ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.02.15р. Справа № 904/10193/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Залізничавтоматика" (м. Харків)

до Державного підприємства "Дніпропетровський державний проектний інститут житлового та цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором № 001/10-12 на виконання робіт з корегування проекту від 09.11.2012 у загальному розмірі 1 643 385 грн. 21 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Красько І.З. - помічник адвоката (ордер № 740/000021 від 08.12.2014,

посвідчення серія ДП № 0006 від 24.06.2014)

від відповідача: Дубовицька О.О. - представник (довіреність б/н від 01.08.2014)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Залізничавтоматика" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій станом на час звернення з нею просило суд стягнути з Державного підприємства "Дніпропетровський державний проектний інститут житлового та цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект" (далі - відповідач) заборгованість за договором № 001/10-12 на виконання робіт з корегування проекту від 09.11.2012 у загальному розмірі 1 759 240 грн. 88 коп.

Ціна позову на момент звернення із позовною заявою складалася з наступних сум:

- 1 213 923 грн. 27 коп. - основний борг;

- 238 760 грн. 41 коп. - пеня;

- 236 715 грн. 04 коп. інфляційні втрати;

- 69 842 грн. 16 коп. 3% річних.

Також позивач просив суд стягнути 49 440 грн. 00 коп. витрат на правову допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором №001/10-12 на виконання робіт з корегування проекту від 09.11.2012 в частині повної та своєчасної оплати вартості виконаних позивачем робіт з коригування проекту "Будівництво першої черги метрополітену в м. Дніпропетровську, друга пускова ділянка від станції "Вокзальна" до станції "Жовтнева площа" ("Історичний музей"). За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 4.3. договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 238 760 грн. 41 коп. за період прострочення з 11.12.2013 по 11.12.2014. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив стягнути з відповідача втрати від інфляції у сумі 236 715 грн. 04 коп., а також 3% річних у сумі 69 842 грн. 16 коп. В частині вимог щодо стягнення з відповідача суми витрат на правову допомогу у даній справі позивач посилався на укладений між позивачем та самозайнятою особою - адвокатом Колошиним Вадимом Петровичем договір про надання правової допомоги б/№ від 20.11.2014, Додаткову угоду до договору про надання правової допомоги б/№ від 20.11.2014 та від 03.12.2014, у відповідності до яких позивачу для вирішення вказаного спору в суді були надані відповідні послуги на суму 49 440 грн. 00 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2014 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 14.01.2015.

Позивачем 13.01.2015 подані додаткові пояснення до позовної заяви, в яких він, зокрема, зазначає про неможливість подання частини витребуваних ухвалою суду від 24.12.2014 документів, у зв'язку з їх перебуванням на зберіганні в ТОВ "Архіваріус" та необхідністю надання часу для їх витребування та долучення до матеріалів справи. Крім того, сторонам не вистачило часу для підписання двостороннього акту звірки, який також витребувався вказаною ухвалою суду.

Від відповідача 14.01.2015 надійшов відзив на позов, в якому він просить суд позовні вимоги позивача задовольнити частково та відмовити в частині стягнення пені в розмірі 238 760 грн. 41 коп., 3 % річних в розмірі 69 842 грн. 16 коп. та інфляційних втрат в розмірі 236 715 грн. 04 коп., посилаючись на те, що пунктом 2.6. спірного договору передбачено, зокрема, що відповідач здійснює розрахунок з позивачем поетапно за фактично виконаний обсяг робіт протягом 15 днів згідно з Календарним планом на підставі підписаних обома сторонами актів здачі-приймання виконаних робіт під фактично виділені кошти по мірі їх надходження на рахунок відповідача від ДП "Дніпропетровська дирекція будівництва метрополітену". Тобто у відзиві на позов відповідач наголошує, що прострочив виконання взятих на себе зобов'язань за спірним договором починаючи з 26.09.2014 по 11.12.2014, а отже вважає, що і нарахування за прострочення виконання зобов'язання підлягають лише за цей період - з 26.09.2014 по 11.12.2014, в таких сумах:

- 66 915 грн. 44 коп. - пеня;

- 48 556 грн. 93 коп. - інфляційні втрати;

- 7 682 грн. 64 коп. - 3% річних.

Крім того, відповідач просить суд відмовити у задоволенні вимог позивача щодо стягнення 49 440 грн. 00 коп. витрат на правову допомогу, посилаючись на те, що позивачем не подано доказів сплати вказаної суми та не підтверджено вказаних витрат у справі, а поданий договір, додаткова угода та рахунок-фактура не можуть вважатися доказами, що підтверджують її надання, крім того, відповідач наголошує на завищенні вартості правової допомоги у даній справі.

У судове засідання 14.01.2015 з'явилися представники позивача та відповідача.

Так, у судовому засіданні 14.01.2015 представником позивача викладений зміст позовних вимог наведено доводи в його обґрунтування.

У судовому засіданні 14.01.2015 представник відповідача проти задоволення позову заперечував з підстав, визначених у відзиві на позов.

Ухвалою суду від 14.01.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 12.02.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

У судове засідання 12.02.2015 з'явилися представники позивача та відповідача.

Так, позивач наполягав на задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у позові.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував та посилався на те, що з його сторони було вжито всіх заходів для своєчасного виконання його зобов'язань за договором. Так, відповідач наголошував, що протягом 2013-2014 років вів претензійну роботу з метою отримання коштів на оплату виконаних відповідачем робіт, звертався з відповідним позовом до суду. При цьому, доказів на підтвердження вказаних обставин долучити у судовому засіданні 12.02.2015 до справи не міг.

У зв'язку з викладеними обставинами, у судовому засіданні 12.02.2015 відповідно до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 18.02.2015.

Позивачем 16.02.2015 було подано уточнення позовних вимог в частині пені та інфляційних втрат, в яких він з урахуванням проведеного перерахунок пені, враховуючи вимоги статті 232 Господарського кодексу України, просив суд стягнути пеню за період прострочення з 11.01.2013 по 11.07.2013 (в межах шестимісячного строку) в сумі 125 332 грн. 59 коп. Крім того, позивач уточнив позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат, шляхом зменшення їх в цій частині, та просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період прострочення з лютого 2013 року по грудень 2014 року в сумі 234 287 грн. 19 коп.

Як вбачається із вказаної вище заяви, позивачем фактично зменшено позовні вимоги в частині стягнення пені та інфляційних втрат, при цьому, ціна позову фактично зменшилась.

Згідно з частиною 3 статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Враховуючи, що зменшення позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, та враховуючи, що ціна позову фактично зменшилась, суд приймає вказану заяву позивача до розгляду та враховує її при прийнятті рішення у справі.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 1 643 385 грн. 21 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

Так, у судовому засіданні 18.02.2015 представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог, з урахуванням їх уточнення, та просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором № 001/10-12 на виконання робіт з корегування проекту від 09.11.2012 у загальному розмірі 1 643 385 грн. 21 коп., яка складається з наступних сум:

- 1 213 923 грн. 27 коп. - основний борг;

- 125 332 грн. 59 коп. - пеня;

- 234 287 грн. 19 коп. інфляційні втрати;

- 69 842 грн. 16 коп. 3% річних.

Представник відповідача у судовому засіданні 18.02.2015 наполягав на тому, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо погашення заборгованості перед позивачем, а тому просив суд прийняти рішення з урахуванням заперечень, викладених у відзиві на позов та повідомлених ним у судових засіданнях.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

09.11.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Залізничавтоматика" (далі - виконавець, позивач) та Державним підприємством "Дніпропетровський державний проектний інститут житлового та цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект" (далі - замовник, відповідач) було укладено договір №001/10-12 на виконання робіт з коригування проекту (далі-договір) (а.с.14-17), відповідно до умов якого замовник доручив, а виконавець прийняв на себе виконання робіт з коригування проекту "Будівництво першої черги метрополітену в м. Дніпропетровську. Друга пускова ділянка від станції "Вокзальна" до станції "Жовтнева площа" ("Історичний музей")" по розділам:

- пристрої мікропроцесорної централізації (МПЦ) стрілок та сигналів. Стадія "Проект";

- пристрої АСУТП розділу СУРСТ (верхній рівень). Стадія "Проект";

- пристрої диспетчерської централізації. Стадія "Проект" (пункт 1.1 договору).

Договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до повного виконання договірних зобов'язань (пункт 7.1 договору).

Доказів зміни або розірвання договору сторонами суду не надано.

Згідно з частиною 1 статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 договору зміст та обсяг роботи в цілому визначаються узгодженими кошторисами (додатки 3, 4, 5, 6 до договору), що складають невід'ємну частину договору. Термін здачі робіт в цілому по договору по договору визначається календарним планом (додаток 2), що складає невід'ємну частину договору.

Так, у зведеному кошторисі (додаток 3 до договору), кошторисі № 1, № 2 та № 3 на проектні роботи (додатки № 4, № 5, № 6 до договору) сторонами були узгоджені види робіт для будівництва, здійснений розрахунок вартості та визначена їх вартість (а.с.21-24).

У календарному плані виконання робіт з коригування проекту (додаток 2 до договору) сторонами узгоджені терміни початку та закінчення визначених робіт, а також їх вартість щодо кожного виду робіт та разом (а.с.19-20).

При цьому, позивачем за погодженням з відповідачем складено технічне завдання на виконання робіт за договором, в якому визначені основні дані та вимоги до неї (а.с.25).

Згідно з пунктом 3.3 договору після закінчення виконаних робіт виконавець передає замовнику документацію за накладною та акт здачі-приймання виконаних робіт.

Так, на виконання умов договору у грудні 2013 позивачем були виконані роботи з коригування проекту "Будівництво першої черги метрополітену в м. Дніпропетровську, друга пускова ділянка від станції "Вокзальна" до станції "Жовтнева площа" ("Історичний музей"), що підтверджується наступними актами здачі-приймання виконаних робіт:

- акт № 1 від 26.12.2012, відповідно до якого позивачем були виконані роботи з коригування проекту "Будівництво першої черги метрополітену в м. Дніпропетровську. Друга пускова ділянка від станції "Вокзальна" до станції "Жовтнева площа" ("Історичний музей")". Пристрої мікропроцесорної централізації (МПЦ) стрілок та сигналів. Стадія "Проект". Частина перша - на суму 302 023 грн. 75 коп. (а.с.38);

- акт № 2 від 26.12.2012, відповідно до якого позивачем були виконані роботи з коригування проекту "Будівництво першої черги метрополітену в м. Дніпропетровську. Друга пускова ділянка від станції "Вокзальна" до станції "Жовтнева площа" ("Історичний музей")". Пристрої АСУТП розділу СУРСТ (верхній рівень). Стадія "Проект". Частина перша - на суму 95 634 грн. 04 коп. (а.с.39);

- акт № 3 від 26.12.2012, відповідно до якого позивачем були виконані роботи з коригування проекту "Будівництво першої черги метрополітену в м. Дніпропетровську. Друга пускова ділянка від станції "Вокзальна" до станції "Жовтнева площа" ("Історичний музей")". Пристрої диспетчерської централізації. Стадія "Проект". Частина перша - на суму 173 289 грн. 90 коп. (а.с.40);

- акт № 4 від 26.12.2012, відповідно до якого позивачем були виконані роботи з коригування проекту "Будівництво першої черги метрополітену в м. Дніпропетровську. Друга пускова ділянка від станції "Вокзальна" до станції "Жовтнева площа" ("Історичний музей")". Пристрої мікропроцесорної централізації (МПЦ) стрілок та сигналів. Стадія "Проект". Частина друга - на суму 345 170 грн. 01 коп. (а.с.41);

- акт № 5 від 26.12.2012, відповідно до якого позивачем були виконані роботи з коригування проекту "Будівництво першої черги метрополітену в м. Дніпропетровську. Друга пускова ділянка від станції "Вокзальна" до станції "Жовтнева площа" ("Історичний музей")". Пристрої АСУТП розділу СУРСТ (верхній рівень). Стадія "Проект". Частина друга - на суму 95 634 грн. 02 коп. (а.с.42);

