ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

16 лютого 2015 р. Справа № 2а/0270/4609/12

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Томчука А.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Черевата А.Ю.

позивача: ОСОБА_1,

представника позивача: ОСОБА_2

представника відповідача: Романовича С.С.

свідка: ОСОБА_4.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Немирівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2012 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1.) завернувся в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Тульчинському районі Вінницької області (далі - правонаступник Немирівська ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Зазначав, що на виконання постанови старшого слідчого ОВС СУ ДПС у Вінницькій області від 21 лютого 2012 року в межах кримінальної справи №11420070 ДПІ у Тульчинському районі, проведено документальну позапланову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2010 року, за наслідками якої складено акт перевірки №91/17/НОМЕР_1 від 06 березня 2012 року, яким встановлено порушення вимог п.12.1 ст.12, п.7.1 ст.7 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб". 06 липня 2012 року відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_2 про збільшення грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 584481,20 грн.

26 вересня 2012 року за наслідком розгляду поданих до ДПС у Вінницькій області та ДПС України скарг на вказане вище податкове повідомлення-рішення, позивачем отримано рішення № 13909/В/10-02-12 від 23 серпня 2012 року, № НОМЕР_2 від 06 липня 2012 року, якими зазначені скарги залишено без задоволення, а рішення без змін.

Посилаючись на те, що податковим органом при проведенні документальної позапланової перевірки, в порушення норм п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України, не досліджено первинної документації та як наслідок не вірно визначено базу для оподаткування при реалізації транспортних засобів, позивач просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Тульчинському районі № НОМЕР_2 від 06 липня 2012 року.

В судовому засіданні позивач, з підстав викладених в позовній заяві, позов підтримав та просив його задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував з мотивів його необґрунтованості та безпідставності та просив в його задоволенні відмовити. В матеріалах справи містяться письмові заперечення, в яких зазначали, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0007641700 від 06 липня 2012 року прийнято ДПІ у Тульчинському районі на підставі акту документальної позапланової перевірки №91/17/НОМЕР_1 від 06 березня 2012 року, проведеної на виконання постанови старшого слідчого ОВС СУ ДПС у Вінницькій області від 21 лютого 2012 року в межах кримінальної справи №11420070 та з дотриманням вимог чинного законодавства. При цьому свою позицію, обґрунтовують тим, що факт порушення вимог п.1 ст.12 та п.7.1 ст. 7 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" та факт несплати податку з доходів фізичних осіб ФОП ОСОБА_1 встановлений Тульчинським районним судом при розгляді кримінальної справи №11420070, визнаний позивачем в ході судового розгляду справи та не потребує додаткового доказування.

В судовому засіданні в якості свідка була допитана головний державний ревізор-інспектор податкового органу ОСОБА_4, яка пояснила суду, що визначення грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб здійснювалось на підставі пояснень покупців транспортних засобів, отриманих в ході розслідування кримінальної справи №11420070 по обвинуваченню позивача за ч.1 ст.212 Кримінального Кодексу України (далі - КК України). З огляду на те, що ст.2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фізичні особи не зобов'язані вести бухгалтерський облік, а податковий орган не вправі вимагати його ведення, при розрахунку податкового зобов'язання, витрати понесені позивачем не враховувались.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представників позивача та відповідача, свідка, дослідивши матеріали справи та з урахуванням висновків ухвали Вищого адміністративного суду України, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що на виконання постанови старшого слідчого ОВС СУ ДПС у Вінницькій області від 21 лютого 2012 року в межах кримінальної справи №11420070 ДПІ у Тульчинському районі, за наслідками проведеної документальної позапланової виїзної перевірки дотримання вимог ЗУ «Про податок з доходів фізичних осіб» ФОП ОСОБА_1 за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2010 року, складено акт перевірки №91/17/НОМЕР_1 від 06 березня 2012 року яким встановлено порушення вимог п.12.1 ст.12, п.7.1 ст.7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб 584481,20 грн., в т.ч.: 2006 рік - 6500,00 грн., 2007 рік - 230216,25 грн., 2008 рік - 292291,65 грн., 2009 рік - 17997,30 грн., 2010 рік - 37476,00 грн. (том 1 а.с.7-11).

Постановою Тульчинського районного суду від 27 квітня 2012 року провадження у кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч.1 ст.212 КК України на підставі п."в" ст.1 Закону України "Про амністію у 2011 році" №3680 VI від 08 липня 2012 року, п.4 ст.6, ст.248 Кримінально Процесуального Кодексу України закрито за нереабілітуючими обставинами (том 1 а.с.25-26).

Керуючись п.58.4 ст.58 ПК України ДПІ у Тульчинському районі прийнято податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_2 від 06 липня 2012 року, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 584481,20 грн. (а.с.12).

Проте позивач не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням звернувся до суду.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 05.11.2012 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17.012013 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.12.2014 року постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Вінницького окружного адміністративного суду.

Надаючи правову оцінку спірному рішенню, з урахуванням висновків ухвали Вищого адміністративного суду України від 15.12.2014 року, суд керувався наступним.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України встановлено, що судами першої та апеляційної інстанції по даній справі не встановлено порушень вимог Податкового кодексу України в частині дотримання відповідачем порядку прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення за результатами проведення перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону, зокрема, положень п.86.9 ст.86, п.58.4 ст.58 ПК України. Крім того, колегія вбачає, що залишено поза межами дослідження обставини щодо відповідності суми податкових зобов'язань, визначеної відповідачем оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, розміру податкових зобов'язань, несплата яких встановлена постановою Тульчинського районного суду від 27.04.2012 року у кримінальній справі №11420070 по обвинуваченню ОСОБА_1 у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.212 КК України. Також, залишено поза межами судового дослідження по справі як судом першої, так і судом апеляційної інстанції встановлення факту нарахування та сплати позивачем у спірних податкових періодах податкових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб, нарахованих на суму доходу, отриманого ним від операцій по продажу автомобілів.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а саме визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюється Податковим кодексом України (далі - ПК України). На момент виникнення спірних правовідносин також діяв Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Відповідно до п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до вимог п.58.4 ст.58 ПК України, у разі коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом.

Пунктом 86.9 статті 86 ПК України визначено, що у разі якщо грошове зобов'язання розраховується контролюючим органом за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи - підприємця, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається таким контролюючим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим контролюючим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили.

Позивач наголошував на тому, що враховуючи вимоги п.102.1 ст.102 ПК України у контролюючого органу було відсутнє право визначити грошове зобов'язання після закінчення 1095 днів. Оскільки, виходячи із суті зазначеного пункту грошове зобов'язання може бути нараховане без дотримання строку давності при наявності обставин зазначених у п.102.2 ст.102 ПК України - на його думку такі обставини відсутні.

Однак, суд не бере до уваги позицію позивача та звертає увагу на те, що відповідно до пп.102.2.2 п.102.2 ст.102 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) грошове зобов'язання може бути нараховане або провадження по справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому п.102.2 цієї статті (1095 дні), якщо, зокрема, посадову особу платника податків (фізичну особу-платника податків) засуджено за ухилення від сплати зазначеного грошового зобов'язання або у кримінальній справі винесено рішення про її закриття за нереабілітуючих підстав, яке набрало законної сили.

В силу вище наведеного пункту статті 102 ПК України та як встановлено в судовому засіданні, рішення Тульчинського районного суду від 27 квітня 2012 року по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч.1 ст.212 КК України набрало законної сили. Крім того, в постанові чітко вказано, що провадження у справі за вказаним обвинуваченням на підставі п."в" ст.1 Закону України "Про амністію у 2011 році" №3680 VI від 08 липня 2012 року, п.4 ст.6, ст.248 Кримінально Процесуального Кодексу України закрито за нереабілітуючими обставинами. Тому, твердження позивача в даному випадку є надуманим, оскільки податковим органом грошове зобов'язання визначено в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні в межах п.102.2 ст.102 ПК України та із врахуванням п.86.9 ст.86, п.58.4 ст.58 ПК України.

Однак, щодо правильності обрахування податковим органом податку з доходів фізичних осіб в ході проведення перевірки, суд зазначає наступне.

Як вбачається з акту перевірки №91/17/НОМЕР_1 від 06 березня 2012 року, при проведенні вищезазначеної документальної позапланової перевірки, податковою службою використовувались виключно документи, які слугували доказовою базою в рамках кримінальної справи відносно ОСОБА_1, а саме:

- постанова від 21 лютого 2012 року старшого слідчого ОВС СУ ДПС у Вінницькій області майора податкової міліції Барчишена О.В. в межах кримінальної справи № 11420070 про призначення документальної перевірки;

- висновки спеціаліста економічного дослідження НДЕКЦ при УМВС України у Вінницькій області;

- лист в.о. начальника СУ ДПС у Вінницькій області Рокітянського В.В. від 22 лютого 2012 року № 84/8/09-00;

- облікові картки приватних ТЗ Тульчинського ВРЕР;

- пояснення громадян, що купували рухоме майно;

- копії митних документів при ввезенні транспортних засобів;

- декларації про дохід, одержаний з 1 січня по 31 грудня 2008 року;

- картка особового рахунку платника;

- квитанції, що підтверджують сплату податку (а.с.2-3 акту перевірки).

Зазначене не заперечувалось представником відповідача.

Разом з тим, із врахуванням ухвали Вищого адміністративного суду України від 15.12.2014 року, в судовому засіданні надала пояснення свідок - головний державний податковий ревізор-інспектор відділу оподаткування фізичних осіб ДПІ у Тульчинському районі, яка проводила документальну перевірку стосовно ФОП ОСОБА_1 Свідок підтвердила той факт, що підставою для визначення податковим органом податку з доходів фізичних осіб слугували виключно пояснення покупців транспортних засобів та висновки спеціаліста економічного дослідження НДЕКЦ при УМВС України у Вінницькій області.

Однак, слід наголосити, що як встановлено в судовому засіданні, саме з пояснень свідка, покупці під час відібрання у них свідчень називали приблизну суму вартості автівок придбаних ними у позивача, інша ж сума фактичного отримання позивачем доходу від продажу нерухомого майна, вираховувалась з оціночної вартості транспортних засобів у відповідності до висновків експерта НДЕКЦ при УМВС у Вінницькій області, які були здійснені на підставі облікових карток автомобілів без фактичного дослідження самих автомобілів. Так, суд вважає, що суми доходу визначеного в поясненнях покупців та висновках економічного дослідження НДЕКЦ при УМВС у Вінницькій області не є тими конкретними вартісними показниками доходу ОСОБА_1, який би міг бути використаний для визначення зобов'язань. Оскільки, як вбачається з матеріалів справи, зокрема з висновків спеціаліста - визначено лише ринкову вартість транспортних засобів на підставі Методик товарознавчої експертизи без дослідження самого об'єкта експертизи. Перевіряючими не звернуто увагу на той факт, що позивачем здійснювалась закупка транспортних засобів, як повнокомплектний технічно-справний автомобіль, однак до моменту реалізації, автівки підлягали відновлювальному ремонту (відповідно на що позивачем були понесені витрати), що підтверджується наявними в матеріалах справи актами про проведення митного огляду транспортного засобу (а.с.91-234).

Відповідно до норми ст. 83 ПК України для визначення ринкової вартості транспортних засобів для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок, підставами для висновків є:

- документи, визначені цим Кодексом;

- податкова інформація;

- експертні висновки;

- судові рішення;

- інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Суд звертає увагу на те, що норми, яка б передбачала можливість нарахування податків виходячи з визначеної суми, висновком спеціаліста, а тим паче отриманої з пояснень осіб, закон не містить. Висновки експерта свідчать про ринкову вартість автомобілів, а не про ціни продажу їх позивачем.

Крім того, свідок в судовому засіданні не заперечувала того факту, що витрати понесені ОСОБА_1 при закупівлі транспортних засобів для подальшої їх реалізації взагалі не досліджувались, а лише шляхом математичного підрахування вартості автомобіля для продажу. Тобто, зазначене свідчить, що перевіряючими не надавалась оцінка саме різниці витрат за які придбавались позивачем автомобілі і кошти, які були отриманні внаслідок продажу останніх.

Тому, використані при проведенні документальної позапланової виїзної перевірки висновки спеціаліста економічного дослідження НДЕКЦ при УМВС України у Вінницькій області та пояснення громадян, що купували рухоме майно не можуть слугувати базою для визначення податкового зобов'язання.

Крім того слід зауважити на наступному. Відповідно до підпункту 1.2 статті 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", дохід, це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", дохід з джерелом його походження з України - будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді доходів від продажу рухомого майна, якщо факт зміни власника (продажу об'єкта рухомого майна) підлягає державній реєстрації та/або нотаріальному посвідченню згідно із законом України, або якщо місце вручення такого рухомого майна набувачеві знаходиться на території України.

Також, за спеціальними правилами оподаткування доходів з продажу рухомого майна: дохід платника податку від продажу рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, встановленою п. 7.1 ст.7, п.12.1 ст.12 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Зі змісту норми п.12.1 ст.12 вищезазначеного закону слідує, що за ставкою, встановлено п.7.1 ст.7 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", оподатковується дохід платника податку від продажу об'єкта рухомого майна протягом звітного податкового року, тобто об'єктом оподаткування є дохід, отриманий від продажу об'єкта рухомого майна.

Водночас, положення п.12.2 ст.12 Закону встановлюють, що як виняток із пункту 12.1 цієї статті при продажу одного з об'єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля, мотоцикла, моторолера або моторного (парусного) човна не частіше одного разу протягом звітного податкового року доходи продавця від зазначених операцій оподатковуються за ставкою в розмірі 1 відсотка від вартості такого об'єкта рухомого майна за умови сплати (перерахування) ним суми державного мита до бюджету або суми плати нотаріусу за нотаріальне посвідчення відповідного договору до такого посвідчення.

Суд вважає, що відповідачем донараховуючи ФОП ОСОБА_1 податок з доходів фізичних осіб в сумі 584481,20 грн. відповідно до норм вище вказаного Закону, а саме п.12.1 ст.12, мав би застосувати ставку податку в 1%, а не 13% та 15%, за кожен проданий уперше автомобіль у звітному році. В судовому засіданні свідок пояснила суду, що який саме перший транспортний засіб був реалізований позивачем в перевіряємий період, станом на сьогодні не можливо встановити, а тому до яких саме транспортних засобів застосовувалась ставка у 13% та 15% не відомо.

Відповідач в акті перевірки лише констатує зняття ОСОБА_1 транспортних засобів для реалізації, однак жодним чином не досліджував порядок реалізації кожного автомобіля та сплату податку з доходів фізичних осіб, що діяв на момент спірних відносин, для встановлення об'єктивних обставин. Адже на час спірних відносин були податковими агентами як біржі, нотаріуси, комісійні магазини.

Слід наголосити на тому, що в судовому засіданні встановлено, що певна кількість автомобілів у перевіряємий період (2007 рік), за які позивач отримав дохід, були передані за довіреністю іншим громадянам у користування та подальше розпорядження, зазначене підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою Державного нотаріального архіву Вінницької області (том 2 а.с.43). Представником відповідача та свідком не надано доказів в підтвердження продажі таких автомобілів саме позивачем та як наслідок отримання ним за дані транспортні автомобілів доходу.

Крім того, як з'ясовано судом, позивач в порядку п.12.3 ст.12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» здійснював продаж рухомого майна (авто) на біржі, які вже під час реєстрації угоди контролювали правильність сплати належної суми податку з сум продажу згідно домовленості сторін. Даний факт перевіряючими під час проведення перевірки не досліджувався.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вище наведене, відповідачем не доведено, що позивач отримав дохід від продажу автомобілів в сумі зазначеній в акті перевірки №91/17/НОМЕР_1 від 06 березня 2012 року, а тому висновки податкового органу, щодо донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб в сумі 584481,20 грн. є необґрунтованими та спростовуються первинними документами, які надано позивачем, досліджено в ході судового розгляду справи та приєднано до її матеріалів.

В той же час, суд вважає, що позивач мінімізував та приховав сплату податку з доходів фізичних осіб, однак встановити, яку саме суму згідно матеріалів справи є неможливим.

Відтак, за сукупністю наведених обставин, суд прийшов до висновку про безпідставність висновків податкового органу викладеного в акті перевірки №91/17/НОМЕР_1 від 06 березня 2012 року, з огляду на поверховість перевірки, без врахування та оцінки всіх первинних документів та не дослідження всіх істотних для справи обставин, що призвело до неможливості виокремити суми податку, які мав сплатити позивач до бюджету.

Згідно із пунктом 1 частини другої статті 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання не чинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним спірного рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства. Мотивація та докази, на які посилається відповідач заперечуючи проти позову, не дають суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували доводи позивача, а встановлені у справі обставини не підтверджують позиції відповідача покладеної в основу оскаржуваного рішення. Відтак, позовна вимога про скасування податкового повідомлення-рішення підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Згідно матеріалів справи, позивач сплатив 2400,00 грн. судового збору, що підтверджується квитанцією №70 від 05.10.2012 року (том 1 а.с.2). Враховуючи, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача, судові витрати в сумі 2400,00 грн. підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Тульчинському районі Вінницької області Державної податкової служби від 06 липня 2012 року № НОМЕР_2.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2400,00 грн.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України. Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Томчук Андрій Валерійович