає їх необґрунтованими і такими, що не можуть бути прийнятими до уваги при вирішені спору по суті позовних вимог.

На підставі вище викладеного та керуючись ст.. 11,13,15,16, 230 ЦК України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у власність громадян, ст. 1,6,9,61,64,65-1,72 ЖК України, ст.ст. 3,4,10,11,60-61, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд ,-

В И Р І Ш И В :

Уточнений позов задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати у повному обсязі розпорядження КП Білоцерківської міської ради Служба приватизації державного житлового фонду від 19.09.2012 року за № 1-2-18, щодо приватизації ОСОБА_2 кімнати АДРЕСА_1 у місті Біла Церква Київської області.

Визнати недійсним, таким, що не може бути підставою для реєстрації права власності, свідоцтво про право власності, видане на ім'я ОСОБА_2, внаслідок розпорядження № 1-12-18, на кімнату АДРЕСА_1

Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на кімнату АДРЕСА_1, Київської області, проведеного на підставі свідоцтва про права власності, виданого внаслідок розпорядження від 19.09.2012 року за № 1-2-18.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в сумі 243,60 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 25.02.2015 року

Суддя А. П. Гапоненко