Справа №489/4620/14-к 23.02.2015 23.02.2015 23.02.2015

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2015 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:

головуючої Погорєлової Г.М.

суддів: Маркової Т.О., Хоміка І.М.

за участі секретаря Демянюк І.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві матеріали кримінального провадження №12014150040002831, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 30.05.2014 р., за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 грудня 2014 р.

Обвинувачений

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Вознесенська Миколаївської області, проживає за адресою: АДРЕСА_3, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4

Учасники судового провадження:

прокурор Лук'янова Г.О.

обвинувачений ОСОБА_1

захисник ОСОБА_2

_______________________________________________________________

провадження № 11-кп/784/147/15 головуючий суду 1 інстанції

категорія: ст. 186 ч.2, 185 ч.2 Коновець М.С.

КК України доповідач апеляційного суду

Погорєлова Г.М.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Обвинувачений ОСОБА_1 просить вирок в частині засудження за ст. 186 ч.2 КК України змінити, перекваліфікувати його дії на ст. 185 ч.2 КК України.

Зміст судового рішення суду 1 інстанції.

Вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23.12.2014 р. ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 185 ч.2, 186 ч.2 КК України та призначено покарання: за ст. 185 ч.2 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки, за ст. 186 ч.2 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 70 ч.1 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим до відбуття призначено 4 роки позбавлення волі.

ОСОБА_1 визнано невинуватим в пред'явленому обвинуваченні за ст. 186 ч.2 КК України (епізод з потерпілим ОСОБА_5.) та виправдано за недоведеністю вчинення ним даного злочину.

Також вирішено питання щодо речового доказу у справі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги обвинуваченого.

Посилається на невідповідність викладених у вироку висновків суду фактичним обставинам провадження. Зазначає про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. З цього приводу стверджує, що фактично був затриманий 29.05.2014 р., а не 30.05.2014 р., як зазначено в протоколі затримання. Тому про затримання не було негайно повідомлено його близьким родичам та йому не була вчасно надана правова допомога за рахунок держави з моменту фактичного затримання.

Вважає недопустимим доказом протокол його впізнання потерпілим ОСОБА_6 через проведення слідчої дії у відсутність захисника. Зазначає про зміну прокурором обвинувачення в суді щодо місця заволодіння майном потерпілого. На цій підставі вважає, що органом досудового слідства не були встановлені усі обставини, що підлягають доказуванню відповідно до вимог ст. 91 ч.1 КПК України.

Через відсутність висновку судово-медичного експерта оспорює недостовірність показань потерпілого ОСОБА_6 щодо застосуванням до нього фізичного насильства. Стверджує, що таємно викрав золотий ланцюжок та мобільний телефон у потерпілого ОСОБА_6, коли той заснув після вживання спиртних напоїв. Вважає, що його вина у відкритому заволодінні майном не доведена поза розумним сумнівом. Вказує на неправильне застосування судом закону про кримінальну відповідальність.

Встановлені судом 1 інстанції обставини.

ОСОБА_1 визнано винним в таємному викраденні чужого майна, вчиненого в м. Миколаєві повторно та в стані алкогольного сп'яніння:

· 10.04.2014 р., в період часу з 13 до 15 год., з приміщення квартири АДРЕСА_1 майно ОСОБА_7 на загальну суму 3400 грн.;

· 12.05.2014 р., в період часу з 03 до 06 год., з приміщення квартири АДРЕСА_2 майно ОСОБА_8 на загальну суму 2400 грн.

Крім того, 10.05.2014 р., приблизно о 19 год. 30 хв., ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись в парку біля будинку № 49 по вул. Космонавтів в м. Миколаєві, діючи повторно, із застосуванням до ОСОБА_6 насильства, яке не є небезпечним для його здоров'я та полягало в нанесенні потерпілому удару рукою в обличчя, відкрито заволодів належними потерпілому золотим ланцюжком, мобільним телефоном «Самсунг», двома сим-картками та чохлом на загальну суму 2986 грн.

Викраденим обвинувачений розпоряджався на власний розсуд.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_2 на підтримку апеляційної скарги обвинуваченого, заперечення прокурора Лук'янової Г.О., яка просила вирок залишити без зміни, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, апеляційний суд дійшов наступного.

Доведеність вини у таємному викраденні 10.04.2014 р. майна ОСОБА_7 на загальну суму 3400 грн., 12.05.2014 р. майна ОСОБА_8 на загальну суму 2400 грн., вчиненому повторно та правильність кваліфікації дій в цій частині за ст. 185 ч.2 КК України апелянтом не оспорюється.

Дослідивши надані стороною обвинувачення докази та надавши їм належну оцінку, суд дійшов обґрунтованого висновку також про доведеність вини обвинуваченого у відкритому викраденні майна ОСОБА_6, вчиненому повторно та правильно кваліфікував його дії за ст. 186 ч.2 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні не заперечував, що в травні 2014 р. на площі Перемоги в торгівельній палатці познайомився з ОСОБА_6 Спільно вживали спиртні напої. Запропонував ОСОБА_6 піти до того додому в гості. Стверджував, що коли йшли парком, ОСОБА_6 присів та заснув. Скориставшись цим, зняв з його шиї золотий ланцюжок. Також залишив собі мобільний телефон потерпілого, який той раніше надав йому, щоб подзвонити та забув про це. Золотий ланцюжок та мобільний телефон заклав до ломбарду за допомогою знайомої ОСОБА_9 за її паспортом.

Обвинувачений ОСОБА_1 заперечував заволодіння майном потерпілого у відкритий спосіб та з нанесенням йому удару в обличчя.

Однак, допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_6 стверджував, що після спільного вживання спиртних напоїв за пропозицією ОСОБА_1 пішли вдвох до парку прогулятися. Там ОСОБА_1 наніс йому удар кулаком в обличчя, від чого впав на землю. Відчув біль від того, як ОСОБА_1 зірвав з його шиї золотий ланцюжок. Також відчув, як ОСОБА_1 рукою дістав з внутрішньої кишені його одягу мобільний телефон.

Оспорюючи показання потерпілого в цій частині, обвинувачений не навів переконливих причин, які б ставили під сумнів показання потерпілого щодо відкритого заволодіння його майном та з застосуванням фізичного насильства. Суд апеляційної інстанції також приймає до уваги, що потерпілий і обвинувачений раніше знайомі не були, а під час їх знайомства 10.05.2014 р. неприязних відносин та конфліктів між ними не виникло.

Потерпілий ОСОБА_6 також показав, що у нього було ушкоджено обличчя від удару ОСОБА_1 Однак, до лікаря з цього приводу не звертався, оскільки спочатку взагалі не мав наміру звертатися до міліції. Із заявою про пограбування звернувся за порадою родичів лише 30.05.2014 р. (тобто, через 20 днів після події). На цей час слідів ушкоджень на обличчі вже не було.

Той факт, що з наведеної причини у справі не проведено медичне освідування потерпілого ОСОБА_6, сам по собі не ставить під сумнів його показання про застосування до нього фізичного насильства, оскільки показання потерпілого про істотні обставини події знайшли своє підтвердження, в тому числі об'єктивними даними, зокрема, наявними у потерпілого документами про вартість викраденого мобільного телефону, довідкою ПТ «Скарбниця» з приводу закладу до ломбарду викраденого майна потерпілого через ОСОБА_9 - знайому ОСОБА_1

Щодо пред'явлення 30.05.2014 р. (з 20 год. по 20 год. 30 хв.) обвинуваченого ОСОБА_1 потерпілому ОСОБА_6 для впізнання, то слідча дія проведена у відповідності з вимогами ст. 228 КПК України. Сам обвинувачений результати слідчої дії - впізнання його ОСОБА_6 та свою причетність до заволодіння майном потерпілого не оспорює.

Відсутні підстави для визнання даного доказу недопустимим, про що просить апелянт, і з процесуальних підстав - через проведення цієї слідчої дії у відсутність захисника.

Матеріали кримінального провадження свідчать, що затриманому 30.05.2014 р. в порядку ст. 208 КПК України підозрюваному ОСОБА_1 було надано побачення із захисником ОСОБА_2 до першого допиту Однак, підозрюваний ОСОБА_1 на стадії досудового слідства не заявляв клопотань про залучення захисника до участі у справі. Таке клопотання ним заявлено лише у підготовчому судовому засіданні 08.07.2014 р. Тому захисник ОСОБА_2 був залучений до участі у справі для здійснення захисту за призначенням лише в стадії судового розгляду на підставі ухвали суду від 08.07.2014 р.

З урахуванням досліджених судом 1 інстанції доказів, яким надана належна оцінка, відсутні підстави для перекваліфікації дій обвинуваченого по епізоду заволодіння майном ОСОБА_6 з ст. 186 ч.2 КК України на ст. 185 ч.2 КК України, про що просить апелянт.

Висновки суду, викладені у вироку і в цій частині обвинувачення ОСОБА_1, повністю відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.

Покарання обвинуваченому призначено з додержанням вимог ст.ст. 65, 67 КК України, тобто, з урахуванням вчинення ним злочину середньої тяжкості та тяжкого, сукупності обставин їх вчинення, обтяжуючої покарання обставини - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, даних про особу обвинуваченого, який характеризується добре, раніше неодноразово судимий.

При цьому, за тяжкий злочин ОСОБА_1 за ст. 186 ч.2 КК України призначено позбавлення волі в мінімальному розмірі санкції кримінального закону, а на підставі ст. 70 ч.1 КК України за сукупністю злочинів застосовано принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Призначене ОСОБА_1 покарання є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час провадження у справі не допущено.

Не порушені вимоги ст. 91 ч.1 КПК України щодо встановлення обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Зміна обвинувачення прокурором в суді здійснена відповідно до вимог ст. 338 КПК України і лише стосовно місця вчинення злочину відносно потерпілого ОСОБА_6, а саме уточнення місця пограбування на вул. Космонавтів.

Були предметом перевірки твердження обвинуваченого стосовно часу його фактичного затримання не 30.05.2014 р., а 29.05.2014 р., що не підтверджено даними, наявними в матеріалах кримінального провадження. Також підозрюваним ОСОБА_1 та захисником ОСОБА_2 підписано без зауважень протокол затримання із зазначенням часу затримання ОСОБА_1 - 30.05.2014 р. та моменту його затримання - 14 год. 00 хв.

З урахуванням викладеного, відсутні підстави для зміни вироку, про що просить апелянт.

.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 424, 426, 532 КПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 грудня 2014 р. відносно ОСОБА_1 - без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 3-х місяців з дня її проголошення, а засудженим - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.

Головуюча:

Судді: