УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа №293/1561/14-ц Головуючий у 1-й інст. Васильчук С. Ф.
Категорія 46 Доповідач Борисюк Р. М.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 лютого 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.
суддів Галацевич О.М., Широкової Л.В.
з участю секретаря
судового засідання Мишаковської В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: орган опіки та піклування Головинської селищної ради, про позбавлення права користування жилим приміщенням та зняття з реєстрації,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 02 грудня 2014 року, -
встановила:
У вересні 2014 року ОСОБА_2 звернулась з даним позовом, в якому просила позбавити відповідачів права користування квартирою АДРЕСА_1 та зняти їх з реєстраційного обліку за даною адресою, судові витрати покласти на відповідачів.
В обґрунтування позову зазначала, що вона є власником вищевказаної квартири, де за її згоди зареєстрована ОСОБА_3, яка перебувала в шлюбі з її сином, та онука - ОСОБА_4. На даний час шлюбні відносини між сином та невісткою припинені і остання переїхала на постійне проживання в с.Торчин, Коростишівського району, Житомирської області. Відповідачі проживали в даній квартирі фактично лише 2 місяці, та залишили її у березні 2012 року, з того часу в помешкання не поверталися, не приймали участі в поточному ремонті та за комунальні послуги не сплачували.
Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 02 грудня 2014 року в задоволенні позову відмовлено за безпідставністю.
Не погоджуючись із судовим рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Зазначає, що судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Суд неповно з'ясував всі обставини справи, його висновки не відповідають фактичним обставинам. Крім того, судом не враховано наявність належних та допустимих доказів на підтвердження факту втрати права відповідачів на користування житловим приміщенням, у зв'язку із не проживанням в ньому більше одного року без поважних причин. На підтвердження даного факту вона подавала акти обстеження її квартири.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах ст. 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню із наступних підстав.
Відповідно до ст.3 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно до ч.1 ст.11 ЦПК - суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Це право, як і кожне інше, має цінність, якщо може бути реалізовано.
Згідно ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 ЖК України, тобто дружина власника, їх діти і батьки, а також може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з власником і ведуть з ним спільне господарство.
Так, ОСОБА_2 звернувшись до суду з цим позовом, просила усунути перешкоди у здійсненні її права користування та розпорядження житловим будинком, що належить їй на праві приватної власності та позбавити відповідачів права користування зазначеним житловим будинком із зняттям з реєстраційного обліку.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції визнав, що підстави для задоволення позову відсутні.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційного суду, виходячи з наступного.
Як встановив суд та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 (а.с.5).
З дозволу останньої в даній квартирі були зареєстровані ОСОБА_3 - невістка та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 - онука (а.с.6).
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст.383 ЦК та ст.150 ЖК, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Аналогічні положення закону закріплені в ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоча би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст.16, 386, 391 ЦК України.
Зокрема, статтею 16 ЦК України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів. Проте їх зміст не містить такого способу захисту як позбавлення права користування житлом.
Разом з тим, згідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно актів обстеження вищевказаної квартири з 04.09.2012 року по 08.09.2014 року свідчать про те, що в ній проживає лише позивачка (а.с.7-14).
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 не заперечила, що з травня 2012 року із поважних причин не проживає з малолітньою донькою ОСОБА_4 в квартирі позивача. Це пов'язано з тим, що 09.05.2012 року між ними виник конфлікт і ОСОБА_2 вигнала її та малолітню дитину із квартири.
Вказані обставини підтверджуються матеріалами № 479 Черняхівського РВ УМВС України в Житомирській області про відмову в порушенні кримінальної справи по заяві ОСОБА_3 щодо вчинення відносно неї неправомірних дій ОСОБА_2 Сама позивач не заперечила цього факту.
Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 24.09.2014 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 розірвано. Доньку - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 залишено на вихованні матері (а.с. 29).
Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу свої вимог і заперечень.
Сам факт розірвання шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 не може слугувати підставою позбавлення права користування жилим приміщенням та зняття з реєстрації відповідача та її малолітньої дитини.
Прокурор в суді апеляційної інстанції заперечила проти задоволення апеляційної скарги, мотивуючи тим, що позбавлення права ОСОБА_3 користування вказаною квартирою, зумовлює необхідність позбавлення права користування спірним житлом та зняттям із реєстрації і малолітньої дитини, яка буде позбавлена набуття такого права в подальшому, оскільки ОСОБА_3 не має у власності іншого житла і відсутні докази набуття останньою права користування іншим житловим приміщенням.
Таким чином, на даний час відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_2
Суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи, права і обов'язки сторін у даних правовідносинах, перевірив належним чином доводи сторін, з'ясував характер та суть заявлених позивачем вимог, норми права, якими вони регулюються, дав належну правову оцінку зібраним у справі доказам і обґрунтовано ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову.
Тому, колегія суддів приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду та не впливають на правильність прийнятого рішення, оскільки суду не було надано інших доказів, на які апелянт посилається на підтвердження обставин, крім тих, на які суд послався в своєму рішенні.
Рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 02 грудня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Головуючий Судді