ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2015 року Справа № 910/24029/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПлюшка І.А.,

суддів :Акулової Н.В., Татькова В.І. (доповідача),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій"

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 03.12.2014 р.

у справі№ 910/24029/13 господарського суду міста Києва

за позовом Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України (надалі - ДП "Інформаційний центр")

доПриватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій" (надалі - ПрАТ "Інститут розвитку передових технологій ")

простягнення 14 092 989,73 грн.

та за зустрічним позовом протлумачення умов договору

за участю представників:

від позивача- Лесик М.А., дов. № 01-07/14 від 01.07.2014 р.

від відповідача- Дерій О.О., дов. № 54-04 від 17.02.2015 р.

вільні слухачі:- 1) Курілова Г.М., пасп. СН 516074 - 2) Голомозий Є.В., пасп. МЕ 77309

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2013 року ДП "Інформаційний центр" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ПрАТ "Інститут розвитку передових технологій" та просило суд стягнути з останнього 14 092 989,73 грн., обґрунтовуючи заявлені вимоги тим, що укладений між сторонами договір № 01-02/06 від 12.01.2006 р. є неукладеним, а тому сплачені ДП "Інформаційний центр" грошові кошти за оренду приміщення підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України як безпідставно одержані.

У січні 2014 року ПрАТ "Інститут розвитку передових технологій" подало до суду зустрічний позов до ДП "Інформаційний центр" про тлумачення умов договору оренди нежитлового приміщення № 01-02/06 від 12.01.2006 р. в частині погодження сторонами розміру договірної ціни, погодженої сторонами в Протоколі узгодження договірної ціни до договору оренди нежитлового приміщення у спосіб, викладений позивачем за зустрічним позовом.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.04.2014 р. (суддя Ващенко Т.М.) в задоволенні первісного позову відмовлено, в задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2014 р. (головуючий суддя Тищенко О.В., судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.) рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2014 р. змінено та викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції: "Визнати недійсним з моменту укладення Договір оренди нежитлового приміщення № 01-02/06 від 12.01.2006 р., укладений між ЗАТ "Інститут розвитку передових технологій" (правонаступником якого є ПрАТ "Інститут розвитку передових технологій") та ДП "Інформаційний центр".

Первісний позов ДП "Інформаційний центр" задовольнити.

Стягнути з ПрАТ "Інститут розвитку передових технологій" (03164, м. Київ, вул. генерала Наумова, 23-б, код ЄДРПОУ 31059007) на користь ДП "Інформаційний центр" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 81, літ. А, код ЄДРПОУ 25287988) 14 092 989,73 (чотирнадцять мільйонів дев'яносто дві тисячі дев'ятсот вісімдесят дев'ять грн. 73 коп.) грн. отриманих без достатніх правових підстав, 68 820 (шістдесят вісім тисяч вісімсот двадцять) грн. судового збору за подання позовної заяви.

В задоволенні зустрічного позову ПрАТ "Інститут розвитку передових технологій" відмовити повністю".

Не погоджуючись з прийнятою постановою, ПрАТ "Інститут розвитку передових технологій" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

До початку судового засідання, 18.02.2015 р. від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ДП "Інформаційний центр" просило суд залишити скаргу без задоволення, а постанову господарського суду апеляційної інстанції - без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що подана касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 12.01.2006 р. між ЗАТ "Інститут розвитку передових технологій" (правонаступником якого є ПрАТ "Інститут розвитку передових технологій") (Орендодавець) та ДП "Інформаційний центр" (Орендар) було підписано Договір № 01-02/06 оренди нежилого приміщення (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення, яке розташоване на четвертому поверсі офісного центру за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 81 літ. А, загальною площею 416 кв.м (807, 1 кв.м. у відповідності до додаткової угоди від 17.10.2008 р. до Договору; 830,2 кв.м у відповідності до додаткової угоди від 06.11.2008 р. до Договору).

Згідно з п. 3.1 Договору розмір орендної плати визначається сторонами в Протоколі узгодження договірної ціни.

Як вбачається з матеріалів справи, вказаний Протокол сторонами неодноразово змінювався додатковими угодами до Договору та викладався в новій редакції. Так, у відповідності до підписаних сторонами Протоколів узгодження договірної ціни орендна плата становила 65 088,00 грн., з 01.01.2007 р. - 101 171,70 грн. за один календарний місяць, з 01.04.2007 р. - 113 443,20 грн. за один календарний місяць, з 01.11.2008 р. - 163 363,20 грн. за один календарний місяць з переглядом кожного місяця у відповідності до викладеної в Протоколі формули, з 01.12.2008 р. - 366 365,46 грн. за один календарний місяць, а з моменту підписання акту приймання-передачі 376 851,20 грн. за один календарний місяць, з 01.04.2009 р. - 295 335,34 грн. за один календарний місяць, з 01.02.2010 р. - 246 112,78 грн. за один календарний місяць.

Положеннями п. 3.2. та п. 3.3. Договору сторони погодили, що орендна плата за цим Договором встановлюється в національній валюті України. Перша орендна плата вноситься Орендарем в п'ятиденний строк після підписання акту приймання-передачі орендованої площі, шляхом перерахування на поточний рахунок Орендодавця встановленої грошової суми з урахуванням Протоколу узгодження договірної ціни на підставі виставленого рахунку. Перша орендна плата включає в себе орендну плату: за перший - до кінця поточного місяця та за останній місяць - із розрахунку, як повний календарний місяць, Розмір орендної плати за перший місяць оренди Приміщення розраховується пропорційно фактичному часу оренди. Послідуюча орендна плата вноситься Орендарем щомісяця авансовими платежами, але не пізніше п'ятого числа поточного місяця, шляхом перерахування на поточний рахунок Орендодавця встановленої грошової суми, згідно Протоколу узгодження договірної ціни.

У відповідності з п. 3.5 Договору розмір орендної плати може змінюватися Орендодавцем, про що Орендар повідомляється не менше ніж за тридцяти днів. Також розмір орендної плати може коригуватися у випадку зміни індексу інфляції більш ніж на 5 % у порівнянні з індексом який існував на момент набуття чинності цього Договору пропорційно його зміні, а також у випадку змін в податковому законодавстві України, які тягнуть за собою виникнення нових та/або зміну розміру існуючих податків та зборів. У випадку незгоди Орендаря на зміну розміру орендної плати - Договір підлягає розірванню.

Строк дії Договору сторонами погоджено пунктом 8.2 з 12.01.2006 р. до 12.12.2006 р. включно.

Водночас, Договір вважається пролонгованим на тих самих умовах на кожні наступні одинадцять місяців, якщо жодна зі сторін не виявила бажання його розірвати, повідомивши про це іншу сторону за тридцять календарних днів до закінчення терміну дії Договору (п. 8.3 Договору).

Судами попередніх інстанцій з'ясовано, що Договір пролонгувався автоматично, доки сторони Угодою від 20.10.2011 р. не розірвали Договір з 31.10.2011 р., а Орендар повернув Орендодавцю Приміщення за актом приймання-передачі від 31.10.2011 р.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено судами, на виконання умов Договору позивачем було сплачено 14 092 989,73 грн., що не заперечується сторонами.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, ДП "Інформаційний центр" обґрунтовував свої вимоги тим, що Договір є неукладеним, оскільки відсутня належна домовленість сторін щодо істотної умови Договору, а саме - орендної плати, а кошти сплачені на його виконання підлягають поверненню позивачу як такі, що отримані без достатньої правової підстави.

Однак, місцевий господарський суд не погодився з такими доводами позивача, приймаючи рішення про відмову в задоволенні первісного позову, посилаючись на те, що спірний Договір є укладеним, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заявленої суми в порядку ст. 1212 ЦК України.

Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції, з якою погоджується і Вищий господарський суд України, зазначила, що такі висновки місцевого суду є необґрунтованими та такими, що не відповідають обставинам справи, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є: умови про предмет договору; умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За своє правовою природою Договір є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом (ч. 6 ст. 283 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 180 ГК України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

У відповідності з ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Ціна - це грошова сума, яку одна сторона сплачує іншій за надану річ, товари, послуги, роботи.

Відповідно до п. 3.1. Договору розмір орендної плати визначається в протоколі узгодження договірної ціни (додаток № 2), який є невід'ємною частиною Договору.

Як було зазначено, між сторонами було підписано протокол про узгодження договірної ціни, а відповідно посилання позивача на відсутність такої істотної умови Договору як ціна не відповідає обставинам справи.

Однак, колегія суддів апеляційної інстанції правомірно зазначила, що відмовляючи позивачу за первісним позовом у стягненні коштів, отриманих на виконання Договору, судом першої інстанції не було досліджено законність укладеного між сторонами Договору.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Так, положеннями ч. 4 ст. 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції від 01.01.2006 р.) встановлено, що оренда майна інших форм власності може регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди. Оренда майна інших форм власності регулюється положеннями цього Закону, якщо орендарями є державні підприємства.

А отже, до даних правовідносин, орендарем у яких виступає ДП "Інформаційний центр", підлягають застосуванню положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 08.04.2013 р. у справі № 5011-30/13263-2012 за позовом ДП "Інформаційні судові системи" до ПрАТ "Інститут розвитку передових технологій" про визнання недійсним договору та стягнення 7 555 995,44 грн.

Згідно з нормами ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У відповідності до ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" істотними умовами договору оренди є, зокрема, об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації).

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Положеннями ст. 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що оцінка об'єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 8 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 р. № 786, (в редакції, яка діяла на момент укладення Договору, надалі - Методика) у разі оренди нерухомого майна (крім оренди нерухомого майна фізичними та юридичними особами, зазначеними у пункті 10 цієї Методики) розмір річної орендної плати визначається за формулою: Опл = Вп х Сор, де Вп - вартість орендованого майна, визначена шляхом проведення незалежної оцінки, грн.; Сор - орендна ставка, визначена згідно з додатком 2.

Частиною 2 статті 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції від 23.09.2008 р.) встановлено, що оцінка об'єкта оренди передує укладенню договору оренди.

Із протоколу узгодження договірної ціни до Договору (додаток до Договору) вбачається, що формула визначення розміру орендної плати за Договором в порушення вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та Методики не містить обов'язкової складової - вартості орендованого майна, визначеної шляхом проведення незалежної оцінки.

Відповідно до ч. 3 п. 8 Методики, якщо орендоване нежитлове приміщення є частиною будівлі (споруди), то оцінка вартості цього приміщення проводиться безпосередньо або опосередковано з урахуванням вартості будівлі (споруди) в цілому за формулою: Вп = Вб : Пб х Пп, де Вп - вартість орендованого приміщення, яке є частиною будівлі (споруди), грн.; Вб - вартість будівлі (споруди) в цілому (без вартості підвальних приміщень, якщо вони не експлуатуються орендарем), визначена шляхом проведення незалежної оцінки, грн.; Пп - площа орендованого приміщення, кв. м; Пб - площа будівлі (споруди) в цілому (без площі підвальних приміщень, якщо вони не експлуатуються орендарем), кв. м.

З урахуванням наведеного, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що розмір орендної плати за користування орендованим майном є таким, що визначений з порушенням приписів ст. 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в редакції, яка діяла на момент укладення Договору та п. 8 Методики.

У відповідності з ч. 6 ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" випадки обов'язкового проведення оцінки майна встановлюються цим Законом.

Згідно з ч. 2 ст. 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках оренди державного майна, майна, що є у комунальній власності.

Відповідач за первісним позовом посилався на те, що зазначений закон не встановлює обов'язкового проведення оцінки майна, що знаходиться у приватній власності, а тому оцінка майна не є обов'язковою для спірних правовідносин.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне відзначити, що апеляційний господарський суд правомірно відхилив такі доводи ПрАТ "Інститут розвитку передових технологій", оскільки спірні правовідносини, орендарем у яких виступає ДП "Інформаційний центр", згідно зі ст. 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" регулюються нормами саме цього закону.

А отже, враховуючи те, що положеннями Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, яка діяла на момент укладення Договору), який регулює орендні відносини, передбачене обов'язкове проведення оцінки об'єкта оренди перед укладенням договору оренди, колегія суддів апеляційного господарського суду правомірно та обґрунтовано дійшла висновку, що Договір оренди нежитлового приміщення від 12.01.2006 р. № 01-02/06 не відповідає нормам законодавства, що відповідно до положень ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним, що і було зроблено судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові.

Відповідно до положень ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Зважаючи на недійсність укладеного між сторонами Договору, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з правовою позицією апеляційного господарського суду про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь ДП "Інформаційний центр" грошових коштів у розмірі 14 092 989,73 грн. є законними, обґрунтованими та повинні бути задоволені в повному обсязі.

Також, правомірними та підставними є висновки судів попередніх інстанції про відмову в задоволенні зустрічного позову, зважаючи на таке.

Відповідно до ст. 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами).

На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

Так, при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змогу з'ясувати дійсним зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір.

Враховуючи, що зазначений Договір визнано недійсним у судовому порядку, підстави для задоволення вимог про тлумачення недійсного Договору відсутні.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що оскаржуваний судовий акт прийнятий з дотриманням вимог матеріального і процесуального права.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги, з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2014 р. у справі № 910/24029/13 залишити без змін.

Головуючий суддя І.А. Плюшко

Суддя (доповідач) В.І. Татьков

Суддя С.Р. Шевчук