АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Апеляційне провадження №22-ц/796/1961/2014 Головуючий в 1 інстанції - Клочко І.В.
Доповідач - Желепа О.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 лютого 2015 колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого Желепи О.В.
суддів Кабанченко О.А., Рубан С.М.
при секретарі Мившук В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 листопада 2014 року в справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа ЖБК «Шовковик-13» про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення позивача ОСОБА_1, її представника, колегія суддів, -
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням. В своїй позовній заяві позивачі посилаються на те, що 07 жовтня 1992 року виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів на підставі рішення загальних зборів ЖБК «Шовковик-13», було видано ордер відповідачу ОСОБА_4 на сім'ю з чотирьох осіб на право заняття жилого приміщення жилою площею 43,71кв.м, яке складається з трьох кімнат в квартирі АДРЕСА_1. З 2000 року відповідач не проживає в квартирі, про що складені відповідні акти. Оскільки право власності на спірну квартиру не зареєстровано за жодною особою та враховуючи те, що відповідач, будучи наймачем, добровільно залишив житлове приміщення, позивачі просили визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, відповідно до ст. 72 ЖК України.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27 листопада 2014 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням позивачі подали апеляційну скаргу, в якій просили про його скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позову.
В скарзі посилались на те, що суд не вірно застосував норми матеріального права, безпідставно застосував ст.. 15 Закон України «Про власність», який втратив свою чинність, дійшов до помилкового висновку, що власником спірної квартири є відповідач. Оскільки пай за кооперативну квартиру виплачувався в шлюбі то Ѕ вказаної квартири належить позивачу ОСОБА_1.
Суд не врахував, що позивачі набули права власності на всю квартиру на підставі ст. 344 ЦК України, а відповідач втратив його на підставі ст. 347 ЦК України, відмовившись від нього, тому, що не зареєстрував свою власність не ніс витрати на її утримання та протягом тривалого часу не цікавився квартирою.
Враховуючи вищенаведені обставини, суд мав всі підстави для визнання відповідача таким, що втратив право користування спірною квартирою на підставі ст.. 71,72 ЖК України.
В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 та адвокат доводи скарги підтримали.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).
Відмовляючи в задоволенні позову суд вважав встановленими такі обставини.
Відповідно до виписки з протоколу загальних зборів членів ЖБК «Шовковик-13» по
розподілу трьохкімнатних квартир методом жеребкування від 31 липня 1992 року, ОСОБА_4 дісталась квартира АДРЕСА_1 (а.с.39).
07 жовтня 1992 року ОСОБА_4 видано ордер на житлове приміщення в будинку житлово-будівельного кооперативу №094684 з сім'єю з 4-х осіб на право заняття жилого приміщення жилою площею 43,71кв.м в ізольованій квартирі АДРЕСА_1 (а.с.38).
Відповідно до довідки №309 від 04 грудня 1999 року виданої ЖБК «Шовковик-13»,
ОСОБА_4 є власником кооперативної квартири АДРЕСА_1. Пайовий внесок за квартиру внесений 15 березня 1993 року
в розмірі 200.000 руб. (а.с.41).
Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу, шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 розірвано, про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу 30 жовтня 2001 року зроблено відповідний запис за №1127 (а.с.10).
Відповідно до довідки форми №3 від 18 серпня 2014 року, в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_4 - власник, ОСОБА_1 - дружина, ОСОБА_2 - син та ОСОБА_3 - донька (а.с.6).
Відповідно до акту від 17 січня 2001 року, затвердженого начальником ЖЕК №1317, встановлено, що ОСОБА_4 зі слів сусідів в квартирі АДРЕСА_1 не проживає більше 6 місяців (а.с.7).
Відповідно до довідки №23 виданої ЖБК «Шовковик-13» від 26 березня 2007 року, встановлено, що ОСОБА_4 з 01 січня 2000 року за адресою АДРЕСА_1, не проживає, квартирну плату та комунальні послуги сплачує ОСОБА_1 (а.с.П).
Відповідно до акту №38 від 19 серпня 2014 року виданого ЖБК «Шовковик-13», встановлено, що ОСОБА_4 зі слів сусідів не проживає в квартирі з 2000 року (а.с.8).
Позивачі просили визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право користування жилим приміщення на підставі ст.ст. 71, 72 ЖК України.
Враховуючи, що відповідачем ОСОБА_4 пайовий внесок сплачений в повному обсязі 15 березня 1993 року, суд вважав за необхідне застосовувати норми законів, які діяли на час внесення даного пайового внеску.
Відповідно до ч.І ст. 15 ЗУ «Про власність», член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.
Відповідно до п.5-1 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» №9 від 18.09.1987р. (зі змінами), судам слід мати на увазі, що згідно із ст. 15 Закону України «Про власність» член ЖБК, який повністю вніс пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, набуває право власності на квартиру і вправі розпоряджатись нею на свій розсуд.
Враховуючи викладене, суд вважав встановленим, що відповідач ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1, а тому не може бути визнаний таким, що втратив право користування нею.
Вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними.
Висновок суду про недоведеність заявлених в позовній заяві вимог відповідає цим обставинам та вимогам Закону.
Доводи скарги про безпідставне застосування судом Закону «Про власність», колегія не приймає, тому, що суд правильно виходив з норми права, яка діяла на момент виникнення права власності на спірну квартиру.
Доводи скарги про те, що відповідач не є одноосібним власником, так як пай за кооперативну квартиру сплачувався у шлюбі на правильність постановленого рішення не впливають, тому, що предметом розгляду даної справи не було визначення часток подружжя у спільному майні. Крім того рішення суду не містить висновку, що відповідач є одноосібним власником.
Та обставина, що відповідач не зареєстрував своє право власності на кооперативну квартиру, не позбавляє його цього права.
Доводи скарги про те, що у відповідача припинилось право власності на підставі ст.. 347 ЦК України, так як він протягом тривалого часу не цікавиться квартирою, колегія суддів не приймає, так як такі вимоги позивачами не заявлялись.
Відсутні також підстави вважати, що до позивачів перейшло право власності на частку відповідача за ст.. 344 ЦК України за набувальною давність, оскільки такі вимоги також не ставились.
Висновок суду про те, що ст.ст. 71, 72 ЖК України, на яку посилались позивачі, не передбачає визнання власника таким, що втратив право користування квартирою, через не поживання в ній більше шести місяців та не внесення за неї квартирної плати є обґрунтованим. Не передбачено також і ст. 405 ЦК України визнання власника таким, що втратив право на житло, через не проживання в ньому без поважних причин.
При цьому інші співвласники, чи користувачі квартирою, не позбавлені права звернутись до суду з вимогами, про стягнення з відповідача витрат, які вони несли на протязі всього часу за утримання власності останнього.
Інші доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків районного суду.
Рішення постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги та його скасування немає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 листопада 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Судді: