АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 лютого 2015 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:
головуючого Владичан А. І.
суддів: Височанській Н.К., Міцнея В.Ф.
при секретарі: Лук»янишиній М.В.
з участю сторін: представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, за апеляційними скаргами ОСОБА_3, інтереси якої за дорученням представляє ОСОБА_1, ОСОБА_4, на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 26 грудня 2014 року, -
В С Т А Н О В И Л А :
У лютому 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про поділ майна подружжя.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 20 січня 1997 року по 08 липня 2014 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. За час шлюбу ними спільно було набуто майно, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1; двокімнатну квартиру АДРЕСА_2, а також трикімнатну квартиру АДРЕСА_3.
Вважає, що вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбано ним за час шлюбу.
____________________________________________________________________________
№ 22ц/794/310/2015 р. Головуючий у І інстанції:Вольська-Тонієвич О.В.
Категорія: 48 Суддя-доповідач: Владичан А.І.
Просила виділити їй у власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_3, а відповідачу - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1; двокімнатну квартиру АДРЕСА_2, а також стягнути з відповідача на її користь компенсацію різниці вартості спільного майна, та понесені нею судові витрати.
ОСОБА_4 подав зустрічну позовну заяву, в якій вказує, що за час спільного проживання відповідачка ніде не працювала, ніяким чином не турбувалася про матеріальне становище сім»ї, взагалі з січня 2014 року покинула сім»ю, залишивши проживати з ним дітей.
Просив виділити йому в особисту приватну власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_3, а ОСОБА_3 - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1.
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 26 грудня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 49,60 кв.м., житловою площею 27,3. кв.м. Визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_3, загальною площею 63,00 кв.м., в тому числі житловою 35,30 кв.м. У спільній частковій власності подружжя ОСОБА_3 залишено квартиру АДРЕСА_2, а також визнано право власності за сторонами на ? ідеальної частки в даній квартирі. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію в рахунок різниці вартості поділеного майна подружжя на суму 113619 гривень. Вирішено питання судових витрат.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_4, подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці в частині стягнення з нього грошової компенсації в рахунок різниці вартості поділеного майна є незаконним, необґрунтованим та неповним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, обставини які суд вважав встановленими не є доведеними.
В своїй апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції порушено вимоги ч.4,5 ст.71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим з подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, оскільки жодна із сторін не на надавала згоди на таку компенсацію та не вносила гроші на депозитний рахунок.
Просить ухвалити рішення, яким змінити рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 16.12.2014 року виключивши з його резолютивної частини вимогу про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошової компенсації в рахунок різниці вартості поділеного майна подружжя в розмірі 113619 (сто тринадцять тисяч шістсот дев'ятнадцять ) гривень. В решті частині рішення залишити без змін.
Також з судовим рішенням не погоджується і ОСОБА_3, інтереси якої за дорученням представляє ОСОБА_1, та подала апеляційну скаргу в якій зазначає, що з даним судовим рішенням вона не згідна в частині визнання за нею права власності на 1\2 частину квартири АДРЕСА_2 та у визначенні розміру грошової компенсації, яку відповідач повинен їй сплатити.
Вважає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи , а також що суд розглядаючи дану цивільну справу вийшов за межі позовних вимог щодо поділу майна подружжя .
В своїй апеляційній скарзі посилається на те, що суд прийшов до висновку щодо задоволення позову про поділ майна подружжя таким чином , щоб виділити їй в особисту власність одну із двохкімнатних квартир , тому вважає, що відповідачу слід було виділити в особисту власність дві квартири: двохкімнатну квартиру АДРЕСА_2 та трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_3, а на її користь стягнути грошову компенсацію в сумі 286638 грн., оскільки вона згідна отримати грошову компенсацію і це не суперечить вимогам ст.71 Сімейного Кодексу України..
Суд першої інстанції при постановлення рішення вийшов за межі позовних вимог, оскільки нею не заявлялося вимоги про визнання права власності на ? частину квартири №58, тому вважає дане рішення підлягає скасуванню, оскільки не відповідає обставинам справи.
Просить скасувати рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 26 грудня 2014 року в частині визнання за нею права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 та стягнення з відповідача на її користь 113619 грн. грошової компенсації, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким кватиру АДРЕСА_2 виділити в особисту власність відповідачу ОСОБА_4 і стягнути з нього на її користь грошову компенсацію в розмірі 286638 грн., що складає різницю в вартості майна подружжя, яке поділено між ними.
Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, колегія вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_4, ОСОБА_3 підлягають відхиленню, виходячи з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції.
Ст. 213 ЦПК встановлено те, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно із законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті та справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, ОСОБА_3, про поділ майна подружжя, суд першої інстанції виходив з того, що за час перебування у шлюбі сторонами було набуто спільне майно, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1; двокімнатну квартиру АДРЕСА_2, а також трикімнатну квартиру АДРЕСА_3.
Відповідно до ст. 368 ЦК України та ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку.
Дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ст. 69 СК України).
Згідно зі ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частка майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно придбане подружжям за час шлюбу є їх сумісною власністю.
Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 віл 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз'яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК України) відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_4, разом з двома неповнолітніми дітьми, проживають в квартирі АДРЕСА_3, тому при розподілі нерухомого майна врахував інтереси дітей, суд виділив ОСОБА_4, дану трьохкімнатну квартиру, а ОСОБА_3., двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1.
Вирішуючи питання розподілу двохкімнатної квартири АДРЕСА_2, суд першої інстанції виходив з того, що жодна із сторін не заявляла вимоги щодо визнання права власності на спірну квартиру, попередньо внісши на депозитний рахунок суду грошову компенсацію частини вартості майна, тому суд правомірно дійшов висновку про визнання за кожним із подружжя по ? ідеальної частки спірної квартири, залишивши її у спільній власності подружжя.
Колегія суддів вважає, що висновки суду є правильними, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному дослідженні наявних у справі доказів та на основі повно і всебічно з'ясованих обставинах, вірно застосовано до правовідносин, що склалися, норми матеріального та процесуального права.
Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4,5 ст.71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст.365 ЦК. за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.
У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно визнав за кожним із подружжя по ? ідеальної частки спірної квартири, залишивши її у спільній власності подружжя.
Посилання апелянта ОСОБА_3., на те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог щодо поділу майна подружжя, оскільки нею не заявлялася вимога про визнання права права власності на ? частину квартири №58, є необґрунтованими, так як суд має право визнати ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу, залишаючи майно у їх спільній частковій власності.
Посилання апелянта ОСОБА_4 на порушення судом вимог ч.4,5 ст.71 СК України, щодо обов'язкової згоди одного із подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим з подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, із-за відсутністю такої згоди може мати місце присудження компенсації з підстав, передбачених ст..375 ЦК України, за умови звернення одного з подружжя до суду з таким позовом, та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми, є помилковими, так як суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3., грошову компенсацію в рахунок різниці вартості поділеного майна подружжя, а не стягнув грошову компенсацію замість частки у праві спільної сумісної власності.
Доводи апеляційних скарг зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Рішення суду ухвалено відповідно до норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування по доводам апеляційних скарг не має.
Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів ,-
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, інтереси якої за дорученням представляє ОСОБА_1, відхилити.
Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 26 грудня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: