АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Провадження № 22ц/790/860/15 Головуючий 1 інст. - Золотарьова Л.І.

Справа № 640/19221/14-ц Доповідач - Кругова С.С.

Категорія: інші

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - КРУГОВОЇ С.С.

суддів - ЗАЗУЛИНСЬКОЇ Т.П.

- МІНЕНКОВОЇ Н.О.

за участю секретаря - Шпарага О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу Київського районного суду міста Харкова від 08 грудня 2014 року по справі за скаргою ОСОБА_2 на дії Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області, зацікавлена особа ОСОБА_4 ,-

встановила :

У жовтні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця.

Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області у своїх запереченнях просив відмовити у задоволенні скарги на дії державного виконавця у повному обсязі.

Ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 08 грудня 2014 року у задоволенні скарги відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з ухвалою, представник ОСОБА_2- ОСОБА_3 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову ухвалу, якою задовольнити скаргу на дії УДВС Головного управління юстиції у Харківській області у повному обсязі.

В апеляційній скарзі зазначала, що вважає ухвалу незаконною, неправомірною та необґрунтованою.

Суд першої інстанції не звернув уваги на ту обставину, що після зупинення провадження у справі боржнику відразу не направлялися ні постанова про поновлення виконавчого провадження, ні постанова про арешт майна боржника, які були направлені всі одночасно одним листом лише після подання боржником скарги на дії державного виконавця.

Звертає увагу суду на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що дії державного виконавця були незаконними та неправомірними щодо накладення заборони користування нежитловими приміщеннями, як такі що є втручанням у його підприємницьку діяльність, яку він здійснював, використовуючи вказані нежитлові приміщення, та які є його основним джерелом доходів, дії виконавця позбавили можливості боржника виконувати рішення у грошовій формі.

Вважає, що судом першої інстанції порушені його процесуальні права, передбачені ст. 27 ЦПК України, а саме позбавлено його права на участь під час розгляду справи, права давати усні пояснення суду, задавати сторонам питання подавати свої доводи з приводу міркувань сторін.

Вказує про те, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, не оцінив жодних наданих ним доказів, не навів мотивів відмови у їх прийнятті .

В судове засідання учасники процесу не з»явилися. Відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги та, дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Постановляючи оскаржувану ухвалу , суд першої інстанції, виходив з того, що скаржником не надано будь-яких доказів щодо порушення його прав при описі та накладенні арешту на спірні нежитлові приміщення, які належать йому на праві спільної сумісної власності.

З таким висновком суду, судова колегія погоджується з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що 24 жовтня 2014 року постановами державного виконавця накладено арешт на кошти і на майно в межах суми боргу 4 160 352 грн., що належать боржнику ОСОБА_2

28 жовтня 2914 року державним виконавцем складено акт опису та арешту майна, а саме частини нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 , які рішенням Київського райсуду м.Харкова від 3 липня 2014 року виділені в натурі ОСОБА_2 і визнано за ним право власності на ці приміщення.

ОСОБА_2 звернувшись зі скаргою просить скасувати постановити про накладення арешту на кошти і майно від 24 жовтня 2014 року і визнати недійсним акт опису та арешту майна від 28 жовтня 2014 року, а також покласти на державного виконавця обов»язок надати йому можливість добровільно виконати рішення суду і проводити виконавчі дії у відповідності до ЗУ «Про виконавче провадження» і повідомляти його про здійснення виконавчих дій.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання. Порушення цивільного права є результатом протиправних дій порушника, внаслідок чого воно зазнало зменшення або ліквідації, що позбавляє його носія можливості здійснити, реалізувати це право повністю або частково.

При цьому, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст. 10 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи.

Сторони зобов'язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обгрунтовують ці вимоги й заперечення (ч.1 ст.60 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини по справі, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінив докази, які були досліджені в судовому засіданні і вирішив справу застосувавши ЗУ "Про виконавче провадження".

Суд правильно вважав не доведеним факт, що при накладені арешту на майно боржника його права були порушені.

Судами першої і другої інстанції було створено рівні умови для сторін щодо надання доказів своїх вимог і заперечень.

Доводи заявника, що він не повідомлявся державним виконавцем про виконавчі дії спростовуються матеріалами справи, а саме актом опису і накладення арешту на майно зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_2 був присутнім при проведенні виконавчих дій і ніяких зауважень щодо їх проведення не мав. Зазначав лише , що потребує правової допомоги (том 3, а.с.160).

Що стосується доводів заявника, що накладенням арешту на майно здійснюється втручання в його підприємницьку діяльність і посилання на інформаційні листи вищих судових інстанцій, то вони стосуються питання забезпечення позову і не можуть бути враховані при виконанні рішення суду.

Обгрунтування заявником незаконності дій державного виконавця тим, що нежитлові приміщення не були зареєстровані за ним на праві власності, також не може бути підставою для скасування постанов і акту опису і арешту майна, оскільки в акті зазначені приміщення які виділені ОСОБА_2 в натурі рішенням суду і ніким його право на ці нежитлові приміщення не оспорюється.

Інші доводи апеляційної скарги не є суттєвими, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Заявник доказів, які б спростовували висновки суду - не надав.

Керуючись ст.ст. 60, 303, 304, 305,307, 312, 313, 314, 315, 317, 319, 324, 386 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2- ОСОБА_3-відхилити.

Ухвалу Київського районного суду міста Харкова від 08 грудня 2014 року-залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді