справа 423/2880/12
провадження 2/179/100/13
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
08 листопада 2013 р. Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області в складі: головуючого судді Живоглядова А.М.
при секретарі Нестер М.А.
за участю:
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
представника відповідача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Магдалинівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання недійсним договору дарування, визнання майна спільною власністю подружжя, розподіл майна, -
ВСТАНОВИВ:
До Магдалинівського районного суду звернулась ОСОБА_1 з позовною заявою до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 з 20 липня 2002 року до 28 лютого 2004 року, визнання недійсним договору дарування квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1, укладеного 15.11.2003 року між ОСОБА_3, та ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_6, визнати майна спільною власністю подружжя, розподілити спільне майно подружжя, а саме квартиру, припинити режим спільної сумісної власності подружжя на садовий будинок разом з земельною ділянкою, що розташовані в АДРЕСА_5, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з відповідачем по справі ОСОБА_3, вона знаходилася у зареєстрованому шлюбі з 28 лютого 2004 року по 22 серпня 2011 року. Причиною для звернення позивачки до суду, є та обставина що відповідач заперечує проти факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, ще з 20 липня 2002 року. Починаючи з вище визначеної дати, сторони проживали разом, мали спільний бюджет, вели спільно господарювання, здійснювали будівництво, та придбання майна. За час знаходження у стосунках з відповідачем, ними було придбано у 2009 році садовий будинок (приватна оселя) разом з земельною ділянкою, що розташовано за адресою АДРЕСА_5, у 2003 році квартиру що розташовано за адресою АДРЕСА_1. Особливістю придбання квартири є укладання з ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6 та ОСОБА_5, договору дарування, за умови передачі останній на її користь грошової суми в розмір 29 150,00 гривень. На підтвердження чого, нею було надано розписку за отримані документи, та понесених витрат пов'язаних з оформленням договору у нотаріуса. Вище визначені особи не знаходилися і не знаходяться в родинних стосунках ані з нею, а ні з відповідачем, не були пов'язані іншими обов'язками або стосунками, які могли стати підставою для здійснення чужими особами оформлення договору дарування власного майна на чужу людину. Таким чином, вказаний договір дарування, насправді був оплатним договором купівлі-продажу між нею колишнім чоловіком ОСОБА_3 та ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_6.
У зв'язку з тим що вона з відповідачем не можемо дійти згоди щодо порядку розподілу майна подружжя, тому що відповідач не визнає що договір дарування спірної квартири насправді є удаваним правочином, який було вчинено також за кошти і позивачки, за час фактичного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, і не бажає включити його до переліку майна, яке підлягає розподілу між подружжям, вона просить задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.
В судовому засіданні позивачі та їх представник позовні вимоги підтримали та надали пояснення в межах заявленого позову, крім того позивач пояснила, що фактично проживати разом вони почали з 20 липня 2002 року надавши суду фотографії від 16.08.2003 року, показавши, що фотознімки зроблені на весілля двоюрідного брага відповідача ОСОБА_9, та те, що на фото відображені батько відповідача, сам відповідач, його донька від першого шлюбу ОСОБА_11, і безпосередньо вона, також фото від 10 липня 2003 року, спільного відпочинок з родиною відповідача, та фото від 12 вересня 2003 року - від'їзд рідної сестри відповідача ОСОБА_10 до Німеччини, на якому відображені вона, рідна сестра відповідача, його мати.
В 2003 році вона та ОСОБА_3 вирішили придбати спільне житло, а саме квартиру в смт. Магдалинівка, для подальшого проживання, після знаходження відповідної квартири 15 листопада 2003 року ними спільно за спільні кошти була придбана квартира, яка розташована в АДРЕСА_2, при цьому вона вважала, що квартира була придбана на підставі договору купівлі-продажу, про те, що фактично квартира перейшла у власність ОСОБА_3 на підставі договору дарування вона дізналась при розлученні, коли прописувалась у спірній квартирі, а саме в серпні 2011 року, таким чином вважає, що строки позовної давності вона не пропустила.
