КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2015 р. Справа№ 911/4598/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Рудченка С.Г.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання: Білецький Л.І.,

за участю представників сторін:

від позивача - Іванкіна Ю.Б. (дов. №14-91 від 18.04.2014 року);

від відповідача - не з`явились;

від третьої особи - Михалевська З.О. (дов. №01/17-2570 від 24.12.2014 року);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення господарського суду Київської області від 12.12.2014 року

у справі №911/4598/14 (суддя Горбасенко П.В.)

за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до комунального підприємства "Києво-Святошинська тепломережа" Київської обласної ради, м. Боярка, Київська обл.

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, м. Київ

про стягнення 656 454,69 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2014 року публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду Київської області з позовом до комунального підприємства "Києво-Святошинська тепломережа" Київської обласної ради про стягнення 656 454,69 грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 27.10.2014 року у справі №911/4598/14 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство енергетики та вугільної промисловості України.

Рішенням господарського суду Київської області від 12.12.2014 року у справі №911/4598/14 суд вирішив провадження в частині вимоги публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до комунального підприємства "Києво-Святошинська тепломережа" Київської обласної ради про стягнення 499 999 гривень 99 коп. основного боргу за переданий згідно договору купівлі-продажу природного газу № 13/3413-БО-41 від 28.12.2012 року природний газ припинити. Позов задоволено частково. Суд вирішив стягнути з комунального підприємства "Києво-Святошинська тепломережа" Київської обласної ради на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 7 088 гривень 89 коп. пені, 68 160 гривень 67 коп. інфляційних втрат, 17 369 гривень 76 коп. 3 % річних та 11 852 гривні 39 коп. судового збору. У задоволенні решти позову - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано неналежне виконання останнім умов договору купівлі-продажу природного газу №13/3413-БО-41 від 28.12.2012 року в частині оплати природного газу. Враховуючи, що боржником сплачено суму боргу після порушення провадження у справі, провадження у справі в цій частині припинено. З огляду на доведеність позивачем порушень умов договору відповідачем, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій. В частині стягнення пені суд дійшов висновку про зменшення його розміру на підставі п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

Не погодившись із вказаним рішенням, публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 12.12.2014 року у справі №911/4598/14 в частині відмови у стягненні пені у сумі 63 799,99 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити вимогу позивача про стягнення з відповідача частини пені у сумі 63 799,99 грн., а в іншій частині рішення залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що на думку апелянта рішення в частині відмови у стягненні пені у сумі 63 799,99 грн. прийняте з порушенням норм матеріального права. На думку апелянта виняткові обставини, в розумінні статті 83 Господарського процесуального кодексу України, у відповідача відсутні. Крім того, апелянт посилається на невірне застосування судом першої інстанції норм статей 551, 233 Господарського кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2015 року у справі №911/4598/14 прийнято апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Київської області від 12.12.2014 року у справі №911/4598/14 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Рудченко С.Г., Чорногуз М.Г. та призначено розгляд справи на 11.02.2015 року.

11.02.2015 року до канцелярії Київського апеляційного господарського суду надійшло клопотання №б/н від 11.02.2015 року публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про долучення додаткових документів до матеріалів справи.

11.02.2015 року до канцелярії суду надійшли пояснення №17/0289 від 09.02.2015 року Міністерства енергетики та вугільної промисловості України. У відповідності до вказаних пояснень третя особа підтримує вимоги апеляційної скарги.

В судове засідання, призначене на 11.02.2015 року, представник відповідача не з'явився, причин неявки суд не повідомив, був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання.

У судове засідання, призначене на 11.02.2015 року з'явились представники позивача та третьої особи, надали письмові пояснення по суті спору, відповіли на запитання суду, підтримали вимоги апеляційної скарги. Сторони не заперечували щодо розгляду апеляційної скарги за відсутністю відповідача.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п.3.9.2 Постанови № 18 від 26.12.2011 року Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу, неподання витребуваних доказів.

Колегією судів, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Виходячи з аналізу вказаної правової норми, у випадку нез'явлення в засідання представників позивача, відповідача або ж обох сторін, інших учасників господарського процесу, якщо суддя вважає, що без них неможливо вирішити справу, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи. Тобто, можливість розгляду справи за відсутності будь-кого із учасників процесу, якщо присутні учасники не заперечують, вирішується суддею.

Враховуючи, встановлені ст. 102 Господарського процесуального кодексу України, строки розгляду апеляційної скарги, обізнаність сторін про порушення апеляційного провадження та дату розгляду справи №911/4598/14, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу №14/2-1278 від 17.12.2014 року публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" без участі представника відповідача, за наявними в ній матеріалами, так як його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 28.12.2012 року між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (Продавець) та Комунальним підприємством «Києво-Святошинська тепломережа» Київської обласної ради (Покупець) було укладено договір №13/3413-БО-41 купівлі-продажу природного газу (а.с. 19-24) (далі за текстом - договір).

У відповідності до п.1.1. вказаного договору продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець - прийняти та оплатити природний газ на умовах договору.

Пунктом 3.3. договору сторони дійшли згоди про те, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Відповідно до п. 6.5 договору звірка розрахунків здійснюється сторонами на підставі відомостей про фактичну оплату вартості спожитого газу покупцем та акта приймання-передачі газу протягом 10-ти днів з моменту письмової вимоги однієї із сторін, підписаної уповноваженою особою.

17.07.2013 року між Національною акціонерною компанією „Нафтогаз України" (Продавець) та Комунальним підприємством "Києво-Святошинська тепломережа" Київської обласної ради (Покупець) було укладено додаткову угоду №1 до договору купівлі-продажу природного газу №13/3413-БО-41 від 28.12.2012 року (а.с. 25) (далі за текстом - додаткова угода).

У відповідності до п. 1 вказаної угоди сторони домовились викласти пункти 5.2 та 5.5 у наступній редакції: 5.2. Ціна за 1 000 куб. м. газу становить 3 459грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: - збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2 %; - податок на додану вартість за ставкою - 20 %. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 295,60грн., крім того ПДВ - 20 % - 59,12грн., всього з ПДВ - 354,72грн. До сплати за 1 000 куб. м. природного газу - 3 823,78грн., крім того ПДВ - 20 % - 764,76грн., всього з ПДВ - 4 588,54грн. Пункт 5.5 Загальна сума вартості природного газу за договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Місцевим судом встановлено, з чим погоджується суд апеляційної інстанції, що позивачем, на виконання п. 1.1. договору за період з вересня 2013 року по грудень 2013 року передано, а відповідачем прийнято від позивача природний газ в об'ємі 348,87 тис. куб.м. на загальну суму 1 616 414,44 грн. Вказане підтверджується підписаними та скріпленими печатками обох сторін актами приймання-передачі природного газу (а.с. 26-32).

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині оплати за наданий газ, внаслідок чого за останнім виникла заборгованість перед позивачем.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Дослідивши матеріали справи колегією суддів встановлено, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Як визначено п. 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 6.1. договору сторони передбачили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа, наступного за місяцем поставки газу.

Як вбачається з банківської виписки від 28.10.2014 року (а.с. 106-108, після порушення провадження у справі (27.10.2014 року), а саме 28.10.2014 року відповідачем було сплачено позивачу суму боргу у сумі 499 999,99 грн.

Згідно з пунктом 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Визнання боржником претензії кредитора не є способом припинення зобов'язання і не свідчить про відсутність спору; особа, претензія якої визнана боржником, вправі звернутися до господарського суду з позовом про стягнення визнаної суми коштів. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі (п. 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що станом на момент прийняття судового рішення борг відповідача перед позивачем за переданий згідно договору купівлі-продажу природного газу № 13/3413-БО-41 від 28.12.2012 року природний газ відсутній, з огляду на шо стягнення боргу у цій частині підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовна вимога про стягнення 0,02 грн. боргу за переданий згідно договору природний газ є такою, що не підлягає задоволенню судом, оскільки позивачем, належними та допустимими доказами у розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, не доведено суду існування боргу відповідача перед позивачем у сумі 0,02 грн. за переданий згідно договору природний газ.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних за період з 14.02.2013 року по 13.07.2014 року та інфляційних втрат за період з травня 2013 року по липень 2014 року колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).

Згідно з ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором або законом правові наслідки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений договором або законом строк (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Коелгією суддів встановлено, матеріалами справи підтверджено і відповідачем не заперечується факт порушення відповідачем строків оплати вартості отриманого ним природного газу.

З огляду на викладене, висновки господарського суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача, передбачених нормами чинного законодавства інфляційних втрат у сумі 68 160,67 грн. та 3% річних у сумі 17 369,76 грн. є законними та обґрунтованими.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені у сумі 70 888,88 грн. за період з 14.02.2013 року по 13.07.2014 року колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 7.2. договору сторонами погоджено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. договору він у безспірному порядку повинен сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Як вже було зазначено вище, у відповідності до положень п.6.1. договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа, наступного за місяцем поставки газу.

Зі змісту зазначеного пункту договору слідує, що момент прострочення відповідачем виконання зобов'язання встановлюється щодо кожного підписаного акту окремо, і як наслідок, пеня також має нараховуватись на суму боргу по кожному акту приймання-передачі газу окремо з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» вiд 22.11.1996 року №543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Враховуючи вищевикладене, вимога про стягнення пені у сумі 70 888,88 грн. є обґрунтованою.

Одночасно, колегія суддів погоджується зі зменшенням розміру пені місцевим господарським судом, виходячи з наступного.

Стаття 233 Господарського кодексу України передбачає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Таке ж право господарського суду передбачено п. 3 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, де зазначено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

За наявності підстав, передбачених частиною третьою статті 551 ЦК України, частиною першою статті 233 Господарського кодексу України, розмір пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, може бути зменшений за рішенням господарського суду (п.7 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 року №01-06/767/2013).

Встановивши причини невиконання відповідачем грошового зобов'язання, а саме надавши належну оцінку тій обставині, що споживачем теплової енергії, яку виробляє відповідач, є переважно населення, а також збитковість господарської діяльності відповідача у зв'язку з наявністю значної заборгованості споживачів за поставлену енергію, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені на підставі статті 233 Господарського кодексу України та пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, колегією суддів взято до уваги, що станом на момент розгляду справи відповідачем повністю погашено заборгованість за отриманий природний газ.

Одночасно, колегія суддів бере до уваги, що відповідач не може, зважаючи на особливості здійснення господарської діяльності у сфері постачання та реалізації енергоносіїв та законодавчо обумовлену специфіку взаємовідносин між суб'єктами, що здійснюють господарську діяльність в енергетичній галузі, самостійно впливати на своєчасність розрахунків за природний газ.

У зв'язку з цим, відповідач не може керуватися загальними принципами здійснення господарської діяльності на власний розсуд за наявності покладених на нього зобов'язань з безперебійного забезпечення тепловою та електричною енергією споживачів, тоді як він повинен діяти виключно в межах дозволених або не заборонених норм чинного законодавства, що регулює енергетичну галузь.

Статті 614 Цивільного кодексу України, 218 Господарського кодексу України передбачають, що особа за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності).

Щодо відсутності вини відповідача колегія суддів зазначає наступне.

Згідно Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, яка призначає тарифи з запізненням, що призводить до нерентабельності.

У відповідності до ст. 21 Закону України "Про теплопостачання" тарифи повинні враховувати повну собівартість теплової енергії і забезпечувати рівень рентабельності не нижче граничного рівня рентабельності, встановленого Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері теплопостачання.

У разі якщо тимчасово тариф на теплову енергію встановлено нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, то орган, яким установлено цей тариф, повинен передбачити механізми компенсації цієї різниці в порядку, встановленому законодавством.

З матеріалів справи вбачається, що станом на 01.10.2014 року підприємству заборгували 12 460,4 тис. грн., з яких: населення - 8 918,6 тис. грн.; госпрозрахункові підприємства - 1 663,7 тис. грн.; бюджетні установи - 1 878,2 тис. грн.

Заборгованість з різниці в тарифах на послуги з постачання теплової енергії та гарячого водопостачання на 01.10.2014 рік складає 13 212,4 тис. грн. За фінансовими результатами 2013 року відповідач отримав збитки в розмірі 7 228,0 тис. грн.

Основним споживачем теплової енергії, для виробництва якої поставлявся природний газ, є населення, яке не здійснює своєчасних розрахунків за послуги по теплопостачанню, є найбільшим боржником відповідача і якому пеня за несвоєчасне внесення плати за комунальні послуги не нараховується (незважаючи на прийняття Закону України "Про внесення змін до статті 2 Закону України "Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги" нарахування пені не проводиться, оскілки розмір пені та порядок її стягнення не встановлений).

Таким чином, керуючись пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України та пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи період прострочення, з огляду на часткове погашення заборгованості, що вказує на докладання відповідачем залежних від нього зусиль для вирішення та врегулювання питання щодо вчасного здійснення платежів, суд першої інстанції правомірно реалізував надане йому право та зменшив розмір пені, що підлягала стягненню з відповідача до 7 088,89 грн. Дані дії суду не суперечать чинному господарському законодавству України, а тому колегія суддів вважає, що підстав для скасування судового рішення в цій частині немає.

Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення господарського суду Київської області від 12.12.2014 року у справі №911/4598/14.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Київської області від 12.12.2014 року у справі №911/4598/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 12.12.2014 року у справі №911/4598/14 залишити без змін.

3. Справу №911/4598/14 повернути до господарського суду Київської області.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді С.Г. Рудченко

М.Г. Чорногуз