УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа №283/2959/14-ц Головуючий у 1-й інст. Тимошенко А.О.
Категорія 39 Доповідач Талько О. Б.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 лютого 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючої - судді Талько О.Б.,
суддів: Косигіної Л.М., Григорусь Н.Й.,
при секретарі Церпіцькій Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 3 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення, та зменшення розміру обов'язкової частки спадкоємця,-
ВСТАНОВИЛА:
У жовтні 2014 року ОСОБА_2 звернулась до суду з даним позовом, зазначивши, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_4 За життя спадкодавець склав заповіт, згідно з яким все належне йому майно заповідав їй. Після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої, окрім земельних ділянок в с. Ялцівка Малинського району, входить також житловий будинок АДРЕСА_1.
Право власності спадкодавця на вказаний житловий будинок підтверджується договором купівлі-продажу, укладеним 14 грудня 1992 року.
Позивачка вказує, що її батько з 21 березня 1990 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, яка, вважаючи зазначений житловий будинок спільною сумісною власністю, на даний час претендує на ? його частину.
Проте, спірне житло придбане її батьком задовго до укладення шлюбу з відповідачкою, що підтверджується виписками з протоколу засідання правління колгоспу ім. Чкалова від 30 червня 1986 року, протоколу зборів уповноважених колгоспу від 19 серпня 1986 року, а також накладною від 16 грудня 1986 року. Зазначені документи містять інформацію про те, що питання продажу вказаного житлового будинку вирішувалось у 1986 році. У грудні цього ж року спадкодавець повністю сплатив кошти за придбання зазначеного житла.
Та обставина, що договір купівлі-продажу даного житлового будинку був укладений у 1992 році, не змінює режиму особистої приватної власності спадкодавця на це майно та не створює жодних правових наслідків для дружини спадкодавця.
Окрім того, у договорі зазначено, що кошти за придбаний будинок ОСОБА_4 сплатив 8 грудня 1992 року згідно з касовим ордером за №1200. Водночас, наявний у відповідачки касовий ордер №1200 датований 11 грудня 1992 року. Архівна справа, в якій зберігаються касові ордери та книги колгоспу ім. Чкалова за період із жовтня по грудень 1992 року, взагалі не містить касового ордера за №1200.
Зазначені обставини свідчать про те, що при укладенні договору купівлі-продажу кошти за придбаний будинок ОСОБА_4 не вносились, а були сплачені останнім у 1986 році.
Позивачка також вказує, що з 2006 року ОСОБА_3 не проживала з її батьком, стосунки між ними були вкрай негативними, у зв'язку з чим спадкодавець у 2008 році звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу. Проживаючи окремо від свого чоловіка, відповідачка не турбувалася про нього та не цікавилась станом його здоров'я.
Протягом останніх років життя спадкодавець хворів та потребував сторонньої допомоги, яку позивачка надавала.
З огляду на вищезазначене, ОСОБА_2 просила визнати спірний будинок особистою приватною власністю спадкодавця, а також зменшити розмір обов'язкової частки ОСОБА_3 у спадщині до 1/20 частини всього спадкового майна.
Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 3 грудня 2014 року у задоволенні позовних вимог відмовлено за безпідставністю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Зокрема, зазначає, що суд не надав правової оцінки змісту касового ордера №1200 від 11 грудня 1992 року, який не є належним та допустимим доказом передачі коштів за придбаний житловий будинок при укладанні договору купівлі-продажу. ОСОБА_3, обіймаючи на той час посаду головного бухгалтера колгоспу ім. Чкалова, мала можливість підробити цей документ.
В судовому засіданні представник позивачки підтримав апеляційну скаргу.
ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, надіславши на адресу суду письмові заперечення проти доводів апелянта, в яких зазначила, що оригінал касового ордера №1200 вона зберігала у себе, оскільки документи за 1992 рік могли бути знищені у зв'язку із закінченням терміну їх зберігання.
Та обставина, що вона з 2006 року не проживала разом із спадкодавцем, не є підставою для зменшення розміру її частки у спадщині, адже неможливість спільного проживання була зумовлена її хворобою. Проте, всі ці роки вони підтримували нормальні стосунки, вважаючи себе подружжям. Спадкодавець страждав на захворювання, які не були тяжкими та не призводили до безпорадного стану.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника ОСОБА_2, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
В судовому засіданні встановлено, що 21 березня 1990 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали шлюб, який зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Малинського районного управління юстиції.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої входить житловий будинок, розташований в с. Ялцівка Малинського району Житомирської області.
За життя ОСОБА_4 склав заповіт, відповідно до якого все належне йому майно заповідав дочці ОСОБА_2
Позивачка у встановлений законом строк прийняла спадщину, звернувшись до нотаріальної контори з відповідною заявою.
Заяву про прийняття спадщини після смерті чоловіка до нотаріальної контори подала також ОСОБА_3
Вказані обставини встановлені рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 29 вересня 2014 року.
Наявний в матеріалах справи дублікат договору купівлі-продажу, укладеного 14 грудня 1992 року між колгоспом ім. Чкалова та ОСОБА_4, свідчить про те, що житловий будинок, який входить до спадкової маси, був придбаний останнім у період перебування в зареєстрованому шлюбі з відповідачкою.
У п.2 цієї угоди зазначено, що продаж вчинено за 5005 крб., які продавець одержав 8 грудня1992 року згідно з ордером №1200.
Цього ж дня вказаний договір посвідчений секретарем виконавчого комітету Любовицької сільської Ради народних депутатів Малинського району Житомирської області відповідно до п.2 ч.1 чинної на той час Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських рад народних депутатів, затвердженої наказом Міністра юстиції УРСР від 19 лютого 1976 року за №1/5.
Згідно з положеннями ст. 227 ЦК України ( в редакції 1963 року) договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору.
У відповідності до вимог ст.14 Закону УРСР « Про державний нотаріат» у населених пунктах, де немає державних нотаріальних контор, виконавчі комітети міських, селищних, сільських рад були наділені повноваженнями щодо посвідчення угод, зокрема, договорів купівлі-продажу житла.
За правилами ст.22 КпШС України, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Аналогічні положення щодо статусу майна, набутого подружжям за час перебування у шлюбі, закріплені й у ст.60 СК України.
Отже, при вирішенні спору суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про те, що зазначений житловий будинок є спільною сумісною власністю спадкодавця та відповідачки.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_2 надала суду виписку з протоколу засідання правління колгоспу ім. Чкалова від 30 червня 1986 року, на якому, за наслідками розгляду заяви ОСОБА_4, було вирішено рекомендувати зборам уповноважених продати останньому вказаний житловий будинок. В подальшому на зборах уповноважених колгоспу було прийняте рішення щодо продажу зазначеного житла спадкодавцю за оціночною вартістю, з щомісячною виплатою. Дана обставина підтверджується випискою з протоколу зборів від 19 серпня 1986 року.
Окрім того, до матеріалів справи долучено копію накладної №1335 від 16 грудня 1986 року, яка містить інформацію про сплату ОСОБА_4 коштів за спірний будинок.
Проте, зазначені документи не свідчать про купівлю спадкодавцем цього житла у 1986 році, оскільки в даному випадку єдиною підставою набуття права власності на вказане нерухоме майно є договір купівлі-продажу, оформлений відповідно до вимог чинного на той час законодавства.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 посилалась на касовий ордер №1200 від 11 грудня 1992 року, зміст якого свідчить про сплату спадкодавцем коштів у розмірі 5005 грн. за придбаний житловий будинок.
Посилання позивачки на ту обставину, що дата на вказаному ордері не узгоджується з датою сплати коштів, зазначеною у договорі, а також на відсутність оригіналу цього ордера у архівному відділі виконкому, не свідчить про обгрунтованість її позовних вимог, оскільки дана угода є чинною та у встановленому законом порядку не оспорена.
В матеріалах справи відсутні дані, які б свідчили про те, що спадкодавець за життя ставив питання про визнання цього договору недійсним, а також про визнання спірного житла його особистою приватною власністю.
Правильним є також висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо зменшення обов'язкової частки у спадщині.
Так, за правилами ч.1 ст.1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки успадковують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом ( обов'язкова частка).
Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.
Цивільне законодавство не містить переліку обставин, за наявності яких можливе зменшення розміру обов'язкової частки. Таким чином суд, врахувавши конкретні обставини справи та надавши оцінку доказам, повинен дійти висновку про наявність чи відсутність підстав для застосування положень ст. 1241 ЦК України щодо зменшення розміру частки у спадщині.
В судовому засіданні встановлено, що відповідачка з 2006 року не проживала разом зі спадкодавцем. Допитані судом свідки пояснили, що між подружжям існували відносини, що не грунтувались на взаємоповазі один до одного. Зміст рішення Малинського районного суду Житомирської області від 29 вересня 2014 року свідчить про те, що за життя ОСОБА_4 зловживав алкогольними напоями.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 пояснила, що неможливість спільного проживання зі спадкодавцем була також зумовлена її хворобою та необхідністю лікування. При цьому, відповідачка надала довідку, яка свідчить про встановлення їй 2 групи інвалідності з 2 липня 2010 року.
Таким чином, відсутність взаємоповаги між подружжям та тривале окреме проживання не можуть бути підставою для застосування положень ч.1 ст.1241 ЦК України щодо зменшення розміру обов'язкової частки у спадщині.
При вирішенні даного питання суд першої інстанції вірно виходив з недоведеності позивачкою тієї обставини, що спадкодавець потребував матеріальної допомоги, а ОСОБА_3 мала можливість її надавати, проте умисно ухилялася від надання такої допомоги.
Матеріали справи також містять копію ухвали Малинського районного суду Житомирської області від 5 червня 2008 року, якою залишено без розгляду позовні вимоги ОСОБА_4 про розірвання шлюбу з відповідачкою на підставі п.5 ч.1 ст. 207 ЦПК України.
Проте, звернення ОСОБА_4 до суду із позовом про розірвання шлюбу лише свідчить про відсутність між подружжям протягом певного періоду взаємної злагоди, а подача ним заяви про залишення даних позовних вимог без розгляду вказує на прагнення зберегти шлюб.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що, відмовляючи у задоволенні позову, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, в результаті чого ухвалив законне та обгрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування немає.
Керуючись ст. ст. 209,303,307,308,313-315,319 ЦПК України, колегія суддів,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, відхилити.
Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 3 грудня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили.
Головуюча Судді: