УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа №296/6741/14-ц Головуючий у 1-й інст. Анциборенко Н. М.
Категорія 20 Доповідач Жигановська О. С.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого - судді Жигановської О.С.
суддів Коломієць О.С., Зарицької Г.В.. при секретарі судового засідання Добровольській Т.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору завдатку, стягнення суми завдатку та штрафу
за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 18 грудня 2014 року
в с т а н о в и л а :
У липні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 03 липня 2011 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір про надання завдатку, відповідно до якого та письмових доповнень до договору від 25 червня 2011 року він передав відповідачу 16 000 грн. з метою придбання квартири АДРЕСА_1 із кінцевим строком виконання договору купівлі-продажу - 31 грудня 2011року. Однак, відповідач зобов'язання не виконав, тому просив розірвати зазначений договір та стягнути з ОСОБА_2 на його користь 16 000 грн. завдатку та 16 000 грн. штрафу.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 18 грудня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 16 000 грн. авансу та 243,60 грн. понесених судових витрат. Решту позовних вимог залишено без задоволення.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційні скарги. Відповідач ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову у зв'язку із спливом строку позовної давності. Посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи.
Позивач ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове - про задоволення позову в повному обсязі. Посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи та неналежну оцінку доказів судом.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають відхиленню з наступних підстав.
Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 03 липня 2007 року укладено договір, який вони назвали „угода про завдаток", відповідно до умов якого сторони домовились про те, що ОСОБА_2 зобов'язується продати, а ОСОБА_1 купити квартиру АДРЕСА_2 за 112000 грн. ОСОБА_1 передав відповідачу 4000 грн., а в подальшому цю суму було збільшено до 16 000 грн. Крім того, ОСОБА_1 зобов'язався передати залишок обумовленої у договорі задатку суму 96 000 грн. під час оформлення договору купівлі-продажу (а.с.47-49 зворот).
Відповідно до ст.570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Тобто у тих випадках, коли сторони домовились укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі визнаються авансовими і повертаються в тому розмірі, в якому вони надавалися. При цьому суду необхідно з'ясувати, чи зверталися сторони до нотаріальної контори для оформлення й посвідчення угод, з чиєї вини не відбулась угода та чи були завдані порушенням досягнутої між сторонами домовленості збитки.
Таку правову позицію містить ухвала судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 26.02.2004 р., ухвала судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 21.06.2006 р.
Встановлено, що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 не був укладений з вини відповідача ОСОБА_2, який хоча і придбав дану квартиру за договором купівлі-продажу від 13.12.2007 року у ОСОБА_3 (а.с.50), проте не зареєстрував своє право власності у встановленому законом порядку, що стало безумовною перешкодою для нотаріального оформлення договору купівлі-продажу між сторонами. Свідченням цього є також те, що в подальшому, а саме 03.09.2013 року вказана квартира була відчужена саме ОСОБА_3 , а не ОСОБА_2, громадянці ОСОБА_4
Оскільки сторони домовились укласти договір купівлі-продажу квартири, але відповідно його не оформили, то передані в рахунок виконання договору 16000 грн., суд 1-ї інстанції правильно визнав авансом і ухвалив рішення щодо їх повернення позивачу в тому розмірі, в якому вони надавались, а не в подвійному, як того вимагав позивач, посилаючись на норми ст.571 ЦК України та п.6.1 договору завдатку.
Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують.
Трактування позивачем в силу власного розуміння норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не свідчить про порушення судом норм матеріального і процесуального права при вирішенні спору.
Що стосується посилань відповідача, наведених у його скарзі, то під час апеляційного розгляду справи ОСОБА_2 підтвердив факт підписання ним розписки від 25.06.2011 року (а.с.49 зворот), а відтак погодився із її змістом. Також ОСОБА_2 пояснив, що крім обумовлених у договорі завдатку 4000 грн. він отримав від позивача і інші кошти, проте, цих сум назвати не може, бо не пам'ятає.
Посилання ОСОБА_2 на сплив строку позовної давності є необґрунтованими, оскільки між сторонами у письмовій формі не було досягнуто домовленості щодо конкретних строків укладення договору купівлі-продажу квартири. Обов'язок покупця внести повну оплату до 01.07.2011 року, що міститься у розділі 3 угоди про завдаток (а.с.47), не є таким строком. Повна оплата покладалась на ОСОБА_1 лише у випадку оформлення договору купівлі-продажу, проте, він не був укладений з причин наведених вище. Отже, ця дата не є початком перебігу строку позовної давності. Крім того, позивач намагався реалізувати досягнуті з ОСОБА_2 домовленості щодо придбання квартири та вирішення даного спору у добровільному порядку упродовж тривалого часу, що не спростовано відповідачем. Остання пропозиція була надіслана ОСОБА_2 у листопаді 2014 року (а.с.31), і вона була прийнята відповідачем до розгляду (а.с.34). Таким чином, позивач сподівався на виконання відповідачем даних зобов'язань, однак, останній ухилявся від укладення договору купівлі-продажу у вище наведений спосіб та навіть не повідомив ОСОБА_1 про те, що 03.09.2013 року вже відбулось відчуження квартири.
Враховуючи наведене, підстав для скасування судового рішення не вбачається.
Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 308, 313- 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
у х в а л и л а :
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 18 грудня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Судді: