ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
вул. Московська, 8, м. Київ, 01010
справа № к-4-2840/05/06
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 червня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючого - судді Смоковича М.І.,
Суддів - Горбатюка С.А., Чумаченко Т.А., Весельської Т.Ф.,
Мироненка О.В. (суддя - доповідач)
при секретарі - Пархоменко О.В.,
розглянула у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Миколаївського обласного управління юстиції
на рішення Місцевого суду м. Вознесенська Миколаївської області від 14 травня 2003 року
та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 9 жовтня 2003 року
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства фінансів України,
Головного управління Державного казначейства України,
Міністерства юстиції України,
Миколаївського обласного управління юстиції
про стягнення заборгованості по заробітній платі в частині невиплати премії,
В С Т А Н О В И В :
Миколаївське обласне управління юстиції подало касаційну скаргу на рішення Місцевого суду м. Вознесенська Миколаївської області від 14 травня 2003 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 9 жовтня 2003 року про стягнення заборгованості по заробітній платі в частині невиплати премії.
Рішенням Місцевого суду м. Вознесенська Миколаївської області від 14 травня 2003 року було задоволено позовні вимоги позивача.
Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 9 жовтня 2003 року апеляційну скаргу Миколаївського обласного управління юстиції було відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та направити на новий розгляд, посилаючись на те, що зазначені судові рішення винесені з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Заявник зазначає, що згідно ст. 33 Закону України «Про державну службу», джерелом формування оплати праці державних службовців є Державний бюджет України, норми, передбачені вищезазначеним Законом фінансуються за рахунок Державного бюджету, а не за рахунок Міністерства юстиції України та управління юстиції.
Вказує на те, що відповідно до ст.4 Закону України «Про оплату праці» джерелом коштів на оплату праці працівників державних установ, організацій, є кошти, які виділяються з відповідних бюджетів.
Зазначає, що керуючись Законом України «Про бюджетну систему України» та Законами України про державний бюджет відповідних років, Міністерство юстиції України пропорційно розподіляло бюджетні асигнування між його підрозділами та затвердило кошторис доходів та видатків.
Вказує на те, що Міністерство юстиції України та обласне управління юстиції брати на себе зобов'язання проводити додаткові витрати не має можливості, так як управління юстиції не є самостійною фінансовою організацією, а тільки може розпоряджатися коштами, які надає Міністерство фінансів України.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню.
Постановляючи рішення про задоволення позову суд виходив з того, що згідно ч.7 ст.43 Конституції України, право на своєчасне отримання винагороди за працю захищається законом.
Згідно Положення про преміювання працівників місцевих, районних судів, державних нотаріальних контор та управління юстиції, преміювання працівників органів юстиції проводиться за загальними результатами роботи кожного місяця в розмірі 1/3 частини місячного фонду заробітної плати.
Відповідно до п.8 роз'яснень Пленуму Верховного Суду України про практику застосування судами законодавства про оплату праці, зазначено, що при вирішенні спорів про виплату премій, надбавок, доплат необхідно виходити з нормативно - правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат, а працівники, на яких поширюється дія зазначених актів, можуть бути позбавлені таких виплат лише за умов, передбачених цими актами.
Крім того, рішенням Конституційного Суду України, ст.19 визнана такою, що не відповідає вимогам статті 130 Конституції України про гарантії фінансування судових органів.
За таких обставин, а також враховуючи неконституційність положень ст.42 Закону України «Про державний бюджет України на 1999 рік» в частині надання повноважень Кабінету Міністрів України щодо здійснення обмеження видатків на утримання судових органів і незаконність, на цій підставі постанови кабінету Міністрів України «Про обмеження видатків Державного бюджету України на 1999 рік» в частині скорочення видатків на утримання судів загальної юрисдикції, суд першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про невиконання управлінням юстиції Миколаївської області вимог діючого трудового законодавства про оплату праці в частині виплати премії за означений період.
Суд при винесенні рішення, дійшов вірного висновку, що доводи заявника стосовно того, що фінансування судів здійснюється Державною судовою адміністрацією України не заслуговують на увагу, оскільки з сумісного наказів Міністерства юстиції України та Державної судової адміністрації України, виданих у зв'язку з передачею функцій організаційного забезпечення діяльності загальних судів Державній судовій адміністрації України передана заборгованість по заробітній платі.
З огляду на викладене, вимоги касаційної скарги задоволенню не підлягають.
Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Судом першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно перевірено надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні та ухвалі.
Рішення судупершої та апеляційної інстанцій належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам закону.
Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 210, 220, 223, 224, 231, ч.5 ст.254 КАС України, колегія -
У Х В А Л И Л А :
Касаційну скаргу Миколаївського обласного управління юстиції залишити без задоволення, рішення Місцевого суду м. Вознесенська Миколаївської області від 14 травня 2003 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 9 жовтня 2003 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: Смокович М.І.
Судді: Горбатюк С.А.
Чумаченко Т.А.
Весельська Т.Ф.
Мироненко О.В.
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
вул. Московська, 8, м. Київ, 01010
справа № к-4-2840/05/06
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 червня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючого - судді Смоковича М.І.,
Суддів - Горбатюка С.А., Чумаченко Т.А., Весельської Т.Ф.,
Мироненка О.В. (суддя - доповідач)
при секретарі - Пархоменко О.В.,
розглянула у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Миколаївського обласного управління юстиції
на рішення Місцевого суду м. Вознесенська Миколаївської області від 14 травня 2003 року
та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 9 жовтня 2003 року
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства фінансів України,
Головного управління Державного казначейства України,
Міністерства юстиції України,
Миколаївського обласного управління юстиції
про стягнення заборгованості по заробітній платі в частині невиплати премії,
В С Т А Н О В И В :
Миколаївське обласне управління юстиції подало касаційну скаргу на рішення Місцевого суду м. Вознесенська Миколаївської області від 14 травня 2003 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 9 жовтня 2003 року про стягнення заборгованості по заробітній платі в частині невиплати премії.
Рішенням Місцевого суду м. Вознесенська Миколаївської області від 14 травня 2003 року було задоволено позовні вимоги позивача.
Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 9 жовтня 2003 року апеляційну скаргу Миколаївського обласного управління юстиції було відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та направити на новий розгляд, посилаючись на те, що зазначені судові рішення винесені з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Заявник зазначає, що згідно ст. 33 Закону України «Про державну службу», джерелом формування оплати праці державних службовців є Державний бюджет України, норми, передбачені вищезазначеним Законом фінансуються за рахунок Державного бюджету, а не за рахунок Міністерства юстиції України та управління юстиції.
Вказує на те, що відповідно до ст.4 Закону України «Про оплату праці» джерелом коштів на оплату праці працівників державних установ, організацій, є кошти, які виділяються з відповідних бюджетів.
Зазначає, що керуючись Законом України «Про бюджетну систему України» та Законами України про державний бюджет відповідних років, Міністерство юстиції України пропорційно розподіляло бюджетні асигнування між його підрозділами та затвердило кошторис доходів та видатків.
Вказує на те, що Міністерство юстиції України та обласне управління юстиції брати на себе зобов'язання проводити додаткові витрати не має можливості, так як управління юстиції не є самостійною фінансовою організацією, а тільки може розпоряджатися коштами, які надає Міністерство фінансів України.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню.
Постановляючи рішення про задоволення позову суд виходив з того, що згідно ч.7 ст.43 Конституції України, право на своєчасне отримання винагороди за працю захищається законом.
Згідно Положення про преміювання працівників місцевих, районних судів, державних нотаріальних контор та управління юстиції, преміювання працівників органів юстиції проводиться за загальними результатами роботи кожного місяця в розмірі 1/3 частини місячного фонду заробітної плати.
Відповідно до п.8 роз'яснень Пленуму Верховного Суду України про практику застосування судами законодавства про оплату праці, зазначено, що при вирішенні спорів про виплату премій, надбавок, доплат необхідно виходити з нормативно - правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат, а працівники, на яких поширюється дія зазначених актів, можуть бути позбавлені таких виплат лише за умов, передбачених цими актами.
Крім того, рішенням Конституційного Суду України, ст.19 визнана такою, що не відповідає вимогам статті 130 Конституції України про гарантії фінансування судових органів.
За таких обставин, а також враховуючи неконституційність положень ст.42 Закону України «Про державний бюджет України на 1999 рік» в частині надання повноважень Кабінету Міністрів України щодо здійснення обмеження видатків на утримання судових органів і незаконність, на цій підставі постанови кабінету Міністрів України «Про обмеження видатків Державного бюджету України на 1999 рік» в частині скорочення видатків на утримання судів загальної юрисдикції, суд першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про невиконання управлінням юстиції Миколаївської області вимог діючого трудового законодавства про оплату праці в частині виплати премії за означений період.
Суд при винесенні рішення, дійшов вірного висновку, що доводи заявника стосовно того, що фінансування судів здійснюється Державною судовою адміністрацією України не заслуговують на увагу, оскільки з сумісного наказів Міністерства юстиції України та Державної судової адміністрації України, виданих у зв'язку з передачею функцій організаційного забезпечення діяльності загальних судів Державній судовій адміністрації України передана заборгованість по заробітній платі.
З огляду на викладене, вимоги касаційної скарги задоволенню не підлягають.
Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Судом першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно перевірено надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні та ухвалі.
Рішення судупершої та апеляційної інстанцій належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам закону.
Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 210, 220, 223, 224, 231, ч.5 ст.254 КАС України, колегія -
У Х В А Л И Л А :
Касаційну скаргу Миколаївського обласного управління юстиції залишити без задоволення, рішення Місцевого суду м. Вознесенська Миколаївської області від 14 травня 2003 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 9 жовтня 2003 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: (підпис)
Судді: (підписи)
Копія вірна Мироненко О.В.