Справа № 454/2290/14 Головуючий у 1 інстанції: Пахут
Провадження № 22-ц/783/878/15 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
Категорія:32
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 лютого 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого - судді Шандри М.М.
суддів: Струс Л.Б., Шумської Н.Л.
за секретаря Бадівської О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства "Львіввугілля" на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 13 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства "Львіввугілля" про відшкодування моральної шкоди, -
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 13 листопада 2014 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного підприємства "Львіввугілля" на користь ОСОБА_2 8500 (вісім тисяч п'ятсот) грн. на відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків та спричинення трудового каліцтва.
Стягнуто з відповідача Державного підприємства "Львіввугілля" в дохід держави судовий збір в розмірі 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп.
Рішення суду оскаржило ДП "Львіввугілля".
В апеляційній скарзі ДП "Львіввугілля" вказує, що рішення суду є незконним та неогрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що позивачем без поважних причин пропущений трьохрічний строк позовної давності. Зазначає, що на момент встановлення позивачу стійкої втрати працездатності існував граничний розмір відшкодування моральної шкоди - не більше 200 мінімальних розмірів заробітної плати. Судом не було враховано те, що позивачем не було подано жодного медичного висновку (доказу) про наявність факту спричинення йому моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров"я на виробництві, а також те, що в судовому засіданні позивачем не було доведено факту моральних страждань у зв'язку з ушкодженням здоров"я на виробництві. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Сторони в судове засідання не з"явилися, хоча про час і місце розгляду справи були належно повідомлені, тому розгляд справи відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України здійснюється колегією суддів за відсутності осіб, які беруть участь у справі та без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч.2 ст.197 ЦПК України (а.с.68-69).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали ї справ та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.
У відповідності до вимог ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення таким вимогам відповідає.
З матеріалів справи вбачається, що позивач з 29.07.1985р. по 01.04.1994р. працював у шахті ДП "Львіввугілля" та звільнений за власним бажанням.
З акта №33 від 24.05.1993р. та №57 від 20.09.1993р. вбачається, що позивач отримав травму спини внаслідок нещасного випадку, який мав місце 21.05.1993р.
З виписки з акта від 25.06.1993р. вбачається, що у зв'язку з отриманням позивачем травми під час вищевказаного нещасного випадку, йому вперше встановлено ІІІ групу інвалідності та 60% втрати професійної працездатності (а.с. 42).
З виписки з акта від 04.01.2005р. та довідки від 22.12.2005р. вбачається, що за результатами переоглядів позивачу встановлено другу групу інвалідності внаслідок трудового каліцтва.
З витягів з медичної картки вбачається, що позивач систематично, з моменту звільнення перебував на лікуванні, внаслідок спричинених травам.
З вищезазначеного вбачається, що позивач потребує постійного лікування, внаслідок захворювань, отриманих на виробництві.
На цей час спірні правовідносини були врегульовані ЦК УРСР 1963 року, Законом України "Про охорону праці" та Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, затвердженими постановою КМУ № 472 від 23.06.1993 року, які введені в дію 01 липня 1993 року.
Відповідно до ст. 440-1 ЦК УРСР 1963 року, моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди.
В ході розгляду справи встановлено, що, виконуючи трудові обов'язки позивач ОСОБА_2 отримав ушкодження здоров'я, з приводу чого тривалий час перебував на лікуванні, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Згідно із п. 1 "Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків" затверджених постановою КМУ № 472 від 23.06.1993 року, які були чинні на момент виникнення спірних правовідносин, власник підприємства, установи і організації (надалі - підприємство) або уповноважений ним орган (надалі - власник) несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків (надалі - ушкодження здоров'я), а також за моральну шкоду, заподіяну потерпілому власником фізичного чи психічного виливу небезпечних або шкідливих умов праці.
Відповідно до п. 11 Правил, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, розмір моральної шкоди не може перевищувати 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян незалежно від інших будь-яких виплат.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачу була завдана шкода здоров"ю внаслідок його роботи в шкідливих умовах на шахтах відповідача, протягом якої він втратив професійну працездатність і став інвалідом третьої групи, і що вказані обставини призвели до втрати позивачем нормальних життєвих зв"язків та вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, чим йому заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої у позивача виникло на момент первинного встановлення йому втрати професійної працездатності 25.06.1993 року і яка відшкодовується в порядку, визначеному "Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров"я, пов"язаним із виконанням ним трудових обов"язків", затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року №472 (далі-Правил) у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, відповідно до п.38 яких, право на отримання потерпілим виплат на відшкодування шкоди настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що максимальний розмір відшкодування моральної шкоди, який не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил), слід обраховувати, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого на час розгляду справи.
Крім того, районний суд визначив розмір відшкодування моральної шкоди з урахуванням тяжкості завданої позивачу моральної шкоди, глибини, тривалості та характеру моральних та фізичних страждань позивача, стану його здоров"я, тяжкості професійного захворювання, настання у зв'язку з цим негативних змін у його житті, необхідності лікування, втрати у зв'язку з цим життєвих зв'язків, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, та виходячи з засад розумності та виваженості. Вищенаведене відповідає п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди".
Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР 1963 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється у три роки.
Разом з тим, згідно із ст. 83 ЦК УРСР 1963 року позовна давність не поширюється на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.
Згідно із п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року, до вимог про відшкодування моральної шкоди, заподіяної поширенням відомостей, що не відповідають дійсності і порочать честь, гідність чи ділову репутацію фізичної або юридичної особи, згідно з ч. 3 ст. 7 ЦК Української РСР застосовується строк позовної давності в один рік. До вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством - тримісячний строк (ст. 233 КЗпП). До інших вимог про відшкодування моральної шкоди, як вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності відповідно до ст. 83 ЦК УРСР не застосовуються.
Оскільки вимоги позивача випливають з порушення особистих немайнових прав тому, відповідно до ст. 83 ЦК УРСР 1963 року позовна давність не розповсюджується на такі вимоги позивача.
Висновки суду достатньо мотивовані і підтверджені доказами, наявними в матеріалах справи.
Рішення суду відповідає вимогам процесуального та матеріального права, обставинам справи, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому колегія суддів підстав для скасування рішення суду не вбачає.
Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ч.1 п.1 ст.314, ст.315, ст.317, ст.319 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Державного підприємства "Львіввугілля" відхилити.
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 13 листопада 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Головуючий: М.М. Шандра
Судді: Л.Б. Струс
Н.Л. Шумська