ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" лютого 2015 р. м. Київ К/800/25942/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Чумаченко Т.А., Конюшка К.В., Кравцова О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Долинському районі Івано-Франківської області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2014 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в Долинському районі Івано-Франківської області про скасування рішень від 15 березня 2010 року з №392 по №439 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату страхових внесків, -

в с т а н о в и л а:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Долинському районі Івано-Франківської області про скасування рішень від 15 березня 2010 року з №392 по №439 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату страхових внесків.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду

від 17 вересня 2010 року позов задоволено.

Скасовано рішення управління Пенсійного фонду України в Долинському районі

Івано-Франківської області про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхових внесків за №392, №393, №394, №395, №396, №397, №398, №399, №400, №401, №402, №403, №404, №405, №406, №407, №408, №409, №410, №410, № 411, №412, №413, №414, №415, №416, №417, №418, №419, №420, №421, №422, №423, №424, №425, №426, №427, №428, №429, №430, №431, №432, №433, №434, №435, №436, №437, №438, №439 від 15 березня 2010 року.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2014 року постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2010 року залишено без змін.

Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями судів, управління Пенсійного фонду України в Долинському районі Івано-Франківської області звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У зв'язку з відсутністю клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд касаційної скарги проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Судами встановлено, що управлінням Пенсійного фонду України в Долинському районі

Івано-Франківської області 15 березня 2010 року прийняті рішення № 392 (за період з 21.02.2005 року по 10.03.2005 року), № 393 (за період з 20.09.2005 року по 19.10.2005 року), № 394 (за період з 20.09.2005 року по 28.10.2005 року), № 395 (за період з 20.10.2005 року по 28.10.2005 року),

№ 396 (за період з 20.10.2005 року по 18.11.2005 року), № 397 (за період з 21.11.2005 року по 19.12.2005 року), № 398 (за період з 20.12.2005 року по 17.01.2006 року), № 399 (за період з 20.01.2006 року по 16.02.2006 року), № 400 (за період з 20.02.2006 року по 20.03.2006 року), № 401 (за період з 20.04.2006 року по 28.04.2006 року), № 402 (за період з 20.09.2006 року по 16.10.2006 року), № 403 (за період з 20.10.2006 року по 15.11.2006 року), № 404 (за період з 20.10.2006 року по 20.11.2006 року), № 405 (за період з 20.11.2006 року по 15.12.2006 року), № 406 (за період з 20.12.2006 року по 12.01.2007 року), № 407 (за період з 22.01.2007 року по 12.03.2007 року), № 408 (за період з 20.02.2007 року по 12.03.2007 року), № 409 (за період з 20.02.2007 року по 19.03.2007 року), № 410 (за період з 20.03.2007 року по 17.04.2007 року), № 411 (за період з 20.04.2007 року по 08.05.2007 року), № 412 (за період з 20.04.2007 року по 15.05.2007 року), № 413 (за період з 21.05.2007 року по 20.06.2007 року), № 414 (за період з 20.06.2007 року по 18.07.2007 року), № 415 (за період з 20.07.2007 року по 15.08.2007 року), № 416 (за період з 20.08.2007 року по 17.09.2007 року), № 417 (за період з 20.08.2007 року по 23.01.2008 року), № 418 (за період з 20.08.2007 року по 20.03.2008 року), № 419 (за період з 20.09.2007 року по 20.03.2008 року), № 420 (за період з 20.09.2007 року по 18.04.2008 року), № 421 (за період з 20.10.2007 року по 18.04.2008 року), № 422 (за період з 20.11.2007 року по 18.04.2008 року), № 423 (за період з 20.11.2007 року по 23.04.2008 року), № 424 (за період з 20.12.2007 року по 23.04.2008 року), № 425 (за період з 20.12.2007 року по 27.05.2008 року), № 426 (за період з 21.01.2008 року по 27.05.2008 року), №427 (за період з 20.02.2008 року по 27.05.2008 року), №428 (за період з 20.02.2008 року по 19.06.2008 року), №429 (за період з 20.03.2008 року по 19.06.2008 року), №430 (за період з 21.04.2008 року по 19.06.2008 року), №431 (за період з 21.04.2008 року по 18.07.2008 року), №432 (за період з 20.05.2008 року по 18.07.2008 року), №433 (за період з 20.05.2008 року по 12.08.2008 року), №434 (за період з 20.06.2008 року по 12.08.2008 року), №435 (за період з 20.06.2008 року по 19.08.2008 року), №436 (за період з 20.07.2008 року по 19.08.2008 року), №437 (за період з 20.07.2008 року по 10.09.2008 року), №438 (за період з 20.08.2008 року по 10.09.2008 року), №439 (за період з 20.08.2008 року по 17.09.2008 року), якими до позивача застосовано фінансові санкції та нарахована пеня за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхових внесків.

Вважаючи вищезазначені рішення відповідача протиправними, позивач звернулась до суду з позовом про їх скасування.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що до спірних правовідносин слід застосовувати положення статті 250 Господарського кодексу України.

З таким висновком судів не можна погодитись з огляду на таке.

Спеціальним законом, виключно яким визначаються права та обов'язки, порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Згідно з вимогами статті 15 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Абзацом 5 пункту 7 розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України

«Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом.

Згідно з пунктом 2 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до страхувальників такі фінансові санкції: накладається штраф залежно від строку затримки платежу в розмірі: 10 відсотків своєчасно несплачених зазначених сум - у разі затримки їх сплати у строк до 30 календарних днів включно; 20 відсотків зазначених сум - у разі затримки їх сплати у строк до 90 календарних днів включно; 50 відсотків зазначених сум - у разі затримки їх сплати понад 90 календарних днів.

Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Положеннями частини 15 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується, при цьому строк прийняття контролюючим органом рішення про їх стягнення законодавець також не обмежує.

У розумінні Закону України «Про виконавче провадження» рішення органу Пенсійного фонду України не є виконавчим документом, тому недоїмка, штраф та пеня стягуються в судовому порядку. Оскільки строки стягнення не є предметом регулювання Закону, то частину 15 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в контексті положень частини 14 цієї ж статті треба розуміти як непоширення строків давності не лише на стягнення недоїмки, пені та штрафів у судовому порядку, а й на прийняття рішення органом Пенсійного фонду України про їх застосування.

З огляду на викладене, суди повинні були надали перевагу спеціальній нормі, у даному випадку частині 15 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а не статті 250 Господарського кодексу України, норми якої є загальними щодо спірних відносин.

Такий висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 11 березня 2014 року №21-465а13, яка згідно зі статтею 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правові акти, що містять зазначені норми права, та для всіх судів України.

Разом з тим, постановляючи рішення, суди не перевірили правомірність нарахування позивачем суми, яка заявлена оскаржуваними рішеннями до стягнення з позивача.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до положень статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з вимогами частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що судами неповно з'ясовані обставини справи, - а тому постановлені рішення не можна вважати законними і обґрунтованими, та постановленими з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що постановлені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - поверненню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Долинському районі

Івано-Франківської області задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2014 року у справі - скасувати.

Справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в Долинському районі Івано-Франківської області про скасування рішень від 15 березня 2010 року з №392 по №439 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату страхових внесків - повернути на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: