У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:

Головуючого судді Василевича В.С.

Суддів: Бондаренко Н.В.,Малько О.С.

при секретарі Пиляй І.С.

з участю: позивачів за первісним позовом ОСОБА_1,

ОСОБА_2 та їхнього представника адвоката ОСОБА_3,

позивачки за зустрічним позовом ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 на рішення Рівненського районного суду від 09 грудня 2014 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_2 до ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_4 про вселення до житлового будинку, усунення перешкод у користуванні житловим будинком та за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні будинком шляхом зняття з реєстрації,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рівненського районного суду від 09 грудня 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_4 про вселення до житлового будинку відмовлено.

Відмовлено також в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні будинком шляхом зняття з реєстрації.

Обидві сторони подали апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5 доводять про незаконність та необгрунтованість рішення через порушення норм матеріального та процесуальноо права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Доводять, що суд дійшов помилкового висновку про їхнє добровільне виселення із спірного будинку, що вони не є членами сім'ї, не врахувавши при цьому норм матеріального права про збереження права на житло за колишніми членами сім'ї.

Зазначають, що після переселення з території радіоактивного забруднення в 1996 році проживали у спірному будинку АДРЕСА_1 разом із ОСОБА_6 Проте, після розірвання шлюбу у 2006 році ОСОБА_6 не впустив їх у будинок, у зв'язку із чим вона, ОСОБА_1, разом із доньками змушена тимчасово проживати у гуртожитку.

Вважають, що суд не врахував поданих доказів, що свідчать про протиправність їх виселення із будинку, а саме: матеріали кримінального провадження, відкритого за ознаками злочину передбаченого ч.1 ст. 356 КК України (самоуправство), публікації у пресі, акти державних виконавців, судові рішення.

Вказують про порушення судом положень ст.ст. 9, 156, 157 ЖК України, оскільки навіть за відсутності у них права власності на частину житла, закон не позбавляє їх, як членів сім'ї власника, проживати у даному будинку, а їх виселення та подальші перешкоди щодо користування житлом суперечить чинному законодавству.

По наведених підставах просять скасувати рішення в частині відмови в задоволенні їхнього позову та ухвалити нове рішення про їх вселення у житловий будинок АДРЕСА_1 та зобов'язати ОСОБА_6 не чинити їм перешкоди у користуванні вказаним будинком.

У решті рішення суду першої інстанції просять залишити без змін.

У поданій на рішення апеляційній скарзі ОСОБА_6 доводить про незаконність та необгрунтованість рішення через невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права.

Вважає незаконним висновок суду щодо відмови у задоволенні його позову про усунення перешкод в користуванні будинком шляхом зняття відповідачів з реєстрації, оскільки суд при цьому керувався положенням ст. 7 ЗУ „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 року, не врахувавши, що вказана норма закону не може бути застосована до спірних правовідносин.

Вказує, що позивачі не є власниками житла, житло звільнили добровільно та не проживають у ньому, не є членами сім'ї власника, у зв'язку із чим їм необгрунтовано відмовлено у задоволенні їхніх вимог. Наявність реєстрації позивачів у спірному будинку позбавляє його, як власника, здійснювати свої права в повному обсязі.

По наведених підставах просить рішення в частині відмови у задоволенні його вимог скасувати та ухвалити нове, яким усунути перешкоди в користуванні житловим будинком шляхом зняття з реєстрації ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5

В запереченні на апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5 відповідач ОСОБА_6, третя особа ОСОБА_4 вказують, що суд дійшов правильного висновку про добровільне залишення ними, тобто ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5 спірного будинку та про те, що вони не являлись членами сім'ї власників будинку, а відтак їхні вимоги вважають безпідставними.

Просять про залишення рішення в цій частині без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення осіб, що з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційних скарг.

Як видно з матеріалів справи та як це встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_6 у 1996 року став власником будинку АДРЕСА_1, що був зведений після відселення сім'ї із зони радіоактивного забруднення - с. Масевичі Рокитнівського району Рівненської області.

29 грудня 2004 року ОСОБА_6 подарував ? частину будинку своїй дочці ОСОБА_4

4 грудня 2006 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 розірвано з отриманням ОСОБА_7 12 червня 2007 року свідоцтва про розірвання шлюбу (а.с.-161).

Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 з дітьми у спірному будинку не проживає.

Відповідно до встановлених ст.10, ст.60 ЦПК України засад змагальності, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

До суду позивачі за первісним позовом звернулись лише у березні 2014 року. Доказів, крім актів державної виконавчої служби від 19.01.2007 року та 6.03.2007 року про чинення їм перешкод, не подали і не довели того, що вони під час проживання у спірному будинку являлись членами сім'ї власника будинку ОСОБА_6, оскільки не довели спільність сімейного бюджету та спільність ведення господарства з ним - ст.64, ст.156 ЖК України.

Позивачі ставили питання про визнання за ними права власності на частину будинку, але рішенням апеляційного суду Рівненської області від 15 лютого 2013 року за результатами апеляційного розгляду справи у задоволенні їхніх вимог відмовлено (а.с.80-82).

Посилання в апеляційній скарзі на неправильну оцінку доказів не заслуговують на увагу, оскільки їх оцінка проведена з дотриманням правил ст.212 ЦПК України.

Вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такою особою жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.

ОСОБА_6 від вимог щодо позбавлення права на житло відмовився, вказавши лише на вимогу про зняття з реєстраційного обліку.

Вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням. Отже, виходячи із засад диспозитивності - ст.11 ЦПК України, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні зустрічного позову.

З цього приводу у рішенні суду першої інстанції приведені відповідні мотиви, з якими колегія суддів погоджується.

Враховуючи, що рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують підстав для його скасування немає.

Керуючись п.1 ч.1.ст. 307, ст. 308, ст.ст. 313-315, ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_2 відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Рівненського районного суду від 09 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.

Головуючий Василевич В.С.

Судді Бондаренко Н.В.

Малько О.С.