Справа № 342/2091/13-ц

Провадження № 22-ц/779/361/2015

Категорія 5

Головуючий у 1 інстанції Корюкіна М.П.

Суддя-доповідач Меленко О.Є.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Меленко О.Є.

суддів Васильковського В.М., Малєєва А.Ю.

секретаря Яковин М.Я.

з участю: ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3,

ОСОБА_4, його представника ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності на ? частину будівельних матеріалів незавершеного будівництва, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Городенківського районного суду від 18 грудня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Городенківського районного суду від 18 грудня 2014 року задоволено позов ОСОБА_4. до ОСОБА_2 про визнання права власності на ? частину будівельних матеріалів незавершеного будівництва.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на ? частину будівельних матеріалів і робіт використаних у будівництві незавершеного будинковолодіння, яке знаходиться по АДРЕСА_1 згідно висновку будівельно-технічної експертизи від 14.07.2014 року на загальну суму 74888 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_4 1300 грн. судових витрат за проведення будівельно-технічної експертизи, 748 грн. 90 коп. судових витрат та 250 грн. за надання юридичної допомоги. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На дане рішення ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи та порушення норм матеріального і процесуального права.

Зазначає, що спірний незавершений будівництвом житловий будинок по АДРЕСА_1 був повністю збудований за її особисті кошти. Вказані кошти були одержані нею від продажу в 1990 році попереднього житлового будинку, що підтверджується відповідним договором, посвідчем секретарем Слобідської сільської ради Городенківського району за реєстровим №5. На підтвердження тієї обставини, що житловий будинок був збудований за її кошти та в короткі строки, відповідач надала рішення Сороківської сільської ради від 19.06.1990 року про надання їй дозволу на будівництво, будівельний паспорт виданий на ім'я ОСОБА_2, та договір підряду, який був укладений нею з підрядною організацією. Будь яких спільних коштів при спорудженні будинку сторони не використовували, оскільки позивач ОСОБА_4 особистих заощаджень не мав.

Однак суд першої інстанції не взяв до уваги вищевказані докази.

Також ОСОБА_2 зазначає, що протоколом інспекції ДАБК в Івано-Франківській області від 13.06.2014 року підтверджується, що збудований житловий будинок є самочинним будівництвом, а тому таке майно не може бути об'єктом права власності, предметом поділу та встановлення порядку користування. На думку апелянта, суд всупереч вимогам закону та ст.376 ЦК України фактично визнав за позивачем право власності на самочинне будівництво, як об'єкт нерухомості, що є недопустимим.

З цих підстав рішення суду першої інстанції, ОСОБА_2 просила скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В судовому засіданні ОСОБА_2 та її представник вимоги апеляційної скарги підтримали та просили її задовольнити.

ОСОБА_4 та його представник доводи апеляційної скарги не визнали. Рішення суду вважають законним та обгрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, доводи представників, дослідивши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що з 08.05.1989 року сторони по справі перебували в реєстрованому шлюбі, який 16.01.2013 року було розірвано в судовому порядку (а.с.14)

Судом першої інстанції також вірно встановлено, що 16.06.1990 року відповідач ОСОБА_2 придбала житловий будинок та надвірні споруди в АДРЕСА_1, що підтверджується копією договору купівлі-продажу в матеріалах справи (а.с.11-12).

Рішенням виконавчого комітету Сороківської сільської ради від 19.06.1990 року ОСОБА_2 надано дозіл на будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1, а 12.08.1990 року на підставі вищевказаного рішення ОСОБА_2 видано будівельний паспорт на забудову житлового будинку і сараю.

Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи № 021/БТ-14 від 14 липня 2014 року, житловий будинок знаходиться в стадії завершення, однак в експлуатацію не зданий. Загальна сумарна вартість будівельних матеріалів і робіт становить 149 776 грн.

Згідно Державного акта на право власності на землю від 04.01.2014 року відповідач є власником земельної ділянки в розмірі 0.21 га. для ведення особистого господарства та 0.12 га для обслуговування житлового будинку. Всі будівлі зведені в межах земельної ділянки виділеної для обслуговування будинку та прибудинкової території.

Зазначених обставни жодна з сторін не спростовує.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва, а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації з моменту прийняття його до експлуатації, а в разі, коли право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації з моменту державної реєстрації.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Виходячи зі змісту ч. ч. 1 та 2 ст. 331 ЦК України, ч. 1 ст. 182 ЦК України та п. 8 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно право власності на новостворене нерухоме майно виникає у особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва об'єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності.

Отже, до прийняття об'єкта новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на цей об'єкт не виникає.

До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва (ч. 3 ст. 331 ЦК України).

Виходячи з вимог ч.1 ст.60, ч.1 ст. 70 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. У разі поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю або шлюбним договором.

Таким, чином враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_6 та визнання за ним права власності саме на ? частину будівельних матеріалів, відповідно до оцінки, проведеної експертом.

Що стосується посилання апелянта на те, що суд першої інстанції фактично визнав за позивачем право власності на ? частину об'єкту самочинного будівництва, то такі не приймаються до уваги, оскільки доводи апелянта зводяться до одностороннього тлумачення регулюючого спірні правовідносини законодавства лише на свою користь. В оскаржуваному рішенні суду чітко зазначено, що право власності визнано на частину саме будівельних матеріалів виходячи з положень ст.331 ЦК України.

Стосовно доводів відповідача ОСОБА_2 про те, що житловий будинок було придбано та збудовано виключно за її ( ОСОБА_2.) особисті кошти, колегія суддів зауважує, що ні в суді першрї інстанції, ні в апеляційному суді, відповідач не довела того, що отримана від продажу будинку у 1990 році частина коштів була витрачена нею на будівництво нового будинку, а ОСОБА_4, з свого боку, не фінансував будівництво. Крім цього, згідно ст. 27 КпШС (в ред., що діяла на час будівництва сторонами житлового будинку), аналогічна норма закріплена і ст.64 чинного СК України, з метою встановлення відповідного правового режиму спірного майна, ОСОБА_2 вправі була укласти з позивачем цивільно- правову угоду, однак таким правом не скористалася.

За змістом ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Виходячи із змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 218, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Городенківського районного суду від 18 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий О.Є. Меленко

Судді: В.М. Васильковський

А.Ю. Малєєв