Провадження № 22ц/790/112/15 Головуючий 1-ї інст. - Майстренко О.М.
Справа № 643/7742/14-ц Суддя доповідач - Бровченко І.О.
Категорія: житлові
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2015 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:
Головуючого - Бровченко І.О.,
суддів - Тичкової О.Ю., Швецової Л.А.
при секретарі - Афоніні К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 22 серпня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5, за участі третіх осіб - ОСОБА_6, ОСОБА_7, Московського РВ ГУДМСУ в Харківській області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, -
В С Т А Н О В И Л А :
У травні 2014 року позивач звернулась до суду із позовом до відповідачів про визнання їх такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що згідно ордеру №86695 серія А від 06 березня 1974 року виданого виконавчим комітетом Орджонікідзевської Ради народних депутатів трудящих м. Харкова, ОСОБА_9 на склад родини з п'яти осіб надано право на зайняття трикімнатної квартири АДРЕСА_1. В квартирі було зареєстровано п'ять осіб - ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_6, ОСОБА_11 та ОСОБА_12
ОСОБА_13 зі спірної квартири була знята з реєстраційного обліку в 1981 році, ОСОБА_10 - бабуся позивача, померла ІНФОРМАЦІЯ_1. На час її смерті в квартирі склався наступний порядок користування: житлову кімнату площею 12 кв.м займали дід та баба позивача - ОСОБА_9 та ОСОБА_10, житлову кімнату, площею 18 кв.м - займали батьки позивача, позивач та відповідач ОСОБА_5 Третя житлова кімната перебувала у загальному користуванні.
ОСОБА_14 з 1983 року мешкала у квартирі № 144 свого чоловіка - ОСОБА_15, що розташована в тому ж під'їзді того ж будинку. Разом з нею мешкали її діти - двоюрідні брати позивача - ОСОБА_2 та ОСОБА_1
Після смерті ОСОБА_10 житлова кімната площею 18 кв.м знаходилась у користуванні ОСОБА_3, в іншій кімнаті було встановлено тимчасову перегородку. У вказаній кімнаті час від часу мешкали ОСОБА_2 та ОСОБА_1
Дід позивача - ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, кімната, що звільнилась після його смерті, знаходилась у користуванні двоюрідних братів позивача - ОСОБА_1 та ОСОБА_2
Позивач з батьками та братом продовжували мешкати вчотирьох в одній кімнаті, площею 18 кв.м.
Внаслідок фізичної неможливості мешкати чотирьом повнолітнім особам в одній житловій кімнаті, батьки позивача та її молодший брат - ОСОБА_5, тимчасово переїхали на дачу, розташовану в с. Борівська Зміївського району Харківської області.
Фактично в спірній квартирі залишилась проживати позивач у справі. Протягом кількох місяців в квартирі також мешкав ОСОБА_2 разом зі своєю дружиною, після чого вони з дружиною переїхали до м. Лозова Харківської області. ОСОБА_1, повернувшись з армії, кілька місяців прожив у спірній квартирі та виїхав з неї.
Дві кімнати площею 18 кв.м, та 12 кв.м протягом всього часу є зачиненими, ОСОБА_2 і ОСОБА_1 2-3 рази на рік ночують в них зі своїми родинами. Крім того, ОСОБА_14 використовує їх для зберігання речей та особистих потреб.
Позивач вказує, що декілька разів на рік у вказаних кімнатах по 2-3 тижні мешкають сторонні особи, яких туди заселяє ОСОБА_3, при цьому позивачу не відомо хто саме іноді мешкає у кімнатах, будь-яких повідомлень про це від відповідача ОСОБА_3 не надходило.
ОСОБА_3 продовжує мешкати в квартирі №144, в спірній квартирі вона не проживає понад тридцять років.
Відповідачі по справі не приймають участь у сплаті комунальних послуг, у зв'язку з чим утворились заборгованості, припинено послуги з водовідведення, влітку 2013 року припиняли газопостачання.
Враховуючи, що спірна квартира перестала бути місцем проживання відповідачів у справі, та їх реєстрації у квартирі тягне значні комунальні витрати на оплату комунальних платежів, позивач просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_14 та її представник ОСОБА_16 проти позову заперечували. Зазначили, що відповідачі в спірній квартирі мешкають, ніколи не були відсутні за місцем мешкання понад шість місяців. В спірній квартирі перебуває їхнє майно, іншого житла відповідачі не мають.
Відповідач ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_2.в судове засідання не з'явились.
Треті особи - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в судове засідання не з'явились, надали до суду письмові пояснення за позовом, в яких зазначили, що позов підтримують, просять його задовольнити, справу розглядати за їх відсутністю.
Представник 3-ї особи: Московський РВ у м. Харкові ГУ ДМСУ в Харківській області в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 22 серпня 2014 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5 такими, що втратили право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1 Зобов'язано Московський РВ ГУДМСУ в Харківській області зняти ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5 з реєстраційного обліку в квартирі АДРЕСА_1
В апеляційних скаргах ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 просять рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_4 у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи скарги посилаються на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи. Рішення суду в частині визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням ОСОБА_5 не оскаржується.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, встановивши обставини справи, перевірив зібрані по справі докази, обговоривши доводи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні з підстав, передбачених п.п. 1-4 ч.1 ст.309 ЦПК України.
Згідно із ст. 107 ЖК України наймач жилого приміщення вправі за згодою членів сім'ї в будь-який час розірвати договір найму. У разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.
