ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _________________________________________________________________________________________ |
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"25" січня 2007 р. | Справа № 31/330-06-9349А |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Туренко В.Б.
суддів: Бандури Л.І., Поліщук Л.В.
при секретарі судового засідання Селіховій Г.В.
за участю представників сторін:
від позивача – Кіндяк Н.В.
від відповідача –не з’явився, про день, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
на постанову господарського суду Одеської області від 07.11.2006р.
у справі № 31/330-06-9349А
за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Селянського (фермерського) господарства „Балкани”
про стягнення 20293,34грн.
встановив:
Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів в вересні 2006р. звернулось з адміністративним позовом до Селянського (фермерського) господарства „Балкани” про стягнення штрафної санкції в загальній сумі 19858,44грн. за нестворення у 2005 році чотирьох робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, а також пені в сумі 434,90грн., нарахованої за порушення термінів сплати зазначеної адміністративно-господарської санкції. Позовні вимоги обґрунтовані приписами ст.ст. 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, пункту 4 Порядку сплати підприємствами, установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів (а.с.3-4).
Письмові заперечення на позов у матеріалах справи відсутні.
Постановою господарського суду Одеської області від 07.11.2006р. (суддя Лєсогоров В.М.) у позові відмовлено з мотивів відсутності вини відповідача у невиконанні нормативу створення чотирьох робочих місць для інвалідів у 2005 році.
Не погодившись із постановою суду, позивач 14.11.2006р. звернувся із заявою про апеляційне оскарження, а 24.11.2006р. – з апеляційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, позов задовольнити, посилаючись на невідповідність висновку суду приписам пунктів 3, 5, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, статей 18, 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Письмові заперечення на апеляційну скаргу від відповідача не надійшли.
Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.
Згідно із ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. № 875 в редакції, що діяла у 2005 році для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця. Відповідальність за незабезпечення наведених нормативів покладена на керівників.
Статтею 20 вказаного Закону передбачено, що підприємства (об’єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (об’єднанні), установі, організації.
Згідно пунктів 1, 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314 (із змінами), робоче місце інваліда – це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об’єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Відповідно до п.5 вказаного Положення, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Пунктом 14 вказаного Положення передбачено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Згідно ст. 18 Закону № 875, п. 10 означеного Положення, працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Таким чином, обов’язок підприємства із створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.
Відповідно до п.2.1. Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН „Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках”, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998р. № 244, звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно; у графі 4 (з графи 2) проставляється наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями відповідно до ст.5 Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про зайнятість населення”; для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під такими шифрами: ...14 –інваліди. Отже, звіти за формою державної статистичної звітності № 3-ПН містять вичерпну інформацію про наявність на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом звітного періоду.
Згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005р., який надавався до Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів підприємством за формою № 10-ПІ, у 2005 році середньооблікова кількість штатних працівників складала 178 осіб, 4% норматив по створенню робочих місць становив 7 осіб, на підприємстві працювало 3 інваліда (а.с.5-5зв.).
Звіти за формою №3-ПН відповідач у 2005р. надавав до Саратського районного центру зайнятості, хоча і не зазначав про наявність вільних робочих місць для інвалідів (а.с. 41-52).
Матеріали справи містять:
- листи Саратського Управління праці та соціального захисту населення від 28.09.2006р. за вих.№1101, де зазначено, що у 2005 році інваліди, які б бажали працювати в Селянському (фермерському) господарстві „Балкани” до Управління не звертались і на обліку не перебували (а.с.10);
- лист Саратського районного центру зайнятості від 26.09.2006р. за вих.№.518, в якому зазначено, що у 2005р. на обліку в Саратському РЦЗ інваліди не перебували і не звертались, у зв’язку з чим направлення на працевлаштування до СФГ „Балкани” не надавались (а.с.12).
Зазначені листи направлені Одеському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів на його запити.
Отже, саме з цих причин, а не з підстав невиконання підприємством пунктів 1, 3, 5 Положення, інваліди не були працевлаштованим відповідачем, з чим погодився представник позивача у судовому засіданні апеляційної інстанції.
З урахуванням вищезазначених обставин, заперечення скаржника не приймаються судовою колегією до уваги.
Таким чином, на відповідача не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами, які зобов’язані сприяти працевлаштуванню інвалідів, осіб з обмеженою працездатністю для їх працевлаштування, згідно ст. 218 Господарського кодексу України.
Вищевикладене враховано судом першої інстанції при вирішенні спору, у зв’язку з чим правомірно відмовлено у задоволенні позову і підстави для скасування постанови відсутні.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову господарського суду Одеської області від 07.11.2006р. у справі № 31/330-06-9349А –без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя В.Б. Туренко
Судді Л.І. Бандура
Л.В. Поліщук