Справа № 456/2483/11 Головуючий у 1 інстанції: Сас С.С.

Провадження № 22-ц/783/358/15 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.

Категорія: 5

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді Приколоти Т.І.

суддів: Струс Л.Б.,Тропак О.В.

з участю секретаря Іванової О.О.

з участю ОСОБА_2, ОСОБА_3,

ОСОБА_4, ОСОБА_5,

ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_2 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 25 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_2 до ОСОБА_4, з участю третіх осіб: ОСОБА_10, ОСОБА_11, про витребування майна від добросовісного набувача,-

в с т а н о в и л а:

27 вересня 2011 року ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_2 звернулися з позовом про витребування з володіння ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1, набутої за договором дарування від 7 травня 2009 року, укладеним між ОСОБА_4 та ОСОБА_11; передачу цієї квартири у їхню (позивачів) спільну часткову власність по 1/4 частині кожному. В обґрунтування позовних вимог посилаються на те, що дана квартира належала їм на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право власності на квартиру від 21 травня 1997 року. 26 березня 2004 року між ОСОБА_2, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 був укладений фіктивний правочин - договір купівлі-продажу спірної квартири, який мав слугувати лише гарантією повернення ними (позивачами) останньому грошей в сумі 7 000 доларів США. ОСОБА_2 повністю сплатила у банку «Фінанси та кредит» позику в розмірі 7 000 доларів США, яку отримав ОСОБА_10 Незважаючи на це, ОСОБА_10 поза їхньою волею безпідставно відчужив спірну квартиру ОСОБА_11 замість того, щоб повернути все у попередній стан. Рішенням Стрийського міськрайонного суду від 24 березня 2011 року визнаний недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений між ОСОБА_2, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 Просять позов задовольнити.

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 25 липня 2014 року відмовлено у задоволенні позову.

Рішення суду оскаржили ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_2, посилаючись на незаконність та несправедливість оскаржуваного рішення. Вважають, що вони не пропустили строк звернення до суду із цим позовом. Зазначають, що звернулися з позовом про витребування майна від особи, яка набула це майно за безвідплатним договором у особи, яка не мала права таке майно відчужувати. З позовом вони звернулися з підставі ст. 388 ЦК України, оскільки їх права у цьому випадку не можуть бути захищені шляхом визнання недійсними договорів та застосування реституції. Рішенням суду, яке набрало чинності, визнано недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений між ними та ОСОБА_10 У спірній квартирі їх сім'я проживає з 1993 року до даного часу. ОСОБА_2 не отримувала коштів за спірну квартиру від ОСОБА_11, ОСОБА_4 і ОСОБА_10 Просять оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення їх позову в повному об'ємі.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.

Відповідно до ст.ст. 10, 59-61 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини, визнані сторонами, не підлягають доказуванню. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Встановлено, що 26 березня 2004 року ОСОБА_9 і ОСОБА_2, які діяли від свого імені та від імені неповнолітніх на той час ОСОБА_7 і ОСОБА_8, уклали нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 з ОСОБА_10 Продаж квартири вчинено за 19 700 грн. У договорі є відмітка, що він підписаний і ОСОБА_7

Після укладення вказаного договору попередні власники квартири зняті з реєстрації у ній, що стверджується копією будинкової книги, виданої ОСОБА_10, де відомості про їх реєстрацію відсутні. З листа Станківської сільської ради № 115 від 23 червня 2009 року вбачається, що ОСОБА_2, ОСОБА_7 і ОСОБА_12 були зареєстровані після продажу квартири у будинку АДРЕСА_2, який відповідно до договору дарування від 27 квітня 2006 року належить ОСОБА_2 12 листопада 2008 року ОСОБА_8 повторно зареєстрована у спірній квартирі. Ця реєстрація визнана незаконною і скасована.

11 жовтня 2005 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_11 укладено договір купівлі-продажу спірної квартири. Вказаний договір посвідчений нотаріально. Цього ж дня між ОСОБА_10 і ОСОБА_11 укладено додатковий договір про проживання у спірній квартирі ОСОБА_9 до 1 квітня 2009 року - до завершення будівництва приватного будинку у АДРЕСА_2. При купівлі спірної квартири ОСОБА_11 його мати - ОСОБА_5 сплатила за квартиру 34 000 доларів США, що стверджується листом прокуратури від 25 червня 2010 року, та не заперечувалося ОСОБА_2, яка отримала ці кошти.

7 травня 2009 року ОСОБА_11 відповідно до нотаріально посвідченого договору подарував спірну квартиру ОСОБА_4 Обдарований провів державну реєстрацію права власності на спірну квартиру та сплатив податки у зв'язку із отриманням майна за цим договором. З цього вбачається, що обдарований прийняв дарунок, як передбачено ст. 722 ЦК України. Зазначені вище обставини встановлені рішенням Апеляційного суду Львівської області від 21 грудня 2011 року, яке набрало чинності.

ОСОБА_7 і ОСОБА_8 зверталися з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_4 про визнання недійсними вказаних вище договорів. За результатами розгляду цього спору Стрийським міськрайонним судом Львівської області ухвалено рішення від 24 березня 2011 року, яким визнано недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений 26 березня 2004 року між ОСОБА_9, ОСОБА_2 та ОСОБА_10, посвідчений приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу ОСОБА_13 Визнано недійсним договір купівлі-продажу вказаної квартири, укладений 11 жовтня 2005 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_11, посвідчений Стрийською держнотконторою. Визнано недійсним договір дарування спірної квартири, укладений 7 травня 2009 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_4, посвідчений Стрийською держнотконторою.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 21 грудня 2011 року рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 24 березня 2011 року в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 Стрийського району Львівської області, укладеного 11 жовтня 2005 року між ОСОБА_10 і ОСОБА_11, та визнання недійсним договору дарування цієї квартири, укладеного 7 травня 2009 року між ОСОБА_11 і ОСОБА_4,- скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в позові. В частині визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного 26 березня 2004 року між ОСОБА_9, ОСОБА_2 та ОСОБА_10, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Даний позов подано до суду 27 вересня 2011 року - до ухвалення Апеляційним судом Львівської області рішення від 21 грудня 2011 року.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 21 грудня 2011 року, ухваленим у справі за позовом ОСОБА_7 і ОСОБА_8 до ОСОБА_2 та ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів, укладених щодо спірної квартири, встановлено: ОСОБА_10 вказав, що укладений між ним та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу був гарантією повернення взятого ним кредиту в користь ОСОБА_2. Спірна квартира була предметом іпотечного договору, що був майновою гарантією повернення такого кредиту. У цьому судовому рішенні зазначено, що неналежне виконання батьками своїх обов'язків щодо управління майном дитини є підставою для покладення на них обов'язку відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду (ст. 177 СК України), та не є підставою для визнання правочину недійсним.

З довідки банку «Фінанси та Кредит» №726 від 8 грудня 2011 року вбачається, що ОСОБА_10 в повному обсязі погашено заборгованість за кредитним договором від 13 квітня 2004 року.

Апеляційний суд при перегляді рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 24 березня 2011 року прийшов до висновку, що висновки суду в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 11 жовтня 2005 року та дарування від 7 травня 2009 року, не відповідають вимогам закону. Позивачі звернулися з вимогами про визнання вказаних договорів недійсними з підстав їх фіктивності. Підстави для визнання договорів недійсними визначені статтями 215,218-235 ЦК України, такі підстави повинні мати місце саме на час укладення оспорюваного договору. Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3,5,6 ст. 203 цього Кодексу. Договір купівлі-продажу спірної квартири 11 жовтня 2005 року укладений між ОСОБА_10 і ОСОБА_11 За договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно у власність іншої сторони, яка приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що сторони цього правочину виконали умови договору купівлі-продажу. ОСОБА_10 на час укладення цього договору був власником спірної квартири на підставі договору купівлі-продажу, який був зареєстрований у встановленому порядку і ніким не оспорювався. Договір купівлі-продажу є консесуальним, оскільки вважається укладеним з часу досягнення сторонами згоди за його суттєвими умовами, а час вступу договору в силу не пов'язується з передачею майна покупцеві. Передача майна є виконанням укладеної угоди з боку продавця.

Договір купівлі-продажу від 11 жовтня 2005 року укладений в письмовій формі і посвідчений нотаріально згідно вимог ст. 745 ЦК України. Після укладення договору проведено його державну реєстрацію відповідно до ч.3 ст. 640 ЦК України. За умовами цього договору відчуженню підлягало нерухоме майно. До набувача перейшло право власності на спірну квартиру з моменту державної реєстрації договору (ч.4 ст. 334 ЦК України).

Те, що належна позивачам частина майна (квартири) відчужена відповідачами ОСОБА_2 і ОСОБА_9 ОСОБА_10, а покупець за договором купівлі-продажу від 11 жовтня 2005 року є добросовісним набувачем, не дає підстав для визнання договору купівлі-продажу недійсним, але не позбавляє позивачів можливості захистити їх порушене право шляхом відшкодування вартості належної їм частини майна. Однак такі вимоги не заявлені.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність (ст. 717 ЦК України). Договір дарування є двостороннім правочином, що заснований на взаємному узгодженні. Будь-які причини, мотиви дарувальника не мають значення. ОСОБА_11, як власник спірної квартири, відповідно до договору дарування від 7 травня 2009 року подарував, а ОСОБА_4 прийняв квартиру в дар. Договір вчинений в письмовій формі та посвідчений нотаріально відповідно до вимог ст. 719 ЦК України.

Згідно з вимогами статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. На час укладення договору купівлі-продажу від 11 жовтня 2005 року ОСОБА_10 був власником спірної квартири на підставі договору від 26 березня 2004 року, зареєстрованого у Стрийському міжрайонному бюро технічної інвентаризації за № 722 в реєстрову книгу №3, а відповідач ОСОБА_11, як покупець, діяв добросовісно, відповідно до вимог закону. Матеріалами справи стверджується, що обдарований ОСОБА_4 прийняв дарунок у відповідності до ч.2 ст. 722 ЦК України, є добросовісним набувачем спірної квартири. У зв'язку з наведеним колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для визнання недійсними оспорюваних договорів купівлі-продажу квартири від 11 жовтня 2005 року та дарування її від 7 травня 2009 року.

Відмовляючи у задоволенні цього позову, суд першої інстанції виходив з того, що попереднім судовим рішенням встановлено, що відповідно до ст. 177 СК України неналежне виконання батьками своїх обов'язків щодо управління майном дитини є підставою для покладення на них обов'язку відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду.

Згідно з вимогами ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Пунктом 3 частини 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. На час укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_10 був власником спірної квартири, а покупець ОСОБА_11 діяв добросовісно відповідно до вимог закону. Позивачі ОСОБА_7 і ОСОБА_8 в обґрунтування своїх вимог про витребування з володіння ОСОБА_4 спірної квартири посилаються на те, що майно вибуло з їх володіння поза їх волею. На час відчуження спірної квартири її співвласники ОСОБА_7 і ОСОБА_8 були неповнолітніми, їх законними представниками були ОСОБА_2 і ОСОБА_9, які діяли в своїх інтересах як співвласники вказаної квартири, а також в інтересах своїх неповнолітніх дітей. Батьки відповідно до ст. 242 ЦК України є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей, вони мають вчиняти правочини в інтересах дітей. Неналежне виконання батьками своїх обов'язків щодо управління майном дитини є підставою для покладення на них обов'язку відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду, відшкодування вартості відчуженого майна. Позивачі ОСОБА_7 і ОСОБА_8 були співвласниками спірної квартири разом із ОСОБА_2 і ОСОБА_9, а відтак, не можуть ставити питання про витребування квартири в цілому. Ознака вибуття майна із володіння власників ОСОБА_7, ОСОБА_8, а також ОСОБА_2 і ОСОБА_9 поза їх волею, при чому останні як продавці відчужили спірну квартиру від свого імені та від імені своїх дітей (як їх законні представники), відсутня.

Згідно з ч.1 ст. 388 ЦК України добросовісність набуття виключає можливість витребування, якщо майно було відчужене з волі власника за договором, який було визнано недійсним після того, як набувач за цим договором продав його третій особі (добросовісному набувачу). Власник також позбавлений права витребувати своє майно від особи, яка купуючи його, не знала і не могла знати, що продавець отримав його на підставі правочину, який на день продажу не був визнаний недійсним. У такому випадку власник майна має тільки право вимагати від особи, якій він передав майно на виконання недійсного правочину, відшкодувати його вартість на підставі ст. 1213 ЦК України. ОСОБА_5 сплатила за квартиру 34 000 доларів США, що не заперечується ОСОБА_2, яка отримала ці кошти. Ця обставина встановлена рішенням Апеляційного суду Львівської області від 21 грудня 2011 року, яке набрало законної сили. Суд вважав, що докази про наявність передбачених ст. 388 ЦК України підстав, які дають право на витребування майна від добросовісного набувача, не надані. Суд виходив з того, що ОСОБА_2 у зв'язку з продажем спірної квартири одержала від ОСОБА_5 кошти в сумі 34 000 доларів США. Ця обставина дає підстави вважати, що квартира вибула з володіння позивачів відповідно до волі її власників, виходячи з того, що ОСОБА_2 діяла в інтересах інших співвласників квартири (як дружина ОСОБА_9 вона діяла в інтересах подружжя, та також як мати неповнолітніх ОСОБА_7 і ОСОБА_8 за законом, є їх законним представником. На час укладення договору купівлі-продажу від 11 жовтня 2005 року ОСОБА_10 був власником спірної квартири на підставі договору від 26 березня 2004 року, зареєстрованого у Стрийському міжрайонному бюро технічної інвентаризації за №722 в реєстрову книгу №3, а відповідач ОСОБА_11, як покупець, діяв добросовісно, відповідно до вимог закону. Він мав право на відчуження придбаного за договором купівлі-продажу майна.

Матеріалами справи стверджується, що обдарований ОСОБА_4 прийняв дарунок у відповідності до ст. 722 ЦК України, сплатив податки та обов'язкові платежі у зв'язку з набуттям майна.

Суд першої інстанції відмовив у позові за безпідставністю позовних вимог та у зв'язку з пропуском позивачами строку позовної давності одночасно.

З такими висновками суду погодитись не можна. Сплив строку позовної давності є наслідком відмови в позові, якщо такий позов є обґрунтованим.

Вважаючи неповажними причини пропуску строку позовної давності, суд мотивував свої висновки тільки відносно ОСОБА_2 та не врахував, що позивачами є ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9

Встановлено, що позивачі фактично користуються спірною квартирою, тобто володіють нею. ОСОБА_4 квартирою не володіє.

З аналізу практики застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ Верховного Суду України вбачається, що при розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути власник майна (фізичні, юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів), який на момент подання позову не володіє цим майном. Відповідачем у справах цієї категорії є особа, яка на момент подан­ня позову фактично володіє майном без підстав, передбачених зако­ном, адміністративним актом чи договором. Незаконним володільцем може бути добросовісний і недобросовісний набувач.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане у особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент вчинення правочину про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужуєть­ся особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку, а від добросовісного - лише в передбачених за коном випадках (ст. 388 ЦК), а саме: у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі інших шляхом.

Наявність у діях власника майна волі на пе­редачу майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача. Під час розгляду вимог про витребування майна у його набува­ча мають бути враховані всі умови, передбачені ст. 388 ЦК.

Таким чином, є доведеним, що спірна квартира продана з волі власників, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_9, які діяли у своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей, відчужили цю квартиру. ОСОБА_2 отримала у зв'язку з продажем квартири кошти в сумі 34 000 доларів США, що встановлено судовим рішенням. Позивачі проживають у квартирі та користуються нею фактично.

Колегія суддів приходить до висновку, що підстави для витребування квартири відсутні, відтак у позові належить відмовити.

Керуючись ст. 303, п.2 ч.1 ст.307, ст.ст. 309, 313, ч.2 ст.314, ст.ст.316, 317,319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 25 липня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_2 про витребування квартири АДРЕСА_1, набутої за договором дарування від 7 травня 2009 року, укладеним між ОСОБА_4 та ОСОБА_11; і передачу цієї квартири у спільну часткову власність по ? частині кожному з позивачів,- відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: