Справа № 347/1995/14-ц

Провадження № 22-ц/779/374/2015

Категорія 44

Головуючий у 1 інстанції Бельмега М.В. М. В.

Суддя-доповідач Меленко О.Є.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Меленко О.Є.

суддів Девляшевського В.А., Малєєва А.Ю.

секретаря Яковин М.Я.

з участю: представника ПАТ КБ «ПриватБанк» Рокетської С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Косівської районної державної адміністрації про виселення, за апеляційною скаргою представника ПАТ КБ «ПриватБанк» Шуліки А.В. на рішення Косівського районного суду від 18 грудня 2014 року,-

в с т а н о в и л а :

В серпні 2014 року ПАТ КБ «Приват Банк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Косівської районної державної адміністрації.

В обгрунтування своїх вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» посилалось на те, що рішенням Косівського районного суду від 27.10.2011 року в рахунок погашення заборгованості в розмірі 19468,59 доларів США за кредитним договором №IFVWGA00000025 укладеним 31.08.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3, вирішено звернути стягнення на предмет іпотеки-житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 та земельну ділянку на якій розміщеній вказаний житловий будинок, який є предметом іпотеки, шляхом продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» вказаного предмету іпотеки з укладенням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь яким способом з іншою особою покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням прав ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Оскільки у вказаному житловому будинку зареєстровані та проживають відповідачі, і в добровільному порядку звільнити житлове приміщення такі не бажають, банк-позивач просив ухвалити рішення, яким виселити відповідачів із займаного житлового приміщення.

Рішенням Косівського районного суду від 18 грудня 2014 року в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Косівської районної державної адміністрації про виселення - відмовлено.

На дане рішення представник ПАТ КБ «ПриватБанк» Шуліка А.В. подала апеляційну скаргу, в якій посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, та порушення норм матеріального і процесуального права.

Зазначає, що виходячи з вимог закону України «Про іпотеку», житлового кодексу Української РСР позивачем була повністю дотримана процедура, що передує виселенню, зокрема відповідачам надсилалась письмова вимога добровільно звільнити житловий будинок, яка стосується позасудового порядку врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки.

Також апелянт вказує, що застосувавши до даних правовідносин Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», суд не врахував, що на правовідносини, які виникли між сторонами, вищеназваний закон не поширюється, оскільки вони виникли до набрання чинності даним законом.

З цих підстав рішення суду першої інстанції, апелянт просив скасувати, та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

В судовому засіданні представник ПАТ КБ «ПриватБанк» вимоги апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити.

Відповідачі, представник Служба у справах дітей Косівської РДА, будучи належно повідомленими про розгляд справи, в судове засідання не з'явилися.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ КБ «ПриватБанк», дослідивши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Згідно із ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням Косівського районного суду від 27.10.2011 року в рахунок погашення заборгованості в розмірі 19468,59 доларів США за кредитним договором №IFVWGA00000025 укладеним 31.08.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3, вирішено звернути стягнення на предмет іпотеки-житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 та земельну ділянку на якій розміщений вказаний житловий будинок, який є предметом іпотеки, шляхом продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» вказаного предмету іпотеки з укладенням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь яким способом з іншою особою покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням прав ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Зазначене судове рішення є чинним і підлягає виконанню.

Судом також встановлено, що до складу сім'ї ОСОБА_3 входять ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, малолітні ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_10., ІНФОРМАЦІЯ_2

З матеріалів справи, зокрема повідомлення ПАТ КБ «ПриватБанк» від 13.05.2014 року №30.1.0.0/2-869 вбачається, що позивач надсилав відповідачам вимогу, в якій просив звільнити займане житлове приміщення в добровільному порядку.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції посилався на те, що на час розгляду спору набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого на забезпечення кредитів в іноземній валюті», який встановлює заборону відчуження житла, яке є предметом іпотеки, якщо воно використовується як місце постійного проживання позичальника, без згоди власника.

Однак, колегія суддів Апеляційного суду Івано-Франківської області не може погодитись з таким висновком виходячи з наступного.

Згідно ч.6 ст.3 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату відсотків, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Частиною 3 статті 109 Житлового Кодексу України із змінами та доповненнями передбачено, що звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятком, встановленим Законом.

Відповідно до ч.2 ст.40 Закону України «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житло протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. У разі невиконання вимоги добровільно примусове виселення жильців з іпотечного житла здійснюється на підставі рішення суду.

Разом з тим, застосування судом першої інстанції до даних правовідносин норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», як підстави для відмови у позові банку про звернення стягнення на іпотечного майна та виселення відповідачів із спірної квартири, на думку колегії суддів, є необґрунтованим.

У п. 1 ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 7 червня 2014 року визначено умови, за яких протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, а саме, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника чи майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Перелік цих умов є виключним і для застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» суд зобов'язаний перевірити їх наявність як підставу для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Як встановлено судом, рішення про звернення стягнення на указаний предмет іпотеки було ухвалено Косівського районного суду від 18 грудня 2014 року і набрало законної сили. Тобто примусово звернуто стягнення на предмет іпотеки до набрання чинності Законом України, який застосував суд.

Однак суд не звернув уваги на те, що предметом позову у даній справі є не звернення стягнення на майно, а виселення з житлового будинку як наслідок невиконання рішення суду та умов кредитного договору.

З огляду на викладене, у суду першої інстанції при вирішенні даного спору не було підстав для застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»; вимога про виселення відповідачів ґрунтується на законі та підлягала до задоволення.

За таких обставин, розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів Апеляційного суду приходить до висновку, що рішення судом першої інстанції постановлене з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому воно підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

На підставі вищенаведеного та ст. 109 ЖК УРСР, ст.40 Закону України «Про іпотеку», керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ПАТ КБ «ПриватБанк» Шуліки А.В. задовольнити .

Рішення Косівського районного суду від 18 грудня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Косівської районної державної адміністрації про виселення задовольнити .

Виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 разом з малолітніми ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2 з житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 без надання їм іншого житла.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: О.Є. Меленко

Судді: В.А. Девляшевський

А.Ю. Малєєв