ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2015 року м. Київ К/9991/24125/12

колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Заїки М.М., Пасічник С.С.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Красному Лучі Луганської області про зобов'язання виплатити грошову компенсацію за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України в м. Красному Лучі Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2011 року та ухвалуДонецького апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2012 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2011року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2012 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано неправомірною відмову управління Пенсійного фонду України в м. Красному Лучі Луганської області у виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги, передбаченої статтею 37 Закону України «Про державну службу», та зобов'язано нарахувати та виплатити позивачу відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» грошову допомогу в розмірі десяти її посадових окладів з врахуванням фактично отриманої нею вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 перебувала з 18 червня 2002 року по 20 вересня 2011 року на державній службі.

Наказом начальника управління Пенсійного фонду України в м. Красному Лучі Луганської області від 20 вересня 2011 року ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста відділу пенсійного забезпечення в зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді за станом здоров'я, який перешкоджає продовженню даної роботи у відповідності до положень пункту 2 статті 40 КЗпП України.

При звільнені позивачу не було виплачену грошову допомогу в розмірі 10 посадових окладів відповідно до положень статті 37 Закону України «Про державну службу».

Відповідно до частини другої статті 37 Закону України «Про державну службу» на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку.

Частиною тринадцятою статті 37 цього Закону передбачено, що державним службовцям у разі виходу на пенсію при наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.

Статтею 21 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» встановлено, що особам передпенсійного віку, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв'язку зі змінами у організації виробництва і праці, а також у зв'язку з виявленою невідповідністю працівника за станом здоров'я, гарантується право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до встановленого законодавством строку, якщо вони мають страховий стаж для чоловіків - 25 років, для жінок - 20 років, а для осіб, які мають право на пенсію на пільгових умовах - стаж роботи, що дає право на даний вид пенсії.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 було звільнено за станом здоров'я, який перешкоджає продовженню даної роботи.

Позивачу призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Однак під час призначення пенсії до позивача застосовано положення статті 21 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», якою передбачено додаткову соціальну гарантію з боку держави для певної категорії громадян, а саме: право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до встановленого законодавством строку за певних умов.

Згідно висновку, викладеному в рішенні Конституційного Суду України від 26 листопада 2013 року № 11-рп/2013 у справі за конституційним зверненням ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини тринадцятої статті 37 Закону України «Про державну службу» в системному зв'язку з положеннями пункту 2 частини першої, частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України, статті 21 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», необхідно розуміти так, що у разі дострокового виходу на пенсію державного службовця з посади в органах державної влади відповідно до чинного законодавства державний службовець за наявності стажу державної служби не менше 10 років і страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», має право на отримання грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів, яке не пов'язане з досягненням пенсійного віку, визначеного в частині першій статті 37 Закону України «Про державну службу».

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про задоволення позову.

Відповідно до вимог частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судових рішеннях, не спростовуються, підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись статтями 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Красному Лучі Луганської області залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий Юрченко В.В.

Судді Заїка М.М.

Пасічник С.С.