ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" лютого 2015 р. Справа № 918/1918/14

Господарський суд Рівненської області у складі судді Пашкевич І.О.,

при секретарі судових засідань Морозу С.Ю.,

розглянувши матеріали справи за позовом Приватного підприємства "Торговий центр-Д"

до Рівненської міської ради

про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним листа

За участі представників:

від позивача: Половко В.А., довіреність №4 від 27.12.12 р.;

від відповідача: Андрєєв Р.В., довіреність №08-38 від 10.01.13 р.

Статті 20, 22, 91 Господарського процесуального кодексу України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав визначених статтею 20 ГПК України відсутні.

Обставини справи: У грудні 2014 року приватне підприємство "Торговий центр-Д" (далі Підприємство) звернулось через господарський суд Рівненської області з позовною заявою до Рівненської міської ради (далі Рада) про визнання недійсним рішення Ради №4617 від 30.10.2014 року та листа №08-4075 від 19.11.2014 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між Радою та Підприємством було укладено договір оренди земельної ділянки площею 12684 кв.м. по вул. Ст. Бандери від 27.10.2004 року №040458300024 строком на 10 років, для будівництва та обслуговування бейсбольного поля. На момент передачі земельної ділянки вона була не забудована. Однак, в процесі розробки технічної документації позивачем було прийнято рішення про будівництво полів для пляжного волейболу та тенісу, про що з відповідачем було укладено додаткову угоду від 26.05.2005 року.

Позивач зазначає, що відповідно до п.8 договору оренди та ст. 33 Закону України "Про оренду землі", за 48 днів до закінчення терміну дії зазначеного договору повідомив відповідача листом від 09.09.2014 року вих. №300 про бажання поновити договір оренди на новий термін та надав проект нового договору із змінами. Зазначене повідомлення отримано відповідачем 10.09.2014 року, проте до моменту закінчення терміну дії договору оренди відповідач не надав позивачу відповіді та будь-яких заперечень щодо продовження дії договору оренди на новий термін.

Питання поновлення спірного договору оренди було винесено на розгляд сесії Ради 30.10.2014 року, після закінчення терміну дії договору оренди від 27.10.2004 року, в поновленні якого відмовлено рішенням Ради №4617 від 30.10.2014 року. Разом з тим позивач стверджує, що в порушення вимог статті 33 ЗУ "Про оренду землі" зазначене рішення було прийняте після закінчення передбаченого цією статтею місячного терміну, а з позивачем на той момент було погоджено всі істотні умови нового договору оренди, при цьому жодних передбачених чинним законодавством підстав для відмови у поновленні договору оренди в рішенні Ради не зазначено.

Підприємство, крім того вказує, що за час користування земельною ділянкою, не допускало затримки орендної плати, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням або ж будь-яких інших порушень умов договору та чинного законодавства.

Разом з тим, під час користування спірною земельною ділянкою позивач набув право власності на збудовані об'єкти нерухомості - волейбольні пляжні поля на піску та тенісні корти, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни цільового призначення.

Враховуючи наведені обставини, позивач просить визнати недійсним рішення Ради №4617 від 30.10.2014 року, оскільки вважає, що останнє прийняте з порушенням вимог Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі".

Крім того, Підприємство просить визнати недійсним лист Ради №08-4075 (з урахуванням поданої позивачем заяви від 16.01.2015 року про виправлення описки в прохальній частині позовної заяви, а.с. 19) від 19.11.2014 року, мотивуючи дану позовну вимогу тим, що зазначеним листом від позивача вимагалось повернути земельну ділянку позивачу в стані, не гіршому порівняно з тим, в якому вона була отримана, тобто без забудов, що порушує права Підприємства, як власника розташованих на земельній ділянці нерухомих об'єктів.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 23 грудня 2014 року порушено провадження у даній справі, розгляд якої призначено на 16 січня 2015 року.

16.01.2015 року відповідачем через відділ канцелярії суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого Рада, вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на те, що відповідач як власник землі вільний у виборі суб'єкта щодо надання йому права користування спірною земельною ділянкою, в порядку встановленому законом. Разом з тим, відповідач вказує, що стаття 33 Закону України "Про оренду землі" не передбачає надання аргументації щодо прийнятого рішення про відмову в поновленні договору оренди землі, а всі аргументи на користь відмови в поновленні вказаного договору були висловлені депутатами під час розгляду цього питання на сесії Ради 30.10.2014 року.

Крім того, Рада вказує, що 19.11.2014 року, тобто в межах строку встановленого статтею 33 Закону України "Про оренду землі" на адресу позивача було надіслано лист-повідомлення про прийняте рішення про відмову в поновленні спірного договору оренди, відтак всі дії під час прийняття спірного рішення Ради вчинені відповідачем у відповідності до норм чинного законодавства та своїх повноважень.

Твердження позивача про порушення Радою його права на вільне володіння, користування та розпорядження належним Підприємству майном, відповідач вважає безпідставним, так як позивач не позбавлений можливості оформити право користування земельною ділянкою під належним йому на праві приватної власності нерухомим майном в порядку, встановленому ст. ст. 123, 124 Земельного кодексу України.

Відповідач також заперечує проти задоволення вимоги Підприємства про визнання недійсним листа №08-4075 від 19.11.2014 року, оскільки останній не має характеру акта, оскільки не породжує, не змінює та не припиняє будь-які цивільні правовідносини.

У судовому засіданні 16 січня 2015 року судом оголошувалася перерва до 23 січня 2015 року, 23 січня 2015 року - до 13 лютого 2015 року, про що сторони повідомлялись під розписку у відповідному протоколі судового засідання.

09.02.2015 року позивачем через відділ канцелярії суду подані додаткові обґрунтування позовних вимог, у яких останній, крім іншого, зазначає, що додана відповідачем до справи копія проекту рішення щодо поновлення договору оренди свідчить про те, що на дату проведення голосування між орендодавцем та орендарем було погоджено всі суттєві умови договору оренди, зауважень та заперечень з боку орендодавця не було, тобто відповідно до ст. 33 Закону України "Про оренду землі" за орендарем зберігається переважне право на продовження договору оренди. Крім того, на думку позивача, в матеріалах справи та в листі від 19.11.2014 року №08-4075 не міститься заперечень щодо умов договору оренди та проекту додаткової угоди.

У судовому засіданні 13.02.2015 року представник позивача просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав зазначених у відзиві.

Вивчивши подані сторонами письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

В результаті розгляду матеріалів справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Радою (орендодавець) та Підприємством (орендар) було укладено договір оренди землі, посвідчений 19.05.2004 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Онищуком І.М. та зареєстрований Рівненською регіональною філією ДП "Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України по земельних ресурсах", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 27.10.2004 року за №040458300024 (далі Договір оренди землі, а.с. 8-11), за умовами якого орендодавець надає а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 12 684 кв.м., яка знаходиться в м. Рівне по вул. Ст. Бандери для будівництва та обслуговування бейсбольного поля (п. 1 Договору оренди землі).

За пунктами 2, 3 Договору оренди землі в оренду передається земельна ділянка загальною площею 12 684 кв.м., в тому числі 4 400 кв.м. з числа земель житлової та громадської забудови міста, 8 284 кв.м. з числа земель Державно-комунального підприємства "Міське об'єднання парків культури та відпочинку". Земельна ділянка без забудов.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону України "Про оренду землі" (далі Закон) строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Договір оренди землі укладено на 10 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п. 8 Договору оренди землі).

26.05.2005 року до Договору оренди землі були внесені зміни до пунктів 1, 15, 16 договору, а саме: слова "будівництво та обслуговування бейсбольного поля" замінено словами "будівництво та обслуговування волейбольних пляжних полів на піску та тенісних кортів" (а.с. 12).

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с. 13) 21.11.2007 року за позивачем зареєстровано право приватної власності на об'єкт незавершеного будівництва (процент готовності - 64%) волейбольних пляжних полів на піску та тенісних кортів, розташованих на земельній ділянці, що є предметом Договору оренди землі. Згідно примітки, поштова адреса м. Рівне, вул. Здолбунівська, 33 присвоєна згідно з наказом Управління містобудування та архітектури виконкому Рівненської міської ради від 21.06.2006 року №148.

У вересні 2014 року позивач направив на адресу Ради лист №300 від 09.09.2014 року щодо поновлення Договору оренди землі на 49 років (а.с. 14) з проектом договору оренди землі зі змінами, який, згідно повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 15) отримано останньою 10.09.2014 року.

30.10.2014 року Радою 45 сесія, 6 скликання прийнято рішення №4617 (а.с. 16) про відмову Підприємству в поновленні Договору оренди земельної ділянки на вул. Здолбунівській, 33, яке позивач вважає незаконним та просить визнати недійсним.

Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Приписи статті 13 Конституції України визначають, що земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Відповідно до статті 2 Закону, відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

В силу статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

За приписами ст.1 Закону, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У відповідності до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно частини 1 статті 31 Закону підставами припинення договору оренди землі є, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Судом встановлено, що Договір оренди землі, відповідно до п. 41 зазначеного договору, набрав чинності 27 жовтня 2004 року.

Таким чином, враховуючи п.8 спірного Договору оренди землі, строк дії договору оренди землі закінчився 27 жовтня 2014 року.

Як зазначалось вище, за пунктом 8 Договору оренди землі після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (тобто до 27 вересня 2014 року).

Приписи статті 33 Закону передбачають можливість поновлення договору оренди землі після закінчення строку його дії.

Так, за частинами 1-3,5 зазначеної статті по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Так, з наведеного випливає, що переважне право на поновлення договору оренди землі, після закінчення строку, на який його було укладено, має орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору.

Стаття 15 Закону визначає істотні умови договору оренди землі. За її приписами до істотних умов належить: об'єкт оренди, строк дії договору, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду, умови збереження стану об'єкта оренди, умови і строки передачі земельної ділянки орендарю та повернення її орендодавцеві, існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки, визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини та відповідальність сторін, умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Пунктом 31 Договору оренди землі на орендаря покладено наступні обов'язки, зокрема: використовувати орендовану земельну ділянку відповідно до її цільового призначення; своєчасно вносити орендну плату; провести благоустрій прилеглої території; додержуватись екологічної безпеки землекористування; державних стандартів, проектних рішень; міських правил забудови, інших чинних у м. Рівне правил і норм щодо користування земельною ділянкою тощо.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про неналежне виконання позивачем істотних умов договору та обов'язків, які покладені на останнього вказаним договором.

Судом встановлено, що позивач звернувся до Ради з листом №300 від 09.09.2014 року щодо поновлення Договору оренди землі на 49 років з проектом договору оренди землі зі змінами.

Тобто, позивач відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства повідомив про свій намір продовжити дію договору оренди спірної земельної ділянки та скористався переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк.

Однак, відповідач, в порушення вимог статті 33 Закону у місячний термін (тобто до 10 жовтня 2014 року) не розглянув надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом договору, а також не повідомив позивача про наявність заперечень щодо поновлення договору оренди землі, натомість 30.10.2014 року Радою прийнято рішення №4617, яким невмотивовано відмовлено Підприємству в поновленні Договору оренди земельної ділянки на вул. Здолбунівській, 33. Про прийняте рішення позивача повідомлено лише 19.11.2014 року листом №08-4075 (а.с. 17).

Крім того, судом встановлено, що на спірній земельній ділянці розташовані об'єкти нерухомості, що належать на праві власності позивачу (витяг а.с. 13), а саме волейбольні пляжні поля на піску та тенісні корти.

