ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
17.02.15р. Справа № 904/206/15
За позовом Комунального підприємства "Теплові мережі м. Вільногірськ" (м. Вільногірськ, Дніпропетровської області)
до Комунального підприємства "Жилсервіс" (м. Вільногірськ, Дніпропетровської області)
про стягнення заборгованості за договором № 75-13С/49/у на споживання теплової енергії у вигляді гарячої води від 01.03.2013 у загальному розмірі 95 249 грн. 20 коп.
Суддя Фещенко Ю.В.
Представники:
від позивача: Корінь Я.Ю.- юрисконсульт (довіреність № 12 від 28.01.2015)
від відповідача: Тогоєва О.М. - начальник юридичного відділу (довіреність № 11 від
05.09.2014)
СУТЬ СПОРУ:
Комунальне підприємство "Теплові мережі м. Вільногірськ" (далі-позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить суд стягнути з Комунального підприємства "Жилсервіс" Вільногірської міської ради Дніпропетровської області (далі-відповідач) заборгованість за договором № 75-13С/49/у на споживання теплової енергії у вигляді гарячої води від 01.03.2013 у загальному розмірі 95 249 грн. 20 коп.
Сума позову складається з суми основного боргу.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № 75-13С/49/у на споживання теплової енергії у вигляді гарячої води від 01.03.2013 в частині повного та своєчасного розрахунку, у встановлений договором строк, за комунальні послуги у вигляді гарячої води та опалення надані позивачем протягом березня-квітня 2013 року.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 04.02.2015.
Представник позивача у судове засіданні 04.02.2015 з'явився, але вимоги вище вказаної ухвали суду у повному обсязі не виконав. У судовому засіданні представником викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в його обґрунтування.
Також, у судовому засіданні 04.02.2015 представником позивача повідомлено, що відповідачем здійснена часткова оплата суми основного боргу, а саме: 13.01.2015 в сумі 9 569 грн. 48 коп. та 20.01.2015 в сумі 5 000 грн. 00 коп., але відповідні докази надані не були.
Відповідачем станом на 04.02.2015 вимоги ухвали суду від 19.01.2015 також виконані не були, проте від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване пізнім отриманням ухвали суду та недостатністю часу для підготовки заперечень та надання інших доказів по справі.
Так, ухвалою суду від 04.02.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 17.02.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.
У судовому засіданні 17.02.2015 представником позивача повідомлено, що відповідачем 13.02.2015 було здійснено ще одну проплату в сумі 3 000 грн. 00 коп., а отже представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог в сумі 77 679 грн. 72 коп., з урахуванням часткової оплати в сумі 17 569,48 грн., з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні 17.02.2015 подав відзив на позов, в якому наголошує на невірному зазначені у позовній заяві найменування відповідача, що потягло за собою невірне його зазначення в ухвалах суду, на підтвердження чого надані витребувані ухвалами суду документи.
Так, судом враховані відомості щодо повного найменування відповідача, що містяться в довідці АБ №445872 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та Статуті відповідача.
Крім того, відповідач у відзиві на позов наголошує на здійсненій 13.02.2015 проплаті в сумі 3 000 грн. 00 коп.
Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,
ВСТАНОВИВ:
Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, у відповідності до Статуту позивача, метою його діяльності є виробництво теплової енергії, транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води фізичним та юридичним особам
Пунктом 2.2 Статуту визначено, що предметом господарської діяльності підприємства позивача для реалізації зазначеної мети є, зокрема: розвиток та удосконалення теплового господарства; раціональне використання виробничих потужностей; виконання заходів по охороні навколишнього природного середовища; ведення підприємницької діяльності на договірних стосунках з підприємствами всіх форм власності, а також з юридичними особами; надання платних послуг підприємствам, юридичним та фізичним особам.
Так, 01.03.2013 між Комунальним підприємством "Теплові мережі м. Вільногірськ" (далі-енергопостачальна організація, позивач) та Комунальним підприємством "Жилсервіс" (далі-споживач, відповідач) було укладено договір № 75-13С/49/у на споживання теплової енергії у вигляді гарячої води (далі-договір) (а.с.10-14), відповідно до умов якого енергопостачальна організація взяла на себе зобов'язання постачати на об'єкти споживачу теплову енергію на власні потреби та потреби населення, опалення та гарячого водопостачання в необхідних йому обсягах, а споживач зобов'язався своєчасно оплачувати отриману теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в строки, передбаченими договором (пункт 1.1. договору).
Договір укладений на строк з 01 березня 2013 року по 31 грудня 2013 року та автоматично пролонгується на один рік, якщо жодна із сторін за місяць до закінчення строку договору не заявить про своє бажання розірвати договір. Закінчення дії договору не звільняє споживача від зобов'язань повної оплати за спожиту теплову енергію (пункт 10.1. договору).
Доказів зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що укладений договір № 75-13С/49/у на споживання теплової енергії у вигляді гарячої води від 01.03.2013 за своїм змістом та правовою природою є договором енергопостачання, який підпадає під правове регулювання норм § 5 "Постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу" глави 54 розділу ІІІ Цивільного кодексу України, норм § 3 "Енергопостачання" глави 30 розділу VІ Господарського кодексу України та спеціального закону.
Відповідно до частин 1, 2 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
Приписами статті 25 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами.
За змістом статті 1 Закону України "Про теплопостачання" споживачем теплової енергії визнається особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. Зазначене кореспондує з положеннями Правил користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, за змістом яких споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єкт підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
У відповідності до статті 24 Закону України "Про теплопостачання" основним обов'язком споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Так, відповідно до пункту 2.1. договору теплова енергія постачається споживачу в обсягах, зазначених у додатку № 1 до договору на потреби:
- опалення;
- гарячого водопостачання.
Так, у додатку № 1 до договору "Розрахунок кількості теплової енергії та води на опалення та гаряче водопостачання" було визначено позивачу наступні обсяги по місяцях:
за адресою розташування вул. Гагаріна, 9:
опалення:
- січень - 34,93 Гкал;
- лютий - 31,14 Гкал;
- березень - 26,58 Гкал;
- квітень - 9,87 Гкал;
- жовтень - 10,63 Гкал;
- листопад - 23,54 Гкал;
- грудень - 31,89 Гкал, а всього 168,58 Гкал;
гаряче водопостачання:
- січень - 0,62 м.куб.;
- лютий - 0,56 м.куб.;
- березень - 0,62 м.куб.;
- квітень - 0,6 м.куб.;
- жовтень - 0,62 м.куб.;
- листопад - 0,6 м.куб.;
- грудень - 0,62 м.куб.;, а всього 4,24 м.куб. Всього теплової енергії на опалення та гаряче водопостачання 168,86 Гкал на суму 154 408,96 грн. з ПДВ, а також води на потреби гарячого водопостачання 4,24 м.куб. на суму 11,22 грн., а всього на суму 154 420,18 грн.
за адресою розташування вул. Гагаріна, 11:
опалення:
- січень - 39,04 Гкал;
- лютий - 34,79 Гкал;
- березень - 29,7 Гкал;
- квітень - 11,03 Гкал;
- жовтень - 11,88 Гкал;
- листопад - 26,31 Гкал;
- грудень - 35,64 Гкал, а всього 188,39 Гкал;
гаряче водопостачання:
- січень - 0,93 м.куб.;
- лютий - 0,84 м.куб.;
- березень - 0,93 м.куб.;
- квітень - 0,9 м.куб.;
- жовтень - 0,93 м.куб.;
- листопад - 0,9 м.куб.;
- грудень - 0,93 м.куб.;, а всього 6,36 м.куб. Всього теплової енергії на опалення та гаряче водопостачання 188,8 Гкал на суму 172 642,50 грн. з ПДВ, а також води на потреби гарячого водопостачання 6,36 м.куб. на суму 16,83 грн., а всього на суму 172 659,33 грн.
Облік споживання теплової енергії здійснюється за допомогою приладів обліку та розрахунковим способом.
На виконання умов договору позивачем у березні 2013 року були надані послуги з теплопостачання на загальну суму 95 249 грн. 20 коп., що підтверджується наступними актами виконаних робіт, які підписані позивачем та відповідачем та скріплені їх печатками:
- від 23.04.2013 на суму 37 571 грн. 11 коп. (а.с.19);
- від 23.04.2013 на суму 12 711 грн. 77 коп. (а.с.21);
- від 23.04.2013 на суму 35 396 грн. 84 коп. (а.с.23);
- від 23.04.2013 на суму 9 569 грн. 48 коп. (а.с.25).
Так у вказаних актах сторонами зазначено, що сторони зауважень та претензій стосовно виконання умов договору одна до одної не мають.
У відповідності до вказаних актів позивачем були виставлені відповідачу наступні рахунки на оплату:
- № 242 від 23.04.2013 на суму 37 571 грн. 11 коп. (а.с.18);
- № 243 від 23.04.2013 на суму 12 711 грн. 77 коп. (а.с.20);
- № 244 від 23.04.2013 на суму 35 396 грн. 84 коп. (а.с.22);
- № 244/1 від 23.04.2013 на суму 9 569 грн. 48 коп. (а.с.24).
Порядок оплати сторони узгодили у розділі 6 договору.
Так, згідно пункту 6.1. договору оплата за спожиту теплову енергію проводиться в грошовій формі відповідно встановленим тарифам (цінам):
теплова енергія:
- госпрозрахункові організації - 914,42 за 1 Гкал з ПДВ;
- населення - 420,26 за 1 Гкал з ПДВ;
- вартість опалювальної площі для населення 12,19 грн. за 1 м.куб.. з ПДВ;
за хімічно очищену воду:
- госпрозрахункові організації - 2,647 за 1 м.куб. з ПДВ;
- населення - 27,54 за 1 м.куб. з ПДВ;
- вартість гарячого водопостачання для населення 87,86 грн. за 1 людини (оплата за лічильником 27,54 грн. за 1 м.куб. з ПДВ).
У пунктах 6.2. - 6.3. договору сторонами узгоджено, що розрахунковим періодом є календарний місяць. Оплата споживчої теплової енергії проводиться протягом п'яти днів з моменту отримання платіжного документа.
Вказані зобов'язання відповідачем були порушені, виставлені позивачем у визначений договором строк оплачені не були, внаслідок чого на момент звернення із позовною заявою до суду заборгованість відповідача складала 95 249 грн. 20 коп., що і було причиною спору.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного
Згідно статті 19 зазначеного закону споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Також, законом визначений обов'язок споживача сплачувати за отриману теплову енергію саме теплопостачальній організації.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
В силу вимог статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі та застосуванням штрафних санкцій.
Частиною 6 статті 25 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що в разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.
При цьому, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.
Так, матеріалами справи підтверджується належне виконання своїх зобов'язань за спірним договором позивачем, в свою чергу відповідачем вони порушувались, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість з оплати наступних рахунків:
- № 242 від 23.04.2013 на суму 37 571 грн. 11 коп. (а.с.18);
- № 243 від 23.04.2013 на суму 12 711 грн. 77 коп. (а.с.20);
- № 244 від 23.04.2013 на суму 35 396 грн. 84 коп. (а.с.22);
- № 244/1 від 23.04.2013 на суму 9 569 грн. 48 коп. (а.с.24).
Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати спожитої теплової енергії, господарський суд встановив, що строк оплати за переліченими вище рахунками-фактурами є таким, що настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача в сумі 95 249 грн. 20 коп. на момент звернення із позовною заявою до суду обґрунтованими.
При цьому, у судових засіданнях 04.02.2015 та 17.02.2015 представником позивача було повідомлено, що відповідачем здійснена часткова оплата суми основного боргу, а саме:
- 13.01.2015 в сумі 9 569 грн. 48 коп.;
- 20.01.2015 в сумі 5 000 грн. 00 коп.;
- 13.02.2015 в сумі 3 000 грн. 00 коп., але відповідні докази надані не були.
У судовому засіданні 17.02.2015 до матеріалів справи були долучені відповідні докази вказаної вище оплати (банківські виписки).
При цьому, слід зауважити, що вказані проплати були здійснені після звернення позивача із позовною заявою до суду (вхідний суду 16.01.2015, але на поштову установу відправлення з позовною заявою було здано позивачем 13.01.2015, що підтверджується поштовим повідомленням, що долучено до матеріалів справи позивачем).
Так, судом встановлено, що:
- рахунок № 242 від 23.04.2013 на суму 37 571 грн. 11 коп. не оплачений відповідачем;
- рахунок № 243 від 23.04.2013 на суму 12 711 грн. 77 коп. не оплачений відповідачем;
- рахунок № 244 від 23.04.2013 на суму 35 396 грн. 84 коп. оплачений відповідачем 20.01.2015 та 13.02.2015 частково в сумі 8 000 грн. 00 коп., заборгованість за рахунком складає 27 396 грн. 84 коп.;
- рахунок № 244/1 від 23.04.2013 на суму 9 569 грн. 48 коп. оплачений відповідачем 13.01.2015 у повному обсязі в сумі 5 000 грн. 00 коп., заборгованість за рахунком станом на момент розгляду справи відсутня.
Таким чином, з наявних в матеріалах справи письмових доказів та пояснень представника позивача судом встановлено, що на момент звернення позивача до суду (13.01.2015) з даним позовом заборгованість відповідача не була погашена та існувала, а погасив заборгованість відповідач перед позивачем лише 13.01.2015, 20.01.2015 та 13.02.2015, відповідно, а отже після звернення позивача до суду.
Згідно пунктом 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача заборгованості в сумі 17 569 грн. 48 коп. у зв'язку з відсутністю предмету спору, в частині стягнення з відповідача залишкової частини основного боргу в сумі 77 679 грн. 72 коп. позовні вимоги задовольнити.
Наявність заборгованості в сумі 77 679 грн. 72 коп. підтверджується також актом звіряння взаємних розрахунків, підписаного та скріпленого відтисками печаток позивача та відповідача, відповідно до якого сальдо на 02.02.2015 складає 80 679 грн. 72 коп. на користь позивача (суд враховує часткову оплату після підписання вказаного акту - 13.02.2015 в сумі 3 000 грн. 00 коп.)(а.с.42).
З приводу розподілу витрат по сплаті судового збору суд зазначає наступне.
Що стосується позовних вимог, щодо яких суд припинив провадження, то слід враховувати, що відповідно до пункту 5.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 16.01.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" статтею 7 Закону передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 Господарського процесуального кодексу України). Водночас закриття провадження у справі, про яке йдеться у пункті 5 частини першої цієї статті Закону, є поняттям цивільного і адміністративного судочинства, передбаченим відповідно статтею 205 Цивільного процесуального кодексу України і статтею 157 Кодексу адміністративного судочинства України, які господарським судам у здійсненні судочинства не застосовуються.
Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 Господарського процесуального кодексу України, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору.
Водночас, відповідно до абзацу 1 пункту 4.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", наголошено на тому, що частиною другою статті 49 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів розгляду.
Так, у такому правозастосуванні приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом.
Отже, враховуючи те, що спір в частині стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 17 569 грн. 48 коп. (що є погашеною на теперішній час) доведено до судового розгляду внаслідок дій (бездіяльності) відповідача, а також погашення заборгованості в цій частині перед позивачем лише після звернення позивача до суду, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачений за подання у даній справі судовий збір в частині вказаної суми боргу, а також в частині задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, пунктом 1-1 частини 1 статті 80, статтями 82- 85 Господарського процесуального кодексу України,
В И Р І Ш И В :
Припинити провадження у справі в частині стягнення з Комунального підприємства "Жилсервіс" заборгованості у сумі 17 569 грн. 48 коп.
В решті позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Комунального підприємства "Жилсервіс" (51700, Дніпропетровська область, м. Вільногірськ, вул. Ленінського Комсомолу, 53; ідентифікаційний код 36489096) на користь Комунального підприємства "Теплові мережі м. Вільногірськ" (51700, Дніпропетровська область, м. Вільногірськ, вул. Промислова, 17; ідентифікаційний код 24422912) - 77 679 грн. 72 коп. основного боргу, 1 904 грн. 98 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Ю.В. Фещенко