ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2015 року 16 год. 20 хв. Справа № 808/773/15 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Недашківської К.М., за участю: секретаря судового засідання Філоненко Ю.М.; представників заявника - Дегтяр О.М. (довіреність від 04 лютого 2015 року), Фандалюка Б.О. (довіреність від 04 лютого 2015 року); Кожемякі О.О. (довіреність від 04 лютого 2015 року); та Лисенка Д.О. (довіреність від 04 лютого 2015 року); представників відповідача - Тіунова С.М. (довіреність від 04 лютого 2015 року); Савицького С.А. (протокол від 31 січня 2012 року №01/02); та Антонюк Ю.О. (довіреність від 04 лютого 2015 року); розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за поданням Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий комплекс Запоріжавтопобутхім» про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податку.

03 лютого 2015 року о 17 год. 50 хв. Державна податкова інспекція в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (далі іменується - заявник) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із поданням до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий комплекс Запоріжавтопобутхім» (далі іменується - відповідач), в якому просить суд підтвердити обґрунтованість адміністративного арешту майна платника податків - Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий комплекс Запоріжавтопобутхім», застосованого на підставі рішення начальника ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя від 03.02.2015.

Заявлені згідно подання вимоги обґрунтовані тим, що на підставі наказу керівника контролюючого органу від 29.01.2015 та направлень від 29.01.2015 №№12, 13 та 14, фахівцями Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області здійснено вихід на підприємство з метою проведення перевірки, проте посадові особи платника податків не допустили перевіряючих до перевірки, про що складено відповідний акт. Заявник зазначає, що не допуск посадових осіб контролюючого органу до перевірки є підставою для застосування адміністративного арешту майна платника податків, що стало підставою для винесення керівником податкового органу Рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків від 03.02.2015. З метою підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту, заявник звернувся до суду з відповідним поданням.

Ухвалою судді від 04.02.2015 відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 05.02.2015.

У судове засідання прибули представники заявника, підтримали вимоги подання, та просили суд ухвалити рішення про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту.

До суду також прибули представники відповідача, заперечили проти вимог подання, та просили суд відмовити заявнику у задоволенні вимог у повному обсязі, оскільки посадові особи підприємства допустили перевіряючих до перевірки та надати їм належні первинні документи, що стосувались предмета такої перевірки.

За приписами частини 8 статті 183-3 КАС України, у разі постановлення судом ухвали про відкриття провадження у справі суд приймає у триденний строк, але не пізніше ніж протягом 96 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення заявника до суду, постанову по суті заявлених вимог, яка підлягає негайному виконанню.

На підставі частини 3 статті 160 КАС України вступна та резолютивна частини рішення проголошені в судовому засіданні 05.02.2015.

Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий комплекс Запоріжавтопобутхім» пройшло процедуру державної реєстрації, а відтак набуло правового статусу суб'єкта господарювання в розумінні статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15.05.2003 №755-IV (далі іменується - Закон України №755-IV); перебуває на обліку у Державній податковій інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (статті 63, 64 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (далі іменується - ПК України)); та зареєстроване за юридичною/податковою адресою: Запорізька область, місто Запоріжжя, вулиця Рекордна, будинок №23 (стаття 45 ПК України, статті 1, 17, 18 Закону України №755-IV).

Керівником Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області винесено наказ «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки» від 29.01.2015 №14 (а.с. 5), відповідно до якого спеціалістам контролюючого органу доручено провести перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий комплекс Запоріжавтопобутхім» з питань ухилення податковим агентом від оподаткування виплаченої (нарахованої) найманим особам заробітної плати, інших витрат та відшкодувань, що підлягають оподаткуванню за період з 01.01.2001 по 31.12.2014, та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2014; тривалість перевірки - 5 робочих днів, починаючи з 29.01.2015; проведення перевірки доручено - головному державному ревізору-інспектору відділу контрольно-перевірочної роботи доходів і зборів з фізичних осіб управління доходів і зборів з фізичних осіб Денисевич Т.М., головному державному ревізору-інспектору відділу контрольно-перевірочної роботи доходів і зборів з фізичних осіб управління доходів і зборів з фізичних осіб Фандалюку Б.О., та головному державному ревізору-інспектору адміністрування єдиного соціального внеску управління доходів і зборів з фізичних осіб Агейчик Ю.Г.

Контролюючим органом оформлені направлення на перевірку від 29.01.2015 №№12, 13 та 14 (а.с. 7-9).

Наказ «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки» від 29.01.2015 №14 та направлення на перевірку від 29.01.2015 №№12, 13 та 14 вручені директору підприємства особисто 29.01.2015, що підтверджується відповідними написами на вказаних документах.

Фахівцями Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області складно Акт відмови від допуску до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов'язано з утриманням об'єкта оподаткування від 02.02.2015 №1/08-29-07-02/33610760 (далі іменується - Акт відмови від допуску) (а.с. 33).

На підставі вказаних вище документів, начальником Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області винесено Рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків від 03.02.2015, яким застосовано умовний адміністративний арешт майна платника податків, що перебуває за адресами: місто Запоріжжя, вулиця Рекордна, будинок №23 та місто Запоріжжя, вулиця 8 Березня, будинок №190 (а.с. 10).

За приписами пункту 94.10. статті 94 ПК України, арешт на майно може бути накладено рішенням керівника контролюючого органу (його заступника), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Відтак, заявник звернувся до суду з поданням в порядку статті 183-3 КАС України, в якому просив підтвердити обґрунтованість адміністративного арешту майна платника податків.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу Рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків від 03.02.2015, на відповідність вимогам частини 3 статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку, суд зазначає наступне.

При розгляді подання контролюючого органу про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків дослідженню підлягає правомірність рішення начальника контролюючого органу про застосування адміністративного арешту майна платника податків, та відповідність даного рішення вимогам частини 3 статті 2 КАС України, а також правовідносини, існування яких були передумовою виникнення підстав для застосування спеціальних заходів, перелічених у статті 183-3 КАС України.

Відповідно до підпункту 75.1.2. пункту 75.1 статті 75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема, у разі отримання інформації про ухилення податковим агентом від оподаткування виплаченої (нарахованої) найманим особам (у тому числі без документального оформлення) заробітної плати, пасивних доходів, додаткових благ, інших виплат та відшкодувань, що підлягають оподаткуванню, у тому числі внаслідок неукладення платником податків трудових договорів з найманими особами згідно із законом, а також здійснення особою господарської діяльності без державної реєстрації. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали підставою для проведення такої перевірки (підпункт 78.1.13 пункту 78.1 статті 78 ПК України).

За приписами пункту 78.5 статті 78 ПК України, допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.

Пунктом 81.1 статті 81 ПК України передбачено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Судом встановлено, що фахівцями контролюючого органу здійснено вихід на підприємство з метою проведення перевірки 29.01.2015, та вручено особисто директору підприємства Наказ «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки» від 29.01.2015 №14 та направлення на перевірку від 29.01.2015 №№12, 13 та 14.

Представник заявника вказав, що після вручення директору підприємства наказу та направлень на проведення перевірки, останній відмовив перевіряючим у допуску до приміщень, що використовуються платником податків у здійсненні господарської діяльності.

З метою перевірки первинних документів платника податків, контролюючим органом сформовано Запит про надання інформації та її документального підтвердження від 30.01.2015 №1271/10/08-29-17-02 (а.с. 6), який вручено уповноваженій особі платника податків 30.01.2015 - бухгалтеру Антонюк Ю.О.

Заявник зазначає, що 30.01.2015 ревізорами здійснено повторний вихід на підприємство, проте посадові особи не надали перевіряючим первинних документів та не допустили до приміщень, що використовуються платником податків у здійсненні господарської діяльності.

02.02.2015 перевіряючими втретє здійснено вихід на підприємство за адресою: місто Запоріжжя, вулиця 8 Березня, будинок №190, проте їм знову відмовлено у проведенні обстеження приміщень.

Проте, під час розгляду справи судом встановлено, що головного державного ревізора-інспектора Денисевич Т.М. було допущено до приміщень, що використовувались платником податків у здійсненні господарської діяльності, 29.01.2015. Даний факт не заперечувався представниками контролюючого органу. Проте, останні зазначили про відсутність інформації про використання відповідачем саме цього приміщення у здійсненні господарської діяльності.

З даного приводу суд зазначає, що про допуск або не допуск до виробничих приміщень підприємства можна стверджувати лише тоді, коли у контролюючого органу наявна інформація про використання таких приміщень платником податків - документи про право власності на нерухоме майно або ж договори оренди приміщень, тощо. За відсутності у фіскального органу таких документів (інформації), стверджувати про не допуск до приміщень немає підстав.

Крім того, судом встановлено, що не заперечується перевіряючими, що при виході на перевірку, посадові особи підприємства допустили ревізорів до офісного приміщення та надали первинні документи, що стосувались предмета перевірки.

Суд критично оцінює посилання заявника на те, що первинні документи були надані відповідачем лише частково (не у повному обсязі), а тому є підстави стверджувати про відмову платника податків у допуску до перевірки, оскільки, вручення посадовим особам підприємства наказу та направлень на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки на підставі документів, які надані платником податків. Якщо ж, на думку перевіряючих, первинні документи надані платником податків не у повному обсязі, тоді є всі підстави для оформлення результатів перевірки відповідним актом та винесенням на його підставі податкового повідомлення-рішення.

За приписами пункту 81.2 статті 81 ПК України, у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки складається акт, який засвідчує факт відмови.

Відповідно до пункту 94.1 статті 94 ПК України, адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Підпунктом 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 ПК України встановлено, що арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин, зокрема, платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Тобто, підставою для застосування арешту є вчинене платником податків правопорушення у сфері оподаткування, що виразилося у неправомірному не допуску до перевірки відповідних працівників фіскального органу, за наявності законних підстав для її проведення.

Відмова платника податків від проведення документальної перевірки або від допуску посадових осіб контролюючого органу за своєю суттю являються виразом активних дій платника податків, що унеможливлюють проведення перевірки (пряма відмова уповноваженої особи платника податків від проведення перевірки, недопуск посадових осіб контролюючого органу на підприємство). При чому, фіксація таких дій платника податків повинна бути відображена в акті не допуску.

Судом встановлено, що посадові особи платника податків допустили фахівців фіскального органу до перевірки, шляхом допуску до офісного приміщення підприємства та надання до перевірки первинних документів.

Суд не приймає до уваги посилання фіскального органу на те, що не допуск посадових осіб контролюючого органу до обстеження території та приміщень підприємства є підставою для застосування саме адміністративного арешту на підставі підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 ПК України, з огляду на наступне.

Поняття «не допуск посадових осіб контролюючого органу до перевірки» та «не допуск посадових осіб контролюючого органу до обстеження територій та приміщень» не є тотожними, оскільки не допуск посадових осіб контролюючого органу до перевірки повністю виключає можливість її проведення, натомість не допуск посадових осіб контролюючого органу до обстеження приміщень не виключає можливість проведення перевірки на підставі наданих первинних документів і передбачає лише не допуск до окремих приміщень (виробничих).

При цьому, не допуск посадових осіб контролюючого органу до обстеження територій та приміщень є підставою лише для звернення фіскального органу до суду з позовом (поданням) щодо зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках такого платника податків у банках та інших фінансових установах (крім операцій з видачі заробітної плати та сплати податків, зборів, єдиного внеску, а також визначених контролюючим органом грошових зобов'язань платника податків, погашення податкового боргу) (підпункт 20.1.31 пункту 20.1 статті 20 ПК України).

Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту визначені статтею 94 ПК України.

Визначення адміністративного арешту як виняткового способу забезпечення виконання обов'язків платника податків, наведене в пункті 94.1 статті 94 ПК України, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна. Отже, норми статті 94 ПК України регулюють застосування будь-якого адміністративного арешту незалежно від предмета такого арешту.

При цьому підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені пунктом 94.2 статті 94 ПК України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав, але розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Водночас ПК України передбачені також інші, додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені статтею 94 цього Кодексу.

Так, відповідно до підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право податкового органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу у відповідній сумі.

Відсутність підстав для застосування арешту коштів платника податків, передбачених підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України, серед підстав для застосування адміністративного арешту, що входять до переліку, встановленого пунктом 94.2 статті 94 ПК України (сформульованого як вичерпний), не повинна розглядатися судами як перешкода для застосування арешту коштів на рахунках платника податків у відповідних випадках.

Наведене пояснюється тим, що норма підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України є імперативною і обов'язковою до виконання, зміст її є самостійним, чітким і зрозумілим. Норми підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України та пункту 94.2 статті 94 ПК України не заперечують за змістом одна одну, оскільки регулюють різні правовідносини. Так, норми пункту 94.2 ПК України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. Натомість підпункт 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України регулює інше коло суспільних відносин, а саме питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, причому в специфічній ситуації за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна.

При цьому, арешт із підстав, передбачених підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України, не може застосовуватися до майна платника податків, відмінного від коштів, оскільки диспозиція розглядуваної правової норми визначає предметом для накладення арешту виключно кошти та цінності, що знаходяться в банках.

Одночасно ПК України вживаються два поняття, які позначають арешт коштів на рахунках платника податків - власне арешт коштів, а також зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків.

Аналіз норм ПК України, а також чинного законодавства, що регулює банківську діяльність і порядок здійснення безготівкових розрахунків, дає підстави для висновку про тотожність зазначених понять для цілей регулювання податкових правовідносин.

Так, відповідно до частини другої статті 59 Закону України від 07 грудня 2000 року №2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність», зупинення власних видаткових операцій банку за його рахунками, а також видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється лише в разі накладення арешту відповідно до частини першої цієї статті, крім випадків, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму».

Отже, накладення арешту на кошти на рахунках платника податків є необхідною передумовою для зупинення видаткових операцій на таких рахунках в усіх випадках, крім тих, які випливають з норм Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму».

Таким чином, з урахуванням змісту статті 59 Закону України від 7 грудня 2000 року №2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» зупинити видаткові операції з підстав, передбачених ПК України, можна не інакше, як шляхом накладення арешту на кошти, що знаходяться на рахунках платника податків.

За таких обставин, повноваження податкових органів щодо звернення до суду з вимогами як про накладення арешту на кошти платника податків (підпункт 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України), так і про зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків (зокрема, передбачені підпунктом 20.1.31 пункту 20.1 статті 20 ПК України), варто розуміти як право на звернення з вимогою про накладення адміністративного арешту на кошти платника податків, що перебувають на його рахунках у банку.

З наведеного вище вбачається, що підставою як для застосування адміністративного арешту майна платника податків, так і для накладення арешту на кошти платника податків (зупинення видаткових операцій) може бути, зокрема, «не допуск посадових осіб контролюючого органу до перевірки», оскільки підстави, визначені пунктом 94.2 статті 94 ПК України є універсальними в усіх випадках.

Натомість, «не допуск посадових осіб контролюючого органу до обстеження територій та приміщень» може бути підставою лише для накладення арешту на кошти платника податків (зупинення видаткових операцій), що вбачається зі змісту підпункту 20.1.31 пункту 20.1 статті 20 ПК України, що кореспондується з нормою пункту 1 частини 1 статті 183-3 КАС України.

За приписами статті 19 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, підстави для підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, застосованого на підставі Рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків від 03 лютого 2015 року, відсутні.

Частиною 4 статті 94 КАС України встановлено, що у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 4, 7 - 12, 14, 86, 158 - 163, 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Подання Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий комплекс Запоріжавтопобутхім» про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податку - залишити без задоволення.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня отримання копії постанови, складеної у повному обсязі, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.М. Недашківська