У Х В А Л А

Іменем України

27 січня 2015 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області у складі:

головуючого - судді Леска В.В.

суддів - Кожух О.А., Кондора Р.Ю.

при секретарі - Марчишаку Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Закарпатський арматурний завод» управителя майном заводу ОСОБА_2 про визнання звільнення незаконним та відшкодування шкоди за час вимушеного прогулу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рахівського районного суду від 2 грудня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

8 серпня 2014 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ВАТ «Закарпатський арматурний завод», управителя майна заводу ОСОБА_2 про визнання звільнення незаконним та відшкодування шкоди за час вимушеного прогулу.

Позивач зазначав, що 1 жовтня 2010 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 в інтересах відповідача ВАТ «Закарпатський арматурний завод» було укладено контракт, згідно якого ОСОБА_1 призначено розпорядчим директором заводу на строк по 30 вересня 2011 року. Контракт за його згодою було продовжено до 30 вересня 2012 року. Визначені контрактом обов'язки він фактично виконував з 1 жовтня 2010 року по 26 листопада 2012 року. За вказаний період позивач не отримав всіх належних йому грошових коштів за роботу, виконану за контрактом. Відповідач не провів із ним повного розрахунку, не видав йому в день звільнення трудової книжки й не вніс до трудової книжки відповідного запису про звільнення позивача.

16 червня 2014 року позивач звернувся до територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області із заявою про проведення перевірки щодо виплати йому заробітної плати. Листом відповідача від 10 липня 2014 року позивача було повідомлено, що на підставі наказу відповідача 30 вересня 2012 року № 3 його було звільнено із займаної посади за п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Згідно розрахунково-платіжної відомості за жовтень 2012 року позивачу було проведено нарахування компенсації за невикористані 30 календарних днів відпустки в сумі 4000 гривень, які виплачені 12 листопада 2012 року.

Крім того, станом на дату подання заяви йому з вини відповідача не виплачено заробітну плату за період з 1 листопада 2012 року та суму компенсації за невикористану відпустку за період роботи з 01.10.2010 року по 26.11.2012 року, які в грошовому виразі становлять 677 днів прострочення виплати заробітної плати, що з розрахунку суми заробітної плати, визначеної контрактом, становить 90266,66 грн., 65 днів - компенсація за невикористану відпустку в сумі 8600 грн., а разом 98926,66 грн..

В уточнених позовних вимогах позивач просив змінити дату його звільнення з посади розпорядчого директора ВАТ «Закарпатський арматурний завод» з 30 вересня 2012 року на 26 листопада 2012 року, зобов'язати відповідача виплатити йому відшкодування за час вимушеного прогулу з 1 листопада 2012 року по 8 вересня 2014 року в сумі 90 266,66 гривень без урахування всіх передбачених законодавством утримань, виплатити компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 1 жовтня 2010 року по 26 листопада 2012 року в сумі 8660 гривень без урахування всіх передбачених законодавством утримань.

Рішенням Рахівського районного суду від 2 грудня 2014 року змінені позовні вимоги задоволено частково.

Змінено дату звільнення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН:НОМЕР_1, з посади розпорядчого директора ВАТ «Закарпатський арматурний завод» з 30 вересня 2012 року на 26 листопада 2012 року.

Зобов'язано ВАТ «Закарпатський арматурний завод» (90620, Закарпатська область, Рахівський район, смт. Кобилецька Поляна, вул. Перемоги, 2, код ЄДРПОУ 00218259, п/р 26007207979000 в ПАТ «УкрСиббанк», МФО 351005, ІПН 002182507112) виплатити ОСОБА_1 відшкодування за час вимушеного прогулу з 30 вересня 2012 року по 26 листопада 2012 року в сумі 8000 гривень.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено, вирішено питання по судових витратах та скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 12 серпня 2014 року.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу з 1 листопада 2012 року по 8 вересня 2014 року в сумі 90226 грн. та компенсації за невикористану відпустку за період з 1 жовтня 2012 року по 26 листопада 2012 року в сумі 8660 грн., позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність судового рішення в цій частині із-за порушення норм матеріального права, неповного встановлення обставин справи, просив скасувати оскаржуване ним рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Межі доводів апеляційної скарги - суд керувався нормами права, якими врегульовано порядок звільнення працівника з роботи, та видачі йому при звільненні трудової книжки, а саме ст.ст. 47 та 235 КЗпП україни, і при цьому жодним чином не мотивуючи його та не застосував ст.ст. 116, 117 КЗпП україни, посилаючись на які позивач обгрунтував позовні вимоги.

Позивач підтримав апеляційну скаргу.

Представник ВАТ «Закарпатський арматурний завод» та управитель майна заводу ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлений. Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК україни справу розглянуто у відсутності відповідача.

Заслухавши доповідача, пояснення ОСОБА_1, дослідивши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Вимоги ОСОБА_1 складаються з п'ятьох самостійних вимог (зміна дати звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу з 30 вересня 2012 року по 26 листопада 2012 року в сумі 8000 грн., виплата компенсації за невикористану відпустку за період роботи з 1 жовтня 2010 року по 26 листопада 2012 року в сумі 8600 грн., стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 1 листопада 2012 року по 8 вересня 2014 року в сумі 90266,66 грн. без урахування усіх передбачених законодавством та стягнення середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки), які слід розглядати окремо одна від одної.

