Ухвала
іменем україни
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі:
головуючого Британчука В.В.,
суддів Щепоткіної В.В., Леона О.І.,
за участю прокурора Вергізової Л.А.,
захисника ОСОБА_8,
розглянула в судовому засіданні 03 лютого 2015 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 грудня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 31 березня 2014 року.
Вказаним вироком
ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
громадянина України, такого, що не має судимості,
засуджено:
· за ч. 2 ст. 358 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік;
· за ч. 3 ст. 358 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.
На підставі вимог ч. 5 ст. 74, п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 49 КК ОСОБА_2 звільнено від призначеного покарання за вказаними статтями у зв'язку із закінченням строків давності.
Виправдано ОСОБА_2 за ч. 4 ст. 190 КК за відсутністю події злочину;
ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_2,
громадянина України, такого, що не має судимості,
виправдано за ч. 4 ст. 190 КК за відсутністю події злочину;
ОСОБА_4,
ІНФОРМАЦІЯ_3,
громадянина України, в силу ст. 89 КК такого, що не має судимості,
виправдано за ч. 4 ст. 190 КК за відсутністю події злочину;
ОСОБА_5,
ІНФОРМАЦІЯ_4,
громадянку України, таку, що не має судимості,
засуджено за ч. 2 ст. 358 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
На підставі вимог ч. 5 ст. 74, п. 3 ч. 1 ст. 49 КК ОСОБА_5 звільнено від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності.
Виправдано ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 190 КК за відсутністю події злочину;
ОСОБА_6,
ІНФОРМАЦІЯ_5,
громадянку України, таку, що не має судимості,
виправдано за ч. 4 ст. 190 КК за відсутністю події злочину.
З обвинувачення ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 358, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 358 КК та ОСОБА_5 за ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 358 КК виключено ч. 3 ст. 28 КК за недоведеністю.
За вироком суду ОСОБА_2 та ОСОБА_5 визнано винуватими й засуджено за те, що вони 12 червня 2007 року з метою реєстрації права власності в БТІ та приховання в майбутньому під час укладання іпотечного кредиту того, що права на нерухомість по АДРЕСА_1 є спірними, підробили довідки про балансову вартість, а саме: ОСОБА_5 в дані довідки рукописним текстом внесла прізвище осіб, кому вони видавались, місце їх проживання, реєстраційний номер та дату видачі, а ОСОБА_2 підписав ці довідки від імені директора ЗАТ «Лізинг Нерухомість» ОСОБА_7, подав до КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації», замовив і підписав від свого імені та ОСОБА_5 заяви для виготовлення правовстановлюючих документів про право власності на нерухоме майно і його відчуження.
21 червня 2007 року ОСОБА_2 від свого імені та ОСОБА_5 завірив складені КП «Волинське обласне БТІ» акти-додатки обстежень житлових секцій № 15, № 19, № 23, в яких вказано згідно підроблених довідок їх балансову вартість у розмірі 34 560 грн, 33 492 грн та 34 980 грн відповідно.
Крім того, органами досудового слідства ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було пред'явлено обвинувачення у тому, що вони у складі організованої групи під керівництвом особи, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, шляхом обману заволоділи грошовими коштами АКІБ «УкрСиббанк» в іноземній валюті на загальну суму 229 328, 83 дол. США, що за курсом НБУ становило 1 158 110,59 грн та є особливо великим розміром.
За апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, Апеляційний суд Волинської області ухвалою від 31 березня 2014 року вирок місцевого суду в частині засудження ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 358 КК та ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 358, ч. 3 ст. 358 КК скасував, а справу в цій частині закрив у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. В решті вирок залишив без зміни.
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосуванням кримінального закону та істотні порушенням вимог кримінально-процесуального закону просить судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Стверджує, що винуватість осіб у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 358, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК, в складі організованої групи доведена та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, у зв'язку з чим вирок суду в частині виправдання ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4 і ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 190 КК та виключення з обвинувачення ОСОБА_2 і ОСОБА_5 ч. 3 ст. 28 КК є немотивованим і не відповідає вимогам ч. 4 ст. 334 КПК 1960 року. Крім того, прокурор вказує на невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 377 КПК 1960 року.
В запереченнях на касаційну скаргу прокурора ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вказують на безпідставність доводів касаційної скарги прокурора та законність постановлених судових рішень.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який вважав, що касаційна скарга сторони обвинувачення підлягає частковому задоволенню у зв'язку з невідповідністю ухвали апеляційного суду вимогам ст. 377 КПК 1960 року, пояснення захисника, який вважав, що скарга прокурора задоволенню не підлягає, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення з огляду на нижченаведене.
За змістом ст. 323 КПК 1960 року вирок є обґрунтованим, якщо його постановлено на підставі матеріалів, повно зібраних, всебічно досліджених і правильно оцінених судом, а висновки суду про подію злочину та про винуватість підсудного у його вчиненні з достовірністю випливають із матеріалів справи. Для цього у вироку повинні бути проаналізовані та оцінені всі розглянуті в судовому засіданні докази, які можуть як підтверджувати висновок суду, так і спростовувати його.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 334 КПК 1960 року мотивувальна частина виправдувального вироку, серед іншого, повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлене підсудному і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання підсудного із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
Виходячи із змісту вказаної норми закону, у мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладений аналіз і оцінка доказів, як тих, що були зібрані на досудовому слідстві, так і поданих у судовому засіданні, та висновок суду про те, чому суд відкинув докази обвинувачення, висновки суду про недоведеність участі підсудного у вчиненні злочину.
Цих вимог закону місцевий суд дотримався.
Відповідно до ч. 3 ст. 28 КК злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо у його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.
Згідно п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 23 грудня 2005 року «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчиненні стійкими злочинними об'єднаннями», відповідно до якого під організованою групою (ч. 3 ст. 28 КК) належить розуміти внутрішньо стійке об'єднання трьох і більше осіб, яке було попередньо утворене з метою вчинення ряду злочинів або тільки одного, який потребує ретельної довготривалої підготовки.
Організована група, на відміну від групи з попередньою змовою (без попередньої змови), утворюється не одномоментно, а впродовж тривалого часу і з метою вчинення ряду злочинів або тільки одного, який потребує ретельної довготривалої підготовки.
Як убачається із матеріалів справи, органами досудового слідства в обвинуваченні було зазначено, що ОСОБА_3 вступив в злочинну змову з особою, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, та погодився на пропозицію останнього залучити до вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 358 КК, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_6, які об'єдналися в стійку злочинну групу, а особа, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, розробив загальний план вчинення злочину.
Однак, суд першої інстанції (з чим погодився апеляційний суд), стверджуючи про відсутність в діях ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ч. 3 ст. 28 КК, вказав на доказову необґрунтованість та не підтвердження під час розгляду справи зазначених органом досудового розслідування даних про те, коли саме злочинне об'єднання вищезазначених осіб набуло всіх обов'язкових ознак організованої групи. Не визначено точного моменту її створення, а також відсутні конкретні дані і докази щодо стійкості і стабільності цього об'єднання. Крім того, ОСОБА_6 та ОСОБА_4, будучи допитаними в судовому засіданні, вказали, що взагалі ніколи не бачили особу, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, а ОСОБА_5 та ОСОБА_2 пояснили, що зустрічались з ним один раз у нотаріуса, коли посвідчувалися правовстановлюючі документи на придбане з аукціону житло. Всі обвинувачені заперечили наявність будь-якого плану вчинення злочинів та розподіл ролей.
Тому колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки наведені прокурором у касаційній скарзі доводи позбавленні документального підтвердження та беззастережно не можуть вказувати на ознаки, притаманні організованій групі.
З наведеного слідує, що суд першої інстанції, належним чином умотивувавши своє рішення, прийшов до вірного висновку щодо виключення з обвинувачення засуджених такої кваліфікуючої ознаки як вчинення злочину в складі організованої групи.
Що стосується доводів прокурора про необґрунтоване виправдання ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4 і ОСОБА_6 за заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою, вчинене в особливо великих розмірах організованою групою, то вони також не заслуговують на увагу з огляду на нижченаведене.
Зі змісту зазначеної норми кримінального закону та правозастосовної практики, отримання майна за умови виконання якого-небудь зобов'язання належить кваліфікувати як шахрайство в тому разі, коли винна особа в момент заволодіння цим майном мала на меті його присвоїти, а зобов'язання - не виконувати. Як шахрайство, вчинене шляхом зловживання довірою, слід розглядати укладення договорів кредиту, позики, попередньої оплати за виконання певної робити тощо без наміру повернути отримані кошти чи інші матеріальні цінності, виконати належно обумовлену роботу чи повернути борг. Обман як спосіб шахрайства полягає в повідомленні потерпілому неправдивих відомостей або у приховуванні відомостей про різноманітні обставини, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого. До вказаних обставин відносяться й такі, що стосуються певних подій, юридичних фактів, дій окремих осіб. Із суб'єктивної сторони шахрайство характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.
Як убачається із матеріалів справи, органами досудового слідства в обвинуваченні було зазначено, що отримуючи банківський кредит та віддаючи в порядку його забезпечення в іпотеку придбане житло, ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 усвідомлювали, що заставлене майно банком не може бути в подальшому реалізоване, оскільки право власності на таке є спірним. Отримані кредитні кошти в особливо великому розмірі вказані особи використали разом з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 згідно попередньої домовленості.
Однак, суд першої інстанції, стверджуючи про відсутність в діях ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 ознак злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК, вказав, що матеріали справи не містять інформації про те яким саме чином та в яких сумах були розподілені між підсудними кредитні кошти. Крім того, даючи правову оцінку правовстановлюючим документам, які надавалися ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 для укладення договорів іпотеки на житлові секції №№ 15, 19, 23 суд дійшов висновку, що на момент укладення вказаних договорів право власності підсудних на дані секції ніким не оспорювалися. Проживання у зазначених житлових секціях певних осіб не позбавляло права підсудних, як власників, розпоряджатись даним житлом на свій розсуд, в тому числі передавати його в іпотеку. Також суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги наявні у справі квитанції, відповідно до яких підсудні ставили іпотекодержателя АКІБ «УкрСиббанк» до відому про кількість осіб, які проживають в житлових секціях, що передаються в іпотеку, а також на кого оформлено особовий рахунок на кожну конкретну секцію. Вказане спростовує доводи прокурора про те, що банк не знав, що в секціях, які віддаються в іпотеку, проживають люди.
Крім того, місцевим судом встановлено, що ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 протягом тривалого часу сплачували свою заборгованість по кредиту, що підтверджується довідками-розрахунками АКІБ «УкрСиббанк».
Тому доводи прокурора в частині безпідставного виправдання ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 190 КК колегія суддів також вважає необґрунтованими.
Крім того, зазначені доводи, на які у касаційній скарзі посилається прокурор, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Суд ретельно їх перевірив і мотивовано відмовив у їх задоволенні, навівши аргументи, що ґрунтуються на матеріалах справи.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК 1960 року, є законною і обґрунтованою.
Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, неправильного застосування кримінального закону, які були би підставами для скасування судових рішень, не встановлено.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 394 - 396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК, колегія суддів
ухвалила:
Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 грудня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 31 березня 2014 року щодо ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Судді:
В.В. Британчук В.В. Щепоткіна О.І. Леон