Відповідач ОСОБА_3 його представник ОСОБА_4 позовні вимоги не визнали просили їх залишити без задоволення посилаючись на те, що позивачка пропустила строк позовної давності, договір дарування квартири був укладений 15 листопада 2003 року, тобто дев'ять років тому. За цей час позивачка не пред'являла жодних вимог щодо оспорювання договору дарування та, таким чином, пропустила строк позовної давності. По-друге, на час отримання ним у власність квартири вони з позивачкою не проживали разом, а лише зустрічалися, спільно проживали після придбання квартири. Крім того, на той час був чинним Кодекс про шлюб та сім'ю, який не передбачав режим спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Сімейний кодекс України набрав чинності лише з січня 2004 року, стаття 74 якого передбачає право спільної сумісної власності чоловіка та жінки, які проживають однією сім'єю. За таких обставин вважає, що відповідачка не має права претендувати на частину квартири, яку він придбав до реєстрації з нею шлюбу 28 грудня 2004 року. Відповідно до ст. 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу. Щодо припинення режиму спільної сумісної власності на садовий будинок по АДРЕСА_5, то він не заперечує, що це спільна сумісна власність, вони дійсно придбали його під час шлюбу, разом з тим на тих умовах, які пропонує позивачка поділу майна він не згоден оскільки в нього не має необхідних коштів. В зв'язку з цим просив в задоволенні позовних вимог відмовити.
Відповідач ОСОБА_5 щодо позову не заперечувала пояснивши, що дійсно 15.11.2003 року вона, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6, як співвласники квартири уклали договір дарування, згідно якого квартиру подарували ОСОБА_3, при цьому отримала гроші в сумі 29 000 гривень. Також показала, що договір укладався за місцем проживання ОСОБА_7 оскільки вона була похилого віку. При складанні договору дарування були присутні всі хто зазначений у договорі, а також ОСОБА_1. Чому саме договір дарування, її та інших не цікавило оскільки кошти за квартиру вони на той момент отримали.
Вислухавши сторони, вивчивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 уклали шлюб 28 лютого 2004 року, що підтверджується свідоцтвом про одруження виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Магдалинівського районного управління юстиції Дніпропетровської області (а.с. 9).
Відповідно до рішення Магдалинівського районного суду від 22 серпня 2011 року шлюб між позивачем та відповідачем розірвано (а.с. 12).
Так само в судовому засіданні встановлено, що дійсно позивач та відповідач проживали однією сім'єю з 20 липня 2003 року до укладення шлюбу 28 лютого 2004 року, що підтверджується дослідженими в судовому засіданні фотографіями (а.с. 13), показами свідка ОСОБА_5, яка зазначила, що при укладенні 15 листопада 2003 року договору дарування була присутня також і ОСОБА_1, разом з тим відповідно до п. 1 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, зазначений кодекс набрав чинності 01.01.2004 р. Тому вимоги заявниці про встановлення факту проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 20 листопада 2002 р. по 28 лютого 2004 року не можуть бути задоволені. Викладене свідчить, що вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу підлягають частковому задоволенню, а саме за період з 01 січня 2004 р. по 28 січня 2004 року.
Щодо позивних вимог про визнання удаваним договір дарування квартири укладений 15.11.2003 року розташованої за адресою АДРЕСА_3, між ОСОБА_3 та ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_6, визнання договору дарування фактично договором купівлі-продажу, визначення майна спільним майном подружжя, розподіл спільного майна подружжя (спірної квартири), суд вважає за необхідне відмовити, оскільки в судовому засіданні встановлено, що 15 листопада 2003 року між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_6 був укладений договір дарування (а.с. 10), який був посвідчений нотаріально, та підписаний за проханням ОСОБА_7, в зв'язку з її похилим віком, та станом здоров'я за місцем проживання останньої, а саме АДРЕСА_4., що також підтверджено відповідачем ОСОБА_5
В судовому засіданні сторони не заперечували, що фактично між відповідачами був укладений договір купівлі-продажу квартири, а не договір дарування, разом з тим згідно пункту 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Із позовної заяви випливає, що позивач не є стороною оспорюваного ним договору дарування.
У відповідності до прикінцевих та перехідних положень до Цивільного кодексу України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовується до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Правовідносини за оспорюваним договором виникли у 2003 році, а тому судом повинні бути застосовані норми ЦК України в редакції 1963 року.
Згідно з ч. 1 ст. 243 ЦК Української РСР (редакція 1963 р.) за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність.
У відповідності до ст. 48 ЦК Української РСР (редакція 1963 р.) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд враховує вимоги ст. ст. 71, 75,76,80 ЦК України (ред. 1963 р.), які діяли на момент укладання договору, за якими загальний строкзахисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) встановлюється три роки. Позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Виходячи з матеріалів справи, договір дарування від 15 листопада 2003 року укладався в присутності позивача та їй було відомо, яка угода укладена, крім того, позивач в позовній заяві зазначила: « У 2003 році квартиру що розташовано за адресою 51100 АДРЕСА_1. Особливістю придбання квартири, є укладання з ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6 та ОСОБА_5, договір дарування, за умови передачі останній на її користь грошової суми в розмір 29 150,00 гривень. На підтвердження чого, мною було надано розписку за отримані документи, та понесених витрат пов'язаних з оформленням договору у нотаріуса», тому суд вважає не обґрунтовані доводи позивача, в частині того, що їй про укладення договору дарування стало відомо лише в серпні 2011 року.
Отже закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позову (ст. 80 ЦК України (ред. 1963 р.)).
Крім того, суд вважає не обґрунтованими вимоги позивача, в частині визнання спірної квартири спільним майном подружжя, яке підлягає розподілу, оскільки квартира відповідачам ОСОБА_3 була отримана у власність 15.11.2003 року, до реєстрації шлюбу, оскільки відповідно до ст. 13 Кодексу про шлюб та сім'ю України, реєстрація шлюбу встановлюється як в інтересах державних і громадських, так і з метою охорони особистих і майнових прав та інтересів подружжя і дітей. Права і обов'язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов'язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану.
Правовий статус майна, як спільної сумісної власності подружжя, нажитого в період шлюбу, визначений статтею 22 КпШС України, про що також зазначено у ст. 16 Закону України «Про власність» у ред. від 07.02.1991 року.
Разом з тим, ст. 24 КпШС України визначала, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.
Щодо позовних вимог позивача в частині припинити режим спільної сумісної власності подружжя на садовий будинок разом з земельною ділянкою, що розташовані в АДРЕСА_5 та стягнення коштів, суд вважає що зазначені вимоги також не підлягають задоволенню, оскільки згідно ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.
Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Вказаній статті кореспондують положення ст.ст. 364, 365 ЦК України відповідно до яких співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
У даному випадку усі наведені обставини відсутні у спірних правовідносинах. Зокрема, позивачем не ставиться питання про виділення частки, доказів, що річ є неподільною не надано, доказів, що спільне володіння є неможливим не надано.
Фактично позивач звернуся із позовом про припинення права власності на свою частку у спільному майні та зобов'язання компенсувати йому вартість цієї частки. Вказаний мотив звернення до суду був підтверджений позивачем у судовому засіданні.
З огляду на викладене позивачем неправильно обрано механізм захисту свого права.
На пропозицію суду щодо визначення чи уточнення позивачем позовних вимог позивач відмовився.
На запитання суду чи буде позивач заявляти клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи з метою з'ясування технічної можливості провести поділ спірного будинку позивач повідомив, що такого наміру не має, при цьому відповідачем за власні кошти була проведена оцінка спірного майна без урахування вартості земельної ділянки, оскільки вона не належить йому на праві власності, із зазначеною оцінкою позивач не погодилась.
Внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду не відбулося, згідно вимог ст.ст. 10,60 ЦПК України судомбуло роз'яснено позивачеві зазначений правовий механізм та роз'яснено імперативний характер зазначеної норми. Натомість позивач зазначила, що коштів в неї не має, так само відповідач зазначив, що він не заперечує що це спільне майно, однак у нього коштів також не має.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтями 58, 59 та 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
За таких обставин, суд вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами порушення відповідачем її права, щодо спірного майна.
Такий висновок суду ґрунтується на повному, всебічному та неупередженому вивченні всіх обставин справи та оцінки їх на основі свого внутрішнього переконання.
Враховуючи викладене, суд вважає, що в задоволенні позову щодо спірного майна слід відмовити повністю, щодо встановлення факту, що має юридичне значення підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 10, 60, 213-215, 367 ЦПК України, на підставі ст.ст. Кодексу про шлюб та сім'ю (в ред. 1969 року), 71, 75,76,80 ЦК України прикінцевих та перехідних положень до Цивільного кодексу України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, ст.ст. 60-71 СК України, ст.ст. 364, 365 ЦК України суд,-
В И Р І Ш И В :
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Встановити факт, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживала із ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2004 року до 28 лютого 2004 року.
В інший частині позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається Апеляційному суду Дніпропетровської області через Магдалинівський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя А.М. Живоглядов