За приписами частини 2 статті 120 Земельного кодексу України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

З огляду на наведені вище обставини, суд зазначає, що Підприємство має переважне право перед іншими особами на укладення Договору оренди землі на новий строк, ним дотримано порядок та терміни звернення до відповідача із відповідним листом-повідомленням про продовження строку дії договору. Однак відповідач, розглянувши з порушенням строку передбаченого чинним законодавством зазначений лист, рішенням Ради відмовив позивачу у поновленні Договору оренди землі, при чому як в матеріалах справи відсутні, так і у спірному рішенні Ради не вказані мотиви такої відмови, не наведені обставини які стали підставою для відмови, не наведено посилань на відповідну норму закону.

Відповідно до ч.9 ст. 33 Закону відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Серед способів захисту цивільного права та інтересу, передбачених статтею 16 Цивільного кодексу України, встановлено, зокрема й такий, як визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб

Згідно зі ст.21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до п. 1 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000р. №02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з визнанням недійсним актів державних чи інших органів" (з наступними змінами і доповненнями) акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

В даному випадку, позивачем доведено та належним доказами підтверджено, що оспорюваний акт не відповідає вимогам чинного, на момент його прийняття, законодавства і порушує права та охоронювані законом інтереси позивача, а відповідачем не спростовано порушення переважного права позивача на поновлення договору оренди, внаслідок прийняття спірного рішення, у зв'язку з чим, позов в частині визнання недійсним рішення Рівненської міської ради №4617 від 30.10.2014 року підлягає до задоволення.

Що стосується вимоги про визнання недійсним листа Рівненської міської ради від 19.11.2014 року №08-4075, то суд зазначає, що дана вимога є такою, що не відповідає нормативним приписам чинного законодавства, а тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити з огляду на наступне.

Так, відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положеннями частин 1, 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною статтею також визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України (далі ГК України) встановлено, що права та законні інтереси суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Зі змісту вищенаведених приписів чинного законодавства вбачається, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в разі його порушення, невизнання або оспорювання та у спосіб, передбачений законом.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак суд, як державний орган, може захистити порушене або оспорюване право лише у спосіб, який передбачений законом.

Частиною 2 статті 20 ГК України передбачена можливість визнання судом повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів.

Однак, вимога про визнання недійсним листа Ради, є неналежним способом захисту прав, оскільки даний лист є документом, який не є актом у розумінні статті 20 ГК України не породжує, не змінює, не припиняє будь-які цивільні правовідносини, та невиконання наведених у листі приписів не породжує настання для позивача будь-яких наслідків.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З позовної заяви вбачається, що позивачем заявлено дві позовні вимоги немайнового характеру, однак судовий збір згідно платіжного доручення (а.с. 7) сплачений в сумі 1 218 грн. 00 коп., тобто лише за одну з двох вимог.

Враховуючи правову позицію викладену в пункті 2.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", за якою якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог, суд дійшов висновку про стягнення з позивача до Державного бюджету України судового збору за неоплачену немайнову вимогу в сумі 1 218 грн. 00 коп.

Враховуючи часткове задоволення позову з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сплачений останнім судовий збір в сумі 1 218 грн. 00 коп.

Керуючись статтями 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним рішення Рівненської міської ради №4617 від 30.10.2014 року про відмову в поновленні договору оренди земельної ділянки на вул. Здолбунівській, 33.

3. Стягнути з Рівненської міської ради (33028, вул. Соборна, 12-А, м. Рівне, код ЄДРПОУ 04057758) на користь Приватного підприємства "Торговий центр - Д" (33028, вул. Здолбунівська, 17/1, м. Рівне, код ЄДРПОУ 24177281) 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. В задоволенні позову в частині визнання недійсним листа Рівненської міської ради №08-4075 від 19.11.2014 року відмовити.

6. Стягнути з Приватного підприємства "Торговий центр - Д" (33028, вул. Здолбунівська, 17/1, м. Рівне, код ЄДРПОУ 24177281) до Державного бюджету України 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. судового збору.

7. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено "18" лютого 2015 року.

Суддя Пашкевич І.О.