Справа № 161/11480/13-ц Провадження № 22-ц/773/345/15 Головуючий у 1 інстанції: Черняк В.В.
Категорія: 34 Доповідач: Данилюк В. А.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 лютого 2015 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого судді Данилюк В.А.,
суддів Шевчук Л.Я., Подолюка В.А.,
при секретарі Захаровій Н.А.,
з участю: представника позивача Самборської О.В.,
відповідача ОСОБА_2,
представника відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом приватного підприємства "Світогор" до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_4 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 вересня 2013 року,
В С Т А Н О В И Л А:
05 липня 2013 року приватне підприємство "Світогор" (Далі - ПП "Світогор") звернулось в суд з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди.
Вимоги обґрунтовувало тим, що з 13 грудня 2011 року по 31 травня 2013 року відповідач ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ПП "Світогор" на посаді водія автотранспортних засобів і під час виконання своїх обов'язків завдав йому матеріальних збитків у розмірі 41821,80 грн. Вказані матеріальні збитки полягають у перевитратах пального на 13046,80 грн., також позивачем був проігнорований обов'язок перевірки рівня мастильних матеріалів в системі внаслідок чого вийшов з ладу задній міст на автомобілі, який не підлягає ремонту, вартість такого агрегату (бувшого у використанні) становить 18200 грн. Після даного інциденту відповідач перестав відвідувати роботу, в зв'язку з чим наказом № 19 від 31 травня 2013 року був звільнений, в той же день був проведений огляд закріпленого за ним автомобіля, в результаті якого було виявлено багато недоліків і пошкоджень даного автомобіля та складено акт огляду технічного стану транспортного засобу, вартість відновлювального ремонту становить 10575 грн. В добровільному порядку відповідач кошти не повернув, тому просить стягнути з відповідача 41821,8 грн. матеріальної шкоди, а також судові витрати.
Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 вересня 2013 року позов ПП "Світогор" до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь приватного підприємства "Світогор" 41821 (сорок одну тисячу вісімсот двадцять одну) грн. 80 коп. та 418 (чотириста вісімнадцять) грн. 22 коп. судового збору.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 17 грудня 2014 року відповідачу ОСОБА_2 відмовлено в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення.
23 січня 2015 року представник відповідача подав апеляційну скаргу на зазначене рішення, в якій просить рішення суду скасувати у зв'язку з порушенням судом норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову відмовити.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_5 апеляційну скаргу підтримали, представник ПП "Світогор" Самборська О.В. апеляційну скаргу заперечили, просить її відхилити.
Заслухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно з п. 1 ст. 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135--1цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 зробив перевитрату дизельного палива в розмірі 823 літри, що підтверджується наявною в матеріалах справи написаною відповідачем розпискою від 22 березня 2013 року, згідно якої він зобов'язувався повертати пальне з кожного послідуючого рейсу у кількості 100 літрів (а.с. 19). Крім того, відповідно до акту огляду технічного стану транспортного засобу від 31 травня 2013 року встановлено, що автомобіль потребує капітального ремонту, поточного ремонту, а також оновлення лакофарбового покриття та хімчистки салону (а.с. 30-31).
Разом з тим, відповідно до ч. ч.1, 2 ст.130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.
Згідно ст.135-3 КЗпП України розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами, а у разі недостачі матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ПП "Світогор" з 13 грудня 2011 року до 31 травня 2013 року, даний факт підтверджується наказом № 19 від 13 грудня 2011 року, наказом № 22 від 01 серпня 2012 року та наказом № 19 від 31 травня 2013 року.
14 грудня 2011 року з відповідачем ОСОБА_2 ПП "Світогор" було підписано договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність (а.с.16).
Наказом Держкомпраці СРСР № 447/24 від 28.12.77 затверджено Перелік посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва.
Постановою Пленуму Верховного Суду України N 14 від 29.12.92 " Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками", судам необхідно, розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п.1 ст.134 КЗпП), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно з ст.135-1 КЗпП може бути укладено такий договір та чи був він укладений.
При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.
Відповідно до переліку посад і робіт, котрі заміщуються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на схов, обробку, продаж (відпуск), перевезення або застосування в процесі виробництва, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28.12.1977 року №447/24, посада водія автотранспортних засобів не входить у список таких професій.
Крім того, з посадової інструкції водія автотранспортних засобів не вбачається, що трудова функція відповідача була пов"язана зі зберігання, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.
Таким чином на відповідача ОСОБА_2 не може бути покладена повна матеріальна відповідальність.
Загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників визначені ст. 130 КЗпП України.
Так, виходячи зі змісту статті 130 КЗпП України, роботодавець вправі притягнути працівника до матеріальної відповідальності за наявності наступних умов: порушення працівником трудових обов"язків, наявність прямої дійсної шкоди, причинний зв"язок між порушенням і шкодою, вина працівника.
Наявність зазначених умов відповідно до ст. 138 КЗпП України покладається на роботодавця.
Стягуючи матеріальну шкоду на суму 13046,8 грн., завдану перевитратою пального, суд першої інстанції покликався на розписку від 22.03.2013 року (а.с.19), написану відповідачем про те, що від зобов"язується відшкодувати втрату пального.
Відповідно до статей 57, 58, 60 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ч. 1 ст. 135 -3 КЗпП України розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.
Будь-яких належних і допустимих доказів перевитрат пального, допущеного ОСОБА_2, підприємством не надано.
Що стосується пошкодження агрегату автомобіля і відновлювального ремонту останнього, то суд неповно з"ясував усі обставини справи і покликався лише на акт огляду транспортного засобу від 31 травня 2013 року та рахунки про вартість робіт. Даний акт також є неналежним доказам, оскільки зазначені в ньому обставини не ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку і даних балансової вартості автомобіля. Крім того, до огляду технічного стану транспортного засобу не було залучено спеціалістів чи експертів.
Висновок суду про те, що вартість робіт по ремонту автомобіля підтверджується рахунками, які є в матеріалах справи (а.с.35-37, 67-70) не відповідає обставинам справи та нормам процесуального права, оскільки платіжні доручення лише стверджують ту обставину, що позивачем згідно рахунків від 10.06.2013 року сплачено ФОП ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 17095 грн., однак дані рахунки не є доказом того, що позивачем було здійснено ремонт саме автомобіля, на якому працював ОСОБА_2
Даним актом та рахунками не встановлено факту невиконання чи неналежного виконання відповідачем своїх трудових обов"язків
Таким чином позивач як роботодавець не довів підстав матеріальної відповідальності відповідача ОСОБА_2, зокрема, факту порушення працівником трудових обов"язків, наявність прямої дійсної шкоди, причинного зв"язку між порушенням та завданою шкодою, а також вини працівника.
У зв"язку з наведеним, враховуючи невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, які суд вважав встановленими, порушенням норм матеріального та процесуального права рішення суду першої інстанції підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
На підставі ст.ст. 134, 135 -1, 138 КЗпП України, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_4 задовольнити.
Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 вересня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В позові приватного підприємства "Світогор" до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: