КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
____________________________________________
01033, м.Київ, вул.Жилянська 58-б тел. 284-37-31
Іменем України
П О С Т А Н О В А
20.07.06 р. № 591/9-12-20/280
Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий Зеленіна Н.І.
Судді
Андрейцева Г.М.
Швець В.О
при секретарі судового засідання Швидаку С. І.
за участю представників сторін:
від позивача: Літвінов О. Б. -дов. б/н від 06.09.2004 р., представник
від відповідача: Соловйова В. В. -дов. № 160 від 24.02.2006 р., представник
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Лубнифарм” на рішення господарського суду Полтавської області від 17.05.2006 року
у справі № 591/9-12-20/280 (суддя Киричук О. А.)
за позовом Фірми “AMOB Gmbh”, Elizabeth Str. 60, 85716, Unterschlessheim, Germany
до Відкритого акціонерного товариства “Лубнифарм”, м. Лубни
про стягнення 165 160,39 доларів США
в с т а н о в и в:
Фірма “AMOB Gmbh” звернулася до господарського суду Полтавської області з позовом (т. 1 а. с. 32-35) до Відкритого акціонерного товариства “Лубнифарм” про стягнення 165 160,39 доларів США за поставлену фармацевтичну сировину згідно контрактів № 29/ЛБ від 04.06.1997 р., № 30/ЛБ від 23.07.1997 р., № 31/ЛБ від 30.07.1997 р., № 32/ЛБ від 01.09.1997 р., № 33/ЛБ від 15.09.1997 р. та № 34/ЛБ від 30.09.1997 р.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 17.05.2005 р. у справі № 591/9-12-20/280 (т. 1 а. с. 195-196) позов задоволено повністю; стягнуто з Відкритого акціонерного товариства “Лубнифарм” на користь Фірми “AMOB Gmbh” 165 160,39 доларів США основного боргу, 325 доларів США витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Відкрите акціонерне товариство “Лубнифарм” подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 17.05.2006 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, оскільки, як вважає відповідач, рішення прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права, а висновки місцевого господарського суду покладені в основу рішення не відповідають обставинам справи, зокрема, для поновлення строку позовної давності не вбачається поважних причин, які б перешкоджали своєчасно подати позов до суду.
За апеляційною скаргою Відкритого акціонерного товариства “Лубнифарм” на рішення господарського суду Полтавської області від 17.05.2006 р. згідно ст. 98 ГПК України Київським міжобласним апеляційним господарським судом ухвалою від 19.06.2006 р. порушено апеляційне провадження у справі № 591/9-12-20/280.
Фірма “AMOB Gmbh” згідно ст. 96 ГПК України надала відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, заперечує, просить залишити рішення господарського суду Полтавської області від 17.05.2006 р. без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.
Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Представник позивача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення -скасуванню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, між Фірмою “AMOB Gmbh” (далі -позивач) та Відкритим акціонерним товариством “Лубнифарм” (далі -відповідач) укладено контракти № 29/ЛБ від 04.06.1997 р., № 30/ЛБ від 23.07.1997 р., № 31/ЛБ від 30.07.1997 р., № 32/ЛБ від 01.09.1997 р., № 33/ЛБ від 15.09.1997 р. та № 34/ЛБ від 30.09.1997 р. (далі -контракти, т. 1 а. с. 36-53), на виконання умов яких позивач (за договором -продавець) поставив, відповідач (за договором -покупець) прийняв фармацевтичну сировину різних найменувань на загальну суму 223 600 доларів США, що підтверджується вантажно-митними деклараціями (т. 1 а. с. 167-181).
У відповідності до умов п. 3.2 вказаних контрактів відповідач зобов'язався оплатити товар протягом 30 днів після поставки товару.
За вказаними контрактами та відповідними специфікаціями поставлено фармацевтичну сировину різних найменувань на загальну суму 223 600 доларів США, а саме:
- контракт № 29/ЛБ від 04.06.1997 р.: фталазол ВР 93 -500 кг, ксероформ ВРС 49 -400 кг, на загальну суму 33 150 доларів США, згідно вантажно-митних декларацій від 15.07.1997 р. Відповідачем сплачено 21 139,61 доларів США. Неоплачена сума по контракту № 29/ЛБ від 04.06.1997 р. становить 12 010,39 доларів США;
- контракт № 30/ЛБ від 23.07.1997 р.: левоміцетин ВР 93/зир 23 -500 кг, анальгін ОАВ 10 -3000 кг, на загальну суму 42 350 доларів США, згідно вантажно-митних декларацій від 19.08.1997 р. та 27.08.1997 р. Відповідачем сплачено 37 300 доларів США. Неоплачена сума по контракту № 30/ЛБ від 23.07.1997 р. становить 5 050 доларів США;
- контракт № 31/ЛБ від 31.07.1997 р.: аспірин ВР 93 -15 000 кг, на загальну суму 48 000 доларів США, згідно вантажно-митної декларації від 05.08.1997 р. Відомості про оплату відсутні;
- контракт № 32/ЛБ від 01.09.1997 р.: аспірин ВР 93 -15 000 кг, еуфілін ВР 93 -1 000 кг, на загальну суму 61 500 доларів США, згідно вантажно-митних декларацій від 04.09.1997 р. та 17.09.1997 р. Відомості про оплату відсутні;
- контракт № 33/ЛБ від 15.09.1997 р.: ампіцілін тригідрат -500 кг, на загальну суму 29 000 доларів США, згідно рахунку № 33/97 від 15.09.1997 р. Відомості про оплату відсутні;
- контракт № 34/ЛБ від 30.09.1997 р.: парацетомол -2000 кг, на загальну суму 9 600 доларів США, згідно вантажно-митної декларації від 13.10.1997 р. Відомості про оплату відсутні.
Оскільки правовідносини між сторонами у справі виникли та існували протягом 1997 року, тобто до набрання чинності Цивільним кодексом України від 16.01.2003 року, до цих правовідносин застосовуються положення ЦК УРСР від 18.07.1963 року, який діяв в зазначений період.
Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Враховуючи, що передбачений ст. 71 ЦК УРСР трирічний строк позовної давності сплинув на момент набрання чинності ЦК України 2003 року (набрав чинності з 01.01.2004 р.), для визначення строку позовної давності за спірними зобов'язаннями, застосовуються відповідні положення ЦК УРСР.
Відповідно до ст. 79 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.
З врахуванням положень п. 3.2 вказаних контрактів відповідач повинен був розрахуватися з позивачем до 15.08.1997 р., 19.09.1997 р., 27.09.1997 р., 05.09.1997 р., 04.10.1997 р., 17.10.1997 р., 15.10.1997 р. та 13.11.1997 р. відповідно. Отже, позивач повинен був знати і знав про порушення його прав з моменту спливу 30-денного терміну оплати товару оплати товару згідно п. 3.2 вказаних контрактів.
Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Таким чином, строк позовної давності сплив відповідно 16.08.2000 р., 20.09.2000 р., 28.09.2000 р., 06.09.2000 р., 05.10.2000 р., 18.10.2000 р., 16.10.2000 р. та 14.11.2000 р.
Відповідно до ст. 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.
Позивачем факт пропуску строку позовної давності за зверненням до суду за захистом порушених прав не заперечується. В клопотанні б/н від 11.05.2006 р. про поновлення строку позовної давності (т. 1 а. с. 182) позивач вказує на те, що відповідач наявність боргу визнавав, а тому позивач звертався до банківських установ, органів державної виконавчої служби та судових органів за примусовим стягненням 165 160,39 доларів США, що є предметом даного спору.
З'ясування причин пропуску строку позовної давності пов'язано із встановленням обставин, які призвели до пропуску цього строку, а висновок суду щодо поважності цих причин є результатом оцінки вказаних обставин.
Якщо суд дійде висновку про те, що строк позовної давності пропущено з поважної причини, то у своєму рішенні приводить відповідні мотиви у підтвердження своїх висновків. Однак місцевим господарським судом цього зроблено не було.
Колегією суддів апеляційного господарського суду не вбачається поважних причин для поновлення строку позовної давності, які б перешкоджали своєчасно подати позов до суду. Позивачем не вказано на жодну поважну причину, яка б перешкоджала позивачу своєчасно звернутися до суду. Що ж до його наміру вирішити спір у позасудовому порядку, то ця дія не може сама по собі вважатися поважною причиною пропущення строку позовної давності.
Отже, місцевим господарським судом безпідставно задоволено клопотання позивача про поновлення строку позовної давності, без з'ясування дійсним причин його пропуску.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що позивачем не наведено поважних причин пропуску позовної давності, а тому позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 165 160,39 доларів США задоволенню не підлягають.
Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що рішення господарського суду Полтавської області від 17.05.2006 року у справі № 591/9-12-20/280 підлягає скасуванню, а апеляційна скарга -задоволенню.
Судові витрати згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України покладаються на позивача у справі.
ВАТ “Лубнифарм” сплачено платіжним дорученням № 5 від 26.05.2006 р. державне мито в сумі 856 доларів США за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Полтавської області від 17.05.2006 р. у справі №591/9-12-20/280.
Відповідно до ст. 47 ГПК України державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановлених законодавством. В рішенні, ухвалі, постанові чи довідці господарського суду зазначаються обставини, що є підставою для повного або часткового повернення державного мита.
Відповідно до п. п. “а” п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України № 7-93 від 21.01.1993 р. “Про державне мито” ставки державного мита встановлюються в таких розмірах із заяв, що подаються до господарських судів із заяв майнового характеру 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до п. п. “г” п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України № 7-93 від 21.01.1993р. зі змінами “Про державне мито” ставки державного мита встановлюються в таких розмірах із заяв, що подаються до господарських судів, із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови, а також заяв про перегляд їх за нововиявленими обставинами 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви, для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру -50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.
Оскільки відповідачем оспорюється в апеляційній скарзі сума в розмірі 165 160,39 доларів США, то державне мито, яке підлягає сплаті за подання апеляційної скарги в даній справі, становить 825,80 доларів США. Отже, відповідачем сплачено державне мито в більшому розмірі, ніж встановлено чинним законодавством, а тому державне мито в сумі 30,20 доларів США підлягає поверненню ВАТ “Лубнифарм” з державного бюджету України на підставі п. 1 ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України № 7-93 від 21.01.1993 р. “Про державне мито”.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 44, 47, 49, 99, 101, п. 2 ст. 103, п. 1, п. 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, п. 1 ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” Київський міжобласний апеляційний господарський суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Лубнифарм” задовольнити повністю.
2. Рішення господарського суду Полтавської області від 17.05.2006 року у справі № 591/9-12-20/280 скасувати повністю.
3. Прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог Фірми “AMOB Gmbh” до Відкритого акціонерного товариства “Лубнифарм” про стягнення 165 160,39 доларів США.
4. Стягнути з Фірми “AMOB Gmbh” на користь Відкритого акціонерного товариства “Лубнифарм” 825,80 доларів США витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.
5. Повернути частково Відкритому акціонерному товариству “Лубнифарм” з Державного бюджету України державне мито за подання апеляційної скарги в розмірі 30,20 доларів США., сплачене платіжним доручення № 5 від 26.05.2006 року.
6. Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідний наказ та довідку.
7. Справу № 591/9-12-20/280 повернути господарському суду Полтавської області.
Головуючий Зеленіна Н.І.
Судді
Андрейцева Г.М.
Швець В.О