- акт № 6 від 26.12.2012, відповідно до якого позивачем були виконані роботи з коригування проекту "Будівництво першої черги метрополітену в м. Дніпропетровську. Друга пускова ділянка від станції "Вокзальна" до станції "Жовтнева площа" ("Історичний музей")". Пристрої диспетчерської централізації. Стадія "Проект". Частина друга - на суму 202 171 грн. 55 коп. (а.с.43).

Так, вищевказаними актами, що підписані відповідачем, підтверджується, що вказані роботи були прийняті відповідачем без зауважень.

До кожного акту доданий виконавчий кошторис (№ 1 - № 6) (а.с.32-37), якими підтверджується відповідність вартості виконаних робіт, що була узгоджена сторонами у договорі та додатках до нього.

Так, судом встановлено, що роботи виконані за даними актами у повній мірі відповідають роботам, що визначені технічним завданням (а.с. 25-31) та за вартістю узгоджується зі зведеним кошторисом (а.с.21).

Відповідно до пункту 2.1 договору за виконання робіт з коригування проекту, відповідно до пункту 1.1 договору, замовник перераховує виконавцю кошти у сумі: 1 011 602 грн. 72 коп., крім того, 20% ПДВ - 202 320 грн. 55 коп. Всього за договором - 1 213 923 грн. 27 коп., згідно з протоколом погодження договірної ціни (додаток 1), що складає невід'ємну частину договору.

При цьому, вказана ціна була додатково узгоджена сторонами у календарному плані та зведеному кошторисі.

Відповідно до пункту 2.6 договору, замовник здійснює розрахунок з виконавцем поетапно за фактично виконаний обсяг робіт протягом 15 днів згідно з Календарним планом на підставі підписаних обома сторонами актів здачі-приймання виконаних робіт під фактично виділені кошти по мірі їх надходження на рахунок відповідача від ДП "Дніпропетровська дирекція будівництва метрополітену".

Так, виконані позивачем роботи оплачені у визначений вказаним пунктом договором не були, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 1 213 923 грн. 27 коп. Крім того, за прострочення виконання грошового зобов'язання позивачем розрахована пеня, інфляційні втрати та 3 % річних. Вказані обставини і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п'ятої Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Зокрема, статтею 887 Цивільного кодексу України визначено, що за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх. До договору підряду на проведення проектних і пошукових робіт застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (частина 1 статті 843 Цивільного кодексу України).

Так, позивачем та відповідачем у пункті 2.1 договору визначено, що за виконання робіт з коригування проекту, відповідно до пункту 1.1 договору, замовник перераховує виконавцю суму коштів всього за договором - 1 213 923 грн. 27 коп.

Відповідно до частини 1 статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

У пункті 3.3 договору визначено, що здавання-приймання виконаних робіт оформляється актами здачі-приймання виконаних робіт.

Замовник зобов'язаний розглянути прийняту документацію і на протязі 10 календарних днів підписати акт здачі-приймання виконаних робіт та передати його виконавцю, або надати мотивовану відмову від приймання робіт з переліком необхідних доробок.

З урахуванням вказаного пункту договору позивачем та відповідачем було підписано акти здачі-приймання виконаних робіт від 26.12.2012, згідно яких виконавцем були проведені роботи обумовлені пунктом 1.1 договору; загальна вартість робіт з ПДВ - 1 213 923 грн. 27 коп.

Отже, позивач виконав роботи, а відповідач їх прийняв на загальну суму 1 213 923 грн. 27 коп., що підтверджується наявним в матеріалах справи актами приймання виконаних робіт від 26.12.2012, які підписані та скріплені печатками сторін.

В порушення умов пункту 2.6 договору, відповідачем вказана робота оплачена не була., а отже заборгованість відповідача перед позивачем, з урахуванням викладеного, складає 1 213 923 грн. 27 коп.

Так, позивачем на адресу відповідача було направлено претензію № 01 від 04.12.2013 щодо сплати боргу в строк до 09.12.2013, з урахуванням пені, в сумі 1 367 908 грн. 60 коп. (а.с.45-46).

Направлялись також претензія № 02 від 08.01.2014, № 03 від 20.02.2014, претензія Вих. № 192 від 06.11.2014, претензія Вих. № 197 від 11.11.2014, претензія Вих. № 208 від 18.11.2014 (а.с.49-58). Але відповідач надав відповідь, що не має можливості погасити вказаний борг.

Позивач також звертався до ДП "Дніпропетровська дирекція будівництва метрополітену" з листами щодо здійснення розрахунку з відповідачем (а.с.59-60).

Так, листом від 03.12.2014 № 07/445 ДП "Дніпропетровська дирекція будівництва метрополітену" повідомила позивача, що ДП "Дніпропетровська дирекція будівництва метрополітену" повністю розрахувалась з відповідачем за коригування проекту будівництва першої черги метрополітену в м. Дніпропетровську. Оплата здійснювалась частинами починаючи з 26.09.2014 по 11.11.2014 (а.с.61).

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного

В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо заперечень відповідача стосовно строку та якості виконання робіт. А також, з вищезазначених актів вбачається, що акти підписані без заперечень. Позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором. Вказане також було підтверджено представником відповідача у судовому засіданні.

Відповідно до статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Так, відповідно до пункту 2.6 договору, замовник здійснює розрахунок з виконавцем поетапно за фактично виконаний обсяг робіт протягом 15 днів згідно з Календарним планом на підставі підписаних обома сторонами актів здачі-приймання виконаних робіт під фактично виділені кошти по мірі їх надходження на рахунок відповідача від ДП "Дніпропетровська дирекція будівництва метрополітену".

В порушення умов пункту 2.6 договору та вище вказаних положень закону, відповідачем не була оплачена прийнята за актами робота.

Приймаючи рішення, суд виходить також із наступного.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Щодо зазначення в пункту 2.6 договору умови оплати, - під фактично виділені кошти по мірі їх надходження на рахунок замовника від ДП "Дніпропетровська дирекція будівництва метрополітену", суд вважає за необхідне зазначити наступне.

На підставі укладеного договору між сторонами виникли господарські відносини, що регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Так, статтею 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідач є юридичною особою, а відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Між тим, ані приписи Господарського кодексу України, ані норми Цивільного кодексу України не допускають привілейованого становища суб'єктів господарювання, що пов'язані із фінансуванням від третіх осіб.

Обов'язок відповідача сплатити суму боргу, додатково обґрунтовується тим, що відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за договором, і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб, в тому числі ДП "Дніпропетровська дирекція будівництва метрополітену".

При цьому, суд відзначає, що відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

За статтею 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, внаслідок якого боржник може бути звільнений від відповідальності. Тому відсутність коштів у відповідача не може бути підставою для звільнення його від відповідальності. Ці положення повністю кореспондуються з положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, посилання відповідача на те, що заборгованість у відповідача утворилася лише 26.09.2014 - з моменту отримання першого платежу від ДП "Дніпропетровська дирекція будівництва метрополітену" є безпідставними та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства, а отже не можуть братися до уваги при визначенні судом настання моменту оплати.

Суд приходить до висновку, що з огляду на положення пункту 2.6 договору, строк оплати виконаних позивачем робіт на суму 1 213 923 грн. 27 коп. є таким, що настав та визначається судом наступним чином - протягом 15 днів згідно з Календарним планом на підставі підписаних обома сторонами актів здачі-приймання виконаних робіт.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати виконаних робіт, суд встановив, що строк оплати виконаних за переліченими вище актами є таким, що настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 1 213 923 грн. 27 коп. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно у пункті 4.3 договору сторони погодили, що у разі порушення замовником термінів оплати за виконану роботу, останній сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на дату нарахування штрафу.

Так, на підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, була нарахована пеня за прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем за період з 11.01.2013 по 11.07.2013 в сумі 125 332 грн. 59 коп.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом встановлено, що розрахунок здійснений за вірно визначеним періодом прострочення, в межах 6-місячного строку, визначеного статтею 232 Господарського кодексу України, але арифметично розрахунок здійснений не вірно. Так, здійснивши власний розрахунок пені за період прострочення з 11.01.2013 по 11.07.2013, судом встановлено, що сума пені за вказаний період прострочення виконання грошового зобов'язання складає 89 730 грн. 55 коп.

При цьому, в пункті 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України також зазначено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Так, згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до пункту 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. В аспекті права на справедливий суд, передбаченого міжнародним договором, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Отже, зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки (штрафу), суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій. При цьому, розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Суд об'єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем, що полягали у відсутності в період з 26.12.2012 по 26.09.2014 розрахунку з відповідачем зі сторони ДП "Дніпропетровська дирекція будівництва метрополітену", а також тяжкий матеріальний стан відповідача, враховуючи те, що відповідачем протягом 2013-2014 років вживалися заходи щодо отримання коштів від ДП "Дніпропетровська дирекція будівництва метрополітену", шляхом надсилання листів з відповідною вимогою щодо оплати (Вих.№03/543 від 27.08.2013, № 04/716 від 04.12.2013), шляхом звернення до Прокуратури Дніпропетровської області, Голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації, в яких, зокрема, акцентується увага на відсутності фінансування та наявності боргів відповідача.

Отже, з урахуванням всіх обставин у їх сукупності, господарський суд вважає, що з урахуванням балансу інтересів сторін адекватним буде зменшення суми пені на 10%, тому вимога позивача про стягнення пені з відповідача підлягає задоволенню частково у сумі 80 757 грн. 50 коп. (89 730 грн. 55 коп. - 10%). При цьому, судом застосовано право на зменшення пені саме на 10%, з огляду на, з однієї сторони - встановлення судом у даній справі порушення відповідачем умов спірного договору та правомірність вимог позивача про стягнення пені, а з іншої сторони - взяті до уваги причини невиконання зобов'язання, наслідки порушення зобов'язання, а також поведінку відповідача, що полягала у вжитті нею заходів до виконання зобов'язання.

При прийняті рішення у справі суд враховує, що згідно зі статтею 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Так, позивачем на підставі вищевказаних положень Цивільного кодексу України нараховані інфляційні втрати за період з лютого 2013 по грудень 2014, які відповідно до розрахунку позивача, складають 234 287 грн. 19 коп.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено наступне.

Судом встановлено, що розрахунок здійснений за вірно визначеним періодом прострочення (з лютого 2013 року по грудень 2014 року), з урахуванням пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а отже визнається судом таким, що відповідає вимогам чинного законодавства в частині порядку його проведення.

При цьому, після власного розрахунку інфляційних втрат, в межах зазначеного у розрахунку позивача періоду, судом визначена сума, яка є більшою ніж заявлена позивачем, а отже суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 234 287 грн. 19 коп., що визначена позивачем (є граничною для суду).

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач просить суд стягнути 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в період з 11.01.2013 по 11.12.2014 в сумі 69 842 грн. 16 коп., відповідно до здійсненого позивачем розрахунку.

Так, судом встановлено, що розрахунок здійснений за вірно визначеним періодом прострочення, розрахунок виконаний арифметично вірно а отже визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача щодо стягнення 3% річних в сумі 69 842 грн. 16 коп.

З огляду на все вищенаведене, заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

З приводу стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у сумі 49 440 грн. 00 коп. суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Статтею 49 Господарського процесуального кодексу країни, зокрема передбачено, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В той же час, частиною 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Закон України "Про адвокатуру" втратив чинність згідно із Законом України від 5 липня 2012 N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон).

В розумінні даних статей судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам статті 6 Закону та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у статтях 13, 14, 15 Закону.

Згідно статті 30 Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Так, 20.11.2014 між самозайнятою особою - адвокатом Колошиним Вадимом Петровичем, діючим на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №66, (далі - адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Залізничавтоматика" (далі - клієнт, позивач) було укладено договір про надання правової допомоги № б/н (далі - договір правової допомоги), відповідного до умов якого адвокат прийняв на себе зобов'язання надавати клієнту правову допомогу, а клієнт зобов'язався приймати і оплачувати її на умовах, передбачених договором (пункт 1.1. договору про надання правової допомоги).

В матеріалах справи міститься свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 66 (а.с.151), а також ордер серія ДП № 740/000021 від 08.12.2014 (а.с.153).

Відповідно пункту 2.2.1. вказаного договору, адвокат наділений правом залучати до роботи інших адвокатів та помічників.

Так, представником позивача у судових засідання було повідомлено, що для надання правової допомоги позивачу, адвокатом Колошиним В.П. було залучено адвоката, який є спеціалістом в галузі діяльності юридичних осіб, до яких відноситься підприємство позивача.

На підтвердження вказаних фактів представником позивача повідомлено наступне.

Так, 02.01.2014 між суб'єктом підприємницької діяльності, який надає послуги в сфері права Карчагіним Сергієм Володимировичем (адвокат) та самозайнятою особою Колошиним Вадимом Петровичем (клієнт) укладено договір про надання правової допомоги, відповідно до умов якого адвокат прийняв на себе зобов'язання надавати правову допомогу третім особам за дорученням клієнта, а клієнт зобов'язаний приймати і оплачувати її на умовах, передбачених договором.

Так, у додатковій угоді від 03.12.0214 до договору про надання правової допомоги від 02.01.2014 сторонами договору було узгоджено, що суб'єкт підприємницької діяльності приймає на себе зобов'язання здійснювати в інтересах і за дорученням клієнта дії пов'язані з виконання клієнтом роботи за договором про надання правової допомоги б/н від 20.11.2014, укладеного між клієнтом та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Залізничавтоматика".

Надання вказаних послуг також підтверджується звітом у людино-годинах про час, який було затрачено адвокатом Колошиним В,П. на підготовку позовної заяви, консультування та представлення інтересів в суді "Про стягнення суми боргу, 3% річних та інфляційних втрат" за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Залізничавтоматика" до Державного підприємства "Дніпропетровський державний проектний інститут житлового та цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект", в якому зазначено, що сума в розмірі 47 940 грн. 00 коп. сплачена адвокатам, які є спеціалістами в галузі діяльності юридичних осіб, що спеціалізуються на встановленні та монтажу машин і устаткування.

Крім того, представником позивача було повідомлено, що адвокатом Колошиним В.П. залучалася адвокат Гончарова О.В. для прийняття участі у судовому засіданні, яке відбулося 14.01.2015, з якою адвокатом також було укладено договір про надання правової допомоги № б/№ від 01.09.2014 (а.с.147).

Письмовим дорученням від 12.02.2015 адвокат доручив Красько І.З., яка є помічником адвоката на підставі укладеного трудового договору № 04521301366 від 01.10.2013, с самозайнятою особою - адвокатом Колошиним В.П., брати участь у справі з визначеним обсягом прав (а.с.149).

Відповідно до пункту 3.1. договору визначено, що за надання правової допомоги клієнт виплачує адвокату гонорар, розмір якого залежить від виду, що надаються адвокатом, послуг, об'єму робіт, ступеня складності і новизни правових питань, необхідністю відряджень і інше. Розмір гонорару визначається сторонами в додатковій угоді. Акцепт або оплата рахунку, виставленого адвокатом, прирівнюється до підписання додаткової угоди.

Так, на виконання взятих на себе зобов'язань адвокатом були надані визначені договором про надання правової допомоги послуги, що підтверджується актом прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 15.01.2015 до договору про надання правової допомоги № б/№ від 20.11.2014, відповідно до якого адвокат повністю надав, а клієнт прийняв юридичні послуги, передбачені договором про надання правової допомоги № б/№ від 20.11.2014 та додатковою угодою до договору про надання правової допомоги № б/№ від 20.11.2014. Також у акті вказано, що сторони не мають одна до одної жодних претензій (а.с.142).

Крім того, в матеріалах справи міститься платіжне доручення № 465 від 03.12.2014 про перерахування позивачем 49 440 грн. 00 коп., з призначенням платежу - для зарахування на карт.рахунок № 0011002149 самозайнятій особі адвокату Колошину В.П., згідно рах. від 03.12.2014 (а.с.141).

Так, відповідно до пункту 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

При цьому, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 04.02.2014 у справі № 904/7731/13, від 03.07.2014 у справі № 910/2040/14, від 24.09.2014 у справі № 916/1425/14.

Пунктом 6.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

В даному випадку, суд дійшов висновку про те, що позивачем належними доказами доведено витрати на оплату послуг адвоката в сумі 49 400 грн. 00 коп. (договір про надання правової допомоги від 20.11.2014, ордер серії ДП № 740/000021 на надання правової допомоги ТОВ "НВП "Залізничавтоматика" адвокатом Колошиним В.П., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 66, акт прийому-передачі наданих послуг від 15.01.2015 та платіжне доручення № 465 від 03.12.2014, згідно з яким позивач перерахував 49 440 грн. 00 коп. адвокату Колошину В.П.), а отже вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката, з урахуванням обставин справи, категорії спору, тривалості розгляду справи та часткового задоволення позову є співрозмірними та підлягають задоволенню частково, у розмірі 48 368 грн. 94 коп.

Також слід зазначити, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір в розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (пункт 2.1 статті 4 Закону України "Про судовий збір").

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" мінімальна заробітна плата з 1 січня 2014 року становила 1 218 грн. 00 коп. При зверненні з позовом до суду позивач сплатив судовий збір в розмірі 35 184 грн. 82 коп. згідно з платіжним дорученням № 485 від 17.12.2014.

Так, судом враховано, що при зверненні з позовом до суду позивачем було внесено судовий збір за майнові вимоги відповідно до первісної ціни позову 1 759 240 грн. 88 коп. в розмірі 35 184 грн. 82 коп., при цьому, в процесі розгляду справи позивачем було зменшено розмір позовних вимог майнового характеру до 1 643 385 грн. 21 коп., які відповідно мають оплачуватись судовим збором в розмірі 32 867 грн. 70 коп.

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про судовий збір" у разі якщо розмір позовних вимог збільшено або пред'явлено нові позовні вимоги, недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою. У разі зменшення розміру позовних вимог питання щодо повернення суми судового збору вирішується відповідно до статті 7 цього Закону.

Стаття 7 Закону України "Про судовий збір" встановлює підстави повернення судового збору, зокрема, відповідно до пункту 1 частини 1 вказаної статті, повернення судового збору відбувається у разі зменшення розміру позовних вимог.

Таким чином різниця переплати позивачем судового збору при подачі позову становить суму у розмірі 2 317 грн. 12 коп. (35 184,82 - 32 867,70), яка підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Згідно приписів пункту 4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати на оплату судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, із врахуванням вище вказаних обставин.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 22, 33, 34, 48, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Дніпропетровський державний проектний інститут житлового та цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект" (49600, м.Дніпропетровськ, вул. Набережна В.І. Леніна, 29; ідентифікаційний код 02497789) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Залізничавтоматика" (61166, м. Харків, пр. Леніна, 36/32; ідентифікаційний код 30655683) - 1 213 923 грн. 27 коп. - основного боргу, 80 757 грн. 50 коп. - пені, 234 287 грн. 19 коп. - інфляційних втрат, 69 842 грн. 16 коп. - 3% річних, 48 368 грн. 94 коп. - витрат на правову допомогу, 32 155 грн. 66 коп. судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Залізничавтоматика" (61166, м. Харків, пр. Леніна, 36/32; ідентифікаційний код 30655683) надмірно сплачений судовий збір у сумі 2 317 (дві тисячі триста сімнадцять) грн. 12 коп., перерахований згідно платіжного доручення № 485 від 17.12.2014, що знаходиться в матеріалах справи.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко