Справа № 345/2468/14-ц

Провадження № 22-ц/779/56/2015

Категорія 44

Головуючий у 1 інстанції Гавриленко В. Г.

Суддя-доповідач Горейко М.Д.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Проскурніцького П.І., Вакарук В.М.

секретаря Драганчук У.М.

з участю апелянта ОСОБА_2, позивача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про виселення та зняття з реєстрації по місцю проживання за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 листопада 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 листопада 2014 року задоволено позов ОСОБА_3. Вирішено виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Калуського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрованого в реєстрі за №Д-891, та зняти його з реєстрації по місцю проживання.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема зазначає, що розглядаючи справу та ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції не взяв до уваги його пояснення з приводу того, що ніякого договору купівлі-продажу квартири ні він, ні його батько ОСОБА_5 не укладали. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач надав суду фальшиву копію договору купівлі-продажу квартири від 06.10.1999 року. В судових засіданнях він неодноразово заявляв клопотання про проведення почеркознавчої експертизи, а також про витребування оригіналу вищевказаного договору купівлі-продажу квартири, однак суд в задоволенні його клопотань відмовляв. Він та його батько являються не колишніми, а дійсними власниками спірної квартири, а тому підстав для задоволення позову ОСОБА_3 у суду першої інстанції не було.

З наведених підстав апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

У засіданні апеляційного суду апелянт доводи апеляційної скарги підтримав з наведених у ній мотивів.

Позивач ОСОБА_3 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечив, просив її відхилити. Рішення суду першої інстанції вважав законним та обґрунтованим.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки квартира по АДРЕСА_1 є власністю ОСОБА_3, а відповідач не являється ні власником, ні членом сім'ї власника цієї квартири, то його слід виселити із вказаної квартири та зняти з реєстрації місця проживання.

Такий висновок суду узгоджується з положеннями статей 316, 317, 321 та 328 ЦК України.

За положеннями ч. 1 ст. 317 та ч. 1 ст. 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, і він реалізовує їх на власний розсуд.

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

В силу дії положення ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом, та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Глава 28 ЦК України визначає житло об'єктом права приватної власності.

Судом першої інстанції установлено та вбачається з матеріалів справи, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 06.10.1999 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Калуського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрованого в реєстрі за №Д-891 (а.с. 6). За даними реєстраційного напису на договорі купівлі-продажу квартири (а.с. 6 зв.) Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації зареєстровано право власності ОСОБА_3 на цю квартиру 25.07.2001 року.

Також встановлено, що колишні власники не виселились з квартири та чинять позивачу перешкоди в користуванні квартирою. Тому рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 08.04.2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_5 зобов'язано не чинити перешкод ОСОБА_3 в користуванні квартирою по АДРЕСА_1 (а.с. 19-21).

Згідно копії довідки №1807, виданої КП «ЖЕО №4» 13.06.2014 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_5, колишні власники, продовжують проживати у вищезазначеній квартирі (а.с. 7).

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів його сім'ї та інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права власності та розпорядження своїм майном.

Вимоги позивача ґрунтуються на нормах права, передбачених главами 28 та 29 ЦК України, які не суперечать вимогам житлового законодавства, що також регулюють питання виселення з житлових будинків, належних громадянам на праві приватної власності.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що відмова відповідача виселитися зі спірного житла є перешкодою у здійсненні позивачем права власності на майно і таке порушення може бути усунуте шляхом виселення відповідача зі спірної квартири.

Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється в тому числі і на підставі: заяви особи або її законного представника; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Оскільки обґрунтованою є позовна вимога про виселення відповідача зі спірної квартири, то суд першої інстанції також вірно дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про зняття відповідача з реєстрації місця проживання.

Доводи апеляційної скарги про те, що ніякого договору купівлі-продажу квартири ні він, ні його батько ОСОБА_5 не укладали, а подана позивачем до матеріалів справи копія договору купівлі-продажу квартири від 06.10.1999 року є фальшивою, не заслуговують на увагу, оскільки апелянтом не надано доказів про те, що вказаний договір ним оспорювався або визнаний недійсним у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для справи і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Апелянтом не надано належних та допустимих доказів в підтвердження доводів апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції відповідає встановленим судом обставинам справи і визначеним відповідно до них правовідносинам. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також не спростовують висновки суду першої інстанції та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід відхилити.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 листопада 2014 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Проскурніцький П.І.

Вакарук В.М.