Справа № 157/1669/14-ц

Провадження №2/157/13/15

РІШЕННЯ

Іменем України

09 лютого 2015 рокумісто Камінь-Каширський

Камінь-Каширський районний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді Антонюк О.В.,

з участю секретаря - Фесь Т.І.,

представника третьої особи,

яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору,

на стороні позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Новочервищанська сільська рада Камінь-Каширського району, про усунення перешкод у користуванні заїздом,

встановив:

У листопаді 2014 року позивач ОСОБА_4 звернувся у суд з позовом, у якому зазначає, що рішенням Камінь-Каширського районного суду від 23 вересня 2014 року за ним визнано право власності на житловий будинок та надвірні споруди по АДРЕСА_1 Камінь-Каширського району Волинської області. Поряд з його будинком знаходиться домоволодіння ОСОБА_5 З відповідачем вони користувалися спільним заїздом до господарських будівель, однак згодом останній загородив частину спільного заїзду та поскладав на ньому будівельні матеріали, у зв'язку з чим у нього немає можливості доїхати до належних йому господарських будівель. За зверненням Новочервищанської сільської ради Інспекцією сільського господарства у Волинській області проведено перевірку з приводу самовільного зайняття частини земельної ділянки загального користування ОСОБА_5 шляхом встановлення огорожі і складування будівельних матеріалів та складено щодо відповідача протокол про адміністративне правопорушення і вручено припис про усунення порушень земельного законодавства. Позивач просить усунути перешкоди у користуванні частиною самовільно зайнятого спільного заїзду шляхом зобов'язання відповідача ОСОБА_5 демонтувати огорожу та прийняти з проїзду будівельні матеріали.

Ухвалою суду від 23 січня 2015 року до участі у розгляді справи залучено Новочервищанську сільську раду як третю особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

Позивач ОСОБА_4 у судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час, дату та місце судового розгляду справи, причину неявки суду не повідомив.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві, і, уточнивши позовні вимоги, просив усунути перешкоди у користуванні самовільно зайнятою частиною заїзду, що перебуває у спільному користуванні, шляхом зобов'язання відповідача ОСОБА_5 демонтувати частину огорожі щоб ширина проїзду на відстані 21,58 м від початку заїзду становила 4,55 м, а на відстані 37,58 м від початку спільного заїзду - 3,95 м, загальна довжина паркану, який підлягає демонтуванню, - 16 метрів, починаючи на відстані 21,58 м від початку заїзду.

Відповідач ОСОБА_5 повторно у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку.

Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні позов не визнала та пояснила, що огорожа відповідачем встановлена на земельній ділянці, яка правомірно перебуває у його користуванні, у зв'язку з чим просила відмовити у задоволені позову.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, ОСОБА_1 у судовому засіданні просила позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, свідка, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги належить задовольнити повністю, зважаючи на таке.

Згідно ч. 2 ст. 152 ЗК України (далі - ЗК) власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЗК у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна комунальної власності.

За змістом ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності на землю, яка відповідно до закону визначена як об'єкт права комунальної власності, належить територіальним громадам.

Територіальні громади реалізують право на землі комунальної власності безпосередньо або через органи місцевого самоврядування (п. «б» ст. 80 ЗК).

Судом встановлено, що за позивачем ОСОБА_4, згідно з рішенням Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 23 вересня 2014 року, визнано право власності на житловий будинок та господарські будівлі, що розташовані по АДРЕСА_1.

Відповідач ОСОБА_5 проживає у житловому будинку, що розташований у цьому ж населеному пункті по АДРЕСА_2

Рішенням Новочервищанської сільської ради № 41/9 від 25 березня 2014 року затверджено акт обстеження по зверненню ОСОБА_4 «Про самовільне переставляння огорожі на проїзній частині вулиці», згідно з яким комісією з питань земельних відносин під час виїзду на земельні ділянки, що розташовані по АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, було встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 користуються спільною вулицею по доїзду до господарських будівель. З цього ж рішення вбачається, що сільська рада вирішила встановити, що до господарських будівель ОСОБА_4 і ОСОБА_5 є один заїзд і вважати його спільним, та дану частину земельної ділянки визнати такою, що приватизації не підлягає.

Наявність вказаного спільного заїзду у с. Нові Червища, який бере початок з АДРЕСА_1 та проходить до господарських будівель позивача ОСОБА_4, підтверджується також проектом планування та забудови с. Нові Червища Камінь-Каширського району за 1990 рік (генеральним планом), який було досліджено у судовому засіданні за участю спеціаліста - начальника відділу містобудування та архітектури Камінь-Каширської райдержадміністрації Должка С.В.

З вищезазначеного акту обстеження за зверненням ОСОБА_4 від 21 березня 2014 року та зі схеми, наданої у судовому засіданні представником позивача, яка виготовлена Волинською регіональною філією ДП "Центр ДЗК" Любешівський районний виробничий відділ, 2015 р., вбачається, що відповідач ОСОБА_5 встановив огорожу, чим звузив спільний заїзд до господарських будівель позивача, а саме: від початку заїзду з АДРЕСА_1 на відстані 21,58 м спільний заїзд звужено на 1,20 м, а на відстані 37,58 м від початку заїзду з АДРЕСА_1 спільний заїзд звужено на 0,70 м., розмір огорожі, якою звужено спільний заїзд становить 16 метрів, ширина .

Матеріали справи свідчать, що Державною інспекцією сільського господарства у Волинській області було проведено перевірку з приводу можливого самовільно зайняття ОСОБА_5 земельної ділянки, що розташована у с. Нові Червища та встановлено, що ОСОБА_5 самовільно зайняв частину земельної ділянки, що відноситься до земель загального користування і є дорогою (проїздом), шляхом її огородження та складування на ній будівельних матеріалів. Згідно з постановою інспекції сільського господарства 18 червня 2014 року № 000089 за самовільне зайняття цієї земельної ділянки ОСОБА_5 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 53-1 КУпАП, і на нього накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 170 грн.

Встановлення відповідачем на вказаній частині земельної ділянки огорожі та складування будівельних матеріалів представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні не заперечила. Проте остання пояснила, що така земельна ділянка перебуває у користуванні відповідача ОСОБА_5 і тому останній правомірно встановив на ній огорожу та складував будівельні матеріали.

Разом з тим ні відповідач, ні представник відповідача не надали суду належних та достовірних доказів, які б посвідчували право власності відповідача чи право його одноосібного користування частиною земельної ділянки, на якій відповідач встановив огорожу, як і не надали доказів, які б посвідчували встановлення меж земельної ділянки, якою вправі користуватися відповідач.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 пояснила, що жодного правовстановлюючого документа на право власності чи на право користування земельною ділянкою, на якій відповідачем встановлено огорожу та складено будівельні матеріали, в останнього немає.

Згідно зі ст. 125 ЗК право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 ЗК визначено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Попередньою редакцією цієї ж статті було передбачено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами, право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що спірний заїзд, який бере початок з АДРЕСА_1 у с. Нові Червища, є спільним для сторін та розташований на земельній ділянці, яка відноситься до земель комунальної власності, і таким чином, в силу ст. 83 ЗК, є проїздом (дорогою) загального користування, а відповідач ОСОБА_5, не маючи правовстановлюючих документів на право власності чи на право одноосібного користування зазначеною земельною ділянкою (спірним заїздом), самовільно встановив на цьому заїзді огорожу, звузивши його по ширині: на відстані 21,58 м від початку заїзду з АДРЕСА_1 у с. Нові Червища - на 1,20 м (ширина заїзду становила 4,55м), а на відстані 37,58 м від початку заїзду з АДРЕСА_1 - на 0,70 м (ширина заїзду становила 3,95), довжина огорожі, якою звужено спільний заїзд становить 16 м, - чим порушив права позивача ОСОБА_4 на користування спільним заїздом, а тому позовні вимоги належить задовольнити, зобов'язавши відповідача демонтувати таку огорожу.

Посилання представника відповідача ОСОБА_3 на ту обставину, що межі сусідньої земельної ділянки, що розташована біля спірного заїзду і надана у приватну власність сусіду відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_7, погоджувалися не з сільською радою, а з відповідачем ОСОБА_5, і тому останнім встановлена огорожа на своїй земельній ділянці, а не на землях загального користування, не може бути достатнім доказом належності ОСОБА_5 на праві власності чи на праві користування земельної ділянки, на якій ним встановлено огорожу.

Не є достатнім та належним доказом на підтвердження належності на праві власності чи на праві користування відповідачу ОСОБА_5 земельної ділянки, на якій він встановив огорожу, архівний витяг за вих. № 582/01.20 від 07 квітня 2014 року з рішення 17-тої сесії Новочервищанської сільської ради від 01 листопада 1993 року № 17/2, оскільки у цьому рішенні не зазначено яку саме земельну ділянку (де вона розташована), площею 0,10 га, Новочервищанська сільська рада народних депутатів вирішила передати у власність відповідача.

Отже, докази, які б підтверджували правомірність встановлення відповідачем огорожі на частині земельної ділянки, яка є спільним заїздом до господарських будівель сторін, відсутні.

З огляду на вищенаведені обставини, суд не приймає до уваги як доказ відсутності спільного заїзду, що веде до господарських будівель позивача, ситуаційну схему, виготовлену Волинською регіональною філією ДП "Центр ДЗК" Камінь-Каширський відділ, 2015 р., що була надана у судовому засіданні представником відповідача.

З тих же підстав суд вважає надуманими пояснення у судовому засіданні свідка ОСОБА_8 про те, що спірна частина земельної ділянки (тобто спірний заїзд) не відноситься до земель загального користування, а правомірно перебуває у користуванні лише відповідача ОСОБА_5, і встановленням на цій земельній ділянці огорожі права позивача не порушено.

Твердження представника відповідача ОСОБА_3, що позивач ОСОБА_4 має можливість влаштувати заїзд до своїх господарських будівель за рахунок земельної ділянки, на якій він самовільно побудував літню кухню, не впливають на правильність вищенаведених висновків суду.

Виходячи з вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд роз'яснював представникам сторін, які були присутні у судовому засіданні, їх право заявити клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи для визначення наявності і розмірів спірного заїзду та наслідки невчинення таких дій, однак представники сторін не скористалися цим правом та просили розглянути справу без проведення такої експертизи на підставі поданих ними доказів.

Керуючись ст. ст. 80, 83, 125, 152 ЗК України, ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. ст. 10, 60, 212-215, 218 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позов задовольнити повністю.

Зобов'язати ОСОБА_5 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_4 заїздом, що перебуває у їх спільному користуванні та розташований на землях загального користування від АДРЕСА_1 для чого ОСОБА_5 демонтувати (перенести) частину огорожі розміром 16 метрів: на відстані 21,58 м від початку заїзду з АДРЕСА_1 на 1,20 м у внутрішній двір, щоб ширина заїзду становила 4,55 м, та на відстані 37,58 м від початку заїзду з АДРЕСА_1 на 0,70 м у внутрішній двір, щоб ширина заїзду становила 3,95 м.

Рішення може бути оскаржене до судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області через Камінь-Каширський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий: О. В. Антонюк