Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29.12.2014 Справа №607/6700/14-ц

29 грудня 2014 року м.Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Черніцької І.М.

при секретарі Круцько О.Б.

за участю позивача ОСОБА_1,

представника ОСОБА_2,

адвокатів ОСОБА_3,

ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, моральної шкоди та зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору позики,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення 203 500 грн. боргу, 14 468 грн. трьох процентів річних, 7122,5 грн. інфляційних втрат за час прострочення виконання зобов'язання з 01 грудня 2011 року по 14 квітня 2014 року та моральної шкоду у розмірі 10 000 грн.

В обґрунтування вимог позивачка вказала, що відповідачка 30.07.2011 року згідно розписки позичила в неї 436 000 грн., які зобов'язалась повернути кількома сумами до 30.11.2011 року.

Посилаючись на те, що відповідачка не повертає в добровільному порядку частину суми боргу, просила стягнути з останньої 203 500 грн., три проценти річних та інфляційні втрати. Також вказує, що неправомірними діями відповідачки їй завдана моральна шкода, яку вона оцінює у 10 000 грн.

До початку судового розгляду справи по суті ОСОБА_6 подала до ОСОБА_5 зустрічний позов про визнання недійсним договору позики від 30.11.2011 року на суму 436 000 грн., з підстав, передбачених ст. 231 ЦК України, зазначаючи, що уклала договір проти своєї волі, унаслідок застосування психічного та фізичного тиску з боку ОСОБА_5 Крім того, посилається на ст. 1051 ЦК України, указуючи, що гроші насправді нею одержані не були.

Позивачка вказала, що працювала продавцем у відповідачки і була матеріально-відповідальною особою. При проведенні інвентаризації у 2011 році, було виявлено нестачу матеріальних цінностей. Як зазначила ОСОБА_6, ОСОБА_5 з метою гарантувати відшкодувати нестачу, змусила її написати дану розписку на суму 436 000 грн.

Даний договір укладений нею проти її волі, внаслідок застосування до неї психічного тиску з боку ОСОБА_5 у зв'язку з існуванням заборгованості перед ОСОБА_5 як роботодавцем. При укладенні зазначеного договору, грошові кошти не передавалися, оскільки такий договір укладався як гарантія на виконання виплати заборгованості .

Посилаючись на наведене, просила задовольнити її вимоги.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_5 та її представники первісний позов підтримали, а вимоги ОСОБА_6 не визнали.

ОСОБА_5 суду пояснила, що згідно розписки від 30.07.2011 року позичила ОСОБА_6 кошти на суму 203 500 грн. кількома траншами протягом 2010-2011 років на лікування чоловіка та навчання доньки. Решта коштів у розмірі 232 500 грн. - це матеріальна шкода завдана ОСОБА_6 нестачею матеріальних цінностей як матеріально відповідальною особою. У зв'язку з тим, що відповідачка коштів у добровільному порядку не повертала 30.07.2011 року була написана розписка на загальну суму 436 000 грн. Вироком Тернопільському міськрайонного суду стягнуто з ОСОБА_7 завдану матеріальну шкоду на суму 232 500 грн. Позичені кошти на суму 203 500 грн. відповідача у добровільному порядку не повертає, а тому просить позов задовольнити.

ОСОБА_7 та її адвокат зустрічні позовні вимоги підтримали, а позовні вимоги ОСОБА_5 не визнали.

Судом встановлено, що з 2006 року по 2011 рік ОСОБА_6 працювала продавцем кіоску у фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 і була матеріально-відповідальною особою.

Дані обставини визнаються сторонами, а також стверджуються свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця , виданим на ім'я ОСОБА_5 28.02.2011 року, трудовим договором за № 176-06 від 02.03.2006 р., договором про повну матеріальну відповідальність від 26.02.2006 р.та вироком Тернопільського міськрайонного суду від 03.10.2012 року.

30.07.2011 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було укладено договір позики, згідно умов якого ОСОБА_6 отримала у ОСОБА_8 грошові кошти в сумі 436 000 грн., які зобов'язалась повернути кількома сумами до 30.11.2011 року, що стверджується розпискою від 30.07.2011 р.

Відповідачка ОСОБА_6 підтвердила факт написання боргової розписки власноручно, при цьому зазначивши, що такі дії були вчинені під впливом фізичного та психічного тиску, у зв'язку з чим договір позики є недійсним.

Вироком Тернопільського міськрайонного суду від 03.10.2012 року ОСОБА_6 визнана винною за ч.1 ст.191, ч.3 ст.191 КК в тому, що працюючи у фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 продавцем в кіоску АДРЕСА_1, і будучи матеріально-відповідальною особою, за період 2007 по 2011 роки привласнила кошти на суму 232 500 грн., та засуджена до 5-ти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з обслуговуванням товарно-матеріальних цінностей на строк 3 роки. Стягнено із ОСОБА_6 в користь ОСОБА_5 завдану матеріальну шкоду в сумі 232 500 грн. ОСОБА_6 свою вину у скоєні злочину визнавала.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового розгляду справи, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи із наступного.

В силу вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу,в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до вимог ст.1046,1049 ЦК України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж саму суму грошових коштів (суму позики), що були передані йому у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Положеннями ч. 2 ст. 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики може бути представлена розписка позичальник або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним, тобто він є оспорюваним.

В силу вимог ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з вимогами ст. 1051 ЦК позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

У відповідності до роз'яснень викладених у п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

Отже, для визнання правочину недійсним, внаслідок вчинення його під впливом насильства або погрози, необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину.

Згідно з вимогами ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

На підтвердження укладення договору позики позивач представив суду оригінал розписки, яка свідчить про передання ОСОБА_5 у позику ОСОБА_6 грошових коштів, зобов'язання останньої повернути їх до 30.11.2011року та невиконання боржником свого обов'язку згідно умов договору.

Факт передачі грошових коштів також підтвердила допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_9, яка допомагає ОСОБА_5 з бухгалтерією та неодноразово бачила і чула як ОСОБА_6 позичала у ОСОБА_5 кошти.

Таким чином, суд вважає беззаперечно доведеним факт отримання грошових коштів ОСОБА_6 від ОСОБА_5 та визнає обґрунтованими заявлені ОСОБА_5 вимоги про стягнення з ОСОБА_6 . суми боргу у розмірі 203 500 грн. згідно розписки від 30.07.2011 року.

Згідно з вимогами ст.ст. 625,1050 ЦК України, якщо позичальник не повернув суми позики, він зобов'язаний сплатити суму боргу з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Встановлено, що борг позивачу на суму 203 500 грн. не повернуто, а тому позивач має право на стягнення сум передбачених вимогами ч. 2 ст. 625 ЦК, а саме, на трьох процентів річних та інфляційних втрат, як відповідальність за невиконання грошового зобов'язання.

Розмір трьох процентів річних від простроченої суми 203 500 грн. за період прострочення з 01 грудня 2011 року по 14 квітня 2014 року становить 14 468 грн., виходячи із наступного розрахунку: 203 500*3%/100=6105 грн. /365 днів = 16,726 * 865 прострочених днів = 14 468грн.

Розмір інфляційних втрат від простроченої суми 203 500 грн. за період прострочення з 01 грудня 2011 року по квітень 2014 року становить 7122.50 грн., виходячи із наступного розрахунку: індекси інфляції 100.2/100( за грудень 2011 року) *99,8/100 ( за 2012 рік)* 100,5/100 (за 2013 рік) * 100,2/100 (січень 2014) *100,6/100 (лютий 2014)* 102,2 /100 (березень 2014)= 1,035* 203 500 =210 622.5 грн.-20 3 500=7122,5 грн.

Що стосується позовних вимог про стягнення моральної шкоди, слід зазначити наступне.

Згідно діючого законодавства особа несе відповідальність за заподіяну моральну шкоду у випадках коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або у випадках, передбачених ст.ст. 280, 611, 1167, 1168 ЦК України, а також іншими нормами законодавства, які встановлюють відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

За правилами ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування моральної шкоди.

Встановлено, що правовідносини, які виникли між сторонами спору випливають із договірних відносин, пов'язаних з невиконанням умов договору позики. Відповідальність за невиконання договірних зобов'язань передбачена ст. 625 ЦК України.

Зі змісту договору позики вбачається, що сторони не передбачили відшкодування моральної шкоди в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Не передбачено відшкодування моральної шкоди за порушення договору позики й спеціальною нормою ст.ст. 625,1050 ЦК України.

Крім того, позивачем не доведено факту завдання їй моральних страждань внаслідок не повернення коштів.

Враховуючи наведене, у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди слід відмовити .

Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини справи, виходячи із заявлених вимог, суд приходить до висновку, що первісні позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, шляхом стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики від 30.07.2011 року у розмірі 203 500 грн., трьох процентів річних від простроченої суми в розмірі 14 468 грн. та інфляційні втрати - 7122 грн. 50 коп.

Разом з тим, суд вважає, що у задоволенні зустрічних позовних вимог слід відмовити, виходячи із наступного.

Оцінивши зібрані докази, суд прийшов до висновку, що боргова розписка відповідачкою ОСОБА_6 була написана власноручно, про що також не заперечила остання.

Будь-яких доказів на підтвердження факту застосування фізичного чи психічного тиску під час написання розписки ОСОБА_6 не надано і судом не здобуто.

При цьому, з матеріалів справи вбачається та визнається відповідачкою, що вона не зверталася до правоохоронних органів безпосередньо після укладення договору позики 30.07.2011 року, якщо вважала, що до неї було вчинено неправомірні дії, а звернувся лише в 10 червня 2014 року, після того, як ОСОБА_5 пред'явила до суду позов про стягнення суми заборгованості.

Крім того, постановою слідчого відділу Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області від 09 серпня 2014 року дане кримінальне провадження закрито у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_5 складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 355 КК.

Про факт вчинення відносно неї неправомірних дій з боку ОСОБА_5, відповідачка не заявляла і у кримінальній справі за №1915/9047/2012 по обвинуваченню ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 191, ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст. 209 КК України.

Суд не приймає до уваги покази свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які є рідною сестрою та донькою ОСОБА_6, оскільки вони покази носять загальний характер та не спростовують доказів наявних у матеріалах справи.

Крім того, як пояснили свідки, відомості про те, що ОСОБА_5 здійснювала погрози у сторону ОСОБА_6 відомі їм із слів самої ОСОБА_6

Твердження відповідача ОСОБА_6 про те, що вона не отримувала грошей від ОСОБА_5 за договором позики, оскільки такий договір укладався як гарантія на виконання виплати заборгованості внаслідок нестачі матеріальних цінностей за місце роботи, не заслуговують на увагу суду, як такі що ,не знайшли свого підтвердження у суді першої інстанції та спростовуються матеріалами справи, зокрема, оригіналом розписки від 30.07.2011 року написаної власноручно ОСОБА_6

Більше того, кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_6 за фактом привласнення та розтрати чужого майна, яке було ввірене їй та перебувало у її віданні працюючи на посаді продавця у ПП ОСОБА_5 була порушена після написання розписки - 07 березня 2012 року. Інвентаризаційний опис товарно-матеріальних цінностей у ПП ОСОБА_5 проведений та складений 12 серпня 2011 року, тобто також після написання розписки 30.07.2011 року .

Таким чином, безпідставними є твердження відповідачки про те, що оспорювана розписка була написана з метою врегулювання трудових відносин між ОСОБА_5 та ОСОБА_12 щодо виявленої нестачі за місцем роботи і відповідно вчиненням у зв'язку з цим договору позики як способу розрахунків з ОСОБА_5

Суд не приймає до уваги посилання відповідачки на вирок Тернопільського міськрайонного суду від 03.10.2012 року як на підтвердження того, що у дійсності між сторонами мали місце не вирішені трудові відносини та кошти за договором позики вона у дійсності не отримувала, так як оспорювана розписка не була предметом дослідження у даній кримінальній справі та про факт її написання ОСОБА_6 не зазначала.

Крім того, обставини встановленні виром суду від 03.10.2012 оку не спростовують обставин, викладених у договорі позики від 30.07.2011 року.

Встановлено та визнано сторонами, що до укладання спірного договору між сторонами існували певні відносини, унаслідок яких у ОСОБА_6 виникло перед ОСОБА_5 грошове зобов'язання.

Відповідно до вимог ст. 1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобовязанням.

Заміна боргу позиковим зобовязанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (ст. 1047 цього Кодексу).

Згідно із вимогами ч. 4 ст. 604 ЦК України новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.

Разом з тим, слід зазначити, що із обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_6 вбачається, що такі доводи є суперечливими, а правове обґрунтування заявленого зустрічного позову - взаємовиключним.

Так, відповідно до вимог ч. 1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 8 Постанови № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Однак, і в судовому засіданні, і в зустрічній позовній заяві, ОСОБА_6 підтверджує, що договір позики між сторонами було укладено.

Одночасні вимоги про визнання договору позики недійсним укладеного унаслідок застосування психічного та фізичного тиску та посилання на ст. 1051 ЦК України, що гроші насправді нею одержані не були є суперечливими та взаємовиключаючими.

З огляду на вищезазначене, суд вважає, що у задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання договору позики недійсним слід відмовити, оскільки відповідачем не надано доказів, що оспорюваний договір був вчинений нею проти її справжньої волі, внаслідок застосування до неї психічного тиску з боку ОСОБА_5 та те , що вказаний договір є безгрошовим.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 60, 88, 212, 224-226, 228, 232, 233, 294 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст.526, 530, 625, 1046, 1049 Цивільного кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 заборгованість за договором позики від 30.07.2011 року у розмірі 203 500 (двісті три тисячі п'ятсот) грн., три проценти річних від простроченої суми в розмірі 14 468 (чотирнадцять тисяч чотириста шістдесят вісім) грн. та інфляційні втрати у розмірі 7122 (сім тисяч сто двадцять дві) грн. 50 коп., а всього на загальну суму 225 090, 50грн.

В задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди відмовити.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору позики відмовити.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 судовий збір у розмірі 2250.90 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом .

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Головуюча -підпис:

З оригіналом згідно

Суддя І.М. Черніцька

Головуючий суддяІ. М. Черніцька