Згідно зі ст.ст. 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
Частиною 4 ст. 10 ЦПК України передбачено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим кодексом.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що згідно ордеру № 86695 серія А від 06 березня 1974 року, виданого виконавчим комітетом Орджонікідзевської Ради народних депутатів трудящих м. Харкова, ОСОБА_9 на склад родини з п'яти осіб надано право на зайняття трикімнатної квартири АДРЕСА_1 житловою площею 47, 91 кв.м. В спірній квартирі було зареєстровано п'ять осіб: ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_6, ОСОБА_13 та ОСОБА_12
Згідно рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 22 травня 2013 року №336, ОСОБА_4 визнано наймачем трикімнатної квартири АДРЕСА_1 зі складом сім'ї 7 осіб: ОСОБА_4 - основний наймач; ОСОБА_7 - мати; ОСОБА_6, - батько; ОСОБА_5 - брат; ОСОБА_3 - тітка, ОСОБА_1 - двоюрідний брат; ОСОБА_2 - двоюрідний брат, у зв'язку зі наймача ОСОБА_9 (а.с. 25).
З довідки №1057 від 17 травня 2014 року вбачається, що у спірній квартирі зареєстровані: ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 (а.с. 44).
Спірна квартира є трикімнатною, позивач по справі мешкає в кімнаті, площею 18 кв.м., разом зі своїм чоловіком та дитиною.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі понад 6 місяців без поважних причин не проживають у спірній квартирі. Відповідачі знаходяться на реєстраційному обліку не за своїм місцем мешкання, а тому на підставі положень ст. 71 ЖК України, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1 підлягають визнанню такими, що втратили право користування спірною квартирою. Крім того, з посиланням на вимоги ст. 107 ЖК України суд першої інстанції вважав доведеним, що спірна квартира фактично перестала бути місцем проживання відповідачів у справі, а їхня реєстрація за вказаною адресою тягне за собою порушення прав позивача та третіх осіб.
Проте погодитись із таким висновком суду першої інстанції не можна.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли у практиці застосування судами житлового кодексу України» № 2 від 12 квітня 1985 року із змінами та доповненнями - суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням, лише однієї з вказаної позивачем підстави, передбаченої ст. 71 або ст. 107 ЖК України. Змінити підставу позову суд вправі тільки за згодою позивача.
Проте, всупереч вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України, вирішуючи питання про визнання ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, суд першої інстанції зазначені роз'яснення Пленуму Верховного Суду України не врахував, під час судового розгляду справи не сприяв всебічному і повному з'ясування обставин справи та як наслідок не визначив підставу позову та правову норму, яка підлягає застосуванню для цих правовідносин.
Судом не було враховано, що в обґрунтування вимог позовної заяви з посиланням на вимоги ст. 107 ЖК України (а.с. 2-5) ОСОБА_4 зазначала, що спірна квартира фактично перестала бути місцем проживання відповідачів та останні не утримують спірне житло. Іншими підставами позов не обґрунтовується. Визначення підстав і предмету позову належить виключно позивачу і суд сам їх змінити на власний розсуд не може. З матеріалів справи вбачається, що питання щодо зміни підстави позову судом не вирішувалось, з відповідною письмовою заявою про зміну підстав позову до початку розгляду справи по суті ОСОБА_4 не зверталась.
Разом з тим, під час судового розгляду справи суд першої інстанції на власний розсуд визначив також підставу позову передбачену ст. 71 ЖК України, внаслідок чого встановлював обставини, які до предмету доказування не входять, оскільки відповідно до ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли у практиці застосування судами житлового кодексу України» № 2 від 12 квітня 1985 року передбачено, що відповідно до ст. 107 ЖК України наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це. На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів в розумінні вимог ст. ст. 58-59 ЦПК України підтверджуючих, що відповідачі вибули на інше постійне місце мешкання. В судовому засіданні представник позивача пояснив, що позовні вимоги обґрунтовуються поясненнями свідків. Письмові доказі підтверджуючі факт вибуття відповідачів на інше постійне місце проживання, утворення сім'ї в іншому місці під час судового розгляду справи позивачем надано не було.
Посилання суду першої інстанції, що підтверджуючим фактом проживання ОСОБА_3 в квартирі АДРЕСА_1 є отриманням відповідачем рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с 56), не є безспірним доказом для визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Інші письмові докази матеріали справи не містять.
Враховуючи, що рішення суду в частині визнання ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1 такими що втратила право користування житловим приміщенням не відповідає вимогам ст.ст. 212, 213 ЦПК України, позивачем в обґрунтування позовних вимог не надано належних та допустимих доказів, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню та у задоволені позову необхідно відмовити у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.
Крім того, висновок суду першої інстанції щодо задоволення позову в частині зобов'язання Московський РВ ГУДМСУ в Харківській області зняти ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 з реєстраційного обліку у спірній квартирі також підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції зобов'язуючи третю особу в справі зняти відповідачів з реєстраційного обліку не встановив, чи наявні порушення прав позивача з боку третьої особи.
Відповідно до Закону України «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання», зняття особи з реєстраційного обліку проводиться компетентними, уповноваженими на це органами, зокрема, на підставі рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням і лише в разі відмови цього органу здійснити зняття особи з реєстраційного обліку на підставі рішення суду, такі дії можуть бути оскаржені до суду із залученням компетентного органу в якості відповідача. Отже, в цій частині в позові ОСОБА_4 необхідно відмовити.
Приймаючи до уваги викладене, оцінив всі обставин справи та надані докази як окремо, так і в сукупності, судова колегія приходить до висновку про необхідність змінити рішення суду першої інстанції в частині визнання ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 такими, що втратили право користування житловим приміщенням та в задоволені позову відмовити. В іншій частині рішення суду залишається без змін.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 22 серпня 2014 року змінити.
У позові ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2, за участі третіх осіб - ОСОБА_6, ОСОБА_7, Московського РВ ГУДМСУ в Харківській області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом відмовити.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді -