Справа № 0907/2-1225/11

Провадження № 22-ц/779/286/2015

Категорія 43

Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.

Суддя-доповідач Ковалюк Я.Ю.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Ковалюка Я.Ю.

суддів: Фединяка В.Д., Матківського Р.Й.

секретаря Петріва Д.Б. - Капущак С.В.

з участю: апелянта ОСОБА_2, її представника - ОСОБА_3, позивача ОСОБА_4 та його представника - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 08 грудня 2014року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності на ? частки в праві на квартиру, ? частки в праві на гараж, встановлення порядку користування квартирою, зобов'язання не чинити перешкод в праві користування квартирою та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про виділ автомобіля та гаражів у м. Івано-Франківську,-

в с т а н о в и л а :

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 08 грудня 2014 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на ? частки в праві на квартиру АДРЕСА_1; на ? частки в праві на гараж АДРЕСА_5; в іншій частині позову відмовлено; стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 1031грн. 12 коп.

В позові ОСОБА_2 відмовлено.

На дане рішення ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначає, що всупереч нормам закону та роз'яснень Верховного Суду України, суд не поділив в натурі автомобіль та два гаражі, які є самостійними об'єктами нерухомого майна та можуть бути реально поділені відповідно до рівності часток кожного, необгрунтовано перетворивши спільну сумісну власність гаражу по АДРЕСА_5 на спільну часткову, при цьому, не поділивши із зазначених трьох об'єктів майна автомобіль та інший гараж АДРЕСА_6, що оформлені на ОСОБА_4, чим, навпаки, збільшив об'єм майна ОСОБА_4

Апелянт також вказує, що заперечуючи проти визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю, зазначала, що вона є її особистою власністю, оскільки придбана по договору про дольову участь у будівництві за рахунок акумульованих до шлюбу коштів від підприємницької діяльності з 2001 року. В судовому засіданні просила провести в натурі поділ автомобіля Ауді А-6, гаражу АДРЕСА_6, та гаражу АДРЕСА_5, таким чином, що ОСОБА_4 виділити автомобіль Ауді А-6, гараж АДРЕСА_6. якими він особисто користується з часу розлучення, що оформлені на його ім'я, а їй виділити гараж в будинку АДРЕСА_5, який перебуває в її користуванні.

Посилання суду, що в дебатах вона просила не задовільняти передачу їй автомобіля і гаража АДРЕСА_5 - є надуманим перекрученим самовільним трактуванням судом її позиції на предмет варіанту поділу майна в натурі, як і суперечливими вступній його частині рішення суду. Вказує, що не заявляла про відмову від позову та підтримувала позовні вимоги з врахуванням обставин, вартості майна та доказів у справі, тому відмова в задоволенні її позову є безпідставною.

З цих підстав, рішення суду першої інстанції апелянт просить скасувати та ухвалити нове про задоволення її позовних вимог, а в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити.

В судовому засіданні апелянт та його представник доводи апеляційної скарги підтримали з мотивів поданих у апеляційній скарзі, просили про їх задоволення.

Позивач-відповідач та його представник доводи апеляційної скарги заперечили, вказавши на їх безпідставність, а рішення суду першої інстанції вважають законним та обґрунтованим, яке просили залишити в силі.

Вислухавши доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає цим вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

З матеріалів справи вбачається, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбу, який 23.12.2010 року рішенням Івано-Франківського міського суду розірвано. Від шлюбу народилася дочка ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, яку залишено на проживання з матір'ю. За час перебування у шлюбі ними було спільно нажито майно, зокрема: автомобіль AUDI A-6, 2001 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, який за даними УДАІ УМВС в Івано-Франківській області належить ОСОБА_4, жит. АДРЕСА_2, ринкова вартість якого згідно висновку №299 експертного автотоварознавчого дослідження від 17.09.2014р. становить 175463 грн.; гараж АДРЕСА_6, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_4 згідно свідоцтва про право власності від 04.01.2008р., вартість якого згідно звіту про незалежну оцінку від 22.09.2014р. становить 53561 грн.; гараж АДРЕСА_5, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_2 згідно свідоцтва про право власності від 29.09.2008р., вартість якого згідно звіту про незалежну оцінку від 22.09.2014р. становить 147442 грн.; квартира АДРЕСА_1 придбана на підставі договору про дольову участь у будівництві, укладеному 14.10.2004 року між ТзОВ « МЖК Експрес-24» та ОСОБА_2, згідно якого вартість квартири становить 36540 дол. США та зареєстрована за ОСОБА_2 згідно свідоцтва про право власності від 15.09.2008р.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_4, та визнаючи за ним право на ? частину квартири АДРЕСА_1 та на ? частину гаража АДРЕСА_5, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені об'єкти придбані сторонами під час перебування в шлюбі і є їхньою спільною сумісною власністю.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 суд першої інстанції прийшов до висновку, що в дебатах вона просила не задовільняти передачу їй автомобіля і гаража.

Проте колегія суддів не може погодитись із таким висновком суду першої інстанції.

Згідно п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.

Пунктом 22 зазначеної постанови вказано, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини і чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За змістом ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Судом встановлено, що згідно Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, ОСОБА_2, з 27.04.2001 року займалась підприємницькою діяльністю.

Згідно договору про дольову участь у будівництві від 14.10.2004 року, укладеного між ТзОВ «МЖК Експрес» та ОСОБА_2, зазначеної як фізичної особи-підприємця, що інвестувала будівництво квартири АДРЕСА_1, вартістю, згідно довідки ТзОВ «МЖК Експрес» у розмірі 192392грн.

В матеріалах справи міститься довідка (а.с. 12), видана ПАТ «Кредобанк», на вимогу місцевого суду про рахунок та рух коштів ОСОБА_2, починаючи із зайняттям підприємницькою діяльністю підприємця ОСОБА_2, тобто з 2001 року відкрито рахунок в доларах США, а у 2002 році - в національній валюті, а також долучено роздруківку руху коштів за період з 19.04.2001 року по 14.06.2003 року на суму 100000грн. (т. 2 а.с. 14-29).

Згідно платіжних доручень від 21.10.2004 року №7 на суму 50000грн. та №8 на суму 55000грн., які перераховані з розрахункового рахунку підприємця ОСОБА_2 Івано-Франківської філії «Кредобанк» на розрахунковий рахунок ТзОВ «МЖК Експрес», як оплату за дольову участь у будівництві житлового будинку, згідно договору б/н від 14.10.2004 року (т. 2 а.с. 13-14).

Згідно п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Отже, із суми проплати ОСОБА_2 в сумі 105000грн. слідує, що зазначені кошти набуті нею до шлюбу від зайняття підприємницькою діяльністю.

Посилання ОСОБА_4 на рішення Конституційного суду України від 19.09.2012 року у справі № 1-8/2012 за конституційним зверненням ПП «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення ч.1 ст.61 СК при вирішенні питання щодо правового режиму майна фізичної особи-підприємця не спростовує зазначених висновків, оскільки в цьому рішенні мова йде виключно про статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя.

В матеріалах справи відсутні докази що майно підприємця ОСОБА_2 було сформовано за рахунок спільних коштів чи спільної власності подружжя.

Разом з тим доводи ОСОБА_4 про оплату всієї вартості квартири за рахунок доходів підприємницької діяльності належними доказами не підтверджено.

Відповідно до п.7 статті 57 СК України, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску є його особистою приватною власністю.

Таким чином визначена частка особистої власності ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 відповідно до розміру її внеску становить 54,57% (з розрахунку 105000:192392), а частка спільних вкладених коштів - 45,43% ( 87392:192392).

За клопотанням представників сторін, неодноразово проводились експертизи та оцінки спірного майна. Із останніх оцінок спірного майна слідує, що його вартість становить: квартири - 1059822грн., згідно висновку від 19.09.2014 року (т. 2 а.с. 178-187); гаражу по вул. П. Орлика - 147442грн., згідно висновку від 22.09.2014 року (т.2 а.с. 210 - 224); гаражу в ГБК №324 - 53561грн., згідно висновку від 22.09.2014 року (т. 2 а.с. 238-251); автомобіля - 175463грн., згідно висновку від 17.09.2014 року (т. 2 а.с. 170- 177).

Згідно висновку про вартість квартири АДРЕСА_1 від 19.09.2014р., її вартість складає 1059822 грн., з якої частка особистої власності ОСОБА_2 становить 578344,86 грн.( 1059822х54,57%), а частка спільної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4 становить 481477,13 грн.(1059822х45,43%).

При виділенні ОСОБА_2 45% квартири - 481477грн. та гаражу - 147442грн. по вул. П. Орлика на загальну суму 628919грн., а ОСОБА_4 автомобіль - 175463грн. та гаражу в ГБК №24 - 53561грн., а разом - 229024грн. Компенсація ОСОБА_4 складе - 199947,5грн. (з розрахунку 428971,5 - 229024).

У відповідності до вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно частини третьої зазначеної статті, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Враховуючи вищенаведене судова колегія приходить до висновку, що між сторонами підлягає поділу спільне сумісне майно в складі 45,43% квартири вартістю 481477,13 грн., гаражу АДРЕСА_5 вартістю 147442 грн., автомобіля вартістю 175463 грн., гаражу АДРЕСА_6 вартістю 53561 грн., всього спільного майна на суму 857943 грн., рівна частка кожного становить 428971,5 грн.

Відповідно до статті 71 СК України, майно, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя ділиться між ними в натурі. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними ( ч.2 ст.71 СК).

Як роз'яснено в абзаці п'ятому п.30 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей або другого з подружжя, що заслуговують на увагу, можуть враховуватися при визначенні способу поділу спільного майна в натурі й у тому разі, коли суд не відступив від засади рівності сторін.

При поділі спільного сумісного майна сторін в натурі судова колегія виходить з того, що сторони фактично розділилися майном та з часу розпаду сім'ї з 2010 року ОСОБА_4 особисто користується автомобілем та гаражем АДРЕСА_6, які оформлені на його імя, а ОСОБА_4 з неповнолітньою дочкою проживає в АДРЕСА_1 та користується гаражем АДРЕСА_5, які оформлені на її ім'я.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 залишив квартиру в лютому 2010 року, не зареєстрований в ній, на протязі кількох років проживає і вказує своїм місцем проживання квартиру АДРЕСА_3, де обстежувались його житлові умови комісією з прав дитини та судовим рішенням визначено його зустрічі з дочкою за цим місцем проживання. Його частка у квартирі є незначною і не може бути виділена в натурі.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_4 не заперечив той факт, що спільне сумісне проживання в спірній квартирі з колишньою дружиною не можливе через постійні сварки.

Тому з врахуванням інтересів неповнолітньої дочки ОСОБА_6, судова колегія вважає, що майно слід поділити таким чином, що 45,43 частки квартири вартістю 481477,13 грн. та гаражу АДРЕСА_5 вартістю 147442 грн. на загальну суму 628919 грн. слід виділити ОСОБА_2, а ОСОБА_4 виділити автомобіль вартістю 175463 грн., гараж АДРЕСА_6 вартістю 53561 грн., разом на суму 229024 грн. зі сплатою в його користь грошової компенсації в сумі 199947 грн. ( з розрахунку 428971-229024). З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 внесено на депозит суду 51872грн. згідно квитанції №126 від 19.09.2014 року та 148000грн., згідно квитанції №92 від 17.02.2015 року.

Оскільки спільна частка квартири АДРЕСА_1 в порядку поділу майна виділена ОСОБА_2, тому не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_4 в частині встановлення порядку користування квартирою та зобов'язання не чинити перешкод в її користуванні.

При розподілі судових витрат суд виходить з положень ст. 88 ЦПК України, розміру мінімальної заробітної плати станом на час подачі майнового позову - 941 грн., максимального розміру по спорах майнового характеру - не більше 2823 грн. З врахуванням сплати ОСОБА_4 судового збору в розмірі 1039 грн. достягненню з нього в користь державного бюджету підлягає 1784 грн. ОСОБА_2 сплатила судового збору 200 грн. достягненню підлягає 2623 грн.

Таким чином, зважаючи на викладене вище, та з правового аналізу ст.ст. 60, 69, 71 СК України, постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя, вирішуючи спори між подружжям про майно», колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 та скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового про часткове задоволення позовів ОСОБА_4 та ОСОБА_2

Керуючись ст.ст. 218, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 08 грудня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позови ОСОБА_4 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Поділити спільне сумісне майно, що належить ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в складі: 45,43 відсотків (частин) квартири АДРЕСА_1, вартістю 481477грн., гаража АДРЕСА_5, вартістю 147442 грн., автомобіля марки Ауді-А6, державний номер НОМЕР_2, вартістю 175463 грн., гаража АДРЕСА_6, вартістю 53561 грн., всього майна спільної сумісної власності на суму 857949 гривень.

Виділити у власність ОСОБА_4 автомобіль марки Ауді А6, державний номер НОМЕР_2, вартістю 175463 гривень та гараж АДРЕСА_6, вартістю 53561 гривень, всього майна на суму 229024 гривень.

Виділити у власність ОСОБА_2 45,43 відсотків(частин) квартири АДРЕСА_1, вартістю 481477 гривні та гараж АДРЕСА_5, вартістю 147442 гривень, всього майна на суму 628919 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 199947,5 гривень грошової компенсації різниці за частку в майні спільної сумісної власності. Стягнення провести в тому числі за рахунок коштів попередньо внесених ОСОБА_2 на депозитний рахунок суду ТУ ДСА в Івано-Франківській області згідно квитанцій Івано-Франківського відділення №4 ПАТ «Ідея Банк» №126 від 19.09.2014 року на суму 51872грн. та №92 від 17.02.2015 року на суму 148000грн.

Стягнути з ОСОБА_4 в користь державного бюджету 1 784грн. судового збору та в користь ОСОБА_2 986 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь державного бюджету 2683 грн. судового збору.

В решті позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_2 - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Я.Ю. Ковалюк

Судді: В.Д. Фединяк

Р.Й. Матківський