КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2015 р. Справа№ 910/17464/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Авдеєва П.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Куксова В.В.

За участю представників:

від прокуратури: Греськів І.І. - за посвідченням,

від позивача: Сербулов О.В. - представник за довіреністю,

від відповідача: Кішинський Д.Г. - представник за довіреністю,

від третьої особи: представник не з'явився.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" та Державного підприємства "Адміністрація річкових портів"

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2014 р.

у справі №910/17464/14 ( суддя Грєхова О.А.)

за позовом Державного підприємства "Адміністрація річкових портів"

до Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерства інфраструктури України.

за участю Прокуратури м. Києва

про повернення майна із управління та стягнення 223 258,69 грн.

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2014 року Державне підприємство "Адміністрація річкових портів" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот» (далі-відповідач) про стягнення 205 159,58 грн. заборгованості за договором управління майном від 09.02.2016 в частині оплати вигоди від майна переданого в управління, 8 667,91 грн. інфляційного збільшення, 1 253,01 грн. 3% річних, 8 078,19 грн. пені та про зобов'язання відповідача повернути позивачу з управління за актом прийому-передачі державне майно, а саме: вантажний причал № 6 інв. 20040; вантажний причал № 3 інв. № 20070, вантажний причал № 2 інв. 20069; вантажний причал № 1 інв. № 20068; причал пункту приймання фекалій інв. № 20035, яке знаходяться за адресою: м. Миколаїв, вул. Проектна, 1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2014 року у справі №910/17464/14 позовні вимоги задоволено частково.

Зобов'язано Публічне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот" повернути Державному підприємству "Адміністрація річкових портів" із управління державне майно, а саме: вантажний причал № 6 інв. 20040; вантажний причал № 3 інв. № 20070, вантажний причал № 2 інв. 20069; вантажний причал № 1 інв. № 20068; причал пункту приймання фекалій інв. № 20035, яке знаходяться за адресою: м. Миколаїв, вул. Проектна, 1.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" на користь Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" 38454,59 грн. основного боргу, 501,59 грн. 3% річних, 4153,99 грн. інфляційних втрат та 34734,74 грн. судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції від 03.11.2014р., позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить частково скасувати зазначене рішення суду та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для вирішення справи та порушення останнім норм матеріального та процесуального права.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції від 03.11.2014р., відповідач також звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить частково скасувати зазначене рішення суду та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, та порушення останнім норм матеріального та процесуального права.

Третьою особою подано письмові пояснення, в яких просить задовольнити у повному обсязі апеляційну скаргу позивача та скасувати оскаржуване рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині.

Прокуратура не скористалася своїм правом згідно ч. 1 ст. 96 ГПК України та не надала суду відзив на апеляційні скарги, що згідно ч. 2 ст. 96 ГПК не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, третя особа наданим їй процесуальним правом не скористалася та в судове засідання не з'явилася, своїх повноважних представників не направила, про причини своєї неявки суд не повідомила.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання з розгляду апеляційної скарги, судова колегія вважає за можливе розглянути подані апеляційні скарги за відсутності представника третьої особи.

Розглянувши доводи апеляційних скарг та відзиву, матеріали справи та заслухавши представників сторін, судова колегія встановила наступне:

09.02.2006 року між позивачем, як установником управління, та відповідачем, як управителем, був укладений договір управління майном (далі - договір), відповідно до умов якого установник управління передає управителеві на певний строк державне нерухоме майно в управління, а управитель зобов'язується за плату, здійснювати від свого імені управління майном в інтересах установника управління.

В пункті 1.2 договору, в редакції додаткової угоди від 27.01.2011 про внесення змін до договору управління майном б/№ від 09.02.2006 вказано перелік майна, яке є предметом цього договору, зокрема, п. 12 - споруди (причали): складається з споруди причалу № 6 генеральних та наволочних грузів довжиною 135,0 п/м (інв. № 20040); споруди причалу № 3 генеральних та наволочних грузів довжиною 139,0 п/м (інв. № 20070); споруди причалу № 2 генеральних та наволочних грузів довжиною 157,5 п/м (інв. № 20069); споруди причалу № 1 генеральних та наволочних грузів довжиною 183,0 п/м (інв. №. 20035) споруда причалу пункту приймання фекалій загальною площею 62,2 кв.м. (інв. № 20035). Майно, що передається в управління за цим договором не є цілісним майновим комплексом.

У відповідності до п.1.4 договору майно, зазначене у п. 1.2 цього договору, належить установнику управління на праві повного господарського відання і передача майна за цим договором не тягне за собою передачу права власності на нього управителю (п. 1.5 договору).

Згідно із п.1.8 договору, в редакції додаткової угоди від 27.01.2011 про внесення змін до договору управління майном б/№ від 09.02.2006, базовий розмір вигоди від передачі майна в управління встановлюється в сумі 298027,95 грн. без ПДВ, ПДВ - 59605,59 грн. є фіксованим протягом дії цього договору. Щомісячний розмір вигоди складає 24835,66 грн. без ПДВ, ПДВ - 4967,13 грн., та перераховується управителем до 15 числа місяця, наступного за звітним установнику управління на його банківський рахунок.

У відповідності до п.1.9 договору розмір вигоди від управління майном щомісячно збільшується (або зменшується) на офіційно встановлений індекс інфляції, що обраховується наростаючим підсумком з місяця підписання акту приймання-передачі майна в управління.

Згідно із п.2.1 договору, в редакції додаткової угоди від 27.01.2011 про внесення змін до договору управління майном б/№ від 09.02.2006, плата за управління майном, що належить до сплати Управителю, встановлюється в розмірі 0,5% від щомісячного розміру вигоди, зазначеної в п. 1.8 цього договору (149,01 грн. з урахуванням ПДВ) на місяць, та підлягає сплаті Установником управління на користь Управителя щомісячно в грошовій формі до 20 числа місяця, наступного за звітним. Розмір щомісячної плати є постійним протягом дії договору.

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 договору прийом-передача майна здійснюється комісією у складі уповноважених представників сторін. Повернення майна здійснюється протягом 5 робочих днів з моменту закінчення строку дії договору.

Згідно із п. 4.1 договору, в редакції додаткової угоди від 27.01.2011 про внесення змін до договору управління майном б/№ від 09.02.2006, строк дії цього договору починає перебіг з моменту його нотаріального посвідчення та державної реєстрації та діє до 09.01.2014 року.

У зв'язку з неповерненням переданого в управління державного майна відповідачем, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з указаним позовом.

В свою чергу, відповідач посилається на рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2013р. по справі № 910/13850/13 за позовом Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" до Міністерства інфраструктури України, Фонду державного майна України, Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" та Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт" про встановлення сервітуту, відповідно до якого позовні вимоги задоволено повністю та, в тому числі, судом вирішено встановити Публічному акціонерному товариству "Судноплавна компанія "Укррічфлот" сервітут щодо об'єктів нерухомого майна, у зв'язку із чим, за переконанням відповідача, у відповідача відсутні будь-які підстави сплачувати на користь позивача вигоду від користування майном, що передане в управління, а сам договір управління є таким, що не створює будь-яких правових наслідків для відповідача. Щодо вимог позивача про витребування у відповідача нерухомого майна, то відповідач вважає, що такі вимоги є незаконними, оскільки полягають у намірі позивача створити перешкоди у реалізації відповідачем свого права сервітуту на вказане майно. Тобто, вимога позивача про витребування майна у відповідача є способом ухилення позивача від виконання рішення суду про встановлення сервітуту, що набрало законної сили і є обов'язковим для виконання.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзиву, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідно до ч.1 ст.179 Господарського кодексу України господарсько-договірними зобов'язаннями є майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів. Частиною 7 вказаної норми передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як встановлено вище, між сторонами у справі 09.02.2006 року був укладений договір управління майном, що за своєю правовою природою є договором управління майном.

Відповідно до ст.1029 Цивільного кодексу України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами, на виконання умов договору установник управління передав, а управитель прийняв в управління державне майно, що підтверджується актами приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів б/н від 23.02.2006р. (копії актів містяться в матеріалах справи).

У відповідності до ч.1 ст.1036 Цивільного кодексу України строк управління майном встановлюється у договорі управління майном. Якщо сторони не визначили строку договору управління майном, він вважається укладеним на п'ять років.

Додатковою угодою від 01.09.2010 про внесення змін до договору управління майном б/№ від 09.02.2006, та додатковою угодою від 27.01.2011 про внесення змін до договору управління майном б/№ від 09.02.2006 сторони домовилися викласти п. 4.1 договору в редакції згідно якої строк дії цього договору починає перебіг з моменту його нотаріального посвідчення та державної реєстрації та діє до 09.01.2014 року.

Дійсність додаткової угоди від 27.01.2011 про внесення змін до договору управління майном б/№ від 09.02.2006 встановлена рішенням Господарського суду Миколаївської області від 15.07.2011 у справі № 5016/1704/2011(6/112) за позовом Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" до Дочірнього підприємства "Миколаївський річковий порт" АСК "Укррічфлот" про визнання дійсною додаткової угоди від 27.01.2011 про внесення змін до договору управління майном, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 29.10.2012.

Разом з тим, за умовами п. 4.2 договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору після закінчення його строку, договір вважається продовженим на такий самий строк і на таких самих умовах за умови обов'язкового погодження органом управління державним майном.

Згідно із п.2 ч.1 ст.1044 Цивільного кодексу України договір управління майном припиняється у разі припинення договору за заявою однієї із сторін у зв'язку із закінченням його строку.

Листом № 08-02-03/5 від 23.01.2014р., тобто після закінчення строку договору, управитель вказав установнику управління про відсутність будь-яких правових наслідків для сторін договору, чим, по суті, заявив про припинення умов договору після закінчення його строку, тобто починаючи з 01.02.2014р. (а.с.125 т.1).

Пунктом 3.2 договору сторони погодили, що повернення майна здійснюється протягом 5 робочих днів з моменту закінчення строку дії договору.

Майно вважається повернутим з управління з дня підписання сторонами акту прийому-передачі з управління майна (п.3.4 договору).

Згідно із п.8.3 договору у разі припинення цього договору майно, що було передане в управління передається установникові управління в порядку, передбаченому п. 3.2 та п. 3.4 цього договору.

Відповідно до ч.3 ст.1044 Цивільного кодексу України у разі припинення договору управління майном майно, що було передане в управління, передається установникові управління, якщо інше не встановлено договором.

Враховуючи вище встановлене та те, що договір є припиненим з 01.02.2014р., а матеріали справи не містять складеного між сторонами акту приймання-передачі майна від управителя до установника управління, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такі, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, позивач у своїх позовних вимогах також просить суд стягнути з відповідача вигоду від майна переданого в управління за період з грудня 2013 року по червень 2014 року в розмірі 205 159,58 грн.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст.1042 Цивільного кодексу України управитель має право на плату, встановлену договором, а також на відшкодування необхідних витрат, зроблених ним у зв'язку з управлінням майном. Управитель майном, якщо це передбачено законом або укладеним відповідно до нього договором, має право відраховувати належні йому відповідно до частини першої цієї статті грошові суми безпосередньо з доходів від використання майна, переданого в управління.

Згідно із п.1.8 договору, в редакції додаткової угоди від 27.01.2011 про внесення змін до договору управління майном б/№ від 09.02.2006, базовий розмір вигоди від передачі майна в управління встановлюється в сумі 298027,95 грн. без ПДВ, ПДВ - 59605,59 грн. є фіксованим протягом дії цього договору. Щомісячний розмір вигоди складає 24835,66 грн. без ПДВ, ПДВ - 4967,13 грн., та перераховується Управителем до 15 числа місяця, наступного за звітним Установнику управління на його банківський рахунок.

Згідно із п.2.1 договору, в редакції додаткової угоди від 27.01.2011 про внесення змін до договору управління майном б/№ від 09.02.2006, плата за управління майном, що належить до сплати Управителю, встановлюється в розмірі 0,5% від щомісячного розміру вигоди, зазначеної в п. 1.8 цього договору (149,01 грн. з урахуванням ПДВ) на місяць, та підлягає сплаті Установником управління на користь Управителя щомісячно в грошовій формі до 20 числа місяця, наступного за звітним. Розмір щомісячної плати є постійним протягом дії договору.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги, що договір припинив свою дію починаючи з 01.02.2014р., що свідчить про необґрунтованість нарахування установником управління вигоди по договору за лютий-червень 2014 року на суму 166704,99 грн., доведеними є позовні вимоги про стягнення з управителя на користь Установника управління 38454,59 грн. боргу за договором за грудень 2013 року - січень 2014 року.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача за період з 16.01.2014р. по 18.07.2014р. втрати від інфляції в сумі 8667,91 грн. та 3% річних в сумі 1353,01 грн., судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

У відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищезазначені правові норми боржник не звільняється від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов'язання, приписи вказаних правових норм та перевіривши розрахунок суду першої інстанції, останнім правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача 501,59 грн. 3% річних та 4 153,99 грн. втрат від інфляції.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача за період з 16.01.2014р. по 18.07.2014р. пені в розмірі 8 078,19 грн., судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

Згідно із ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У своїй постанові від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" Пленум Вищого господарського суду України, з метою однакового і правильного розгляду господарськими судами справ зі спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань, постановив надати роз'яснення за яких, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

З урахуванням того, що сторонами в договорі не визначено розміру та бази нарахування пені за несвоєчасне виконання управителем взятих на себе зобов'язань щодо сплати вигоди, тобто не конкретизовано виду відповідальності управителя за порушення останнім п.2.1 договору, а позивачем не визначено і не зазначено обов'язок та умови сплати пені з боку управителя в силу вимог певного законодавчого акту, зважаючи на те, що нарахування пені в такому випадку здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", недоведеними та необґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з управителя 8 078,19 грн. за невиконання/неналежне виконання останнім грошового зобов'язання по договору щодо сплати вигоди.

Посилання відповідачем на рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2013р. по справі № 910/13850/13 за позовом Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" до Міністерства інфраструктури України, Фонду державного майна України, Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" та Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт" про встановлення сервітуту, згідно якого позовні вимоги задоволено повністю та, в тому числі, судом вирішено встановити Публічному акціонерному товариству "Судноплавна компанія "Укррічфлот" сервітут щодо об'єктів нерухомого майна, у зв'язку із чим, за переконанням відповідача, повинно мати місце припинення нарахування плати по договором управління майном не приймається судовою колегією до уваги виходячи з наступного.

У рішенні Господарського суду міста Києва від 05.08.2013р. по справі № 910/13850/13 встановленим є факт про те, що наявність чинних договорів управління майном, які укладені між ДП "Адміністрація річкових портів" та ДП "Херсонський річковий порт" АСК "Укррічфлот", ДП "Запорізький річковий порт" АСК "Укррічфлот", ДП "Миколаївський річковий порт" АСК "Укррічфлот", ДП "Дніпропетровський річковий порт" АСК "Укррічфлот" не унеможливлює, по суті, встановлення сервітуту на гідротехнічні споруди. Суд у своєму рішенні зауважив, що обсяг прав, якими позивач наділений відповідно до договорів управління майном є суттєво менший, ніж обсяг сервітутних прав, які необхідні позивачу для виконання покладених на нього чинним законодавством обов'язків щодо забезпечення безпеки судноплавства та виконання функцій транспортного підприємства.

У відповідності до ч. 1 ст.ст. 527, 612 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ст. 617 Цивільного кодексу України).

Встановлення сервітуту на гідротехнічні споруди не звільняє сторін від виконання взятих на себе зобов'язань за договором в момент його дії та чинності, приймаючи до уваги, що відповідачем не доведено належними доказами обставин, за яких він, як особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, яке сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказів, які б спростовували вище встановлені обставини, сторонами не надано.

Доводи, наведені позивачем та відповідачем в апеляційних скаргах, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування чи зміні оскаржуваного рішення суду.

Судові витрати покладаються на підставі ст.49 ГПК України на апелянтів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" та Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2014 р. у справі №910/17464/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2014 року у справі №910/17464/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/17464/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Дата підписання повного тексту постанови 19.02.2015р.

Головуючий суддя П.В. Авдеєв

Судді М.Л. Яковлєв

В.В. Куксов