Судом встановлено, що 1 жовтня 2010 року управитель майна ВТ «Закарпатський арматурний завод» ОСОБА_2, який діє на підставі договору довірчого управління майном від 1 жовтня 2010 року, та ОСОБА_1, далі «розпорядчий директор», було укладено контракт з розпорядчим директором, згідно з пунктом 6.1 якого вказаний контракт діє з 1 жовтня 2010 року по 30 вересня 2011 року. Після закінчення строку дії цього договору сторонами було продовжено контракт до 30 вересня 2012 року (а.с.33).

Встановлено, що наказом № 4 від 30 вересня 2012 року управителя майна ВАТ «Закарпатський арматурний завод» ОСОБА_1 було звільнено з роботи розпорядчого директора ВАТ «Закарпатський арматурний завод» відповідно до п. 2 ст. 36 КзпП України.

Судом встановлено, що незважаючи на існування наказу про звільнення, про який ОСОБА_1 дізнався в червні 2014 року та звернувся до ТДІП у Закарпатській області із заявою про проведення перевірки щодо законності його звільнення, позивач продовжував працювати розпорядчим директором заводу до 26 листопада 2012 року.

До такого висновку суд дійшов на підставі досліджених матеріалів справи, зокрема: відомості на виплату грошей №ВЗП - 000012 за жовтень 2012 року, № ВЗП-000013 за жовтень 2012 року, №ВЗП-000014 за листопад 2012 року, наказ №10 від 3 листопада 2012 року по ВАТ «Закарпатський арматурний завод» про звільнення ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, наказ №11 від 24 листопада 2012 року по ВАТ «Закарпатський арматурний завод» про звільнення ОСОБА_6, довідка про заробіток для обчислення пенсії ОСОБА_7 №37 від 22 листопада 2012 року, підписані розпорядчим директором ВАТ «Закарпатський арматурний завод» ОСОБА_1.

На підставі викладеного, враховуючи, що чинність контракту фактично сторонами була продовжена, суд прийшов до висновку про зміну дати звільнення ОСОБА_1 з посади розпорядчого директора ВАТ «Закарпатський арматурний завод» з 30 вересня 2012 року на 26 листопада 2012 року та стягнув з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу з 30 вересня 2010 року по 26 листопада 2012 року в сумі 8000 грн..

Рішення суду в цій частині не оскаржено.

Стосовно вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно зазначити наступне.

Як на порушення своїх прав позивач послався на факт невидачі йому трудової книжки, що тягне за собою виплату йому середнього заробітку за весь час затримки видачі такої, починаючи з 1 листопада 2012 року по 8 вересня 2014 року.

Частина перша статті 47 КЗпП та пункт 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зобов'язують роботодавця у день звільнення працівника видати йому належно оформлену трудову книжку.

Якщо видачу трудової книжки затримано з вини роботодавця, орган, що розглядає спір, встановивши цей факт, відповідно до частини четвертої статті 235 КЗпП виносить рішення, за яким працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення у такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення в установленому порядку визнається недійсним.

Під часом вимушеного прогулу в цьому випадку розуміється час затримки видачі трудової книжки, протягом якого працівник після звільнення, не маючи трудової книжки, не міг знову влаштуватися на роботу, яка для нього була б основним місцем роботи.

Відмовляючи в позові про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 1 листопада 2012 року по 8 вересня 2014 року в сумі 90266,66 грн., суд першої інстанції вірно виходив з того, що з часу звільнення трудова книжка знаходиться у ОСОБА_1, який надав таку суду для огляду, і це підтвердив в суді першої інстанції управитель майна заводу ОСОБА_2, який при видачі наказу про звільнення позивача не мав можливості внести відповідний запис в його трудову книжку.

Встановлено, що позивач, будучи розпорядчим директором заводу, відповідно до умов контракту відав трудовими книжками працівників заводу, в тому числі і своєю.

Доводи позивача про те, що свою трудову книжку він отримав з архіву, нічим не підтверджені.

Частиною четвертою ст. 235 КЗпП України передбачено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу, працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

На підставі наведеного є обгрунтованим та відповідає вимогам ч. 4 ст. 235 КЗпП України висновок суду про недоведеність вини відповідача у несвоєчасному отриманні трудової книжки позивачем, що відповідно до ч. 4 ст. 235 ЦПК України є підставою для відмови в позові про виплату працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Встановлено, що питання невиплати ОСОБА_1 заробітної плати було предметом розгляду територіальної державної інспекції праці у Закарпатській області, яка встановила, що згідно розрахунково-платіжної відомості № НЗП-000012 за жовтень 2012 року позивачу було проведено нарахування компенсації за невикористані 30 календарних днів відпустки в сумі 4000,00 грн., які виплачені 12 листопада 2012 року, відомість на виплату грошей № ВЗП-0000012 від 12 листопада 2012 року (лист від 10.072014р. №05-13/83).

Отже, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зміну дати звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

З огляду на викладене та на підставі ст. 308 ЦПК України апеляційну скаргу слід відхилити як безпідставну і залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Рахівського районного суду від 2 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Судді: